12 січня мене викликали в «Роскомнадзор» на московську Шкільну вулицю, бути присутнім при складанні протоколів, які фіксують порушення наказу про порядок маркування журналістських матеріалів ЗМІ – «іноземного агента». Порушення в роботі дев'яти сайтів медіакорпорації Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода виявив генеральний директор Федерального агентства новин Євген Зубарєв, він і не полінувався написати скарги куди слід.
«Роскомнадзор» із 12 січня по 11 травня виписав 520 протоколів, 423-я судова ділянка і Тверський районний суд ось вже чотири місяці трудяться, накладаючи за всіма цими документами нові і нові штрафи. Загальний борг зрештою добігає 200 мільйонів рублів, але якщо Євген Зубарєв або інший доброволець знову раптом постарається, то сума може збільшитися багаторазово, практично до безкінечності.
Зайшло далеко: «Роскомнадзор» погрожує заблокувати сайти «Свободи», сотні наших апеляцій до судів першої інстанції вже відхилені; немає сумнівів, що будуть відхилені і всі інші.
РВЄ/РС подала скаргу до Європейського суду з прав людини, але коли вона буде розглянута? За першими десятками штрафів вже минули всі терміни виплати, і ось Московське бюро Радіо Свобода двічі відвідали судові пристави, і ось заблоковані банківські рахунки, і ось Федеральна служба з праці та зайнятості (стривожена нібито «інформацією в пресі») цікавиться, а чи немає заборгованостей зі зарплати, а мені, як керівнику, який представляє в Росії інтереси медіакорпорації ТОВ, все більш виразно «світить» кримінальна справа, а то і дві.
Дружелюбна банальність зла
У «Роскомнадзорі» працюють приємні молоді жінки, які, згідно з російською чиновницькою традицією, представляються повними ім'ям та по батькові. Катерина Сергіївна, яка тільки починає кар'єру з виявлення порушень у сфері ЗМІ, бадьоро складає протоколи. Вона поспішає впоратися до обіду, в кабінет ні-ні та й заглядають подружки, по коридору вже потягує борщем з кухонної мікрохвильовки. Асія Юнірівна, начальниця Катерини Сергіївни, поводиться підкреслено діловито, але цілком дружелюбно, ось назвала мене «колегою».
Я взагалі-то не знаходжу в наших професіях нічого спільного – я журналіст, а Асія Юнірівна – політичний цензор, але розсудливо мовчу: обидві дами з ретельністю, хоча і без видимого задоволення, роблять свою канцелярську роботу, вони виконують вказівку зверху, і не з ними мені її обговорювати.
Не впевнений, що Асія Юнірівна і Катерина Сергіївна чули про Ганну Арендт і тези «банальності зла», але навіть якщо і чули, то напевно до себе цю політичну концепцію не застосовують, інакше не працевлаштувалися б туди, де служать. Їм сказано: «іноземний агент», далі все зрозуміло.
Я марную час на низькому дивані біля вікна і думаю, що в російській юридичній практиці, схоже, бере гору позитивістська теорія. Це коли слухняний будь-якій волі вождя парламент ухвалює закони в інтересах політичної доцільності, як її розуміє влада, а не відповідно духу справедливості і норм права. Найбільш огидним прикладом такого зґвалтування юриспруденції вважаються Нюрнберзькі расові закони 1935 року, які створили базу для «остаточного вирішення» єврейського питання. Мільйони невинних, як відомо, були розстріляні і відправлені в газові камери відповідно до закону, який гаряче підтримав парламент.
Наказ «Роскомнадзору» суперечить Конституції Росії, праву на вільне поширення інформації і на вільний доступ до інформації
Апеляційні позови, які юристи Радіо Свобода цими тижнями пачками направляють до Тверського районного, Московського міського (а потім передбачається ще й Верховного) суду, звичайно, не містять ніяких історичних екскурсів. У позовах роз'яснюються причини, через які наказ «Роскомнадзору», що змушує редакцію натягувати на себе ковпак блазня і ставити тавро ворога народу (в мережі «іноагентське» маркування оцінюють по-різному), є юридично нікчемний і має бути скасований.
