Попри передвиборчу обіцянку президент США Дональд Трамп не зміг завершити російсько-українську війну «за 24 години»: станом на кінець березня армія Росії продовжує штурми одночасно на кількох ділянках фронту, бере чергові селища та села, майже витіснила угруповання Сил оборони із Курської області РФ, намагається закріпитися у Сумській, та, зважаючи на все, готує на весну-літо новий масштабний наступ на Донбасі. Також для України 2025 року відкрився новий вимір невизначеності – нова американська адміністрація продемонструвала, що заради поступливості Києва здатна в одну мить припинити усю свою військову допомогу.

Натомість ЄС та інші країни Заходу після виступу віцепрезидента Джей Ді Венса у Мюнхені в середині лютого та суперечливих заяв Трампа запускають масштабні програми переозброєння – і поки незрозуміло, як і коли це вплине на підтримку України у війні.

Через це для України ще більше актуалізується ціла низка питань. Якщо «мирні перемовини» з Росією не принесуть швидких результатів – як не допустити у 2025 році чергових втрат територій і окупації великих міст? Як розв'язати вже хронічні проблеми із мобілізацією, дефіцитом зброї, різною якістю офіцерського складу та управління військами? Чи реально в умовах тотальної переваги армії РФ у чисельності протистояти її успішній тактиці «кліщів»?

Продовжуючи тему попереднього матеріалу, де ми аналізували причини минулорічного відступу Сил оборони на фронті, тепер ми запитали у військових аналітиків – як зупинити російську армію.

Текст складається з трьох частин: нагадування про «слабкі місця» Сил оборони на прикладі наступу РФ 2023-2024 років, прогнозу дій Росії на фронті цьогоріч та «рецептів» від військових аналітиків, як зупинити агресора. В кінці розділів ми даємо короткі висновки: перелік кроків, які, на думку аналітиків, треба зробити Україні. Варто мати на увазі, що це, здебільшого, думки колишніх військових – а вони можуть не враховувати інші важливі аспекти життєдіяльності суспільства, як-то політичні чи економічні (передусім, що стосується мобілізації). Але нам здається, що їхні поради мають бути озвучені – а вже суспільству вирішувати, дослухатися чи ні.

Попри констатацію того, що «чарівної палички» не існує, нам таки вдалося дізнатися дещо нове про те, як можна протистояти кількісній перевазі армії агресора та його знаменитій тактиці «кліщів».

Наступ РФ призупинився: ЗСУ уже змінюються?

Порівняно з кінцем минулого року зараз ситуація на фронті має більш обнадійливий вигляд. Російська армія, дійшовши до околиць Покровська і адмінкордону із Дніпропетровською областю на Донбасі, зупинилася. Понад те, за даними аналітичного проєкту DeepState, Сили оборони провели більше шести успішних контратак на цій ділянці фронту – для порівняння, 2024-го українські військові провели лише один вдалий штурм в районі Великої Новосілки.

Південніше Покровська ЗСУ довше, ніж можна було очікувати, тримали Курахове: битва за нього тривала 2,5 місяці – незважаючи на те, що агресор узяв під вогневий контроль єдину трасу, що вела в місто з заходу. Далі, після окупації Курахового та Великої Новосілки, фронт не «посипався» – Росія хоч і просувається тут, але дуже повільно і, за словами бійців з місця, з великими втратами.

Застопорилася РФ і навколо Куп'янська: створивши плацдарм на правому березі річки Оскіл північніше від міста у районі Дворічної, агресор не зміг розвинути успіх. Як і навколо Покровська, ЗСУ провели тут низку успішних контратак.

Південніше міста Росія, попри всі старання, також не змогла захопити Сенькове, щоби і тут вийти на правий берег Осколу і спробувати оточити Куп'янськ.

Загалом, за підрахунками DeepState, із 1 січня 2025 року агресор зміг захопити близько 600 квадратних кілометрів української території – на тлі понад 1,6 тисяч квадратних кілометрів за останні три місяці 2024 року.

Усе це збіглося із призначенням в кінці січня на посаду командувача ОСУВ «Хортиця» (угруповання військ, яке тримає увесь східний фронт) молодого бойового генерал-майора Михайла Драпатого. До цього він вже два місяці очолював Командування Сухопутних військ ЗСУ, яке, зокрема, займається підготовкою бійців. То, можливо, системні проблеми, описані вище, на чолі із новим командувачем почали вирішуватися?

«На шляху від Авдіївки до Покровська вороже угрупування, яке мало в своєму складі близько 110-115 тисяч під Авдіївкою, зараз під Покровськом має десь близько 70-ти. Тобто розвивати наступ фактично не лишилося кому», – каже експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.

Читайте також: Битва за Донбас – головне

За словами аналітика, РФ практично витратила стратегічні резерви, і наростити свої зусилля на Покровському напрямку йому немає ким.

«Зусиллями «Хортиці» 74-та і 55-та бригада (армії РФ – ред.) зазнали досить відчутних втрат в передових підрозділах, і вони фактично не можуть проводити атакувальні, штурмові дії. Вони відводяться на поповнення і переформування, – каже експерт. – Все це змушує противника, конкретно генерала [Андрія] Мордвічова, командувача угруповання військ «Центр», яке просувається до Покровська, власне кажучи, переусвідомити, а що ж робити далі».

