Державна система протидії і запобігання насильству щодо жінок в Донецькій і Луганській областях перебуває у глибокій кризі. Про це свідчать результати дослідження міжнародної організації Amnesty International, яке вона провела на підконтрольних Україні територіях. За даними правозахисників, такий стан спричинили низький рівень безпеки, присутність військових, доступ до зброї, а також економічна й соціальна кризи, пов’язані зі збройним конфліктом.
Коли мова йде про домашнє насильство, то говорити про масштаби цього явища, спираючись на офіційну статистику, не доводиться, –наголошують експерти. Ці дані є ненадійними, розмитими та неповними, проте вони все одно свідчать про зростання зареєстрованих випадків домашнього насильства з початку воєнного конфлікту на Донбасі, зауважила в коментарі Радіо Свобода директорка Amnesty International в Україні Оксана Покальчук.
Так, у 2018 році в Донецькій області кількість адміністративних проваджень за статтею «домашнє насильство» збільшилася на 76%, а в Луганській – на 158%, порівняно зі середнім показником за попередні три роки. Проте, як зауважує правозахисниця, їхнє дослідження не є кількісним, тобто, автори не ставили за мету зібрати точну статистику, натомість під час роботи зосереджувалися на аналізі причинно-наслідкових зв’язків, а також на реагуванні влади на проблему домашнього і гендерно обумовленого насильства (насильство, спрямоване на жінку через її стать – ред.)
«Коли наші дослідниці збирали інформацію для доповіді, перебуваючи в містечках, селах та хуторах, де проживають постраждалі, часто просто під час інтерв’ю починались обстріли. Для людей, які проживають у тих районах, це досить «звично», але, насправді, щоденні ризики обстрілу і, відповідно, поранень чи смерті своєї або близьких суттєво впливають на якість життя».
В багатьох населених пунктах підконтрольних територій Донецької та Луганської областей військові підрозділи – це чи не єдині представники держави, а відтак, наголошує Оксана Покальчук, вони мають велику владу і вплив:
Часто правоохоронці не можуть доїхати на виклик через відсутність дорігОксана Покальчук
«Часто у людей немає доступу до поліції. Часто правоохоронці не можуть доїхати на виклик через відсутність доріг. Шляхів сполучення або просто немає, або вони розбиті чи знищені через бої. Інколи, щоб дістатися до певного містечка чи села поліції потрібно кілька годин, а військові уже є на місці. Інших державних інституцій взагалі може не бути».
Держава безсила розв’язати проблему домашнього насильства – правозахисники
Критично високий рівень безробіття і, як наслідок, безгрошівֹ'я, погане медичне забезпечення, відсутність елементарних умов проживання – немає води, газу, електрики, неможливість обробляти поля чи вирощувати худобу – це все значно загострює ситуацію з домашнім насильством, а також показує прогалини державної системи захисту, від яких у першу чергу страждають незахищені верстви населення, мовиться у доповіді.
Анонімні історії жінок про домашнє насильство часто записані не з перших вуст, а за переказами свідків конфліктів. Ілюстрації Алевтини Кахідзе
Ользі трохи більше за 20 років. Вона вийшла заміж за хлопця із забезпеченої сім’ї, а сама народилася в бідній родині. Молода сім'я жила з його батьками. Ольга працювала у родинному бізнесі, яким керував її чоловік і його батьки, але грошей за свою роботу не отримувала. Всі фінанси контролювала її свекруха. Ользі видавали по 500–700 гривень на тиждень. Мати чоловіка водила її на базар, де вибирала і купувала їй одяг, причому смаки молодої жінки до уваги не бралися.
Коли Ольга завагітніла, чоловік почав її бити. Молода жінка перестала їсти і почала худнути, оскільки постійно перебувала під психологічним тиском із боку чоловіка і його матері: вони цькували і залякували її, дорікаючи, що Ольга «недостатньо гарна для нього». Це тривало близько двох років.
На початку 2019 року під час сварки чоловік побив Ольгу, в результаті чого у жінки сталася черепно-мозкова травма. Жінка викликала «швидку», але приховала правду. Вона сказала, що впала зі сходів. Того разу вона вирішила не звертатися до правоохоронців. Коли вона згодом все ж таки подала заяву в поліцію, їй довелося пояснювати, чому в неї не було медичних свідчень побиття тоді, коли це сталося.
У травні 2019 року чоловік Ірини, колишній учасник бойових дій, замкнувся в будинку, кричав і погрожував дітям сокирою. Співробітники поліції, які приїхали на виклик, сказали, що не мають права заходити в будинок. За їхніми словами, коли «буде мертве тіло, тоді ми матимемо право. Якщо ми виламаємо двері, ми собі ж створимо проблеми».
Це був будинок Ірини, де вона в той час мешкала, і її дозволу було достатньо, щоб зайти в оселю. Ірина та її дві подруги викликали інший поліцейський патруль, який швидко зреагував і витягнув чоловіка через вікно.
За словами подруги Ірини, яка супроводжувала їх до відділку поліції, чоловік добре знав закони і зауважив, що його «тримати можуть три години, а далі доведеться звільнити».
Правоохоронці почали обговорювати, за якою статтею порушувати справу проти чоловіка Ірини, причому співробітник поліції сказав, що за звинуваченням у домашньому насильстві «справа не рухатиметься, краще взяти жорстоке поводження з дітьми». Тим більше, що в однієї дитини була розбита губа. Як пізніше розповіла поліції дитина, батько кинув її на землю, вона впала, розбила губу, а потім він ще вдарив її ногою.
