(Рубрика «Точка зору»)
У цей час року я традиційно намагаюся зробити сміливий прогноз на новий рік. 2025-го я припускав, що Придністров’я та Молдова можуть возз’єднатися – чого навіть близько не сталося.
Тож на 2026-й зроблю ще більш зухвале припущення. Прогнозую, що Європейський Союз насправді може показати доволі непогані результати.
Справедливо сказати, що нині в Брюсселі панують похмурі настрої.
Євросоюз певною мірою лишився на узбіччі переговорів щодо можливого майбутнього врегулювання війни Росії проти України. Блок потерпає від численних гібридних атак – від пошкодження підводних кабелів і міських електромереж і до дронів у своєму небі. І також – переживає стагнацію відносин із Білим домом, який відкрито сумнівається у впливовості ЄС як угруповання.
Рідко коли цей клуб держав зазнавав такого тиску з усіх боків одночасно.
«Вівця в абсолютно новому світі хижаків», – сказав нещодавно один дипломат ЄС.
Відверто кажучи, 2026 року ситуація навряд чи мала б стати кращою: Сполучені Штати потенційно можуть вивести ще більше своїх військ з континенту й активізувати підтримку різних євроскептичних партій. Україну можуть змусити погодитися на принизливу угоду з Москвою або ж вона може зазнати подальших військових втрат від Росії, що відновлює свою міць.
Європейські посадовці попереджають, що вона може випробувати на міцність одну з країн ЄС або НАТО – самотужки, застерігають, Європа не готова до цього.
Проте існує й альтернативне, світліше бачення майбутнього ЄС – щоправда, доволі малоймовірне, пов’язане з певними можливостями, використання яких під питанням, а отже – з великою кількістю «якщо».
Кошти для України
Почнімо з одного з головних розчарувань наприкінці минулого року: провалу домовленостей щодо репараційного кредиту для України. Безперечно, це стало серйозним ударом і для очільниці Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, і для канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, які наполегливо просували ідею використати заморожені в ЄС російські державні активи для формування кредиту сумою 90 мільярдів євро для України на наступні два роки. Логіка була простою: чому платники податків ЄС мають оплачувати розграбування України Москвою, якщо замість цього можна використати кошти Путіна?
Втім, альтернативний варіант – залучення фінансування під гарантії бюджету ЄС за підтримки 24 країн-членів (Чехія, Угорщина і Словаччина відмовилися брати участь) – насправді не такий уже й поганий, як може здаватися. Так, деякі лідери ЄС втратили політичні бали через провал ідеї репараційного кредиту, а сам Союз мав нерішучий вигляд. Але зрештою Київ отримає достатньо коштів, щоб боротися проти Росії впродовж наступних кількох років, і Україні не доведеться повертати ці гроші доти, доки Росія не виплатить репарації.
Тим часом російські активи залишаються замороженими на стільки, на скільки ЄС вважатиме за потрібне, зберігаючи за собою можливість використати їх у майбутньому. Не ідеальний варіант, але на сьогодні це більше, ніж будь-яка інша країна чи організація готова запропонувати Києву.
Розширення клубу
Є й те, що ЄС уже зробив і що може дати результати найближчим часом. Візьмімо, наприклад, розширення. У новому році Союз продовжить закривати переговорні розділи з Чорногорією та Албанією, причому перша нині має всі шанси стати 28-ю державою-членом ЄС уже до 2028 року.
У Брюсселі вважають (хоча наразі це радше побажанням), що відносно швидке приєднання Чорногорії, а можливо й Албанії, могло б підштовхнути Косово та Сербію до відновлення переговорів про нормалізацію відносин, які фактично заморожені вже багато років. Втім, з огляду на те, що Сербія наприкінці 2025 року навіть не з’явилася на останньому саміті ЄС-Західні Балкани в Брюсселі, це завдання може виявитися складнішим, ніж здається.
Зважаючи на те, що за останнє десятиліття ЄС через Brexit втратив більше членів, ніж здобув, приєднання хоча б однієї, а тим паче кількох країн могло б додати Союзу імпульсу. Заодно – продемонструвати, що ЄС і надалі залишається привабливим клубом для сторонніх. Можливий референдум в Ісландії цього року щодо відновлення переговорів про вступ до ЄС, призупинених понад десять років тому, також міг би зміцнити цей образ.
Енергонезалежність від Росії
Ще один важливий чинник – поетапна відмова від російської енергії, яка має завершитися цього року й розірвати одну з найдовших залежностей ЄС від Кремля.
Рішення, ухвалене наприкінці 2025 року, передбачає заборону імпорту російського газу за короткостроковими контрактами з 25 квітня 2026 року для скрапленого природного газу (LNG) та з 17 червня 2026 року – для трубопровідного газу.
Для довгострокових контрактів відлік припинення імпорту починається з 1 січня 2027 року для LNG та з вересня того ж року – для трубопровідного газу.
Без великих виборів
Зіграти на користь ЄС може відсутність великих виборів у 2026 році. Якщо Франції вдасться уникнути дострокових парламентських виборів – а наразі це виглядає цілком імовірно, – рік стане певною аномалією: жодна з ключових країн не стоятиме перед загальнонаціональним голосуванням.
