Цього тижня збройні сили Білорусі раптово оголосили про перевірку бойової готовності своїх військ. Вперше за два місяці. При цьому одразу кілька бригад висунулися у напрямку державного кордону з Україною. Навчання, які зараз проходять – найбільш значні з початку повномасштабної війни Росії проти України. Чи можливий повторний наступ агресора з території Білорусі і як українські сили готуються відбити можливі атаки противника?
Українські військові на позиціях біля кордону з Білоруссю
Бійці волинської тероборони активно зміцнюють позиції в районі державного кордону з Білоруссю та постійно тренуються знищувати не лише живу силу противника, а й техніку. За допомогою верстатних протитанкових гранатометів. Ділянку, за яку вони відповідають, експерти вважають однією з найнебезпечніших – звідси, найімовірніше, можливий прорив.
«Навчити розрахунки швидко переміщатися, наводити гармати. Так як в них є часу лічені секунди. Тому що 3-5 секунд після першого пострілу танк відкриває вогонь по розрахунку. Тому ми сьогодні відпрацьовували тактичне завдання – ураження колони танків, яка прорвалася з території Білорусі. Психологічна підготовка. Тому що не кожна людина, побачивши танк, залишиться. Тобто було завдання навчити, щоб після першого пострілу вони не боялися, а стріляли і далі, і далі. Переміщувались. Переміщення – це є життя розрахунку. Наша природа, наша місцевість волинська, дає можливість ховатись за відповідними природними укриттями. І чим більше ми рухаємося, тим більше ми знищуєм противника, тим більше живе розрахунок», – каже керівник відділу підготовки волинської бригади ТРО з позивним «Сара».
У місцевій теробороні як досвідчені воїни з бойовим досвідом, так і люди цивільних професій, які мають за плечима лише військову кафедру ВНЗ. Усіх їх об'єднує одне – у перші дні війни вони добровільно пішли у військкомат, щоб захищати Україну.
«До війни я жив у Харкові. Але сам родом з Волині. Мусив переїхати сюди через війну. І пішов в тероборону. В мене є професія – я офіцер запасу. Танкіст. Але на даний момент протитанковим взводом керую. Знаю, куди треба вцілити в танк. Готуємося, я сказав би, що на вищому рівні. Тому що у нас двічі на тиждень стрільби. Двічі на тиждень і з різних положень. І евакуація з транспорту», – каже боєць Роман.
«В чому наша перевага. В тому, що тут місцеві і знають всю місцевість. Як то кажуть, кожен куток і кожен закуток. Плюс у нас є взаємодія з ДФТГ, які також місцеві. І ми з ними також проводимо навчання і стрільби», – продовжує Роман.
Небезпечні ділянки біля кордону з Білоруссю
Кордон з Білоруссю зараз повністю закрито, окрім одного умовного пункту КПВВ. Через нього з початку повномасштабного вторгнення вже повернулося додому майже 3000 українців.
«Громадяни, які з початку повномасштабного вторгнення евакуйовувались через територію Білорусі, через Росію – повертаються. Кількості людей я точно вам не скажу. Буває часом 12 людей, буває 20. Пункт пропуску функціонує тільки в пішому порядку. На вхід на територію України. Ми орієнтуємося, хто з тієї сторони стоїть. Білоруси стоять. Ходять в наряди. Так само ходять у маскувальних халатах. Скоріш за все, це так само прикордонники Білорусі, які так само ходять, моніторять свій державний кордон», – каже боєць Волинського прикордонного загону Андрій.
Саме прикордонники першими приймуть можливий удар із боку Білорусі. Вони зараз на всіх ділянках фронту воюють, як і ЗСУ. На Волині їхні позиції розосереджені по всій прикордонній зоні. У лісах.
«Постійно відбувається нарощування техніки, нарощування особового складу. Але активності біля державного кордону з Білоруссю на сьогоднішній день не помічено. В більшості випадків безпілотні літальні апарати суміжної сторони з республіки Білорусь здійснюють розвідку виключно зі своєї території. На сьогоднішній день випадків щодо порушення державного кордону літальними апаратами не помічено», – каже інший боєць Олег.
«Інженерне облаштування державного кордону – так само зміни є. Відповідно будуються стіни, облаштовують інженерне облаштування, протитанкові рови. Відповідно територія замінована. Таким чином, зараз набагато краще», – каже прикордонник Андрій.
У Волинських лісах зараз мороз та сніги по коліна. Що на руку українським прикордонникам. Легко помітити сліди як техніки, так і людей.
До цієї ділянки кордону на Волині білоруське командування перекинуло 38-у окрему десантно-штурмову бригаду та 103 бригаду ССО. Нібито у рамках навчань. Але українські прикордонники тут готуються до будь-якого варіанту розвитку подій.
«Ми готові прийняти удар і ми його стримаємо. Так само в нас позаду стоять і інші, які нас підтримують, які нас так само можуть прикрити в разі чого, в разі відступу на запасну позицію. Але позиція не буде здаватися. Вона буде прикриватися тиловими артобстрілами», – каже прикордонник Олександр.
Білорусь російська армія використала як плацдарм для повномасштабного вторгнення 24 лютого. Війська йшли на Чернігів і насамперед на Київ, зокрема через Чорнобильську зону відчуження. Зараз, коли обговорюють нову атаку з білоруської території – говорять про можливе відкриття фронту на Волині – можливе захоплення Рівненської АЕС, міст Ковель, Сарни чи Коростень – для того, щоб перекрити транспортне сполучення із Заходом.
«Власне, якщо ми говоримо про потенційну імовірність висадки десанту в район Рівненської АЕС – так, звісно, це можливо. Не тільки Рівненська АЕС важлива на цьому напрямку. Є Ковель, є Сарни, є Овруч. Є ключові населені пункти, які вони будуть намагатися захопити або блокувати. І це означає, що, напевно, майже одразу буде припинено рух для цивільного транспорту по цій Варшавській трасі. Тобто їм навіть не доведеться брати її під повний фактичний контроль. Можливо взяти частково під вогневий або загрозу створити взяття під вогневий контроль. І це вже буде означати, що рух цією трасою буде обмежено», – вважає голова аналітичного відділу фонду допомоги армії «Повернись живим» Антон Муравейник.
«Є фантастичні цілі, наприклад, захопити столицю України, захопити якісь міста, перерізати логістику і так далі. Завдання якраз оці будуть ставитись, але реально що вони зможуть – це відволікти Збройні сили України, тому що шансів виконати ці завдання в них, звісно, немає. Але якщо в них буде шанс зайти на територію України, заглибитися на територію України і просунутися для виконання оцих, скажімо так, омріяних планів, то звісно, чому ні. Це буде розцінюватися як великий успіх. Чим далі вони зайдуть на територію України, тим більше Збройні сили України будуть втягуватись якраз в операції на півночі, зменшуючи можливості на півдні і сході», – каже директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
Російські військові у Білорусі
Зараз на території Білорусі перебуває близько 12 тисяч мобілізованих росіян, які там навчаються. Це дані українського центру національного спротиву. Скільки там кадрових військових армії РФ – офіційно не повідомляють. Проте Генштаб ЗСУ наразі оцінює ймовірність повторного наступу з боку Білорусі як низьку.
«Всіх «мобіків», які присутні в Білорусі, хтось оцінює їх близько 10-12 тисяч, ми чули інформацію від Генштабу нашого, що загальна кількість їх до 32 тисяч досягає – це всіх разом, і «мобіків», і кадрових, які взагалі були завезені раніше. Вони зараз розкидані полігонами, причому по всій Білорусі – немає зосередження саме на українському кордоні. Кількість явно не та, яка взагалі була у росіян на початок цього року, тобто для широкого наступу широким фронтом у них можливості поки не спостерігається. При тому, що загальноприйнято вважати, що Україна тримає на білоруському напрямку близько 15 тисяч, тобто Росії для наступу ефективного треба зосередити ну разів у п'ять більше», – пояснює Сергій Бульба, керівник ГО «Беларусь 2.0 Робім Разам».
«Ударного угруповання готового до виконання завдань, про яке ми зараз говоримо, на території Білорусі не створено. Тобто там можна говорити, що є, наприклад 15-20 тисяч осіб білоруських збройних сил, ядро, це спецназ і десантники, і близько 10 тисяч російських військ – цього явно недостатньо для того, щоб навіть провести якісь такі «втягуючі» операції, тобто операції провокуючі. Для того, щоб говорити про якісь успішні операції, треба мати 50 і більше тисяч військ на території Білорусі. А якщо говорити про дійсно досягнення якихось цілей, я думаю, це все-таки близько 100 тисяч», – каже Михайло Самусь.