Лікар районної лікарні не оглянув дитину належним чином, просто глянув на неї та сказав, що «у неї рани на носі та губах». Ірині не видали жодних документів чи заяв, бо в неї не було направлення від поліції.
Поки Ірина була в поліції та в лікарні, чоловіка вже відпустили, а оскільки заборонного припису не видали, він повернувся додому.
Близько шостої вечора у травні 2019 року жителька населеного пункту неподалік від лінії розмежування в Донецькій області йшла по дорозі і побачила молоду жінку, що сиділа на землі, а біля неї крутився якийсь чоловік, котрий згодом пішов. Дівчина сказала, що вона на четвертому місяці вагітності, а цей чоловік, батько майбутньої дитини, її вдарив. За словами дівчини, побої почалися з самого початку їхніх відносин, чоловік періодично обзивав її і принижував, навіть якось зламав їй ніс. На запитання співрозмовниці, чи не варто піти від нього, молода жінка сказала, що «йшла, але поверталася, тому що фінансово від нього залежить і любить його».
Коли приїхала поліція, дівчина відмовилася писати заяву, оскільки, на її думку, це справа даремна і винний не понесе покарання. Як виявилося, вона вже звернулась до поліції, коли чоловік зламав її ніс, але правоохоронці порадили забрати заяву, щоб «не ганьбити чоловіка».
Ла Страда-Україна: Якщо довго не проводяться інформаційні кампанії, то різко скорочується кількість звернень
Проблема домашнього насильства актуальна для всієї України – від західних до центральних і східних регіонів. Донецька і Луганська області не є винятком із загальної картини, стверджує експерт по боротьбі з насильством, директор департаменту національних «гарячих» ліній ГО «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк.
За її словами, проблема полягає в тому, що багато жінок не вважають себе жертвами домашнього насильства, оскільки не мають достатньо відомостей про це. Якщо ж говорити про специфіку східних регіонів, зони збройних конфліктів, то, на думку експертів, ситуацію ускладнюють воєнні дії:
Всі ці емоції, переживання вихлюпуються на життя родин і збільшують ризик появи домашнього насильстваАльона Кривуляк
«Ці регіони, якби страшно не звучало, вони самі по собі перебувають в постійній небезпеці і насильстві. Кулі, які літають над головами, діти, які ходять до школи, постійно наражаючись на небезпеку натрапити на міни, численні посттравматичні синдроми… На жаль, це стало буденністю. Всі ці емоції, переживання вихлюпуються на життя родин і збільшують ризик появи домашнього насильства», – зауважує Олена Кривуляк.
За дев’ять місяців 2020 року «гаряча» лінія з протидії насильству, торгівлі людьми і ґендерної дискримінації отримала більше 20 тисяч звернень щодо домашнього насильства з усієї України. Надходять дзвінки з усіх регіонів, навіть з окупованого Криму. Відсоток звернень з Луганської і Донецької областей мінімальний, зауважує Олена Кривуляк.
«З Луганської області, маю на увазі підконтрольну Україні її частину, ми отримали лише 1%. А от з Донецького регіону (контрольована Україною частина – ред.) надійшло близько 5% звернень від загальної кількості дзвінків. Але якщо порівнювати з іншими східними областями, наприклад, з Харківською чи Дніпропетровською областю, то з цих регіонів до нас набагато частіше телефонують. Луганський регіон і в довоєнний період не був дуже активним. Якщо на цих територіях довго не проводяться інформаційні кампанії, то ми отримуємо набагато меншу кількість звернень. Треба постійно пам’ятати, що в тих регіонах, де проходить операція об’єднаних сил, необхідно постійно моніторити ситуацію, тому що там є багато випадків домашнього насильства і ґендерно зумовленого насильства. Також ми отримуємо дзвінки щодо сексуальної експлуатації.
Як зазначають експерти з протидії насильству, важливо не лише дати інформацію про цю ситуацію, але й вибудувати чіткий алгоритм дій:
«Велика проблема полягає в тому, що ми кричимо – не мовчи! – але не пропонуємо конкретного її вирішення. Жінки, які перебувають у такій ситуації, вони можуть просто не знати, куди бігти. В Донецькій і Луганській області, особливо в сільській місцевості, немає доступу до інтернету, телебачення, туди інформація ще важче доходить через воєнні дії. Ще один момент. Якщо ми говоримо про діяльність державних службовців, то вони переважно зайняті розв’язанням воєнної ситуації. Я не кажу, що це не важливо, але й не треба забувати про безпеку родинного життя також. Проблема домашнього насильства, на жаль, не є пріоритетною для розв’язання. Ба більше, вирішувати цю проблему стало ще важче, ніж в довоєнний період», – наголошує Олена Кривуляк.
В останні роки український уряд продемонстрував готовність розв’язати проблему насильства щодо жінок. Зараз час активізувати свої зусилля, наголошують правозахисники. Для цього Україні слід ратифікувати Стамбульську конвенцію, яка забезпечить владі чітку дорожню карту реформ, зокрема, і подальше вдосконалення законодавства, освітні програми для чиновників та суспільства, механізм урядової звітності та інші важливі зміни.
