«Закон про медіа»: чіткі правила для усіх чи наступ на свободу слова й інтернет

Поширити сферу українського регулювання на сайти, міжнародні візуальні онлайн-сервіси на кшталт Netflix чи Ivi, а також платформи спільного доступу до інформації – такі, як Facebook і YouTube – має на меті законопроєкт «Про медіа». А ще встановити загальні правила для всіх, вибудувати «перепони агресії» і посилити Нацраду. Робоча група зараз завершує процес внесення правок і підготовки документу до повторного першого читання у парламенті, оскільки після реєстрації законопроєкту у грудні 2019 року документ зазнав різкої критики. Свої критичні зауваження та побоювання щодо блокування свободи слова представники ЗМІ хочуть висловити і на засіданні профільного комітету 15 червня. Радіо Свобода зібрало думки розробників закону і тих, хто його критикує.

Ініціатори та розробники законопроєкту «Про медіа» наполягають, що такі законодавчі зміни давно назріли, оскільки наявна законодавча база не відповідає сучасним реаліям і не допомагає Україні захищати свої інтереси в інформаційному просторі. До того ж є потреба імплементації до законодавства України Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС про аудіовізуальні медіапослуги 2010 року зі змінами, внесеними Директивою (ЄС) від 2018 року.

Що пропонують?

13 листопада 2019 року тогочасний голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, а тепер уже міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко представив концепцію, за якою пропонувалося, щоб закон «Про медіа» регулював і унормовував:

• види та вимоги до кожного виду суб’єктів медійної діяльності;
• критерії належності суб’єктів до юрисдикції України;
• прозорість структури власності та контролю;
• порядок звітування про структуру власності;
• ліцензування та реєстрацію;
• контент (квоти європейського та національного продукту, мова, захист неповнолітніх тощо);
• порядок розгляду справ про порушення законодавства у сфері медіа;
• санкції за порушення законодавства у сфері медіа (штрафи, анулювання ліцензії, скасування реєстрації, заборона розповсюдження);
• обмеження, пов’язані зі збройною агресією, воєнним та надзвичайним станом;
• правовий статус журналістів, їхні права і обов’язки.

Суб’єктами у сфері медіа проєкт законом визначаються:

• суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа (лінійних та нелінійних);
• суб’єкти у сфері друкованих медіа;
• суб’єкти у сфері онлайн-медіа;
• провайдери аудіовізуальних сервісів;
• провайдери платформ спільного доступу до інформації;
• постачальники електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу.

27 грудня 2019 законопроєкт зареєстрували у Верховній Раді.

«Після реєстрації у Верховній Раді і першого читання було подано стільки правок і пропозицій, що ми змушені були змінити структуру деяких статей, а у певних випадках перенести їх в інші розділи і ще раз ґрунтовно пропрацювати текстуальну частину статей – саме тому його відправлено парламентом на повторне перше читання», – пояснив Радіо Свобода один із членів Робочої групи розробників законопроєкту, головний експерт із медійного права Інституту демократії та верховенства права Ігор Розкладай.

Законопроєкт є великим за обсягом: 10 розділів і понад 170 сторінок тексту.

Що критикують найбільше?

Найбільше критики звучить щодо:

• принципу формування Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (4 членів до складу регулятора пропонує президент, 4 – парламент);
• розширення повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення на інтернет-сайти та ресурси, які надають аудіовізуальні послуги;
• можливості Нацради штрафувати і блокувати контент, а через суд і сайти;
• можливості блокувати ютуб чи інстаграм-канали та фейсбук-сторінки;
• реєстрації та сплати податків тими, хто заробляє на аудіовізуальному контенті в інтернеті;
• можливості політизувати Нацраду і перетворити регулятора у інструмент блокування критики влади і свободи слова;
• недостатньо ефективних запобіжників поширення неправдивої інформації;
• нерівних умов захисту інтересів медіа і регулятора у системі судочинства;

Радіо Свобода зібрало критичні зауваження медіаекспертів.

Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації»:

– Безперечно, закон про медіа потрібен.

Фактично новий закон – це кодекс, який охоплює багато різних сфер роботи медіа. Багато запропонованих положень цього закону є дискутивними. Навіть у юристів нема єдиної думки щодо низки питань. На мою думку, є деякі речі, які в українських реаліях після ухвалення закону, можуть застосовуватися по-різному і «закон може бути як дишло».

