Донбас під контролем угруповань «ДНР» і «ЛНР» – це не тільки Донецьк і Луганськ. У менших містах живуть десятки тисяч людей. І якщо з Донецька, наприклад, надходить хоч якась інформація, то з невеликих населених пунктів її практично немає. Сьогодні ми розповімо відразу про три міста – Зугрес, Торез і Сніжне. Вони розташовані на шляху з Донецька до Луганська. Але проїзд між так званими «республіками», як називають угруповання «ДНР» і «ЛНР» захоплені ними території, закрили ще навесні, й окупований Донбас фактично розділений двома угрупованнями.
ЗУГРЕС
Одне з невеликих містечок на шляху з Донецька до Луганська – Зугрес. На в’їзді до міста, вже перефарбована в кольори угруповання «ДНР», назва і напис: засноване в 1929 році.
«Була спершу Зуївка, а потім побудували станцію, а від станції вже будувалось місто ЗУГРЕС», – пояснюють назву міста місцеві.
Більшість містян працюють на ЗУГРЕС-2 – Зуївській ТЕС. Але загалом із роботою проблеми.
«Роботи в місті вистачає не всім, але на станції працює багато людей, думаю, близько 2000, точно», – розповідає місцева мешканка.
«Велика частина населення на Зуївській ТЕС, менша частина – у Донецьку, у Харцизьку, по області. Роботи, мож, й вистачає, але оплата праці низька, і через це не всі можуть витримати», – додає мешканець міста.
У 2018-му на ТЕС намалювали найбільший прапор угруповання «ДНР» площею в 2 тисячі квадратних метрів.
«Ми впевнені, що наш прапор буде і надалі зміцнювати наш патріотизм і вести нас до нових трудових перемог», – звучить з телеекранів бойовиків.
Проблем із продуктами і медикаментами у місті немає. Ось тільки не на все грошей вистачає.
«Воно все є, але воно все дуже дороге, тому тільки брак грошей у нас виникає», – скаржаться місцеві.
13 серпня 2014 року в Зугресі під обстріл потрапили приватні будинки і міський пляж на березі річки Кринки. Тоді загинуло 19 людей. Зараз у місті тихо. І місцеві кажуть, що навіть якби була можливість, то з рідного міста їхати не хочуть.
«Місто стало брудніше, тому що не вистачає людей-робітників, які можуть прибирати вулиці за малу зарплату. А так, кардинально нічого не змінилося, як на мене. Багато підприємств позакривали, багато розважальних місць закрили. Я б не поїхала. Я місто своє люблю», – каже мешканка міста.
Місто Зугрес відоме також своїм водосховищем, куди місцеві їздять на відпочинок і рибалку. І зовсім поруч розташоване одне з улюблених місць донеччан – ландшафтний парк Зуївка.
ТОРЕЗ
Ще одне місто на шляху з Донецька до Луганська – Торез. Щоправда, Верховна Рада України повернула йому стару назву – Чистякове, але бойовики це проігнорували. До речі, практично всі місцеві можуть розповісти, на честь кого названо місто.
«У 64-му році перейменували на честь Моріса Тореза, він був у компартії Франції, командиром», – не замислюючись, відповідає місцевий мешканець.
На вулицях міста багато крамниць і кіосків. Усю продукцію возять в основному з Росії.
«У нас фірми привозять нам з Росії. До нас приходять постачальники, ми замовляємо, що замовили, то і привозять. Перебою ніякого немає», – розповідає продавчиня.
Та от проблема в тому, що купівельна спроможність у людей низька.
«Слабка. Впала взагалі в зв’язку з цими хворобами, все впало», – скаржаться на ринку.
Закритий «кордон» із окремими районами Луганської області людей зараз тут турбує мало. Деякі навіть цьому раді, як і закритим КПВВ. Бойовики так і не випускають людей на підконтрольну Києву територію, незважаючи на те, що з того боку пункти пропуску відкриті.
«Я розумію, що якщо зараз відкрити між «ЛНР» і «ДНР» дорогу, то всі пенсіонери рвонуть через Станицю Луганську «на Хохляндію» за пенсіями. Це вимушений захід», – висловлює свою думку мешканець Торезу, користуючись насадженою російськими гібридними силами термінологією.
До окупації тут працювало близько 20 промислових підприємств, які годували місто і його жителів. Зараз проблеми, як і всюди в окупації – роботи мало, зарплати низькі.
«Звичайно, бажано було б, щоб більше роботи було. Ну, така ситуація, що потрібно триматися і сподіватися на краще», – продовжує містянин.
«Роботи мало зараз. Взагалі мало. У мене чоловік працює на шахті, але зарплата маленька», – розповідає жінка.
За роки війни місто змінилося, кажуть місцеві.
«З промисловістю гірше, а люди от стали трошки інші. Почали більше цінувати друзів, більш згуртовані стали. Хто був «не від світу цього», не нашої формації, – вони пішли. Залишилися найвідданіші», – натякає на переселенців місцевий мешканець.
«Що у нас зникло? Доброта людська зникла за цей час. Люди стали жорстокіші. А так інфраструктура, звичайно, страждає», – резюмує продавчиня.
До речі, у Торезі жив відомий у Радянському Союзі шахтар Олексій Стаханов, який свого часу навіть на обкладинці журналу «Time» засвітився. Майже 100 років тому вибійник шахти «Центральна-Ірміне», як стверджувала радянська пропаганда, видобув за одну зміну 102 тонни вугілля, що більше за норму в 14 разів, і поклав початок «стаханівському рухові».
СНІЖНЕ
І остання точка на нашому шляху – Сніжне. Шахтарське містечко посеред териконів, яке, за легендою, отримало свою назву від Катерини II. Її екіпаж нібито вскочив в один із снігових заметів тоді ще Василівки. Але з часом СнІжне стало СніжнИм. Зараз на в’їзді до міста, поряд зі сніжинкою, досі є знак у стилі СРСР.
До початку війни в місті працювали вугільні шахти, завод хімобладнання і машинобудівний, який робив деталі для «Мотор Січ». Зараз він теж працює, тільки тепер продукцію відправляє до Росії. А місцеві шахти практично всі завмерли.
«СМЗ – єдиний завод, який зараз працює. Там вони, здається, 4 дні на тиждень, але працюють. Шахти закриті. Одна «Зоря» працює», – розповідає мешканка Сніжного.
«Війну пережили, все це бачили на свої очі. Ми патріоти, чесно вам кажу, і нікуди навіть не думали їхати. Зараз важко. Зарплати дуже маленькі, але живемо. Виживаємо якось. Сподіваємося, що колись буде краще. Дай Бог дожити б», – відповідає місцева мешканка на запитання про переїзд куди інде.
Сніжне – одне з найближчих до Луганської області міст. І закриті з весни кордони між так званими «республіками» тут набридли багатьом.
«Проблема, звичайно, туди потрапити. Це погано. У мене дитина вступила до університету Шевченка у Луганську, але ми туди не можемо потрапити», – каже місцева мешканка.
«Тільки через Дебальцеве, як я чула, але там тільки у кого свій транспорт є», – додає інша.
Із визначних пам’яток у Сніжному – хіба що занедбані шахти, нелегальні копанки і пам’ятник Леніну. Але у світові новини Сніжне таки потрапило – після трагедії рейсу МН17. У липні 2014-го малайзійський боїнг упав поряд із містом. Тоді загинуло 298 людей. У день трагедії «Бук», із якого бойовики збили літак, везли по окупованій території Донецької області – якраз проїжджаючи і Торез, і Зугрес.
