Більшість політичних та військових аналітиків сходяться на тому, що переговори з Кремлем не дадуть нічого більшого, ніж тимчасове припинення вогню – та й то, навряд чи реально контрольоване. Попри це, президент США Дональд Трамп, його переговорники та інші прибічники домовленостей з РФ вживають щодо гіпотетичної домовленості про перемир'я терміни –«закінчення війни» або «мир».
Називати замороження кінцем війни – небезпечно, констатують дослідники дій Росії. Те, що агресор у цей час просто переозброїться для нового нападу на Україну або ЄС – широко обговорюваний, проте не єдиний ризик такого сценарію. Війна Росії проти України не складається лише з дій на лінії фронту і ракетних ударів та доронових атакк по тилах. Її не менша, якщо не головна частина – окупація, жодного рішення щодо якої наразі не пропонується. При чому території (їх президент США нещодавно назвав «козирями» Путіна) не є головною метою Росії – вона воює за людей та маршрут для подальшої агресії у Європі, констатують аналітики.
Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) пояснюють, у чому загроза псевдомиру, та що в такому разі отримають українці по обидва боки лінії фронту.
«Старт буде різким. Але рішення не буде», – спрогнозувала в ефірі Радіо Донбас Реалії голова напрямку «Регіональна безпека і дослідження конфліктів» Фонду «Демініціативи» Імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна на початку 2025 року. У ті дні Дональд Трамп лише робив свої перші строкаті заяви про війну там мир перед інавгурацією, що відбулась 20 січня.
І старт справді виявився різким. Досі не ясно, якими будуть параметри угоди про завершення війни – але у тому, що це не буде щось більше за перемир'я, майже ні в кого немає сумнівів: повернення Росією суверенних українських територій навіть не дискутується на рівні світових лідерів.
Росія буде намагатися продавити свої правила на переговорах, вимагаючи зменшення санкційМарія Золкіна
Та й навіть досягнення такої угоди не є головним для керівника Росії Володимира Путіна, переконана Марія Золкіна. Йому важливіше втягнути Україну, Трампа і Європу у сам процес переговорів, щоб отримати від них поступки.
«Користуючись динамікою на фронті, – зазначила Марія Золкіна, – Росія буде намагатися продавити свої правила на переговорах, вимагаючи зменшення санкцій, які потрібні для наповнення її бюджету і підготовки до іншого етапу війни. І вимагаючи, щоб Україна пішла на політичні поступки»
Очікування «хоч якогось миру» актуальні і в Україні: наприклад, під час відвідування прифронтових міст журналісти Донбас Реалії часто чули фрази про те, що «тепер (тобто з інавгурацією Трампа) щось зміниться».
Якщо Путіну заплатять за завершення війни – яке насправді буде лише тимчасовим перемир'ям – послабленням санкцій та поверненням у світову політку, то ось якими можуть бути наслідки.
Смерті і неволя в окупації вже не будуть війною?
Голова Центру громадянських свобод, лауреатка Нобелівської премії миру за 2022 рік Олександра Матвійчук, яка багато років розповідає на міжнародних майданчиках про воєнні злочини РФ на окупованих територіях, каже, що зустрічається з таким сприйняттям російсько-української війни: нібито окупація – це не так страшно, як гаряча фаза війни.
Не лише люди за кордоном, а і велика частина людей в Україні не розуміють, що таке російська окупаціяОлександра Матвійчук
«Переконана, що не лише люди за кордоном, а і велика частина людей в Україні не розуміють, що таке російська окупація. Вони собі мислять (особливо це притаманно пацифістським рухам в Європі), що війна – це настільки жахливо, що окупація, хоча це теж не відповідає міжнародному праву, принаймні зменшує людські страждання. Це хибна думка. Окупація не зменшує страждання, вона робить їх невидимими. Я це знаю, бо ми у попередні роки відправляли десятки звітів до ООН, ОБСЄ, Ради Європи, комунікували з іноземними урядами про те, що відбувається на окупованих територіях – нікому це не було цікаво. Страждання цих людей невидимі, і їх можна легко ігнорувати».
Наразі Росія контролює близько 112 тисяч квадратних кілометрів української території (підрахунки проєкту DeepState) – це села, містечка, міста-стотисячники та одне місто-мільйонник, Донецьк. На цих територіях репресії тривають практично безупинно.
До початку повномасштабного вторгнення у тюрмах Донецька і Луганська утримували близько 260 людей – цивільних заручників та військовополонених, частину з них не звільнили досі. Скільки людей втратили волю після 2022-го – невідомо, тому що Україна не озвучує кількість своїх військових у полоні; кількість цивільних омбудсмен Дмитро Лубінець оцінює у 16 тисяч (звільнено за три роки понад 4 тисячі людей – більшість військові, 168 осіб – цивільні).
Окупація – це та сама війна, тільки в іншій формі. НевидимаМатвійчук
Цивільних силовики Росії затримують систематично, що охоче демонструють у пропаганді.
Військовополоненим та заручникам російській суди виносять багаторічні вироки. У Донецьку продовжує існувати тюрма «Ізоляція», яку ексв'язні і правозахисні організації називають найжорстокішим місцем у Європі. І це без урахування інших місць, де тримають в'язнів як попередньої фази війни 2014-2022-го, так і наступної широкомасштабної, від 2022 року.
«Окупація – це та сама війна, тільки в іншій формі. Це насильницькі зникнення, катування, зґвалтування, заперечення твоєї ідентичності, примусове усиновлення твоїх дітей, фільтраційні табори і масові могили», – каже Олександра Матвійчук.
На початок 2025 року Кремль унеможливив для окупованих українців життя без російського паспорта: ті, хто досі не отримав його, тепер визнані мігрантами у себе вдома. Це значить, що такі люди мають виконувати міграційне законодавство Росії (ставати на відповідний облік, бути під наглядом МВС РФ, не полишати місця проживання). Вони не отримуватимуть російську пенсію, не зможуть користуватися меддопомогою. Тож, фактично, російська окупаційна влада позбавила українських громадян вибору.
«Українці не можуть собі дозволити wishfool thinking (сприймати бажане за дійне – ред.), тому що це геноцидальна війна на винищення, – зазначає Олександра Матвійчук. – Путін відкрито говорить, що нема українського народу, мови і культури. Ми 11 років документуємо, як ці слова перетворюються на практику».
Заручники війни. Вони пройшли крізь пекло – зібрані свідчення про катування цивільних і військовополонених у 2014 році на окупованих територіях Донбасу. Проєкт реалізували зусиллями Центру громадянських свобод, Фундації «Відкритий діалог», Радіо Свобода та The Farm 51 за підтримки МФ «Відродження»
Окупанти й далі стиратимуть національну ідентичність
За даними Центру прав людини ZMINA, на усіх захоплених Росією територіях України зараз живуть 1 млн 600 тисяч дітей, з них 600 тисяч перебувають в системі російської загальної освіти. Окрім загрози переміщення в Росію, яка нависає над ними, їх постійно «перевиховують» окупанти.
Російська медійна пропаганда просто переповнена патріотичним контентом з дітьми у формі «Юнармії» – або військовій – та бантах: либонь більша частина новин в окупаційних медіа нині складається з почесних караулів дітей біля пам'ятників російським військовим, зустрічей з «героями СВО», концертів на честь Росії, молодіжних форумів тощо.
Як це відбувається, знає на власному досвіді, приміром, студентка Таврійського університету Евелін Бьянкпін Акассі: менше року тому дівчині, якій на той момент було 17, вдалося самотужки вибратися з окупованого Донецька. Вона їхала, як каже, ва-банк – розуміючи, що, мабуть, вже не повернеться.
В ексклюзивному інтерв'ю Донбас Реалії Евелін розповідає про те, як у шкільній бібліотеці не можна було брати книжок українською, хоча вони там були, як на уроки приводили російських військових, не пускали до класу без «георгіївської стрічки», а в курсі історії єдиною фігурою України 20-го століття був Нестор Махно. «У мене до переїзду в Київ період України асоціювався з анархією», – каже дівчина.
«Для мене з дитинства був надважливим аспект освіти. І коли тобі кажуть, що якщо ти хочеш бути освіченою людиною, ти повинен знати Достоєвського, Пушкіна, звісно, ти будеш це робити. Я була настільки в російському контексті, що вважала себе російською опозиціонеркою. Ви розумієте, я вважала себе росіянкою, яка просто проти режиму в її країні? У мене в голові не було думки, що це не моя країна і мене не має якось тригерити те, що в них відбувається всередині», – ділиться Евелін.
Близько 40 тисяч дітей (7% школярів), за даними української влади, зараз дистанційно вчаться в українських школах, перебуваючи в окупації.
Проте навіть якщо цим дітям вдасться зберегти свої погляди, а деокупація не настане – їм потрібно буде якось виїхати. А це дорого, довго та складно. Евелін подолала цей шлях. Він забрав у неї 10 діб: через Росію, Білорусь, Польщу. Вона сама сідала в поїзди, шукала волонтерів, пережила приниження від білоруських прикордонників, страх не перетнути кордон, а потім ще пів року відновлювала через суд українські документи.
Тож на такий маршрут ще потрібно наважитися (ось історії Тії і Максима, які зробили так само). Решта ж молоді продовжує дорослішати під окупацією, стоячи в почесних караулах та очікуючи призову до російської армії.
Проблема з плином часу поглиблюється, адже якщо у підлітків ще є українські свідоцтва про народження, то народжені в окупації діти взагалі не мають жодних документів. Військова освіта, «казачі корпуси» чи навчальні заклади Слідкому РФ є публічно схвалюваним планом на життя.
«Приїжджають представники російських університетів або, наприклад, російських силових відомств на кшталт Слідчого комітету, й вони обирають дітей, яких потім вивозять до власних ліцеїв, коледжів, академій», – зазначила юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська, презентуючи звіт про переміщення, перевиховання і депортацію українських дітей.
«Цих дітей вчать любити війну. Це те, чого люди на Заході не розуміють (бо для людей на Заході війна – це жах). Це не так у Росії. Бо якщо ви виховалися в атмосфері парадів, на лозунгах «можем повторить», для тебе війна стає цікавою пригодою, – говорить Олександра Матвійчук. – Їх готують до війн. В 14 років вони отримують папорт РФ, а в 17 будуть в російській армії. Росія готує нове покоління російських солдатів, які будуть вмирати там, де Путін або його наступник їм скаже».
Покарання за вчинені Росією в Україні злочини може опинитись вже «не на часі»
Наприкінці лютого британське видання Financial Times випустило об'ємне відеорозслідування про розстріли російськими військовими українських полонених. FT роблять висновок, що страти під час взяття в полон – не випадковість, а саме система російської армії. Автори фільму роблять висновок, що абсолютна жорстокість – одна з цілей РФ у війні проти України.
3 роки повномасштабної агресії і 8 років попередньої фази війни правозахисники документують воєнні злочини: це страти полонених і заручників, обстріли житлових будинків, лікарень і шкіл, атаки на медиків, катування, примусова мобілізація на окупованих територіях.
Коаліція «Трибунал для Путіна» визначає цілий список дій РФ, у яких вбачаються ознаки злочинів за Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини). Вони документуються для ООН, Ради Європи, ОБСЄ, ЄС та Міжнародного кримінального суду, щоб домогтися вироків для виконавців.
Заступник генпрокурора України у 2019-2022 роках, засновник Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту в Офісі Генпрокурора Гюндуз Мамедов вважає, що замороження війни створює реальну загрозу для правосуддя.
«Росія, ймовірно, вимагатиме зняття питання відповідальності за міжнародні злочини з порядку денного, і ми вже бачимо тривожні сигнали: окремі держави демонструють готовність не виконувати ордери МКС, Сполучені Штати запроваджують санкції проти Суду, а в ООН напередодні третіх роковин повномасштабної агресії точилися дискусії, чи називати в резолюції Росію державою-агресором», – каже він.
Останнє взагалі може вплинути на перспективу створення трибуналу щодо злочину агресії, зазначає Гюндуз Мамедов. Спецтрибунал – це окремий правовий механізм для покарання агресора за сам факт нападу. Над його створенням зараз працює коаліція держав. Тепер же є ризик, що політична доцільність може переважити принципи справедливості.
«Україна має займати жорстку позицію: ніяке припинення вогню, замороження конфлікту чи навіть мирна угода не можуть відбутися ціною правосуддя, – каже він. – У нас захоплена частина територій, сотні тисяч постраждалих від російської агресії. Загиблі, закатовані, зґвалтовані. Цього не можна викреслити з історії та замовчати».
Дискусії про справедливість, вочевидь, йдуть і серед партнерів України. Член Палати представників від Республіканської партії США Брайян Фіцпатрік на тлі американсько-російських розмов запевнив, що «є вирішальна кількість членів Конгресу США від обох партій і в обох палатах, які готові, бажають і здатні зробити все можливе, щоб запобігти винагороді комуністичного диктатора Володимира Путіна за його незаконне вторгнення, зґвалтування, викрадення, катування та вбивство українського народу».
«Щоб мирна угода була справедливою та довгостроковою, – пише Фіцпатрік, – вона має бути укладена таким чином, щоб притягти російських загарбників до відповідальності, захистити гідність українських жертв і передбачити справедливий розподіл витрат між усіма європейськими націями. Вчинити інакше означало б заохотити майбутні вторгнення та увічнити майбутні страждання і кровопролиття».
