Кавказька війна – найтриваліший збройний конфлікт у російській історії. Вона наскільки тривала, що історики достеменно не можуть сказати, коли вона почалася. Щодо завершення Кавказької війни є порозуміння, а щодо початку – немає.
За офіційною російською версією, Кавказька війна – це 1817-1864 роки. Тобто 47 років. Але дуже багато подій із завоювання Кавказу опиняється поза цими хронологічними рамками. Тому часто в тій же російській історіографії можна бачити інше датування: 1801-1864 роки. Тобто 63 роки. І, знову ж таки, багато подій поза цими межами залишається.
Натомість історики, які дивляться на цю війну з північнокавказького боку, здебільшого називають інші хронологічні рамки – 1763-1864 роки. Себто 101 рік. Зрештою, деякі російські дослідники теж починають відлік від 1763 року. Наприклад, російський генерал і військовий історик Василь Потто, який наприкінці ХІХ століття досліджування цю тему, зазначав, що заснування фортеці Моздок «стало наріжним каменем завоювання Кавказу». Заснування Моздоку (зараз місто в Північній Осетії) сталося 28 липня 1763 року (себто 260 років тому). А дата закінчення Кавказької війни загальноприйнята – 21 травня 1864 рік. Отже, 101 рік без двох місяців тривало завоювання Кавказу. Дуже великі втрати були з обох боків, дуже багато людей змушені були залишити свої місця проживання.
Більше про ті події «Історичній Свободі» розповів історик Владислав Грибовський.
– Чому з датою початку війни такий розгардіяш?
– Насамперед тому, що йдеться не про подію, а про довготривалий процес – завоювання Російською імперією Кавказу. Причому цей процес розпочався не в ті часи, про які йдеться насамперед у сучасних російських підручниках чи в усталеній версії російської історії. Російське завоювання Кавказу розпочалося ще на початку ХVІІІ століття, а саме 1722 року, коли Петро І зробив так званий Перський похід. Завоювання Дагестану, себто Північно-Східного Кавказу, розпочалося саме з того часу. Тоді ж була спроба розмістити російські фортеці, тобто осередки постійної російської колоніальної присутності на Північно-Східному Кавказі. Тому вести відлік можна з різних точок, залежно від того, який саме ракурс візії минулого люди, які говорять про Кавказьку війну, хочуть зафіксувати.
Як на мене, точкою відліку справді можна брати заснування фортеці Моздок – 1763 рік. Саме з цього часу почалося створення цілої серії російських фортець Моздоксько-Азовської лінії. Саме формування цієї лінії і збурило серед народів Північного Кавказу усвідомлення Російської імперії як потужної ворожої сили, що спокушається на володіння усім Кавказьким регіоном. І саме з цієї події починається усвідомлена протидія кавказьких народів російській експансії.
З 1785 року починається кероване з одного центру повстання проти російського владарювання на чолі з чеченцем Ушурмою, він же – шейх Мансур, він же – перший імам, творець мусульманської держави на Північному Кавказі. З військових акцій шейха Мансура теж можна вести відлік Кавказької війни.
Шейх Мансур створив послідовне цілісне вчення, називаючи росіян «невірними», які курять тютюн і п’ють алкоголь
Шейху Мансуру вдалося розбити значний корпус російський військ. Це була перша серйозна перемога кавказьких народів над російським імперством. Саме з цього часу йдеться про усвідомлену протидію російській експансії. Звісно, що ця протидія була виражена релігійними засобами. Йшлося про «священну війну» – джихад проти невірних. І шейх Мансур створив послідовне цілісне вчення, називаючи росіян «невірними», які курять тютюн і п’ють алкоголь. Саме за цими побутовими ознаками «правовірні» повинні відрізнятися від «невірних». І саме війна проти російської експансії згуртувала довкола чеченця Ушурми різноманітні народи Кавказу.
Кавказ був надзвичайно строкатий в етнічному плані. Мешканці сусідніх аулів не завжди добре розуміли один одного. Мовами розуміння були кумицька, себто тюркська мова, і арабська – тобто мова людей, які мають мусульманську духовну освіту. І саме під релігійними гаслами вдалося подолати етнічні, мовні, культурні розбіжності і вперше згуртувати кавказькі народи. Тому з діяльності шейха Мансура теж можна починати Кавказьку війну. Сучасна чеченська історіографія саме цю точку відліку бере за основу. В часи незалежності Чечні, в 1990-і роки, навіть аеропорт біля міста Грозний називався іменем шейха Мансура.
– Чому ж так довго тривало це завоювання? Даруйте, з Наполеоном, ледь не з усією об’єднаною Європою воювали значно менше.
Чим вище в гори, тим давніший народ, тим менше його розуміють інші народи. А ті, хто володів низинами, ті володіли і горами
– Значно легше воювати на тому просторі, де немає гір. Кавказ – надзвичайно великий. Польський публіцист Ришард Капущинський попервах Грузію бачив лише на карті, і вона здавалася йому невеличкою. Але коли він вперше потрапив до Грузії й побачив гори, то зрозумів, що йдеться про величезну просторінь, яку на карті годі передати.
На цій величезній території жили різні народи за тим принципом, що чим вище в гори, тим давніший народ, тим менше його розуміють інші народи. А ті, хто володів низинами, ті володіли і горами.
На час російського завоювання Північного Кавказу там існували державні утворення, зокрема Тарковське шамхальство на річці Терек. Була державна організація в Кабарді, але через роз’єднання не було злагодженої військової взаємодії. Ще на початку ХVІІІ століття відбувся розкол Кабарди на Баксанську і Кашкатауську частини. Перша орієнтувалася на Кримське ханство, а друга – на Російську імперію.
На момент побудови на кабардинській території фортеці Моздок російське імперство надзвичайно корумпувало еліти Кабарди. І тому спротив російській експансії відбувався одночасно зі спротивом владі місцевих правителів
За Белградським мирним договором 1739 року Османська та Російська імперії визнали незалежність Кабарди і домовилися про невтручання в кабардинські справи. Але на момент побудови на кабардинській території фортеці Моздок російське імперство надзвичайно корумпувало еліти Кабарди. Моздокська фортеця, лінія укріплених форпостів та козацьких станиць спричинили поглинання території Кабарди. При цьому кабардинська аристократія втрачала вплив. І тому спротив російській експансії відбувався одночасно зі спротивом владі місцевих правителів. Заключним актом такого руху, мабуть, стало символічне вбивство імамом Шамілем, четвертим очільником конфедерації північнокавказьких народів, нащадка аварського хана. Це символізувало акт позбування від місцевих аристократів, які пручалися об’єднанню кавказьких народів перед лицем російської загрози.
– А все-таки, тривалість війни чим пояснити?
– Тривалість пояснити можна багатьма чинниками. Насамперед просторовим чинником. Адже йдеться не про рівнину, а про гори з дуже складною системою комунікацій. Також йдеться про те, що Росія була абсолютно чужа сила. Це було вторгнення іншої системи цінностей і координат.
Російське завоювання починалося не лише з побудови фортець, а й комунікацій. В 1783 році в Георгієвську був укладений договір між Російською імперією та східно-грузинським царством Картлі-Кахеті. І вже наступного року починається будівництво Військово-грузинської дороги, яка мала сполучити фортецю Владикавказ із Тбілісі (тоді росіяни називали місто Тифліс) – центром східно-грузинського царства. Військово-грузинська дорога позначила контури російського імперського зазіхання на Кавказ.
В 1877 році повстання на Північному Кавказі і спроба відновити імамат. Тому можна позначати закінчення Кавказької війни 1877 роком
Згодом – в результаті мирних договорів – 1812 року з Османською імперією, 1813 року з Персією – Росії вдалося юридично закріпити за собою Закавказзя. Але серединні райони Кавказу, особливо Північно-Західний Кавказ довкола міст Сухумі, Гагра, Анапа – вдалося підпорядкувати лише на початку 1860-х років. І саме підпорядкування Північно-Західного Кавказу і позначило заключний етап Кавказької війни. Але й на тому не скінчилося! В 1877 році, під час чергової війни між Російською та Османською імперіями, відбувається потужне повстання на Північному Кавказі і спроба відновити імамат. Тому можна позначати закінчення Кавказької війни 1877 роком, останньою спробою організованого і керованого спротиву.
– Південно-кавказькі мусульмани доволі швидко підкорилися російській владі, а північно-кавказькі дуже довго пручалися. Чим це пояснити?
– Принаймні тим, що в Закавказзі існували сталі державні інституції. І якщо завойовник підкорює центральну інституцію, то далі легше підкорити всі нижчі ланки цієї державної системи. Зовсім інша річ, коли цих державних інституцій немає, а натомість існують общини й конфедерації, які живуть на ізольованих територіях і між собою комунікують лише в окремих випадках.
Встановити стале адміністрування в горах надзвичайно складно. Це не вдавалося ні Золотій Орді, ні Османській імперії, ні Кримському ханству, ні Персії
Встановити стале адміністрування в горах надзвичайно складно. Це не вдавалося ні Золотій Орді, ні Османській імперії, ні Кримському ханству, ні Персії.
У Кримському ханстві існувала система дуже складної взаємодії, коли кримські хани віддавали своїх синів на виховання адизьким аристократам. Тобто був звичай аталицтва. Аталик – названий батько, який виховував синів кримського хана. І під час цього виховання складалася система особистих зв’язків майбутнього спадкоємця кримського престолу. Звісно, в Російській імперії не було такої мережі міжособової взаємодії. Російська імперія була надзвичайно бюрократизована і централізована, а тому могла легше проковтнути вже готові структури державного управління Грузії, Вірменії, Азербайджану, певні частини Дагестану, ніж розрізнені гірські народи.
– А для чого Росії було завойовувати ось ці ізольовані периферійні регіони? Вони ж контролювали основні шляхи – то нащо лізти в гори?
Не Кавказ цікавив російське імперство. А те, що південніше. Кавказ був лише коридором для подальшого імперського просування
– Не Кавказ цікавив російське імперство. А те, що за Кавказом, південніше Кавказу. Кавказ був лише коридором для подальшого імперського просування. Тому Кавказ для Російської імперії перш за все був транзитною зоною.
Щоб контролювати шлях, потрібно мати систему військового контролю. Для цього потрібно створити мережу фортець, поштових, комунікаційних та інших служб. Тобто одне за одним тягло те, що контроль над шляхом потребував і контролю дотичної території. Тому що інакше влада імперії в регіоні була би примарною.
– Кавказькі горці десятиліттями чинили затятий спротив. Їх винищували. Вони тікали. Було мухаджирство – переселення на території Османської імперії. Там і досі існують величезні північнокавказькі діаспори.
– Мухаджирство, себто повторення шляху пророка Мухаммеда, який залишив тоді ще язичницьку Мекку, щоб переселитися в Медину. І, як ми знаємо, саме з цього починається мусульманське літочислення. Тобто повторення шляху пророка Мухаммеда (інакше – мухаджирство) стало виходом для багатьох мешканців Кавказу.
Мухаджирський рух особливо поширився після поразки імама Шаміля у 1859 році. За результатами Кримської війни був укладений Паризький договір, один із пунктів якого передбачав, що християни Османській імперії можуть вільно переселятися до інших християнських держав. Передусім йшлося про Російську імперію. І так само мусульмани Російської імперії можуть вільно переселятися до Османської імперії. І саме цим скористалися ті мусульмани, які не хотіли жити в Російській імперії. Це було страшне явище, бо масове переселення відбувалося за допомогою ненадійних кораблів, багато з яких затонуло на шляху до Анатолії.