Зокрема, це стосується розширення повноважень Національної ради з питань телебачення та радіомовлення.

З одного боку, Нацрада в рамках нинішнього законодавства мала недостатньо повноважень, щоб реагувати, наприклад, на контент, який порушував виборче законодавство чи підривав національну безпеку.

Але, з іншого боку, ми розуміємо, що великі повноваження завжди створюють ризики вибіркового підходу – як правило, жертвами такого вибіркового підходу стають медіа, які критикують владу.

Також у мене немає стовідсоткової упевненості, що Нацрада повинна займатися ще й онлайн-ЗМІ.

Ще одне питання, яке дискутувалося у медіаспільноті, – це широке трактування терміну «медіа» і віднесення до «медіа» блогерів з великою аудиторією, а також вимоги до прозорості онлайн-ЗМІ.

Тут я якраз є прихильником цієї мінімальної регуляції, бо вважаю, що всі медіа, зокрема й онлайн, мають бути прозорими, для своєї аудиторії у першу чергу, і чітко повідомляти хто є власником/засновником, хто працює у редакції, де вона знаходиться, як можна зв’язатися із редакцією, якщо виникне така потреба тощо.

Ось Радіо Свобода є прозорим медіа – ми всі знаємо, хто є автором тієї чи іншої публікації, хто працює в редакції і так далі.

Натомість існує багато анонімних медіа, які використовуються для зливу інформації, чорного піару, і при цьому немає змоги оскаржити все те, що вони пишуть, оскільки вони не є прозорими.

Тому всі медіа мають бути в рівних умовах і бути однаково відповідальними за свою роботу.

Ще одне дискутивне питання – це розділ IX «Обмеження, пов’язані зі збройною агресією». З одного боку, можна лише вітати спробу ввести таке складне питання у законодавче русло. Адже раніше критики обмеження трансляції російських телеканалів якраз апелювали до відсутності відповідного законодавства. Тепер закон ці питання регламентує, як і деякі інші, пов’язані зі збройною агресією.

Але, з іншого боку, закон не визначає критерії, за якими можна визначити контент, який несе загрозу інформаційній безпеці держави. Ці критерії має розробити Нацрада спільно із органом спільного регулювання. Як завжди в таких питаннях, все залежатиме від складу Нацради та цього органу співрегулювання. І тут теж є певний ризик.

І таких дискутивних і неоднозначних питань у законі багато. Думаю, практика застосування цього закону після його ухвалення покаже, яких змін він потребуватиме.

Ніна Кур’ята, медіатренерка, медіаекспертка, колишня головна редакторка​ «BBC Україна»​:

– Добре, що у законопроєкті є стаття про право на відповідь. Це – хороша світова практика. Однак мене непокоїть низка умов, за яких медіа можуть у цьому праві відмовити будь-кому.

Наприклад, у законопроєкті сказано, що медіа може відмовити в праві на відповідь, якщо «поширена інформація є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень, публічної інформації органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб».

Тобто виходить, що всі ці органи і люди апріорі поширюють правдиву інформацію, яку не є можливим спростувати – але ж це не завжди так, і тому є дуже багато прикладів у нашій сучасній історії.

Є небезпека, що будь-який посадовець може сказати будь-що про свого політичного опонента або будь-який процес, чи явище в країні – і поширена заява буде автоматично вважатися такою, що не підлягає спростуванню. Це небезпечно.

Так само викликає занепокоєння те, що медіа може не публікувати спростування, «якщо поширена інформація є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим зареєстрованим медіа або медіа, щодо якого не існує вимог обов’язкової реєстрації, за наявності інформації про осіб, що здійснюють редакційний контроль, їх місцезнаходження та діючі контакти, та з посиланням на таке медіа».

Таким чином можна робити інформаційні «вкиди» через медіа без обов’язкової реєстрації, а всі інші ЗМІ можуть це підхопити, з повним правом не надавати права на відповідь та не публікувати спростування. Як на мене, це також хибна норма, яку варто усунути. Інакше медіа зможуть публікувати будь-що і ухилятися від відповідальності просто тому, що передрукували це звідкись з посиланням.

Звідки б не з’явилася ця інформація – медіа її публікує під своїм брендом, на своїй платформі, для своєї аудиторії, яку воно потім продаватиме рекламодавцю і зароблятиме на цьому гроші.