«Покарання винних – це не лише справа України. Це питання того, яким буде світовий порядок. Якщо правосуддя стане розмінною монетою у великій політиці, це означатиме, що міжнародне право остаточно втратить свою силу, а агресори отримають чіткий сигнал: можна вбивати, можна руйнувати, можна чинити злочини – і залишатися безкарними», – продовжує цю ж думку Гюндуз Мамедов.
Чи не забуде Захід про повернення з РФ депортованих дітей?
Саме за депортацію українських дітей Міжнародний кримінальний суд у 2023 році видав ордер на арешт лідера Росії Володимира Путіна і його уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Це наразі єдиний ордер, за яким главу Кремля дійсно можуть заарештувати у низці країн світу.
Україна оцінює масштаб незаконного переміщення дітей до Росії у 20 тисяч. Повернути вдалося 1223 (цифри проекту Bring Kids Back UA на кінець лютого).
Що буде з процесом повернення дітей, Донбас Реалії запитали членкиню Міжвідомчої комісії з питань застосування та реалізації норм міжнародного гуманітарного права в Україні, юристку Регіонального центру прав людини Катерину Рашевську.
Катерина каже, що, з одного боку, зараз інструментарій України набагато ширший, ніж був у попередню фазу війни 2014-2022-го, коли 4 тисячі кримський дітей так і не були повернуті, й доля їхня досі невідома.
Станом на 2025 рік Україна має Міжнародну коаліцію за повернення українських дітей у складі 41-ї держави, «формулу Зеленського» із 4-м пунктом (повернення військовополонених і цивільних включно з дітьми), ініціативу Bring Kids Back UA, посередництво Катару, Ватикану та ПАР та іншу підтримку партнерів і міжнародних організацій.
«Тому чи вдасться Росії «зам'яти» це питання, як вона зробила після окупації Кримського півострова, – я думаю, що ні. Але наскільки динамічними будуть темпи повернення – інше питання».
Через те, що деокупація найближчим часом є реалістичною, єдиним способом повернення дітей в Україну Катерина називає роботу через посередників.
«Ідентифікувати всіх, домовитися про повернення всіх можливо лише через співпрацю з РФ у певному форматі. Я не вбачаю жодного іншого формату на сьогодні можливим, аніж співпраця через державу-посередника», – зазначає експертка.
Ризик Катерина Рашевська вбачає у тому, що про депортацію українських дітей на Заході можуть ширитися хибні наративи, що їх просуває Росія – за зразком того, як Україну вже назвали винною у війні.
«Росія звітує – вустами Львової-Бєлової – що передала Україні інформацію про 300 дітей, які потребують возз'єднання з родинами, частково цей процес пішов через Катар, і більше у неї таких кейсів немає. Росія наполягає, що українські діти там більше не присутні, а всі інші діти перебувають там разом з законним представником або родичем і повертатися не планують і не бажають. Це все не більше, ніж російські пропагандистські наративи – але ми бачимо, як Україну починають стигматизувати і клеймити, стираючи межу між агресором та жертвою, ми бачимо, як РФ майстерно жонглює риторикою. Тож якщо слова Львової-Бєлової, сказані в червні минулого року, про те, що українські діти не були депортовані, не хочуть повертатися і їм дуже добре в Росії, викликали в усіх сміх – тепер незрозуміло, чи в це не почнуть вірити ті ж самі партнери, які відчувають на собі політичні пертурбації. Чи не почнуть вони змінювати свою позицію», – говорить Катерина Рашевська.
Юристка акцентує, що незважаючи на параметри можливої мирної угоди, питання повернення дітей не може ставати предметом поступок, визнання ситуації на землі – кожна дитина має бути повернута в Україну: до біологічних родичів або родини, яка буде її виховувати.
Росія може атакувати знову, й не лише в Україні
«Це екзистенційне питання Європи, а тому життєво важливе для національних інтересів Британії. Унікальний момент для колективної безпеки нашого континенту». Цю фразу британський прем'єр Кір Стармер сказав після зустрічі європейських лідерів у Парижі, яку організував президент Франції Емманюель Макрон.
Схоже, що на тлі дій нової американської адміністрації в переговорах з Росією Європу більше непотрібно переконувати, що Росія становить для неї реальну загрозу.
Раніше у офіційного Києва, OSINT-розслідувачів та громадського сектору України пішло 8 років на те, аби переконати Захід, що Кремль в принципі веде війну в Україні.
Глава дипломатії Європейського Союзу Кая Каллас на конференції Європейського оборонного агентства у Брюсселі, спираючись на дані європейських розвідок, попередила, що напад Росії на ЄС можливий за 3-5 років.
У разі замороження війни проти України Росія за 5 років може підготуватися до великомасштабної війни вже в Європі, попереджає данська розвідка.
«Європейці сприймають це дуже серйозно», – цитує NBC News генерал-лейтенанта Бена Годжеса, колишнього командувача армії США в Європі.
І такі заяви звучать тепер у Європі майже щодня.
Інститут вивчення війни ще навесні 2024-го констатував, що єдиною метою, з якою Путін може піти на перемир'я, є прагнення дістати паузу для нарощування власних сил, щоб, у підсумку, розгорнути нові наступальні операції та знищити державність України.
У тепер ISW додає, що Росія готується до конфлікту з НАТО швидше, ніж припускали на Заході: «Кілька російських фінансових, економічних та військових індикаторів свідчать про те, що Росія готується до масштабного конвенційного конфлікту з НАТО, не негайно, але, можливо, у коротші строки, ніж раніше припускали деякі західні аналітики».
«Кілька російських фінансових, економічних та військових індикаторів свідчать про те, що Росія готується до масштабного конвенційного конфлікту з НАТО, не негайно, але, можливо, у коротші строки, ніж раніше припускали деякі західні аналітики».
«Європа дуже ясно і чітко відчуває цей дим війни. Вони живуть у цьому диму, фактично вже ковтаючи його», – говорить в ефірі Радіо Донбас Реалії директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.
Проте, Європа не готова до війни, і Україна для неї відіграє роль заслону – відповідно, Україну потрібно захистити, оскільки наступним кроком після знищення України для Путіна буде відновлення кордонів Варшавського договору – і НАТО розпадеться – так пояснює він логіку європейців Валентин Бадрак.
«Вся ця консолідація Європи, яку ми спостерігаємо, – насправді, наша можливість, – вважає він. – Ми маємо зараз створити умови, коли нав'язування Україні і Європі якихось позицій з боку адміністрації у Вашингтоні стане неможливим. Європа хоче викликати зворотній ефект і більшу співпрацю, підтверджує готовність на заклики Трампа відігравати більшу роль».
Що робити?
Нова адміністрація США серед своїх різнобарвних заяв періодично заявляє, що повторний напад Росії не має статися. Однак, рішень для усіх інших складових війни наразі не змальовує. Навіть більше: називає території предметом для дискусії.
«Є кілька основоположних принципів. Це має бути остаточне припинення війни, а не тимчасове, як ми бачили в минулому, – заявляє радник із питань нацбезпеки США Майк Волтц. – Ми знаємо, що практична реальність полягає в тому, що будуть дискусії про територію, і будуть дискусії про гарантії безпеки. Це фундаментальні основи, які будуть лежати в основі будь-якої дискусії».
«Зрозуміло, що президент Трамп дуже сильно керується ідеєю швидкої угоди, – відповідає на запитання Радіо Свобода, що Україні робити із ризиками заморозки, колишній міністр закордонних справ Литви Габріеліус Ландсбергіс. – Коли хтось приходить на переговори, бажаючи чогось швидкого, зазвичай він платить дуже високу ціну, і ціною буде все, що стосується України. Це і є моя головна тривога. Україна має бути готова принаймні до можливості відхилити угоду. Дуже важливо, щоб Європа також відхилила угоду, і я думаю, що Європа може запропонувати свою власну угоду разом з Україною».
Ландсбергіс вважає, що Європи має багато важелів упливу, і що вона не позбавлена влади. Та має побачити, що насправді потрібно для України на даному етапі.
«Я завжди виступав за те, що вам потрібні Сполучені Штати. Зараз я кажу, що нам потрібні Сполучені Штати, давайте тримати двері відкритими, якщо вони вирішать повернутися, але на цьому етапі давайте подумаємо про план «Б», – додає він.
«Реалістичний максимум, який ми зараз маємо витиснути, – що ніхто з міжнародних партнерів не має погодитися з легітимізацією окупованих територій. І друге – вони мають взяти на себе зобов'язання захищати людей, які там перебувають, – переконана Олександра Матвійчук. – І це не просто змусити Путіна на два дні відкрити кордони (це якраз те, чого хоче Росія, бо утримувати контроль над безлюдними територіями, колонізувати і заселяти їх – набагато легше), а це означає, що ми маємо актуалізувати правозахисний вимір, сказати: окей, зараз ми не можемо повернути території військовим шляхом, завтра – буде завтра, але вже сьогодні будемо захищати цих людей, не повторюючи ті попередні 8 років, коли всім було байдуже, що там взагалі відбувається. Ніхто не буде брати на себе ці додаткові складні зобов'язання, якщо ми не будемо достатньо голосними і не донесемо думку, що боремося не за території, а за людей, і ніколи не залишимо їх сам-на-сам з окупантом».
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.
Форум