Нацистське викрадення та радянська депортація. Історії кримського партизана та українки, ув’язненої нацистами

Росія не визнає кримських ветеранів рівними російським. Усе через відмінності в українських і російських законах про учасників бойових дій. Кримчани, які стали свідками Другої світової війни, отримали до 75-ї річниці перемоги ювілейні російські медалі. Але не всі з них отримали 75 тисяч рублів (це близько тисячі доларів), передбачені указом президента Росії. Радіо Свобода розповідає про кримського татарина та уродженку України, які нині живуть на окупованому Росією українському півострові. Її неповнолітньою дівчиною нацисти силоміць вивезли на роботи в Німеччину. Його, малолітнього зв'язкового партизана, радянська влада депортувала до Узбецької РСР.

Викрали нацисти – виходить, не учасниця війни?

Валентині Антоник 95 років. Зараз вона живе в Керчі. Під час Другої світової війни стала неповнолітньою ув’язненою нацистів. До 75-ї річниці перемоги чекала на 75 тисяч рублів. Виплати передбачає указ президента Росії.

«У цьому році до 75-річчя медаль дали, дали 5 тисяч рублів від Аксьонова (підконтрольного Кремлю глави Криму – ред.). А ось гроші, що мали дати ветеранам від Путіна, не дали. Мама почула по телевізору: «Ось, – каже, – я ж – неповнолітній в'язень». У травні всім принесли гроші – їй ні, ми плакали, прикро було. Дивилися телевізор, всі стрічки (про війну – ред.) дивилися. Їй так було прикро, тому що багато хто отримав з тих, хто був у Криму в трудовому резерві», – розповідає дочка Валентини Антоник Ольга Єпіфанцева.

1941-го Валентині було 17 років. Вона жила і працювала в Запорізькій області. Звідти її проти волі вивезли на роботи в Німеччину.

«Паспорта не було, недолітком була. Мене поліцаї схопили. У товарних вагонах їхали. Уже в Німеччині людей знімали (з потягу – ред.). Викликали за прізвищем – ті злазили, а ми далі їхали – у самий кінець напевно приїхали (на захід Німеччини – ред.). Господарі приходили за нами, забирали», – ділиться спогадами колишня ув’язнена нацистів.

У нацистській Німеччині Валентина безкоштовно працювала на фермера, фактично – за їжу.

«Не вміла доїти, чотири корови було. У ліс мене водили, показали, де городи. Городи сапала і все прала. Роботи багато було», – каже вона.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Українки-остарбайтери залишились із незагоєними ранами після війни

Валентина не пам'ятає точної назви місця, де три роки працювала як рабиня. Упевнена лише, що то була Західна Німеччина, згодом – американська зона окупації. Згадує, як у квітні 1945-го її звільняли темношкірі американці.

«У підвалі сиділи. Потім підійшов якийсь неруський – темношкірий. Каже: «Come, come (з англійської – йдіть – ред.), вилазьте з підвалу. Нема війни». Ой, ми так зраділи, що війна закінчилася. Галети ще давали нам, консерви. Годували, коли везли до нашого табору», – розповідає пенсіонерка.

Валентина переїхала у Криму 1946-го, вже після депортації кримських татар. Жінка розчищала Севастополь від повоєнних руїн.

«У Крим потрапила, у Севастополь. Чоловік служив там. Двори прибирала. Там же страшне відбувалось, в Севастополі після війни», – каже Валентина.

Ольга розповідає: її мати не отримала «путінських» грошей, тому що у неї українське посвідчення учасника бойових дій. Його не змінювали на документ російського зразка, оскільки Валентина не підпадає під російське визначення ветерана або неповнолітнього в'язня фашизму.

«Мені відповіли, що підняли справу, сказали: «Так, вона була в Німеччині, але вона ж там працювала». – Я кажу: «Як вона там працювала?! Адже вона ж не отримувала гроші за це», – переказує Ольга розмову зі співробітником російського Пенсійного фонду в Криму.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

На долю примусових робітників часів Другої світової випали лише сльози та горе

Щоб пенсіонерку визнали колишньою неповнолітньою ув’язненою фашизму і виплатили їй гроші, російська прокуратура Криму позивається до суду. Валентина Антоник нагороджена українськими ювілейними медалями на честь 60-ї, 65-ї та 70-ї річниць перемоги, а також російською медаллю з нагоди 75-річчя перемоги у Другій світовій війні.