Наказ «Роскомнадзору», сказано в позовах, суперечить Конституції Росії, праву на вільне поширення інформації і на вільний доступ до інформації, суперечить закону про ЗМІ, порушує правила чесної конкуренції на медіаринку, створює упереджено негативне ставлення до Радіо Свобода. Додам ще й професійне: наказ є втручанням в роботу журналістів і перешкоджає поширенню наших матеріалів. Скажіть, хто в «Ютубі» буде чекати, поки закінчиться 15-секундний титр із написом про «іноагентів», щоб подивитися нарешті відеосюжет? Ознайомтеся з твіттер- або телеграм-акаунтами «Медузи» і VTimes – колегам, які виконують цей наказ, можна поспівчувати.
Добігли три десятиліття російського лібералізму
Чи можна співчувати нам, «Свободі»? Наше Московське бюро, відкрите незабаром після провалу путчу 1991 року, – на межі арешту. Минуло рівно три десятиліття, історія російського лібералізму, схоже, замикає повне коло. Наші сайти, популярність яких за останні два роки зросла вдвічі (чи не в цьому одна з причин гонінь?), – на межі блокування.
Журналістика – це не злочин. Це право і обов'язок займатися своєю роботою: чесно інформувати про те, що відбувається в країні і світі
Наші журналісти в Росії – під загрозою потрапити в список «іноземних агентів» як фізичні особи, і троє вже потрапили під каток. Деякі відеопроєкти ми змушені були перевести до Праги, де розташована штабквартира РВЄ/РС, і до Києва, де пару років тому медіакорпорація облаштувала технічно передове бюро.
Журналістика – це не злочин. Це право і обов'язок займатися своєю роботою: чесно інформувати про те, що відбувається в країні і світі. Як сказав мені досить давно один видатний державний муж: це обов'язок «запалювати світло в темній кімнаті», але ще, додам, і свобода не бути залежними від жодного уряду, в журналістів у цьому плані не повинно бути національності.
Тому, Катерина Сергіївна і Асія Юнірівна, Марія Володимирівна і Дмитро Сергійович, ми ніякі не «іноземні агенти»: заборона на втручання американських і будь-яких інших політиків в редакційні справи є основа незалежного існування «Свободи», і ця заборона на моїй довгій пам'яті роботи в російській службі не порушувалася. Бували помилки, траплялися невдалі тексти, траплялися дурниці, бувало, що не щастило з менеджментом або з обставинами. Всяке бувало, як у будь-якій роботі. Але по суті радіостанція незмінно відповідала своїй назві. Це як раз Державна дума і «Роскомнадзор» за допомогою Тверського районного суду і Євгена Зубарєва безцеремонно намагаються втрутитися в наші редакційні справи.
Питання про співчуття журналістам «Свободи» насправді неправильне. Співчувати потрібно відчайдушній ситуації, в якій за останнє десятиліття опинилася Росія через поведінку Кремля на міжнародній арені. Співпереживати варто безправ'ю, в якому з милості путінської влади опинилися налякані поліцейськими кийками або обдурені кремлівським телевізором російські громадяни, позбавлені права політичного вибору, свободи слова, волі і зборів.
Може трапитися так, що скоро в цій «темній кімнаті» зовсім нікому буде ввімкнути світло. Радіо Свобода, нехай і з якимось втратами, але вистоїть, з Москви ми не збираємося йти, хоча нас наполегливо вичавлюють і виштовхують, і, гадаю, в будь-якому випадку дорогу до своєї аудиторії знайдемо. «Свобода» буде існувати – поки те, що ми робимо, важливо і цікаво для наших читачів, глядачів і слухачів. Так що, якщо хочете допомогти, залишайтеся з нами, попри усі бар'єри і всупереч усім неправедним наказам.
Андрій Шарий – журналіст Радіо Свобода, директор Російської служби
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