Тому і відповідальність, на мою думку, треба нести повну – за все, що опубліковано. Як, наприклад, у Британії, де вважається, що поширення наклепу, опублікованого іншими ЗМІ – це теж наклеп.

Тетяна Попова, колишній заступник міністра інформаційної політики України, експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека»:

– Закон про аудіовізуальні послуги Україна мала ухвалити давно у зв'язку із підписанням Україною Угоди про асоціацію із Євросоюзом.

Звісно, він оновлюється, тому настав час врегулювати те, що відбувається у діджиталі (у цифрових медіа, в інтернеті – ред.)

Наприклад, в країнах Балтії, діджитал вже давно регулюється аналогом нашої Національної ради телебачення і радіомовлення. Там усе працює злагоджено із судовою системою.

Що стосується України, то, наскільки я бачу, ситуація із законом наступна:

• великі міжнародні ЗМІ і великі українські телегрупи свої правки вже внесли.

Вони почали це робити ще в березні-квітні. І поступово їхні правки вносяться і депутати комітету обіцяють, що всі їхні правки враховано.

• українські онлайн-ЗМІ правок і пропозицій не вносили і опинилися в досить скрутному становищі.

Закон вже час відправляти на перше читання, а реакції інтернет-ЗМІ немає, хоч питань до законопроєкту є багато.

Великий міжнародний медіабізнес і український медіабізнес вже декілька місяців працюють над цим законом і, відповідно, вносять свої правки. Чому цього раніше не зробили на системному рівні українські онлайн-ЗМІ, які зустрічаються аж тепер з комітетом, мені не є зрозумілим.

Українським онлайн-ЗМІ я б порадила системно попрацювати із текстом, звести всі правки в один файл так, як пишуться зазвичай правки до закону в табличці порівняльній, і цю порівняльну табличку надати депутатам. А потім уже обговорювати якісь принципові речі.

Я думаю, що якби була вже готова ця порівняльна табличка, то було б менше зараз «хайпу на ситуації».

Юристи, які працювали над розробкою цього закону і зараз доопрацьовують його, вносячи правки. Це досить відомі люди з «Платформа прав людини». Наприклад, Олександр Бурмагін, відомий своїми справами про свободу слова журналістів. Тому я сподіваюсь, що кінцева версія закону не буде переступати межі і шкодити інтересам медіабізнесу.

Олеся Бацман, головний редактор інтернет-видання «Гордон»:

– Після доопрацювання та внесення правок до законопроєкту «Про медіа» загроз для свободи слова не стало менше.

Якщо цей законопроєкт ухвалять, то ось, на мій погляд, якими можуть бути ці головні загрози:

• Наразі Національна рада з питань телебачення і радіомовлення складається із 8 членів, чотирьох із яких призначатиме президент, а чотирьох – парламент. І законопроєкт цього не змінює. Тобто членів Нацради і надалі призначатимуть політики.
• Саме така Нацрада отримає розширені повноваження і матиме вплив і на друковані ЗМІ, й на інтернет-ЗМІ, і на ютуб чи інстаграм-блогерів.

Кожна влада намагалася використовувати цей орган для тиску на телеканали. Запитайте у будь-якого телевізійника, скільки сил і часу, а головне грошей, займає у них процес «буцання» із Нацрадою. Розмова коротка: будеш сперечатися – відберемо ліцензію. І замість того, щоб оптимізувати цю опцію, унеможлививши політично вмотивовані утиски з боку Нацради, законопроєкт «Про медіа», навпаки, розширює повноваження цього органу до максимуму – на весь інтернет, на весь контент.

• Законопроєкт «Про медіа» наближає нас до закону Путіна про «суверенний інтернет» і дає можливість державі «запустити лапу» в сферу інтернету, цензурувати сайти і блогерів.

Але якщо телеканали в Україні – це дуже витратна річ і утримувати їх під силу тільки олігархам, то свобода слова якраз живе в інтернеті, бо інтернет-ЗМІ можуть бути самоокупними, працювати незалежно і у своїй роботі керуватись журналістськими стандартами і етикою.

• Якщо законопроєкт «Про медіа» запрацює, будь-якому сайту буде потрібно утримувати юристів та адвокатів, щоб захищатися від Нацради.