Кримський татарин – юний партизан

Куддус Юнусов каже, що йому 91 рік (свідоцтво про народження втрачене під час депортації). Він живе в Білогірську. 24 червня подолав близько 50 кілометрів, щоб подивитися військовий парад в Сімферополі. Згадує: коли почалася війна, йому було 11 років. Рідне село Албат (нині смт Куйбишеве – ред.) швидко захопили нацисти.

«Ми ввечері грали з пацанами, і розвідка німецька приїхала на машинах. Ззаду – гармата. Смугасті низькі машини. Вийшли німці такі високі – ми таких людей не бачили. Вони: «Schlafen, schlafen (у перекладі з німецької – спати – ред.)». Кажуть нам: йдіть спати», – розповідає очевидець війни.

Куддус та його батько, комісований за інвалідністю, вирощували картоплю. Радянська влада це не заохочувала. Щоб урожай не відібрав колгосп, якраз напередодні війни город посадили біля лісу.

«Ми картоплю копали. Партизани прийшли з автоматами. Кажуть: «Здрастуй, господарю!» (Командир партизанів – ред.) сказав нам: «Нам зв'язок потрібний із селом». От з ним ми зв'язок тримали півтора року, трохи більше навіть: у 1943–1944 роках я зв'язок тримав. Молодий пацан хотів героєм стати! Ризикую! Ми продукти всі діставали. У румунів все можна було дістати: будь-які ліки, тютюн, папір, махорку. Ми вдень возили (продукти та медикаменти – ред.), під кущем на краю села ховали. <...> Коли села були, партизани онучі сушили, картоплю брали, биків брали. А коли вже села немає (спалили нацисти – ред.), вони до того голодували... Голодним воювати – це не так просто», – згадує Куддус.

Підліток, який став зв'язковим партизан, незабаром отримав поранення. Лише у 2000-х роках Україна визнала його партизаном, учасником визволення Криму. Це підтвердили двоє свідків та експертиза поранення. А 1944-го, після розгрому нацистів на півострові, радянська влада оголосила кримських татар зрадниками і силоміць вивезла в Середню Азію. У товарняках – так само, як до цього нацисти вивозили радянських громадян.

«А там (в Узбекистані – ред.) – ні води, ні дров – нічого. Дизентерія, малярія. Знаєте, варили нам капусту – нижні зелені листя. Капусту ми взагалі не бачили, вона охоронялася. Молодь вмирала. А коли вже повернулися наші солдати з фронту живими, почали шуміти, тоді почали щось давати. А до цього був пайок (в Узбекистані – ред.) – нам його не давали. Діти та старі загинули від голоду – це великий злочин. Це забути ніяк не можна. <...> Ховати, яму копати – сил немає, на пів метра закопав, а потім шакали їх (тіла померлих – ред.) витягують, кістки валяються», – з тривогою в голосі розповідає Куддус.

Він обурений тим, як вчинили з його народом, і тим, що за худобу та будинки, що були відібрані у кримських татар, досі немає компенсацій.

«Під час війни було 240 тисяч кримських татар, 83 тисячі забрали на фронт. 33 тисячі загинули, десятки (тисяч – ред.) залишилися лежати в полі. 24 герої (Радянського Союзу – ред.) призначені. 9 (медалей – ред.) дали – інші не дали. План був висилати! А тоді ми ж – корінний народ – працювали, такі фрукти вирощували: і полуницю, і черешню. Будинок, майно, корова, баранчики – знаєте, скільки багатства було?! Держава Росія нічого нам не повернула. Дуже прикро. Людей образили, знищили», – обурюється він.

Куддус не скаржиться на російські грошові виплати. Він хоче заслужених нагород і уваги.

«Україна дала мені все, але Росія нічого не дала. Тільки ювілейну (медаль – ред.) дала. Я 75-річчя (перемоги у Другій світовій війні – ред.) чекав. Може, думаю, щось мені дадуть. Я дійсно велику справу зробив – ризикував», – каже кримський татарин.

Як стало відомо Радіо Свобода, Куддус Юнусов отримав російські гроші та медаль до 75-річчя перемоги у Другій світовій.

Росія окупувала та анексувала український півострів Крим у березні 2014 року. Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією. Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій проти Москви. Росія заперечує окупацію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості».