Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «Аджігітова і інших проти Росії» в інтересах 125 родичів жителів станиці Бороздиновської у Чечні. Після атаки групи спецназу 42-ї мотострілецької дивізії Міноборони Росії (батальйон «Восток») вони втратили своїх рідних, своє майно і будинки. ЄСПЛ підтвердив порушення прав на життя і ефективний судовий розгляд, а також порушення Конвенції про заборону тортур і дискримінацію за етнічною ознакою. В результаті Росія зобов'язана виплатити потерпілим майже два мільйони євро, повідомляє проєкт Радіо Свобода Кавказ.Реалії. Справа розглядалася із 2007 року.
- У червні 2005 року спецпризначенці 2-ї мотострілецької дивізії Міноборони Росії (батальйон «Восток») провели в станиці Бороздиновській спецоперацію, так звану «зачистку від бойовиків».
- Нападники вбили на місці одного місцевого жителя та відвезли в невідомому напрямку ще 11 чоловіків різного віку. Операцією керував Сулім Ямадаєв, колишній генерал «самопроголошеної республіки Ічкерія», який став потім «Героєм Росії», а пізніше був убитий у ОАЄ.
Довідка Кавказ.Реалії: на тлі гонки за владу в Чечні у Ямадаєва виник конфлікт із Рамзаном Кадировим. Ямадаєва оголошували в розшук за звинуваченнями у скоєнні тяжких злочинів: вбивства і викрадення людей. У 2009 році він був убитий в ОАЕ. Інтерполом в міжнародний розшук у справі про вбивство Ямадаєва був оголошений депутат Держдуми Росії Адам Делімханов, брат Кадирова у четвертому коліні. У 2012-му прокуратура Дубаїв із нього ці звинувачення зняла.
- У червні 2005 року вдалося зібрати докази порушення прав людини, на основі яких був підготований позов до ЄСПЛ. На розгляд справи у Європейському суді пішло 14 років.
- «Заявники стверджували, що військовослужбовці незаконно обшукали їхні будинки, заарештували, жорстоко поводилися і вбили місцевих чоловіків, а також підпалили чотири будинки, вони також стверджували про дискримінацію за ознакою їх приналежності до етнічної групи (аварці). Крім того, вони стверджували, що національні влада не провела ефективного розслідування цих подій», – зазначається у рішенні ЄСПЛ.
- Всі 11 викрадених чоловіків у віці від 18 до 50 років виявилися аварцями (національна більшість в Дагестані, проживають також в деяких селах Чечні – ред.).
- Після спецоперації російських військ інші аварці втекли із Бороздиновської у Кизлярський район Дагестану. Там вони залишилися, побудувавши будинку практично в чистому полі.
Помічник голови Комітету проти тортур Олег Хабібрахманов був серед тих, хто у 2005 році по гарячих слідах розслідував атаку на станицю у Чечні. Він виїжджав у розграбовану Бороздиновську, спілкувався із потерпілими в таборі для біженців під Кизляром і бачив, як молодий Рамзан Кадиров намагався довести аварцям, що нападниками були не чеченськими силовиками, а бандити.
В інтерв'ю Кавказ.Реалії правозахисник називає ту подію «воєнним злочином», за який ніхто до цих пір не поніс реальної відповідальності:
– Напад на Бороздиновську став своєрідним маркером, кордоном зміни епох. До цього ми і чеченські правозахисники в основному працювали у справах, фігурантами яких були прикомандировані федерали. У якийсь момент стали з'являтися злочини, скоєні вже етнічно чеченськими силовиками, тобто новою владою.
Але батальйон батальйон «Восток» – це все-таки ще не кадировці. На той момент ще точилася жорстка боротьба за владу у Чечні між різними кланами. Формально спецпризначенці «Востоку» були військовослужбовцями Міністерства оборони Росії, але вже чеченцями, а не надісланими з інших регіонів.
– ЄСПЛ каже про етнічну складову злочину. Але серед викрадених 11 чоловіків дев'ять були аварцями, один – дідой, (дідойці або цези, аварська група народів –ред.) І один росіянин.
- Так. Це був один із небагатьох населених пунктів в Чечні, переважно населений вихідцями з Дагестану, аварцями.
Швидше за все, виконавці заплуталися. Вони вибирали чоловіків за діалектом – наказуючи повторити певну фразу.
Наскільки пам'ятаю, росіянин був одружений на аварці і довго жив у цьому середовищі.
– Як вам вдалося зібрати докази по «гарячих слідах» і довести причетність до атаки батальйону «Восток» і те, що викрадених людей доправили до відділку МВС. Саме ці докази лягли в основу рішення ЄСПЛ?
– Справді, нам тоді вдалося під носом у військової прокуратури Росії зібрати і запротоколювати докази, після чого влада вже нічого не могли вдіяти.