Враховуючи, що ринок реклами в Україні у стані падіння, неолігархічні ЗМІ просто не витягнуть це фінансово.

• Поняття та положення документу виписані так розмито, що засобом масової інформації, тобто «суб’єктом медіа» можуть визнати навіть особисту сторінку у соцмережах лідера громадської думки.
• Зате у законопроєкті добре виписана лінійка штрафів і є десятки пунктів, за порушення яких будуть штрафувати і блокувати медіа.

Моніторити тисячі сайтів і блогерів сил у Нацради не вистачить, тому закон будуть використовувати як кийок проти свободи слова.

• Список приводів, за які ЗМІ можуть бути покарані, дуже нагадує перелік «Роскомнадзору», для якого звична практика вимагати негайно видалити контент, який суперечить кремлівській політиці, інакше – блокування;
• Можливість швидкого закриття інтернет-ЗМІ.

Нацрада йде до суду, суд, згідно із законопроєктом, за скороченою процедурою розглядає справу проти вас і протягом двох днів виносить рішення про блокування вашого сайту. Далі як хостинг або провайдери будуть це рішення втілювати в життя – питання. Але зрозуміло, що навіть частково заблокований сайт втрачає позиції в «Гугл», втрачає читачів, втрачає рекламодавців.

А от щоб подати апеляцію і спробувати відновитися – прискореної процедури не передбачено, треба звертатися до суду в загальному порядку.

Тобто, справа може тягнутися роками. Що це означає на практиці? Що вас як ЗМІ більше немає.

Якщо ваш інвестор – не олігарх, готовий терпіти будь-які фінансові втрати, вважайте, що вас закрили назавжди. Або в іншому випадку все доведеться починати спочатку. До того ж, Нацрада не сплачує судовий збір, а ви, подаючи апеляцію або позов для оскарження незаконного рішення Нацради, сплачуєте.

• Цей важіль може дозволити владі використовувати Нацраду як орган із боротьби з політичними конкурентами, зокрема під час виборів різного рівня.
• Цей закон запустить «вірус самоцензури», бо редакції будуть вимушені обрати між закриттям і критикою влади.

• Маніпуляцією є теза, що ухвалення цього законопроєкту є необхідним для захисту України в умовах інформаційної війни. Насправді у чинному законодавстві достатньо важелів, щоб виявляти зловживання, а тим більше щось, що шкодить національній безпеці, і карати за це. Натомість, прокремлівські канали спокійно себе почувають.
• Щодо того, що цей законопроєкт наближає Україну до європейських стандартів у медіа. За весь час обговорення цього законопроекту нам не надали жодного підтвердження, що такі норми прийняті у розвинутих країнах Європи і є позитивна практика їх застосування.

Нам наводять як приклад французький закон про протидію фейкам, але цей закон не застосовувався. Також як приклад наводять створення Великобританією управління з комунікацій Ofcom, але давайте не забувати, що кожна система має свої особливості, а британська судова система має сильну довіру, на відміну від української судової системи. Та й розширення повноважень Нацради потребує внесення змін до Конституції України.

Я вже писала, що війну з журналістами не вдалося виграти жодній владі в жодній країні світу. Тому краще її не починати.

Відповісти на критичні зауваження Радіо Свобода попросило розробників законопроєкту «Про медіа».

Ігор Розкладай, член Робочої групи розробників законопроєкту, головний експерт із медійного права Інституту демократії та верховенства права:

– Уже майже вісім років як законодавці намагаються відреагувати на нові реалії – рівно стільки триває робота над розробкою нового закону. Давно є потреба встановити чіткі адекватні правила регулювання того, що раніше або зовсім не регулювалося, або регулювалося погано.

Ми рухаємося за європейським досвідом і зобов'язаннями, що випливають з Угоди про асоціацію з ЄС.

Це складне завдання, оскільки при збереженні засад свободи слова, треба, з одного боку, подолати анархію, збалансувати інтереси і усіх завести у законодавче поле, а з іншого – встановити бодай мінімальні запобіжники, щоб упередити зловживання.

Великі гравці на медіаринку, як і низка онлайн-гравців, хочуть, щоб Нацрада і далі залишалася «беззубою», ті, хто заробляє на візуальному сервісі, не хочуть грати за тими ж правилами, що і традиційні медіа, а ті, хто просуває контент країни-агресора, не хочуть допустити можливості блокування.

Цей законопроєкт, про який ми говоримо, готувала робоча група, до якої входили представники громадських організацій, регулятора і медіабізнесу. Було багато консультацій із експертами у галузі медіаправа, зокрема і європейськими.

• Щодо принципу формування Нацради (4 члени пропонує президент, 4 – парламент), то це визначено в Конституції.

І хоч, можливо, цей принцип і треба було вдосконалювати, але для цього треба вносити зміни в Основний закон, що виходить далеко за межі чисто юридичної роботи.

• Щодо тих побоювань, щодо того, що Нацрада із розширеними повноваженнями може стати інструментом цензури і тиску на свободу слова, то, скажіть, а раніше хіба цього не було?

Закон – це інструмент, Нацрада – це регулятор, і всі часи влада намагалася політизувати Нацраду. Згадайте хоча б, як закривали «5-й канал» у 2004-му або як викинули 60 місцевих мовників у 2012-му, забравши у них можливість працювати у цифровому форматі. І це робилося за чинним законом.

Але це не аргумент, щоб не боротися із анархією.

• Загальні правила гри треба встановлювати, а спроби політизації Нацради та зловживання необхідно блокувати спільними зусиллями медійних ГО і представників медіасфери.

Зараз ситуація така, що зловживати можуть усі – і медіа, і регулятор.

Тому необхідні правила, які стимулюватимуть медіа і так звані «нові медіа» до саморегуляції.

Медіаринок має доеволюціонувати до того рівня, коли принципові питання будуть самостійно регулюватися самими медіа, саме розуміючи те, що держава може дуже жорстко зарегулювати сферу.

• Для того, щоб медіа мало можливість усвідомити, що вдалося до порушення і адекватно відреагувати на зауваження Нацради, вводиться інститут «припису».

Тобто, замість того, щоб одразу карати, регулятор може спочатку повідомити медіа про порушення. І якщо медіа адекватне, то воно намагатиметься не доходити до штрафу.

• Щодо реєстрації тих, хто працює як медіа в інтернеті, то це є загальний принцип: всі мають бути в рівних умовах, і навіть, якщо немає обов'язкової реєстрації – дотримуватися закону, а у випадку порушень – нести відповідальність мають всі.

Процедура реєстрації і взаємодії з регулятором буде максимально простою – через онлайн-кабінет. Ми прагнемо усунути паперову бюрократію та й ризики, що вона несе.

• Ніякого миттєвого блокування ютуб-каналів чи фейсбук-сторінок теж не буде і не може бути, оскільки в Україні немає і не буде юрисдикції над ними.

Платформи не мають національних представництв. Якщо Нацрада виявить порушення і порушників, то вона звертатиметься до транснаціональних компаній – власників платформ, щоб вони реагували.

• Сайти – є онлайн-пресою, тому, звісно, вони підпадають під дію цього закону, але і тут є багато але – державу явно не цікавить ваш сайт з фігурками лего чи макроме. Регулювати таке було б абсурдом.

Звісно, що багато положень законопроєкту є результатом певного компромісу. Це нормально в будь-якій сфері. Але радує, що усі зійшлися щодо тих норм, які захищають Україну від дій агресора.

• Питання протидії агресії винесені в окремий розділ.

І хоч ми не можемо встановлювати абсолютні заборони в силу міжнародних зобов'язань, але ми маємо захищатися і застосовувати всі можливі правові інструменти.

Ініціатори законопроєкту «Про медіа» провели 5 травня робочу дистанційну зустріч із представниками міжнародних ОТТ-платформ та іноземних каналів, на якій обговорили пропоноані законодавчі норми, що регулюватимуть їхню діяльність на території України. Цю інформацію «Детектору медіа» підтвердив Олександр Ткаченко. Обговорити законопроєкт запропонували представники іноземних каналів Fox, Disney, Discovery та Viacom.

За прогнозами експертів, закон «Про медіа» можуть ухвалити восени 2020 року.

Читайте ще:

У Медведчука кажуть, що він має частку у телеканалах «1+1» та «ТЕТ» ще з 2012 року

Росія цензурує історію України, накидає «малоросійсько-новоросійський формат» – історик Кирило Галушко​

Ткаченко розповів, куди підуть гроші, виділені на Мінкульт​