Чернігівська область. Українська оборона
Інший стратегічно важливий напрямок – ділянка кордону Білорусі з Чернігівською областю України. Саме звідси російська армія 24 лютого розпочала наступ на Чернігів і далі на Київ. Тут українські війська постійно перебувають у стані підвищеної бойової готовності. Створено глибоко ешелоновану лінію оборони.
«Наше керівництво врахувало проникнення на наші рубежі маленьких диверсійних груп 10-15 осіб. Тому їх спочатку зустрінуть наші відповідні свої протидиверсійні групи, які працюють постійно в цьому районі. Ну, а далі, суцільне мінування як протитанковими, так і протипіхотними мінами, а також різноманітні пастки, так звані, і також засідки», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Олександр.
До Білорусі звідси лише метрів 400. Кордон тут проходить річкою Дніпро. Два прикордонні пункти раніше з'єднував цей міст. Його підірвали на початку повномасштабної війни.
«Для них є велика перешкода – це річка Дніпро. Через неї піти дуже важко. Але слід враховувати погодні умови. Стає лід. Тому провокацію можна з будь-якого боку очікувати, на даний час є дуже багато сучасного обладнання, ми це теж враховуємо», – каже боєць Чернігівського прикордонного загону Антон.
Українські прикордонники на цій ділянці одними з перших прийняли бій вранці 24 лютого 2022-го.
«Цей міст є найближчою точкою до міста Чернігів, у свою чергу до нашої столиці, до міста Києва. Протягом лютого місяця неодноразово ми чули, як рухається техніка. Але всім відомо, що в них були навчання, ніхто ж не міг очікувати, що вони підуть. 24 лютого близько пів на п'яту, коли на нашу територію залетів дрон і наші прикордонні наряди почали це передавати, то почалися вибухи. Усім стало зрозуміло, що почалася масштабна війна. Якби наші військовослужбовці не підірвали міст, то, гадаю, хвилин через 40-50 війська були б вже у Чернігові та рухалися у напрямку Києва. В них лишилося дві дороги – напряму йти на ЧАЕС, куди вони і пішли, ну, і, звісно, з суходолу. Коли ми сюди вже повернулися, важка техніка навіть на міст заходила. Мабуть хотіли додому повернутися, але вже не було куди», – продовжує Антон.
Як Росія використовує територію Білорусі?
Важливо пам'ятати, що попри те, чи буде задіяна білоруська армія на полі бою чи ні – режим Лукашенка вже співучасник російської агресії. Окрім згаданого розміщення військ та використання території для наступу, відомо, що з 24 лютого по 8 травня Росія з Білорусі випустила по Україні понад 630 ракет. Це дані Міжнародного комітету з розслідування катувань. Влітку та восени обстріли з Білорусі фіксувалися рідше, але все ж таки вони були.
«Насправді, якщо Іран передасть Росії ракети дальністю 300 або 500 кілометрів, то якраз Білорусь стане основним майданчиком для запуску цих ракет, а чому зараз не використовують, тому що в них закінчилися або підійшли до критичної межі арсенали «Іскандерів», тобто тих оперативно-тактичних ракет 500 км, які вони якраз і використовували з білоруської території. Зараз вони використовують «Калібри» і ракети авіаційного базування, зараз просто не треба використовувати Білорусь, бо «Калібри» і авіаційні ракети мають дальність по 2 тисячі кілометрів», – каже Михайло Самусь.
Росія активно використовує білоруські військові аеродроми, зокрема для розміщення МіГ-31 – носіїв гіперзвукових ракет «Кинжал». Крім того, збройні сили Білорусі у квітні оголосили військові навчання на своїх полігонах, і з того часу їх постійно продовжують. А у жовтні Олександр Лукашенко заявив, що Росія та Білорусь створять регіональне угруповання військ через «загострення на західних кордонах».
«Білоруська армія і так виконує свою функцію в тому плані, що вона як би постійно ось ця метушня, метушня всередині периметру, вона як би так напружує українців і вони змушені тримати певні сили та кошти на білоруському напрямку. У нас загальноприйнято говорити про те, що Путін вимагає від Лукашенка запровадження білоруських військ – а де хоча б одне підтвердження? Немає. Тому що Путін, на мій погляд, має взагалі досить агентури на всіх рівнях у всіх білоруських силових структурах і він чудово розуміє, що білоруси не готові до війни будь-якої, а тим більше з Україною», – каже Сергій Бульба.
«Ніхто не говорить про те, що в першому ешелоні будуть йти Збройні сили Республіки Білорусь. Я вам скажу більше – є розуміння, що вони не дуже-то й хочуть воювати, якщо чесно. Тому що вони бачать, які втрати несуть росіяни у нас на війні. Відповідно, скоріше за все, навіть якщо спільне угруповання почне якусь спільну операцію на нашому напрямку, на Північному, то, скоріше за все, в авангарді все-одно будуть росіяни. Тобто, що ми зараз бачимо? Ми бачимо серед росіян на території Білорусі не тільки мобілізованих – це неправда. Нам хочуть показати, що там тільки мобілізовані росіяни. Хочуть нас у цьому запевнити. Тим не менш – це не так. З різних джерел надходить інформація, що росіяни там є, в тому числі, і кадрові. В тому числі – і десантура», – розповідає Антон Муравейник.
Якщо кількість техніки та військових у Білорусі зростатиме, Україні доведеться реагувати та перекидати свої підрозділи у відповідь, відволікаючи сили з інших напрямків, де вони могли б допомогти і в наступі, і в обороні.
«Для того, щоб оцінити готовність певного угруповання, треба зрозуміти, а яке, власне, угруповання, вони готують. А для того, щоб зрозуміти, яке угруповання вони готують, треба розуміти – а які цілі вони перед собою ставлять? Тобто, фактично, розвідка відштовхується від того, які задачі, на їхню думку, противник ставить перед собою на тому напрямку. Враховуючи, що війська противника на постійній основі перебувають вздовж державного кордону України, зокрема на території Республіки Білорусь, це означає, що активізація бойових дій або провокації, або демонстраційні дії можуть відбутися через хвилину, через 10 хвилин, через п'ять місяців. Не знаю. Коли завгодно, насправді. І йдеться лише про те, що люди мають бути готові до того, що це станеться», – каже Антон Муравейник.
За даними соціологічних опитувань, проведених у Росії, більша частина населення підтримує війну в Україні. У Білорусі ситуація прямо протилежна, незалежно від підтримки чи опору режиму Лукашенка. Цей чинник насамперед стримує останнього від прямої участі у бойових діях, вважають білоруські аналітики.
«Найбільш потужний мотиватор – це страх. І в Лукашенка тема номер один, ключовим двигуном того, що він робить, – є збереження чи примноження власної влади. Якщо він ухвалює рішення, що добре, давайте йдемо воювати проти України, питання наступне, як довго він пробуде у владі? Тобто він втрачає підтримку навіть власних прихильників. Лукашенко не дарма, чіпляючись за владу, намагається мінімізувати загрози. Так, він розуміє, що Росія є загрозою, але у Білорусі не існує жодної формалізованої та оформленої проросійської партії. Тобто, агентури багато. Але питання у політичній інфраструктурі. У такому форматі ось ситуація з погляду «приберемо Лукашенка, поставимо когось» – це ситуація між умовно ситуацією, якщо брати в Україні, між Донбасом і Херсоном. І ти не знаєш, запрацює це чи ні. При тому, що в країні політична криза. І без того. Тобто це надто небезпечно на цьому етапі», – каже аналітик та публіцист Ігор Тишкевич.
Спільні навчання російських та білоруських військ триватимуть щонайменше до кінця наступного тижня. Водночас військова присутність РФ на території Білорусі наростає з жовтня. Мобілізовані з країни-агресора активно проходять підготовку на полігонах, а кількість техніки та боєприпасів, що підвозять – зростає. Чи буде нова спроба наступу військ окупантів із чи без участі Білорусі? Чи це просто маневр із метою тримати на цьому напрямі частину боєздатних сил української армії? Сказати складно. Але з упевненістю можна констатувати – застати зненацька українські сили оборони, як це було 24 лютого, – вже не вдасться.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
