Складно перебільшити серйозність нинішньої ситуації. Цьогоріч ціни на газ виросли на 600%. Мінливість цього ринку б’є по різноманітних секторах європейської економіки, як от, наприклад, виробництво добрив, харчова промисловість чи медицина.
Передумови цієї кризи накопичувалися. До них належать постпандемічне зростання попиту, погодні негаразди, аварії на газовидобувних підприємствах в усьому світі та спекуляція на ринку викидів.
Утім, загострила кризу безсумнівно Росія, яка вирішила зупинити транзит газу через Україну та припинила поповнювати власні європейські газосховища. Ці рішення Москви запустили шокові хвилі континентом. Це було відчутно навіть у далеких Великій Британії та Іспанії, попри їхню мінімальну безпосередню залежність від російського газу.
Опоненти Росії вважають, що вона використовує свої газові резерви як зброю. Вони звинувачують Кремль у спробі шантажувати владу ЄС та Німеччини. Мета Москви – отримати необхідні технічні та дозвільні документи для «Північного потоку-2».
Як довго триватиме нинішня криза? Москва має всі козирі у цій грі з високими ставками. Кремлівська влада відверто заявляє, що запуск «Північного потоку-2» пом’якшить кризу. Схоже, вони готові чекати доти, доки надання їм дозволів не пришвидшать.
Нині європейські політики розглядають заходи із попередження «зими невдоволення». Навіть якщо ця кампанія буде успішною, все одно наслідки кризи поширяться багатьма сферами. Їх можна буде відчути протягом довгого часу.
Ще більшу стурбованість викликає здатність ЄС протистояти російському тиску. Існує значний ризик того, що Брюссель «складе зброю» та піде на поступки, навіть якщо ціною цих поступок буде енергопостачання та безпека Центральної Європи, зокрема України.
Нинішня криза розпочалася після завершення будівельних робіт на «Північному потоці-2». Перш ніж запустити газопровід, він має отримати низку дозволів. Чи дотримається Росія чинних регламентів ЄС, згідно з якими добувати газ та транспортувати його мають різні підприємства? Наразі відповіді немає.
Хоча юридичні питання ще не вирішені, неминучий ризик полягає в тому, що Росія перенаправить 40 млрд кубометрів річного транзитного газу з українського газопроводу на «Північний потік-2». Це може відбутися відразу після того, як трубопровід запустять. Згідно з контрактом, Москва зобов'язана платити Україні до 2024 року за заброньований об’єм. Однак умови угоди 2019 року не вимагають від «Газпрому» фактично використовувати цей об’єм.
1 жовтня з’явилася перша ознака того, що Росія може відмовитися від транзиту Україною. «Газпром» заявив, що спрямує газ на південний коридор, який з'єднує новий чорноморський трубопровід «Турецький потік-2» з потужностями в Болгарії та Сербії. «Газпром» забронював 24,6 млн кубометрів добового об’єму для транспортування газу з України в Угорщину, але наразі не використовує його.
Якщо «Північний потік-2» запустять найближчим часом, то «Газпром» зможе спрямувати український транзит до цього нового коридору, так само, як вони вчинили першого жовтня. Цей крок матиме наслідки для безпеки України і всієї Центральної та Східної Європи.
Independent Commodity Intelligence Services встановив, що перенаправлення газу на «Північний потік-2» може спричинити дефіцит в Центральній та Східній Європі. Дефіцит оцінюють у 15-45 мільйонів кубометрів. Під час найвищого попиту може не вистачати навіть більше газу. Це пояснюється тим, що, згідно з новим маршрутом, газ прямуватиме із заходу на схід, а пропускна здатність на пунктах перетину кордону в Центральній Європі є обмежуючим фактором. Україна може постраждати найбільше, адже буде останньою ланкою цього ланцюга.
Крім того, Україна втратить доступ до альтернативних джерел – своїх європейських сусідів. Протягом останніх років Україна щорічно закуповувала 10–15 млрд кубометрів газу з Угорщини, Польщі та Словаччини, але частину цих поставок становлять залишки експортованого до цих трьох держав Центральної Європи російського газу.
У квітні 2021-го «Атлантична рада» вже попереджала про ці ризики. 1 жовтня стало зрозуміло, що внаслідок російського рішення щодо Угорщини Україна втратить можливість отримувати реверсний газ з цієї країни. Подібна ситуація може виникнути і на польському кордоні, якщо транзит буде припинено. У результаті Україна стане повністю залежною від газу зі Словаччини.
Перенаправлення українського транзиту на «Північний потік-2» також матиме негативні наслідки для півдня України. Є побоювання, що якщо газ транспортуватиметься із заходу на схід, то недостатньо палива досягатиме Одеси, Херсона, Маріуполя, Миколаєва та Запоріжжя. Південь України і без того вразливий, адже географічно близький до окупованого Росією Криму. Цей регіон – важлива ціль у російській кампаній з дестабілізації України.
Якщо через російський тиск «Північний потік-2» введуть в експлуатацію всупереч європейським правилам щодо прозорості, то європейський ринок повернеться на 12 років у минуле. Тоді, у 2009 році, Брюссель запровадив антимонопольний Третій енергетичний пакет – набір правил, спрямованих на підвищення конкуренції та прозорості.
Пізніше ці правила були поширені також на іноземні трубопроводи, які з'єднують ЄС та зовнішній світ, наприклад, «Північний потік-2». Наразі лише український газопровід відповідає правилам Третього енергетичного пакту.
Нинішня енергетична криза може бути лише ознакою більших катаклізмів, якщо транзит Україною замінять «Північним потоком» і «Турецьким потоком» без чітких і зобов’язуючих гарантій того, що ці газопроводи не будуть використані для примусу у геополітиці.
Аура Сабадус – журналістка, яка пише на енергетичні теми і спеціалізується на Східній Європі, Туреччині та Україні в Незалежній сировинній дослідній службі (ICIS).
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Передрук здійснено з дозволу «Атлантичної ради» США