– Ми говорили про переселення колишніх запорожців на Кубань. Очевидно, це був один із інструментів імперії для підкорення Північного Кавказу. Але на цьому переселення українців на Північний Кавказ не закінчилося. Переселялися і в подальшому, аж до середини ХІХ століття. В підкоренні Російською імперією Північного Кавказу наскільки істотним був український чинник?
– Цей чинник був надзвичайно істотний для Північно-Західного Кавказу. Щоб оселити Чорноморське козацьке військо на правобережжі Кубані російський уряд виселив звідти ногайців. Ясна річ, що це не був самостійний чинник – з неволі українцям довелося брати участь у російському завоюванні Північного Кавказу.
Караногайський пристав Пилип Капельгородський багато прислужився, щоб допомогти ногайцям вижити, зробили артезіанські свердловини, відбувся благоустрій ногайських аулів
Можна пригадати і випадки, коли причетні до українського національно-визвольного руху люди опинялися на Кавказі як адміністратори. Наприклад, караногайський пристав Пилип Капельгородський, який відбував своєрідне заслання на Північному Кавказі. Будучи російським чиновником, він багато прислужився до того, щоб допомогти ногайцям вижити за тієї складної ситуації, що вони опинилися під російським владарюванням. Саме під його керівництвом зробили артезіанські свердловини, відбувся благоустрій ногайських аулів, устійнилися центри дагестанських ногайців. Звісно, сучасні ногайці українця Капельгородського згадують вельми позитивно.
– А наскільки Кавказька війна вписана в українську історію?
– Українська історія вписана в багато контекстів світової історії, у тому числі й Кавказької війни: через чорноморське козацтво, через постатей на кшталт Капельгородського або генерала Івана Гудовича, вихідця з української козацької старшини, який в липні в 1791 року здобув фортецю Анапа – центр османських володінь на Північно-Західному Кавказі.
Ми повинні уявляти багато векторів причетності України та українців до багатьох подій світової історії, зокрема і до Кавказької війни.
– В російській літературі багато написано про Кавказьку війну. Багато їхніх письменників побувало там. В українській знаю лише поему Шевченка «Кавказ». Це єдиний твір?
– Це далеко не єдиний твір. На жаль, ми не знаємо українську кубанську літературу. Зокрема, не знаємо творчість Миколи Канівецького, який був дуже колоритним українським кубанським письменником. Ми багато чого не знаємо, на жаль, бо наші освітні програми дуже звужені. Але ми повинні зважати на те, що українська історія має не лише внутрішній український, а й загальносвітовий контекст – те, що виходить за межі сучасної території України.
– А як у теперішніх північнокавказьких народів лояльність до російської держави поєднується зі вшануванням постатей національно-визвольної боротьби?
– Це дуже складне питання. Насамперед тому, що становлення чеченців, адигів, кабардинців, черкесів відбувалося дуже складно і дуже інтенсивно – як упродовж ХІХ століття, так і впродовж радянського конструювання націй. Етнічні території, етнічні назви, етнічні усвідомлення там були надзвичайно плинними. Так само плинною є пам'ять про Кавказьку війну та її героїв.
Імама Шаміля на початку радянської влади шанували дуже високо. А наприкінці сталінського правління Шаміль перетворився на «агента іноземного імперіалізму»
Щодо імама Шаміля все дуже складно. На початку радянської влади його шанували дуже високо. Говорили, що він був очільником національно-визвольної боротьби, демократичних реформ, боровся проти феодальних пережитків і таке інше. А наприкінці сталінського правління Шаміль перетворився на «агента іноземного імперіалізму».
Нещодавно в Дагестані можна було бачити гасла, що стверджують єдність із Росією, із зображенням Шаміля. При цьому використали цитати з висловлювань Шаміля, коли він після поразки перебував на засланні в Калузі. Звісно, це парадокс. Але цей парадокс може бути зрозумілий лише через історію.