Та й ті підрозділи агресора, що лишилися на фронті, за словами Кевлюка, зазнали настільки великих втрати у техніці, що наразі загарбники змушені долати по 15-20 км до лінії фронту пішки, на легковому чи навіть гужовому транспорті. І дійсно, в перші місяці 2025 року в мережі почали ширитися відео з військовими РФ на баггі, легкових автомобілях, мотоблоках, конях і віслюках.

«Покровськ – це результат певної роботи у конкретному проміжку часу, коли наші військові попрацювали по логістиці, придумали там певні кроки, щоб трохи ослабити ворога. Взяли на себе ініціативу, провели там певні контрштурмові дії», – каже співзасновник проєкту DeepState Роман Погорілий.

Українські військові в ефірі Радіо Донбас Реалії говорили про те, що з приходом нового командувача ОСУВ вдалося покращити планування операцій і досягти панування у повітрі – принаймні на глибину до 20 кілометрів, зону досяжності FPV-дронів.

Посилити російську армію біля Покровська могли би сили, що вивільнилися після окупації Курахового та Великої Новосілки на початку року. Але, за словами Віктора Кевлюка, подібні переміщення військ на фронті вимагають певного часу.

«Противник завершив ліквідацію Курахівського виступу. І в нього вивільнилася 8-ма загальновійськова армія фактично у повному складі. І для того, щоби продовжити просування туди, куди ворог задумав, її потрібно використати на новому напрямку, бо задач на старому не лишилося», – каже Кевлюк.

Але агресор, констатує експерт, перекидає свої війська зовсім не до Покровська (про це нижче).

«Це не завдяки тому, що відбулися якісь реформи, Сили оборони переусвідомили перебіг подій і вжили якихось радикальних заходів. Це комплекс обставин, які обидві сторони намагаються використати на користь собі», – підбиває підсумки Віктор Кевлюк.

Весна-літо 2025: де Росія буде наступати

Станом на кінець березня армії Росії лишилося близько 6 кілометрів до траси, що з'єднує Покровськ і Павлоград на заході від нього; також вона впритул підійшла траси, що веде від Покровська і Мирнограда до Костянтинівки на північному сході.

У разі їхнього взяття агресором у ЗСУ лишилося би декілька другорядних трас, щоби живити своє угруповання у місті – та й ті під вогневим контролем російської армії. Проте, на думку низки військових експертів, наступною метою РФ на Донбасі стане не Покровськ.

«Триває процес перегрупування окремих військових частин 51-ї армії і 8-ї армії, фактично у повному складі, на новий, Торецький напрямок, для того, щоб «розпочати» напрямок на Костянтинівку, – констатує Віктор Кевлюк. – Відповідно, [спостерігаємо] пожвавлення бойових дій на Торецькому напрямку. Прибуття туди 103-го полку 150-ї мотострілецької дивізії вже зафіксовано, полк вже веде бойові дії там».

І дійсно, в останніх зведеннях Генштаб повідомляє про стабільно велику кількість штурмових дій в і навколо Торецька – близько 20. В середині березня фахівці DeepState зазначили, що вже не можуть визначити стабільну лінію фронту у місті – через значні руйнування міста та динамічність бойових дій. Вочевидь, РФ таки «дотисне» місто, просто руйнуючи позиції українських захисників – як, наприклад, шахту «Центральна», перетворену на руїну.

Бійці 100-ї окремої механізованої бригади ЗСУ демонструють український прапор над будівлею шахти «Центральна» у Торецьку в середині лютого 2025 року

У 10 кілометрах на північний захід від Торецька лежить Костянтинівка – на думку аналітиків, саме вона стане метою Росії навесні-влітку цього року. Це місто є «ключем» до «північного ланцюга фортець» на Донбасі – а саме міст Дружківка, Словʼянськ та Краматорськ – а також важливим логістичним вузлом для Сил оборони на Донбасі.

Пробивається армія РФ на Костянтинівку і з півдня – з району Воздвиженки на Покровському виступі, а також зі сходу – з району Часового Яру, звідки до міста агресору лишилося близько 7 кілометрів.

«Решта дивізій туди підтягнуться, якщо вже не зосередилися на цьому напрямку. Відповідно, противник зараз розпочне, відкриє новий оперативний напрямок, і буде намагатися прорватися на Костянтинівку, вздовж дороги Бахмут-Костянтинівка і в напрямку Торецьк-Костянтинівка», – каже Віктор Кевлюк.

За його словами, активність російської армії і її незначне просування на інших напрямках – Покровському, Купʼянському, Лиманському та інших – не повинні вводити в оману.

«Застосування малих піхотних груп лише здається ефективним. Досягти якогось вагомого тактичного результату не вийде, бо одним із принципів ведення наступального бою є масування сил і засобів, – каже експерт. – Якщо у вас є 10 тисяч малих піхотних груп – ви отримуєте результат. Якщо ви з роти формуєте таких груп 10-15, по 2-3 особи в кожній, ви не будете мати результату. Противник ресурсно не потягне дві наступальні операції. Він має обрати: або Покровськ, або Костянтинівка. На одному напрямку він буде наступати, а на іншому імітувати активність. Бо воювати у нього не сильно є чим».

«Динаміка зростає, скоріш за все, вони більш-менш налагодили своє постачання, підтягнули резерви, плюс мобілізаційні резерви на підході», – прогнозує Роман Погорілий.

Мирні перемовини, що розпочалися між Росією та Україною за посередництва США, навряд чи сповільнять чи зупинять російський наступ, зазначає аналітик Центру ініціатив «Повернись живим» Гліб Волоський.

На його думку, Кремль продовжуватиме висувати заздалегідь неприйнятні для Києва умови на кшталт «Стамбульских домовленостей» – постійний нейтралітет України, обмежені збройні сили і специфічна форма безпекових гарантій, за які країни мають проголосувати одностайно – в тому числі і сама Росія.

«Ми не бачимо в Росії зараз необхідності йти на будь-які компроміси і приймати будь-які умови доти, поки вона може просуватися на полі бою, і доти, поки наші партнери демонструють очевидне бажання якомога швидше закінчити конфлікт, – каже він. – Очевидно, найбільш раціональна зараз стратегія для Москви – це намагатися отримати якомога більше, а потім просто вийти з конфлікту, якщо ситуація почне обертатись для них погано, наприклад, у разі збільшення американського тиску».

Довіра і креатив: як залучити до ЗСУ людей

Окупація Курахового та Великої Новосілки на початку 2025 року засвідчила, що Сили оборони так і не змогли розвʼязати проблему браку піхоти. В останньому селищі окупанти «просочувалися» через лінію фронту і займали підвали, з яких українські захисники намагалися їх вибити дронами та артилерією, розповідав в ефірі Радіо Донбас Реалії речник 110-ї окремої механізованої бригади імені Марка Безручка Іван Сєкач.

Після удару по підвалу чи погребу російські солдати, яким вдавалося вціліти, перебігали до наступного укриття – в якому накопичувалися і продовжували атаку. Штурмовиків, які б могли пройтися селищем і власноруч вибити окупантів, у підрозділу не було. «Тактика бойових дій вимагає застосування великої кількості піхоти. В росіян піхота є, в нас її немає», – констатував боєць.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Армія РФ захоплює Донбас з тактикою ПВК «Вагнер». Як це зупинити?

Брак піхотинців підважує також доцільність побудови нових масштабних укріплень вздовж лінії фронту, стверджує експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк: «Якщо ми починаємо щось копати, то ми продовжуємо вести позиційну оборону. Для того, щоб вести позиційну оборону, нам не вистачає персоналу, насамперед в піхотних підрозділах. Відповідно, тут, закономірно, постає питання, навіщо це робити?»

Проблему могли б розв'язати технічні засоби виявлення та ураження окупантів, але тут з'являється інше питання – масштабу та координації таких дій, які «шкутильгають».

«Ось у вас ці умовні 5 людей тримають кілометр-півтора, а фланги всі всюди моніторять дрони. А якщо погода погана? А якщо десь щось проґавили?», – питає ізраїльський військовий аналітик Ігаль Левін.

Перші місяці 2025 року показали, що Україна продовжує покладатися на силову мобілізацію (буквально – затримання військовозобов'язаних на вулицях), а також на рекрутинг. Щодо першого способу – Віктор Кевлюк пропонує повністю переглянути процес мобілізації і виконати відповідний закон, в якому вже перша стаття передбачає переведення усіх органів державної влади, національної економіки, національної транспортної системи на функціонування в режимі воєнного часу.

«В понеділок ранком військово-політичне керівництво держави має вийти на робочі місця, порадитися і нарешті признатися самим собі в тому, що в країні йде війна. І за проведення мобілізації відповідає саме політична влада, а військова влада лише є виконавцем цих процесів, – каже аналітик. – За проведення мобілізації в державі відповідають органи державної влади. Не військові, не поліція, не ТЦК, не громадяни, а органи державної влади».

Читайте також: Мобілізація по-новому: як ЗСУ вирішили змінити роботу ТЦК і залучати людей до війська без «бусифікації»

На думку аналітика, держава має достатньо інструментів, аби знайти і доставити до навчальних центрів достатню кількість військовозобов‘язаних.

«Дуже простий спосіб. Реєстр виборців України, реєстр паспортів, реєстр індивідуальних податкових номерів передають військовій владі. Військова влада виявляє всіх громадян, які на сьогодні проживають в межах держави Україна. І всіх ставлять на військовий облік, незалежно від їх придатності до військової служби, – розповідає Кевлюк. – Відповідно, коли оця робота буде зроблена, держава має всіми своїми силовими органами... У нас є сектор безпеки: Служба безпеки, Національна поліція, Міністерство внутрішніх справ, Міграційна служба. Вони мають докласти зусиль щодо виявлення цих громадян і доставки їх в територіальні центри комплектування. Не військові з «бусиками» мають за ними ганятися».

Експерт наголошує, що правильно побудована система мобілізації дозволила б уникнути «бусифікації» – коли працівники ТЦК змушені фізично вистежувати чоловіків на вулицях та в громадських місцях та силою доставляти їх до центрів комплектування. Натомість військовозобов'язані опиняться у ситуації, коли їм самостійно доведеться прийти до ТЦК (через відчутне обмеження прав і можливостей у разі невиконання закону – наприклад, блокування банківських рахунків). Або ж вони будуть доставлені до ТЦК іншими представниками влади – що розподілить відповідальність за мобілізаційний процес між усіма органами держави та відновить справедливість (адже мобілізуватимуть всіх, а не лише тих, кого «впіймали»).

«Мобілізація завжди примусова. Не буває добровільної мобілізації», – нагадує ізраїльський військовий аналітик Ігаль Левін. За його словами, українському суспільству доведеться змиритися з тим, що усім (а не лише чинному складу Сил оборони) доведеться долучитися до відбиття агресії Росії.

Вдосконалення процесу та поліпшення темпів мобілізації, на думку експертів, допоможе втамувати «піхотний голод» у Силах оборони, а значить – зменшить кількість випадків використання військових фахівців у піхоті, визнання всіх без розбору «придатними до військової служби» на етапі ВЛК, дасть можливість піти на ротацію чи у відпустку бійцям на передовій, створить «мобілізаційні черги» із військовозобов'язаних – на яку зможе у своїх планах орієнтуватися Генштаб, знизить кількість СЗЧ (самовільного залишення частини – ред.) та прискорить процес переведення військовослужбовців між частинами.

«Я бачив оцінки, що ми, точніше, Міністерство оборони, не може знайти приблизно 4 мільйони громадян. Цього абсолютно достатньо, щоби укомплектувати в нинішньому штаті ще четверо Збройних сил», – каже Віктор Кевлюк.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Потрібні контракти, як у ПВК. Станіслав Асєєв про вирішення проблеми дефіциту піхоти

Переглянуті, на думку експерта, мають бути і критерії бронювання від військової служби. В середині січня, за даними прем'єр-міністра Дениса Шмигаля, в Україні були заброньовані до 950 тисяч чоловіків – і кількість категорій про бронювання збільшується.

«Держава має визначитися, як витрачати ті ресурси, які ще є. Зрозуміло, що неможливо зупинити діяльність критичної інфраструктури. Зрозуміло, що мають працювати підприємства, які, по-перше, забезпечують життєдіяльність населення, по-друге, забезпечують виконання оборонних замовлень, – розповідає Кевлюк. – Ось ці підприємства, а не букмекерські контори, доставки піци і тому подібні спортзали, мають бути повністю забезпечені робочою силою. Відповідно,професії, які зараз потрібні в критичній інфраструктурі національної економіки, мають бути заповнені людьми, які непридатні до військової служби, жінками, людьми пенсійного віку, можливо, частково неповнолітніми».

Іще далі, шляхом Фінляндії під час радянсько-фінської війни, а також Ізраїлю, пропонує піти Україні Ігаль Левін.

«Ізраїль свого часу мобілізацію жінок як обов'язкову запровадив ще від самого початку. Розуміли, що людей немає, людей дуже мало. Не до бойових військ. Перші бойові підрозділи жіночі з'явилися лише на початку нульових, після половини століття, – каже експерт. – А саме для того, щоб вивільнити чоловіків для фронту. Усі жінки, яких в Ізраїлі мобілізували, на відміну від Фінляндії, де безпосередньо в армію мобілізували – це знову ж таки зенітні підрозділи, це медицина, це логістика, це кухня і так далі, щоб там не сиділи чоловіки. У тих самих призовних пунктах – ТЦК – щоб не чоловіки сиділи, а жінки».

Співзасновник DeepState Роман Погорілий вважає, що Україні настав час діяти креативно, аби поповнити своє військо.

«Ми дуже хочемо, щоб у кожного громадянина прокидалося це почуття патріотизму і всі йшли виконувати свій обов'язок. Це максимально було б правильно і максимально було б класно. Але у нас сталося дуже багато моментів, які цьому не сприяють», – зауважує він.

Як приклад творчого підходу до глибшого залучення цивільних до армійських потреб та, власне, до армії, аналітик наводить Німеччину часів Першої світової, коли людей закликали здавати золото для військових нужд, а натомість видавали їм почесну медаль. Або США під час Другої світової, де на одному із японських островів була організована фотозйомка солдатів, які підняли там зірково-смугастий прапор – вони стали зірками на Батьківщині і надихали добровольців долучатися до війська.

«Цим мають займатися менеджери. Це менеджмент. Це не військова складова, коли сказав – маєш виконувати. Ні.Ми вже прожили, на жаль, перейшли той час, коли люди йшли «пачками» добровільно, коли зброї не вистачало, – каже Погорілий.

«Мені нещодавно говорила людина, яка займається – як це сказати, вербуванням сказати погано, але якийсь такий вигляд це і має – про колумбійців. Колумбія, інші країни Латинської Америки – там готові їхати в Україну буквально за 1500-2000 доларів в місяць – і типу робіть зі мною що хочете за такі гроші, тому що для них це прям мільйони, – розповідає військовий оглядач видання «Дзеркало тижня» Віталій Кононунченко. – Ми можемо залучати таких тисячі, і ми можемо формувати цілі бригади з латиноамериканців. Але чомусь це не відбувається, чомусь ресурси спрямовані на це доволі невеликі».

А далі усі взяті на себе зобовʼязання перед рекрутами та мобілізованими держава має виконати, наголошують співрозмовники Донбас Реалії – для відновлення довіри між суспільством та державою.

Йдеться про військову підготовку, рівень матеріального забезпечення, пільги. Рівні умови для усіх контрактників у Силах оборони, а не виключні – для категорії «18-24». Про припинення «бусифікації», коли суспільство бачить, що у нереформоване військо потрапляють ті, кого змогли упіймати, а не всі, хто мусить. А також про притягнення до відповідальності командирів, які нехтують життям своїй бійців.

«І це теж мобілізаційні процеси, тому що як би ви не хотіли прикривати це все в медіа, не казати про це, звинувачувати в російському ІПСО – у всіх є брати, чоловіки, дружини, друзі, близькі, хто служить, хто воює і хто обов'язково це все розкаже. І все, і воно як сарафанне радіо», – зазначає Роман Погорілий.

Отже, що робити?

• Залучити до доставки військовозобов'язаних до ТЦК низку держорганів замість військових;
• Створити умови, за яких військовозобов'язані самі прийдуть до ТЦК;
• Переглянути критерії бронювання – і розглянути можливість залучення до виконання «тилових робіт» жінок, пенсіонерів та неповнолітніх;
• Створювати привабливі умови для підписання контрактів у Силах оборони;
• Виконувати усі зобов'язання, які держава бере перед мобілізованими чи контрактниками;
• Карати командирів, які нехтують життям людей.

Зброя: чи буде «друга Авдіївка»?

Після перепалки між президентами США Дональдом Трампом та президентом України Володимиром Зеленським в Білому домі наприкінці лютого та подальшого призупинення американської військової допомоги Києву у багатьох, хто стежить за війною, виринули неприємні спогади: саме під час паузи у наданні зброї від Вашингтона рік тому РФ змогла прорвати фронт під Авдіївкою. Але ситуація тоді і зараз, за словами експертів, змінилася кардинально.

По-перше, адміністрація попереднього президента США Джо Байдена, вочевидь, передбачаючи подібний розвиток подій, перед відходом із Білого дому прискорила виділення Україні пакетів військової допомоги. За програмою Presidential Drawdown Authority, яка надає право президенту США передавати озброєння і обладнання із запасів, Україна, за повідомленнями ЗМІ, вже отримала до 90% військової допомоги.

По-друге, зараз на фронті левова частка вогневого ураження – а саме дефіцит снарядів називався головною причиною просідання фронту під Авдіївкою – завдається ударними дронами. На них перейшли і майстерно опанували бійці ЗСУ через хронічний дефіцит боєприпасів – як виявилось, у світі не вистачало ні пороху, ні виробничих потужностей – не кажучи вже про гроші у партнерів України на Заході на ритмічну закупівлю снарядів.

По-третє, сама роль американської військової допомоги, за словами фахівців, вже не є такою вирішальною, як рік чи два тому. Зокрема, через нарощення потужностей вітчизняного ВПК: в середині лютого президент Володимир Зеленський заявляв, що Україна сама покриває 30% потреб своєї армії.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Військова допомога Україні: чи здатна буде Європа замінити США?

«Ми виробляємо безпілотники, ми виробляємо боєприпаси, ми починаємо виробляти своє озброєння по типу артилерії, там навіть над ППО працюють. І техніку стараються якось виробляти, зокрема броньовики», – каже Роман Погорілий.

Решту потреб – навіть за умови подальших перебоїв постачань з боку США – покривають або готуються покрити інші партнери України, зокрема ЄС.

4 березня президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєнпредставила план ReArm Europe, який передбачає збільшення витрат на оборону Євросоюзу на суму у близько 800 мільярдів євро. Він складається із двох частин: пакету на 150 мільярдів, який можна буде взяти у борг з європейського бюджету на закупівлю додаткового озброєння – частина якого потенційно може бути передана Україні. Друга частина – пом'якшення бюджетного дефіциту, в який країни ЄС могли заходити на рік – завдяки цьому Брюссель планує мобілізувати додатково близько 650 мільярдів євро.

«Що тут може отримати Україна, буде залежати від конкретних країн, тому що в самій цій ініціативі не закладено чогось конкретного для України, – каже Гліб Волоський. – Але, безумовно, країни-члени ЄС можуть подавати свої пропозиції або на ось цей борг з Європейського Союзу, щоб отримати кредити з боку європейського бюджету або просто використати той більший простір, який їм тепер дозволяє пом'якшення бюджетного дефіциту для того, щоб передати Україні додаткове озброєння.Ми бачимо, що вже багато країн заявляють про те, що вони збільшують, деякі доволі суттєво, свої витрати на цей рік на допомогу Україні».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Де тонко, там рветься»: які плани Росії на фронті у найближчі місяці?

Утім, є позиції, в яких залежність України від США є критичною. Передусім йдеться про ППО та ПРО – системи Patriot та ракети-перехоплювачі до них, а також ЗРК Hawk, які виробляються тільки у Штатах. Так само системи NASAMS, які є спільним американсько-норвезьким проєктом, і далекобійні ракети ATACMS та StormShadow/Scalp, що містять чимало американських компонентів.

Останні Сили оборони, однак, отримували у дуже обмежених кількостях, і намагаються компенсувати їхній дефіцит далекобійними дронами власного виробництва. А майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц пообіцяв передати ЗСУ німецькі далекобійні ракети Taurus, які не поступаються американським аналогам.

«Вплив призупинення американської допомоги не буде таким суттєвим, як він був минулого року, або таким, як він міг би бути 2 роки тому, – прогнозує Гліб Волоський. – Але він все ж погіршить наші бойові спроможності і, мабуть, це виллється у втрату більшої частини території, ніж ми могли б зберегти в альтернативі».

Про те, над чим Україні особливо наполегливо слід попрацювати у плані виробництва зброї – особливо на тлі цікавості країн ЄС та решти Заходу до спільних виробництв на українській території – розкажемо в останньому розділі.

Отже, що робити?

• Розвивати власне виробництво дронів, боєприпасів, військової техніки;
• Шукати аналоги зброї із США в інших країнах і диверсифікувати поставки;
• Розвивати співпрацю з країнами ЄС, які ухвалюють масштабний план переозброєння – та доносити до них першочергові потреби ЗСУ.

Управління військами: змінитися в розпал війни

14 березня командир 3-ї окремої штурмової бригади Андрій Білецький повідомив, що підрозділ розгортається в армійській корпус.

«Наші кити, на яких ми будемо будувати корпус – це бойова підготовка, створення професійного сержантського корпусу, робота з управлінням і плануванням, і найперше – це технології і технологічність. Наші плани – змінити принципи і прийоми цієї війни», – заявив новий комкор.

Раніше, 23 лютого, головний редактор видання «Цензор.нет» Юрій Бутусов розказав, що Ставка призначила 18 командирів армійських корпусів та визначила їхній склад. Усі вони, за словами журналіста, займатимуть свою смугу фронту та отримають визначений постійний комплект військ, а зміни відбудуться протягом місяця.

«На одинадцятий рік війни, на четвертий рік повномасштабних бойових дій, Україна вперше у своїй історії розгортає з'єднання постійного складу зі штатною структурою управління, – написав Бутусов. – Це говорить про те, як складно та повільно відбуваються у нас елементарні зміни, і як швидко насправді все можна за наявності політичної волі робити».

Утім, журналіст зазначив, що у багатьох майбутніх корпусів війська, що увійдуть до їхнього складу, перебувають на різних напрямках – що руйнує саму логіку покращення організації та застосування військ в умовах війни, що триває.

Також він повідомив про брак кадрів для управлінь корпусів – для чого, за його інформацією, «вигрібають» офіцерів із штабів бригад тероборони, які зараз виконують бойові завдання. Це призводить до збільшення бюрократії у війську, що, на думку Бутусова, суперечить корпусній реформі – яка мала б призвести до скорочення кадрів у командуваннях родів військ та Генштабі.

На цю ж проблему – брак офіцерського складу для формування нових структур у війську – вказує і Віктор Кевлюк. За його словами, просте залучення бойових командирів до штабів корпусів нівелює саму суть реформи – покращити якість управління військами.

«Чи є у нас така кількість кваліфікованих штабних офіцерів, щоб перетворити те, що є, на те, що планується, і різко підвищити якість управління військами?– питає експерт. – Якщо у нас є план це зробити, і ми плануємо перенавчити величезну кількість офіцерів штабів, питання, а що це заважало цьому до проголошення реформи? Начебто нічого. Тоді чого ми їх не навчали? А інших офіцерів у нас нема, тобто ті, хто зараз, на думку соціуму, погано керує військами, пересядуть – ну чого пересядуть, де сиділи, там будуть сидіти, тільки під новою вивіскою, нові таблички на карти поклеють – було оперативне тактичне угруповання військ, стане армійський корпус номер такий-то, і на цьому все. Питання, а в чому реформа?»

Аналітик ставить під сумнів і відповідність до посад нових командувачів корпусів. У списку, опублікованому Юрієм Бутусовим, окрім Білецького фігурують і інші командири бойових бригад – які не мали досвіду керування більшими з'єднаннями.

«Без освіти, без відповідних тренінгів, без підготовки на базі Національного університету оборони – ми створюємо чергового кумира, це буде чергова утопія. Тому я не думаю, що ці корпуси нам принесуть якісь успіхи», – вважає Кевлюк.

Нестача якісного офіцерського та сержантського складу – це неминучий результат масштабної війни, що триває уже понад три роки, апелює ізраїльський військовий аналітик Ігаль Левін.

«Вони просто гинуть. Офіцери не встигають якось розвиватися до рівня хоча б середньої ланки», – каже він.

Він називає підготовку нових командирів питанням виживання України і закликає навчитися це робити навіть під час бойових дій.

«В Україні окремо є багато крутих і дієвих ініціатив. Справа в тому, що воно все розрізнене і не уніфіковане, – каже аналітик. – Але, скажімо, той самий «Азов» чи Третя штурмова – у них є інститут сержантів у підрозділах. Це треба масштабувати просто».

«Формування цієї системи корпусної – воно зараз в процесі, – розповідає Роман Погорілий. – Якщо хтось думає, що пройде півроку, до літа, і у нас сформуються корпуси, і поділяться ці ділянки фронту, які будуть тримати свою зону –цього не станеться. Бо це дуже довго, в першу чергу адміністративно, це все організувати, розподілити, призначити людей, знайти їх, і потім вже розставляти їх, реалізовувати. Це дуже довго і дуже важко».

Отже, що робити?

• Запустити безперебійний процес (пере-)навчання офіцерського та сержантського складу ЗСУ – навіть якщо бойові дії не припиняться;
• Довести до кінця реформу сержантського корпусу;
• Скоротити ланки управління в ЗСУ в ході запровадження корпусної системи;
• Набратися терпіння.

Зупинити Росію: Middle Strike

Дрони стали справжнім «гейм-ченджером» в російсько-українській війні, який дозволив Силам оборони четвертий рік відносно ефективно стримувати більш потужну армію РФ, кажуть експерти.

За їхніми словами, застосування наземних, надводних (в перспективі – підводних) та повітряних безпілотних систем відрізняє цю війну від усіх попередніх масштабних військових протистоянь у світі, включно зі світовими війнами. Саме тому обидві сторони приділяють значну увагу розвитку безпілотних технологій, вкладаючи в це велику кількість ресурсів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Послати роботів – зберегти людей. Як ЗСУ використовують «наземні дрони»

У лютому 2024 року Україна створила Сили безпілотних систем -–унікальний у світі рід військ, призначений для використання усіх видів дронів та роботизованих систем. У інтерв'ю Донбас Реалії в лютому 2025 року їхній командувач Вадим Сухаревський акцентував на ударах по ближньому тилу армії РФ (на глибину до 60 кілометрів), а також операціях по глибинному ураженню по території Росії, так званому Deep Strike.

А міністр оборони Рустем Умеров 9 лютого 2025 року оголосив про запуск проєкту «Лінія дронів», який буде масштабувати найефективніші безпілотні системи у Сухопутних військах та Держприкордонслужбі.

Він повідомив, що піхота та БПЛА тепер будуть поєднані в «єдину ударну систему», що дозволить формувати «зону смерті» для російських солдат глибиною 10-15 кілометрів, постійно надавати піхоті супровід та прикриття, а також виявляти та знищувати цілі іще до їхнього наближення до позицій ЗСУ. Цю дальність ураження до 15 кілометрів – а саме стільки в середньому здатен пролітати FPV-дрон – умовно можна назвати Short Strike (коротким ураженням).

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Згадайте Ірпінь, Бучу»: що військові на фронті думають про припинення вогню

Експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк звертає увагу на «сліпу пляму» на полі бою, що не підпадає під зону роботи Сил безпілотних систем (які, вочевидь, зосередилися переважно на глибинних ударах по Росії) та підрозділів БПЛА на фронті – територію, удари по якій умовно можна було б назвати Middle Strike (середнім ураженням).

«Треба винайти щось таке, що поставить противника принаймні в оперативний глухий кут. Таким варіантом може бути, наприклад, проведення повітряно-штурмових операцій, – каже експерт. – У нас є Командування Сил безпілотних систем, яке має засоби для того, щоби завдавати ударів на глибину більше ніж 10 кілометрів, та й, я думаю, що і на всю оперативну глибину, десь до 300 кілометрів».

«Якщо для проведення таких операцій забезпечити Командування СБС величезною кількістю ударних і розвідувальних безпілотних авіаційних комплексів, –пояснює він, – наростити належним чином ракетні війська і артилерію Сухопутних військ, а інтегровану систему розвідки розгорнути до того рівня, коли вона буде бачити в режимі онлайн цю всю оперативну глибину на 300 кілометрів – ми би змогли завдавати ударів не лише по піхотинцю і колонам, які рухаються до нашого переднього краю, ми би могли винищити систему протиповітряної оборони [Росії], систему радіоелектронної боротьби, зруйнувати логістику, порушити управління, порушити зв'язок, завдати купу проблем армійській авіації на передових майданчиках, завдати ударів по аеродромах базування в оперативній глибині».

«Все це, проведене масштабно, одночасно і регулярно, в досить короткому часовому проміжку різко знизило б навантаження на піхотинця на нулі, адже у противника немає пального і боєприпасів, щоб його атакувати. Його резерви зайняті тим, що відновлюють свою боєздатність, замість того, щоб рухатися на передній край. Управляти всім тим хаосом нема кому, ППО зруйнована, туди наша нечисельна, але дуже майстерна і героїчна авіація починає завдавати ударів. З того боку якось складно стає кидатися планувальними авіабомбами, бо дистанцію треба далеченьку тримати, бо тут вже і винищувачі літають українські. І все це могло б змінити картину поля боя», – підсумовує Кевлюк.

«Мідл-страйк – у них (армії РФ – ред.) них це «Ланцети», це «Молнія» – у нас це більше «Хаймарси», «Атакамси», які можуть бити на таку відстань – стати і десь в Луганськ ударити, в Донецьк. Але у нас немає таких безпілотників, на жаль», – каже Роман Погорілий.

За його словами, саме перевага армії РФ у «середньому ураженні» дозволила їй зайняти північ Харківської області та взяти під вогневий контроль логістику ЗСУ на Курщині.

«Коли починалася Харківська операція з їхньої сторони – наша техніка, яка їхала туди під кордон, уражалася «Ланцетами». Це й був цей мідл-страйк, коли немає зони досягнення FPV-дрона, але ще на підході в нас все вилітало в повітря, – розповідає експерт. – Це ураження якихось розташувань, перебувань військ, розташування боєприпасів і тому подібне. Тобто це дуже і дуже вигідна крута штука, я не знаю, чому цьому раніше не приділялася увага».

Чи може Україна швидко масштабувати виробництво аналогів російських «Ланцетів», а також Zala і «Орланів» для ведення глибокої аеророзвідки? Аналітик Центру ініціатив «Повернись живим» Гліб Волоський вважає, що так – на тлі зростаючої зацікавленості країн Заходу у інвестуванні в український ВПК, що пояснюється побоюванням російського нападу на Європу.

Вже відомо про чимало успішних підприємств, які працюють за «данською моделлю», зазначає він. Однак додає, що у європейців викликають сумніви цифри, які озвучуються у Міноборони – наприклад, про плани закупити у вітчизняних виробників 4,5 мільйони дронів за 2025 рік.

«Що ми бачимо у європейських партнерів – зараз виникає дуже багато питань з приводу того, чи може Україна адекватно забезпечити ці закупівлі, особливо на тлі скандалів, пов'язаних з нашими оборонними закупівлями, – каже Гліб Волоський. – І велике питання в тому, на чому базуються наші цифри, і скільки ми можемо реалістично виробити за умови того, що в нас є достатньо інвестицій. Чи є в нас на це робоча сила, чи є доступна кількість компонентів для того, щоб дійсно наростити таку кількість дронів? Якщо ми будемо говорити про Middle Strike, я думаю, питання будуть тут точно такі самі».

Волоський також акцентує увагу на масштабі задач: для забезпечення панування у повітрі на глибину до 300 кілометрів Україні мало буде закупити чи виготовити мільйони розвідувальних та ударних дронів «середньої дальності». Проблемою можуть стати транспортування їх до поля бою, а також побудова складної інфраструктури для їхнього застосування.

«Це буде вимагати величезної кількості автотранспорту, для того, щоб перевозити ці дрони, ретранслятори, батареї, акумулятори – і величезної кількість всієї іншої інфраструктури, яку треба побудувати навколо всіх цих дронів, особливо якщо мова йде про мільйони. Це те, що може потенційно обмежити вплив порівняно з тим, який вигляд це може мати», – каже експерт.

Отже, що робити?

• Розробити чи запустити виробництво дронів-аналогів російського «Ланцета» та Zala;
• Масштабувати виробництво ударних та розвідувальних дронів середнього радіусу дії для досягнення паритету чи переваги над РФ;
• Надати Силам безпілотних систем можливість планувати і виконувати Middle Strike-операції;
• Наростити потужності ракетних військ і артилерії в Силах оборони;
• Впорядкувати і зробити прозорим процес освоєння коштів партнерів на оборонні потреби України;
• Підготувати інфраструктуру для масштабної кампанії із застосування на фронті дронів середньої дальності.

Чому РФ мала успіхи на фронті: стисло

Ось через що, на думку військових та аналітиків, ЗСУ втратили 2024 року майже 3,5 тисяч квадратних кілометрів української території та низку міст на Донбасі. Якщо для вас це вже відома інформація – гортайте нижче.

Перебої в постачанні зброї
Пауза в наданні військової допомоги з боку США на початку 2024 року стала фатальною для оборони Авдіївки – найбільш укріпленого з 2014 року вузла оборони на Донбасі. Захисникам бракувало, передусім, снарядів для того, аби протистояти «вогневому валу» російської армії. Після захоплення міста-супутника Донецька ЗСУ змушені були доволі стрімко відступати – виявилось, що міста на захід не були готовими до тривалої оборони.

Брак бійців
З кінця 2023 року темпи мобілізації в російській армії щомісяця перевищують її темпи в Силах оборони. Через це Росії вдалося наростити своє угруповання в Україні до понад півмільйона суто бойових бригад – що значно перевищує кількість бойового особового складу ЗСУ, які намагаються компенсувати цей брак дронами (що моніторять лінію бойового зіткнення і уражають штурмові групи окупантів). Мобілізацію та рекрутинг в Україні гальмує уся сукупність проблем в Силах оборони – які стають відомі широкому загалу через соцмережі та «сарафанне радіо»: люди не хочуть долучатися до системи із такою кількістю невирішених проблем.

Проблеми з якістю командування
Через посилення мобілізації в Україні до війська потрапило чимало недосвідчених офіцерів, які закінчували воєнні кафедри і часто лише на папері можуть реально командувати підрозділами. Утім, система без додаткової підготовки ставила їх на офіцерські посади. Також офіцери в ЗСУ, за словами аналітиків, «говорять різною мовою» – хтось має бойовий досвід, а хтось ні; хтось проходив вишкіл за стандартами НАТО, а хтось ні.

Проблеми з управлінням військами
З початку повномасштабного вторгнення РФ Сили оборони воюють тимчасовими командними структурами – оперативно-стратегічними угрупованнями військ (ОСУВ) та оперативно-тактичними угрупованнями військ (ОТУ). Їхня специфіка у тому, що в цих угрупованнях нема сталого набору військ – вони отримують підрозділи у оперативних командувань (ОК), які займаються набором та підготовкою підрозділів, але не відповідають за їхнє застосування. Через це комантувачі ОТУ та ОСУВ, на думку військових аналітиків, використовують війська неефективно – кидають на «гарячі» ділянки фронту, які не відповідають рівню підготовки чи озброєння підрозділу (бо часто про це просто не знають). Хронічною хворобою стало також використання «приданих підрозділів» – невеликих батальойнно-тактичних груп (БТГ), які набирають у окремих (часто тилових) підрозділах і направляють на фронт для посилення. Російська розвідка виявляє такі слабкі ланки та завдає по них найбільш потужного удару. Часто БТГ стоять на флангах (нібито другорядних ділянках фронту) навколо ключових селищ і міст, тож такі удари дозволяють агресору брати українські населені пункти в кліщі.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.