Ми оглянули населений пункт, спалені будинки, записали покази потерпілих.
Пам'ятаю, тоді теж було дуже жарке літо. На місці працювали я, Ігор Каляпін, Наталя Естемірова, адвокат Сульяна Басханов.
Ми отримали незаперечне офіційне підтвердження причетності силовиків до цього злочину
Поки МВС Чечні не виробило якоїсь спільної позиції і не встигло приховати факти, адвокат примудрився з'їздити у міліцейське управління, направити запит і отримати відповідь із випискою про добове зведення МВС. У ній – чорним по білому – говорилося: «у станиці Бороздиновській працював батальйон «Восток», затримані 11 жителів, доставлені в Шелковський РВВС, де перевірені за базами даних».
Ми отримали незаперечне офіційне підтвердження причетності силовиків до цього злочину. Без цієї міліцейської відповіді, ймовірно, не було б рішення ЄСПЛ.
До слова, цей випадок в черговий раз доводить – у серйозній ситуації необхідно терміново звертатися до правозахисників, щоб вони змогли швидко зібрати докази.
Докази можна зібрати одразу, інакше все приховають і знищать.
– На вашу думку, чому МВС Чечні відповіло правозахисникам?
– Вони тоді ще не навчилися замітати сліди. Система не була настільки вибудуваною, як при Рамзані Кадирову. Не було тоді ще авторитаризму, який у Чечні зараз, коли без дозволу глави неможливо нічого зробити. Якби спробували отримати цей папірець зараз - законно чи ні, ми б її в жодному разі не отримали.
– Ви були присутні на зустрічі президента Чечні Алі Алханова і Рамзана Кадирова з біженцями із Бороздиновської у таборі? Яке враження тоді справив майбутній глава республіки?
– Я стояв буквально за два метри від Рамзана Кадирова, тоді бачив його вперше. Вразило, що людина взагалі не розмовляє російською, а по-чеченських аварці не розуміли. Він з великим трудом формулював думки. Кадиров разюче відрізнявся від освіченого Алханова. Вже тоді Кадирова оточувала ціла група охоронців, кортеж складався із десятків машин.
Кадиров, як заступник прем'єра Чечні, переконував аварців, що це була не спецоперація, а напад бойовиків. Він казав, що тепер станиця надійно охороняється, а тому потрібно повернутися. Для влади тогочасної Чечні це було дуже дражливим моментом, що ціла станиця, сотні людей знялися з місця і стали табором під дагестанським Кизляром.
На той момент Кадиров курував силовий блок і активно чи пасивно, але відповідав і за цей інцидент.
– Чому військове слідче управління і військова прокуратура Росії не розслідували цю справу? За несанкціоновану військову операцію засуджений до умовного терміну командир одного з підрозділів. Ніхто не відповів за вбивство, викрадення, підпали будинків?
– Мотив один і той самий, що багато разів повторювався і до, і після. Якщо притягувати до кримінальної відповідальності за воєнні злочини або злочини, вчинені в зоні контртерористичної операції, хто буде їх проводити? Це надання збройним силам незаконного імунітету від відповідальності.
– Ще один злочин без покарання – бомбардування у 1999 році чеченського села Елістанжи, під час якого загинули майже 50 людей.
Військова прокуратура відправила цю кримінальну справу в цивільну прокуратуру, бо, мовляв, не доведено, що бомби скинули із військових літаків Міноборони Росії.
Тобто російська прокуратура припустила, що чеченське село бомбардували цивільні літаки або військові літаки інших держав.
Ясно, що ні того, ні іншого не було і бути не могло.
Російська влада у Чечні надавала своїм збройним силам незаконний імунітет від відповідальності за скоєні злочини
Разом з тим наглядове відомство зробило все, щоб приховати причетність російських федеральних військ від до цього злочину.
Це було ще до кадирівців. Слава Богу, що у теперішньої влади Чечні бомбардувальників немає.
Іноді, правда, після наполегливих скарг правозахисників військова прокуратура Росії віддавала якогось «стрілочника» військовослужбовця «на заклання».
Пам'ятаю історію, коли контрактник кинув гранату в машину місцевого жителя. Тут прокуратура визнала, що обвинувачений перебував не при виконанні обов'язків, і невідомо де взяв гранату – його покарати можна.
Коли мова йшла про військову операцію, прокуратура ставала грудьми на захист військових. Відразу робилися сліпі і глухі, не бачили очевидного.
– Досі не знайдене навіть місце поховання викрадених 11 чоловіків з Бороздиновської...
– Так. Родичі нічого не знають про їхню долю. Офіційно зникли безвісти. І все.
Читайте ще: Становлення путінізму: етап перший – підриви житлових будинків