Століття тому, комуністи Леніна спрямували зброю на повсталих моряків, яких раніше називали «красою й гордістю» більшовицької «революції».
Ця фотографія – одна з небагатьох, на яких відображено військову перемогу над повсталими моряками Кронштадта. Ця подія мала «оглушливий ефект на соціалістів у всьому світі», бо оголила реальну жорстокість більшовицької влади.
Острівна фортеця Кронштадт розташована приблизно за 23 кілометри на захід від берегів Санкт-Петербургу в Росії. Її заснував Петро Перший для захисту морських підходів до колишньої російської столиці.
Військово-морська фортеця Кронштадт мала довгу історію лівого радикалізму, повстань та часом шокуючих актів помсти. У 1917 році, після повалення останнього російського царя, невдоволені моряки Кронштадта схопили командира острівної фортеці й закололи його багнетами до смерті.
Після того, як тисячі матросів Кронштадта підтримали більшовиків Володимира Леніна й допомогли їм захопити владу під час перевороту 1917 року, моряків почали називати «гордістю і славою революції».
Чотири роки громадянської війни, що слідували за більшовицьким переворотом, а також безжальність нової комуністичної влади призвели до незбагненних людських страждань.
Коли морякам Кронштадта дозволили повернутися до своїх сіл на відпустку в 1921 році, вони зіткнулися з жахами правління Леніна, що різко відрізнялися від його обіцянок «революційного соціалізму».
Один моряк згадував: «Роками те, що відбувалося вдома поки ми були на фронті або в морі, приховувала більшовицька цензура. Коли ми повернулися додому, батьки запитали нас, чому ви воювали за гнобителів. Це змусило нас замислитися».
Коли громадянська війна майже закінчилась, склалося уявлення, що тривалі страждання та репресії більше не мали очевидного виправдання.
28 лютого, коли в Петрограді вже страйкували тисячі робітників, моряки Кронштадта ще більше розізлились на правлячих більшовиків. Вони висунули перелік вимог, у тому числі про демократичні вибори і відновлення свободи слова – хоча тільки для своїх радикально лівих товаришів.
Коли поширилися новини про повстання, Петроград охопив страх того, що знову почнеться масове політичне насилля.
Більшовик Віктор Серж згадував, як тоді бачив стару жінку, що, схоже, залишала місто.
Коли він спитав її куди вона йде, вона відповіла: «Вони переріжуть вам усім глотки, мої бідні дітки. Вони знову збираються всіх грабувати».
У відповідь більшовики висунули ультиматум, від якого холоне кров: якщо моряки не здадуться негайно, їх «розстріляють, як куріпок».
Тоді сім’ї багатьох моряків взяли як заручників.
З наближенням весни, більшовицьке керівництво переживало, що лід навколо Кронштадта розтане. Це б дало змогу морякам поповнювати запаси провіанту через море і зробило б фактично неможливим захоплення антикомуністичної фортеці.
Пізніше Лев Троцький згадував: «Ми зіткнулися з небезпекою того, що лід розтане, і були змушені завдати прямий, швидкий і чіткий удар».
Увечері 7 березня, письменник і радикальний «комуніст-анархіст» Олександр Беркман прогулювався головною вулицею Петрограду, коли почув віддалений гуркіт артилерії. Тоді цей російсько-американський автор написав у своєму щоденнику: «Моє серце заніміло від розпачу; щось померло в мені. Люди на вулиці виглядали зламані горем… Грім важких гармат розривав повітря».
Перший наступ 20 тисяч більшовицьких піхотинців на Кронштадт відбили – і тисяча солдат-комуністів загинула. Багато з них впали під кригу й потонули, коли артилерія Кронштадта обстріляла лід під їхніми ногами.
Але комуністи перегрупувалися і зібрали рішучих бійців для нового, масованого штурму. Деякі солдати співали інтернаціонал, коли просувалися крижаною місцевістю довкола Кронштадта. Інших бійців, які не хотіли стріляти в повсталих моряків, підштовхували до наступу більшовицькі чекісти, озброєні кулеметами, аби не допустити відступу.
О 3-й годині ночі 17 березня, група чисельністю близько 50 тисяч військових тихо пробралася по льоду з різних боків. Учасникам штурму наказали не говорити й не запалювати сигарет, поки вони підкрадалися до Кронштадта та його 15 тисяч виснажених моряків-захисників.
Фінальна битва за Кронштадт тривала упродовж усього дня зі світанку. Кількість жертв була жахливою. Особливо з боку більшовиків, які просувалися всю ніч без прикриття по льоду, де ніде було сховатися.
Пізніше уряд Фінляндії просив прибрати тисячі трупів, що лежали на льоду замерзлої затоки, щоб навесні тіла не вимило на берег, і щоб це не призвело до спалахів хвороб.
Моряків, які потрапили до рух більшовиків, швидко розстрілювали або відправляли до одного з перших трудових таборів, які пізніше стали частиною ГУЛАГу. За підрахунками істориків, приблизно 2 тисячі моряків Кронштадту стратили, більшість без суду і слідства.
Багатьох командирів–комуністів зрештою спіткала та ж доля, що й повсталих моряків.
Трьох із чотирьох більшовиків, які керували придушенням Кронштадту, пізніше стратили під час сталінського терору.
Четвертого, Льва Троцького, у вигнанні льодорубом убив сталінський найманець.
Близько 8 тисяч моряків змогли втекти через лід до сусідньої Фінляндії.
Через багато років деяким із них пообіцяли амністію у Радянському Союзі за Сталіна. Людей, які повірили цим обіцянкам і повернулися на батьківщину, відправили до ГУЛАГу або розстріляли.