Це означає, що президент Франції Емманюель Макрон і його колеги в Німеччині, Італії, Нідерландах, Польщі, Румунії та Іспанії зможуть розпочати 2026 рік, зосередившись на формуванні політики.
Звісно, будуть вибори, які привертатимуть увагу. Наприклад, голосування у вересні в двох колишніх східнонімецьких землях – Мекленбурзі-Передній Померанії та Саксонії-Ангальт, де ультраправа партія AfD, за прогнозами, фінішує першою.
Вперше ця партія може виявитися просто надто великою, щоб її ігнорувати під час формування коаліцій (якщо вона не здобуде абсолютну більшість). Це спричинить серйозні внутрішні дискусії в Німеччині, тим паче що на початку року AfD, за очікуваннями, набере близько п’ятої частини голосів ще на двох регіональних виборах у західній частині країни.
А в березні на парламентських виборах у Словенії до влади може знову повернутися багаторічний популіст Янез Янша – тим самим поповнивши лави однодумців-критиків Брюсселя, які вже перебувають при владі в Чехії, Угорщині та Словаччині.
Виклик Орбану
Однак цей квартет, який ризикує поповнитися Словенією, може виявитися недовговічним. На початку квітня в Угорщині відбудуться вибори. І є вагомі ознаки того, що Віктора Орбана, який керує країною з 2010 року, може перемогти Петер Мадьяр – колишній протеже партії «Фідес», який став опозиційним лідером.
Це був би найважливіший результат для ЄС цього року, адже Угорщину Орбана вважали гальмом з багатьох питань, зокрема щодо України. Хоча Чехія та Словаччина часто стають на бік Угорщини, мало хто вірить, що вони будуть достатньо жорсткими, аби самотужки блокувати рішення у спосіб, яким це часто робила Угорщина.
І хоча Петер Мадьяр та його партія «Тиса» також радше прохолодно ставляться до Києва, у Брюсселі очікували би, що в разі їхнього приходу до влади кілька будапештських вето просто зникнуть.
Їх перелік довгий, і включає:
- військову допомогу ЄС Україні, яка блокується вже три роки;
- переговори про вступ України (та заодно Молдови) до ЄС, заморожені з 2024 року;
- потенційно жорсткіші санкції проти Москви (та Мінська);
- більшу готовність спрямовувати інші види фінансування для країни, зруйнованої війною.
Гроші мають значення
Поразка Орбана також дещо спростила би досягнення згоди щодо нового багаторічного бюджету ЄС, оскільки умова верховенства права – тобто можливість заморожування коштів ЄС у разі порушень його принципів – могла би залишитися в рамковій угоді.
В останні роки Угорщині було призупинено виплату сотень мільйонів євро саме через це, й Орбан, імовірно, намагався би зірвати будь-яке продовження цього механізму.
Бюджет на 2028-2034 роки в ідеалі мав би бути погоджений наприкінці 2026 року. Європейська комісія представила свою пропозицію ще на початку 2025-го – амбітний план майже на 2 трильйони євро, який включав 100 мільярдів євро для України та близько 130 мільярдів євро на оборону.
Остаточна угода, безперечно, буде менш амбітною, оскільки багато заможніших держав-членів ЄС не сприймають зростання бюджету Брюсселя, тоді як у себе вдома їм доводиться затягувати паски. Очікується, що фінальну домовленість укладуть у 2027 році. Водночас рівень амбітності покаже, наскільки серйозно ЄС налаштований рухатися далі – зокрема у питаннях власної оборони та підтримки України після 2027 року.
Налагодження відносин зі США?
Нарешті, є ще й відносини зі Сполученими Штатами, які, як сподіваються посадовці ЄС, покращаться після непростого 2025 року.
Тоді блок був змушений погодитися на 15-відсоткові мита на більшість імпорту з ЄС і зазнав жорсткої критики після накладення штрафу у 120 мільйонів євро на платформу X Ілона Маска за порушення правил прозорості відповідно до відносно нового Акту про цифрові послуги (DSA), що набув чинності у 2022 році.
Готуються й інші справи за DSA проти американських інтернет-гігантів, хоча до накладення штрафів можуть бути досягнуті мирові угоди. Тиск на китайські інтернет-компанії також може дещо згладити відносини з Вашингтоном.
Побоювання в ЄС, однак, зберігатимуться – зокрема щодо можливого рішення вивести значну кількість американських військ з континенту, а також через нові різкі випади, на кшталт міркувань у Стратегії національної безпеки США про «цивілізаційне стирання» Європи, які можуть і надалі лунати з боку американських посадовців.
Водночас у розмовах з європейськими дипломатами відчувається й надія, що американська риторика пом’якшиться, з огляду на наближення проміжних виборів у листопаді. Якщо 2025 рік був роком активної зовнішньої дипломатії, то нині вважають, що з наближенням голосування американська політика зосередиться на внутрішніх питаннях.
Зовнішня політика рідко є пріоритетом для виборців, коли вони йдуть на дільниці, що може дозволити трансатлантичним відносинам певною мірою відновитися у 2026 році.
Рікард Йозвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум