Дмитро Бєлоусов, який зараз живе в Нідерландах, багато років пропрацював на російському державному телебаченні. Протягом декількох місяців Бєлоусов був шеф-редактором на НТВ і сценаристом на телеканалі РЕН і під керівництвом Олексія Малкова працював над пропагандистськими «фільмами-викриттями» – такими як «Справа в кепці», «Білоруське диво» і «Лібералам – чорним налом». В інтерв'ю Російській службі Радіо Свобода Бєлоусов розповів, як виробляються російські телеагіткіи, і що відчуває співробітник пропагандистської машини.
– Дмитре, нещодавно ви дали коментар для матеріалу видання «Проєкт» про систему стеження, яка вибудувана навколо Олексія Навального. Інші опозиціонери і активісти теж перебувають в зоні такої уваги?
На всіх є особиста справа в ФСБ. І ось вони почали такого роду речі зливати фактично на хлопців по всій країні
– Те, що за Навальним стежать, і що він сам прекрасно про це знав і про це відкрито говорив в своїх ефірах, це навряд чи для когось є таємницею. Про це багато було публікацій. Для мене шоком і останньою краплею на цьому проекті були матеріали про підготовку до муніципальних виборів 2017 року. Якщо ви пам'ятаєте ту кампанію, тоді «Відкрита Росія» заявила публічно, що «ми беремо хлопців практично з вулиці». І ось на них тоді нам почали приносити якийсь компромат, матеріали стеження, якісь довідки. Ось це була шокуюча річ. Що називається, на всіх є особиста справа в ФСБ. І ось вони почали такого роду речі зливати фактично на хлопців по всій країні.
– А ви розумієте, навіщо це робилося?
Меседж зрозумілий був: якщо ви лізете в політику, то чекайте проблем – за вами стежитимуть, що-небудь на вас знайдуть і якось вас дискредитують
– Меседж зрозумілий був: якщо ви лізете в політику, то чекайте проблем – за вами стежитимуть, що-небудь на вас знайдуть і якось вас дискредитують. Звичайно, всі ці компромати (особливо на малозначущих якихось персонажів) знімають не для того, щоб їх опублікувати на телевізорі. Вони знімаються для того, щоб людей шантажувати, «брати в оборот», якимось чином залучати до роботи, щоб вони виконували завдання ефесбешників, їх слухалися якимось чином.
– Тобто коли активісти починають говорити, що за ними ходить «особистий ешнік», це не параноя, а реальність?
– Я не знаю, чи ходять за ними «ешнікі» чи ні. Ми не можемо це знати напевно. Але в цьому власне і полягає мета ФСБ, адміністрації президента: навіть якщо ми за вами [поки] не стежимо, то ми можемо за вами стежити. Звичайно ж, вони не можуть стежити за всією країною, за всіма людьми, які думають якось інакше [ніж влади]. Меседж в тому, що за кожною конкретною людиною вони можуть стежити, якщо буде треба. І ви самі бачите, ці новини про те, що люди втрачають роботу, що на них заводять якісь фейковий кримінальні справи, що в психушку можна потрапити, якщо ти, як шаман цей, йдеш виганяти Путіна.
– Але навіщо тій же ФСБ або АП це все потрібно?
– Ви зрозумійте: ФСБ не має права цим займатися. Відкрийте федеральний закон про ФСБ. У ФСБ є конкретне коло завдань: вони повинні охороняти кордони, вести контррозвідку, вони повинні боротися з тероризмом і організованою злочинністю. Плюс їм нещодавно дали ще ці війська ФСО (Федеральна служба охорони Росії, – ред.). Усе! Там немає нічого про політику!
Про політику конкретно сказано, що ФСБ не має права лізти в політику. Або послухайте, що говорив Бортников (Олександр Бортников, директор ФСБ, – ред.) в 2017 році, а він говорив, що ФСБ не пов'язане з жодними політичними інтересами, ні з якими груповими інтересами, це незалежна структура. (Глава ФСБ говорив «Зараз ФСБ Росії вільна від політичного впливу та не обслуговує будь-які партійні або групові інтереси» – ред.)
Але в реальності за всіма цими [політичним] справами ми бачимо, що вони при цьому хочуть показати в тому числі і самих себе в цих справах. Публікують компромат на опозиціонерів, відео зі спальні. Я, наприклад, не розумію, навіщо було публікувати недавно відео з Яшиним.
Вони не знайшли нічого іншого? 10 років це тримали в запасі і – а давай-но викладемо. Про що це говорить? Про те, що головна мета – залякати.
– Чи не для того, щоб формально виправдати участь ФСБ, опозиціонерам постійно навішують нібито контакти зі Заходом?
– Якби вони знайшли щось ... Але ж не було кримінальних справ проти того ж Навального або Касьянова після того, як у фільмі «Касьянов день» були показані «якісь зустрічі з іноземними спонсорами». Чому? Тому що, працюючи над останніми фільмами, я питав Малкова: «А що це за документи? Якийсь фінансовий транш, переказ – але який рік у цього документа?» Але в документах, які були у нас, ніде не стояв рік, так що це міг бути який завгодно рік і це могла бути цілком законна грантова підтримка на той момент. Все це публікується для створення певної громадської думки, для створення атмосфери страху, щоб ті, хто займається будь-якою опозиційної діяльністю, відчували за собою стеження. Це не означає, що за ними за всіма дійсно стежать.
– Дмитре, а ви можете розповісти, в якому вигляді приносили матеріали для майбутніх фільмів? Це були години стеження і прослуховувань, з яких ви з колегами вибирали потім те, що потенційно можна використовувати?
– Звичайно ж, нам не приносили все життя Олексія Навального на відео. Вони самі вибирали те, що вважали цікавим. Мені приносили вже розшифровки телефонних переговорів, припустімо, або вибрані шматки якихось зустрічей.
– Виходить, що у тих, хто організовує стеження і прослуховування, є свій редактор, хто відбирає найцікавіші місця?
– Судячи з масштабів матеріалів, цим займається, я думаю, не одна людина, а багато людей, які отримують за це зарплату. Всі ці матеріали, які потім вставлялися в фільм, заливалися в мережеву папку проекту, доступ до якої був всього в кількох людей – у Малкова і ще пари продюсерів. Загальний контекст фільму був спочатку зрозумілий. І в сценарії передбачені були жирні шматки під ці зливи від ФСБ. Їх легко помітити. Якщо за кадром сказано, припустимо: «У наше розпорядження надійшли ексклюзивні кадри з квартири Касьянова ...», то самі подумайте: хіба самі журналісти можуть поставити прослушку? Нас би повинні тоді були притягнути до кримінальної відповідальності за вторгнення в приватне життя.
– Дмитро, ви сказали, що для вас останньою краплею стала муніципальна кампанія 2017 року. Але до цього ви розуміли, що те, чим ви займаєтеся, це, скажімо так, не зовсім журналістика?
– Я на телебаченні пропрацював багато років. Я працював на Першому каналі кореспондентом. І не можу сказати, що ніякої цензури я там не пам'ятаю. Цензура була на рівні вибору теми: ми про це знімаємо або про це не знімаємо. Але ніхто не ліз в моє інтерв'ю: «Напиши ось так, напиши ось так».
До того ж треба розуміти, що коли я в 2011 році працював з тим же Малковим, то це було не те ж саме, що в 2016-2017 роках. У 2011-му були фільми про Лужкова, про Лукашенка, про велику політику. В цьому була якась відповідальність: так, Кремль хоче викрити кримінальні зв'язки, кримінальні фінансові схеми лужковського оточення. Або був фільм про [екс-главу Банку Москви] Андрія Бородіна, на якого були надані ФСБ матеріали (йдеться про фільм НТВ «Справа в кепці – 3», – ред.). Ця історія не торкалася моєї особистої свободи, вона стосувалася якихось розборок усередині Кремля.
Але в 2017-му РЕН випустив цикл «Лібералам – чорним налом». Я не пам'ятаю, який з них перший був – про «Відкриту Росію» або про Навального. Були два поспіль фільми, а третій був для міських депутатів. Коли стежать за Навальний і він знає, що за ним стежать, то він веде відповідний спосіб життя.
Але коли з'явилася історія до виборів муніципальних депутатів і коли як компромат стали приносити матеріали, що, мовляв, подивіться, кого вони обрали як кандидата – це якийсь страшенний мерзотник, він, умовно кажучи, скло розбив в 11-му класі, то я зрозумів, що ця історія стосується особисто мене. І я пішов на конфронтацію зі своєю редакцією, я почав з ними сперечатися. Я знав, що це закінчиться розлученням, тому що сама модель роботи, взаємодії в цій редакції була побудована на тому, що суперечкам там немає місця. Я ж знав, що не сам Малков придумував ці фільми. Тому коли ти сперечаєшся, ти сперечаєшся не з ним, а з замовниками. Я розумів, на що йду, але я не міг з деякими речами погоджуватися і про це говорив. І те, що ми розлучимося, це було очевидно.
– А питання з'явилися тільки у вас або у когось із колег теж?
– Я поняття не маю, у кого які питання були. Я не цікавився їхньою душевною організацією, що вони відчувають і так далі. Але сам я дійшов до точки кипіння, коли зрозумів, що все це стосується моєї власної свободи думки. Виявилося, що будь-яка висловлена точка зору – привід боятися. Те, що відбувається з більш-менш системною ліберальною опозицією, це ще квіточки, дитячі ігри, в порівнянні з дійсно незалежною, повністю позасистемною опозицією, як анархісти. Ось там взагалі не церемоняться. Якщо ви подивитеся такі кримінальні справи, то там людей катують струмом і заводять на них справи за терористичними статтями.
І до речі, дуже важливий момент – чому вони це роблять саме за терористичними статтями? Саме тому, що ФСБ не має права займатися політикою, вони і придумують ті статті, які є в їхній компетенції. У їхній компетенції є тероризм, тому що ми пришиємо? Ми пришиємо тероризм. Або екстремізм.
– Дмитре, коли ви працювали як сценарист над цими «фільмами-сенсаціями», ви давали ФСБ якусь підписку про нерозголошення, що ви ніколи і нікому не повинні розповідати, з якими матеріалами ви працювали?
– Я не давав ніяких підписок про нерозголошення, я взагалі з ними ніколи не зустрічався. Це було цілком очевидним. Жоден з моїх колег (навіть з тих, хто пішов звідти голосно) не сказав про це, тому що це неможливо зробити, не побоюючись за свою безпеку.
– Ви ж вирішили говорити, тому що ви зараз перебуваєте за кордоном і відчуваєте себе у відносній безпеці?
Якщо не говорити про це і [зі мною] щось раптом трапиться, то ніхто про це не дізнається
– Ні, я не відчуваю себе в безпеці. Я просто прийняв рішення, тому що у мене вибір який? Якщо не говорити про це і [зі мною] щось раптом трапиться, то ніхто про це не дізнається. А якщо я про це розповім, то хоча б знатимуть люди про те, що трапилося.
– Після того як ви почали говорити, хтось із колишніх колег зв'язувався з вами? Писав? Дзвонив?
– Ви знаєте, ні, ніхто з них нічого не писав. Ви ж бачите, що ця історія просто замовчується, навіть не придумали, як її коментувати прігожінським троллям. Вони ж не можуть заявити, що їхній сценарист, який писав їхні програми, не адекватний. Це було б логічним глухим кутом.
– Поки ви працювали на державному телебаченні, ви розповідали своїм близьким або друзям, чому саме ви займалися?
– Та ні, я не втаємничував свою сім'ю в деталі своєї роботи. Ви зрозумійте, я на телебаченні пропрацював 17 років, і ці малковські проєкти – це дуже невеликий проміжок моєї роботи. Це трохи більше, ніж півроку в 2011 році і близько семи місяців в 2017-м. Ні, я не змішував особисте життя і роботу.
– А вам самому не було огидно всім цим займатися? Ви ж часто порпалися в чужій брудній білизні?
– Коли мені приносили, дійсно, нижню білизну людей, то я сказав (в тому числі того ж Малкову і своєму керівникові), що я не буду про це писати. Різного характеру там матеріали були. Основна частина стосувалася фінансів, грошей. Це вже потім почали тягнути такого особистого характеру компромат.
Вони не хочуть визнавати і будуть відмовлятися, що ФСБ фактично займається тим же самим, чим займався раніше КДБ, що служба перетворилася знову в політичну поліцію
Зрозумійте мою мотивацію, чому я про це розповідаю. Адже вони не хочуть визнавати і будуть відмовлятися, що ФСБ фактично займається тим же самим, чим займався раніше КДБ, що служба перетворилася знову в політичну поліцію. Цю еволюцію ми можемо простежити. Якщо в 2011 році вони публікували якісь міжсобойні матеріали, то в 2017 році все вже було набагато ширше. Ви мені говорите про мою там етичну позицію ... Та я не міг знати, коли там опинився, що вони принесуть [за матеріали], що вони будуть показувати. Ти приходиш на роботу, а тобі кажуть: «Пиши про ось це відео, там Касьянов з Пелевіною ...» Хоча це відео було опубліковано ще за пів року до цього в великому фільмі. Просто порахували, що це його ще раз потрібно повторити. Типу люди не насолодилися повною мірою. Ось така історія.
– Ми дочекаємося, коли почнуть говорити не тільки співробітники телебачення, які використовували відео стеження і прослушками телефонних дзвінків, але і ті, хто все це організовує?
– Вони ж недавно прийняли закон, за яким тепер взагалі вони як би не зобов'язані ні в чому звітувати. Їх діяльність можна засекретити, так що ніхто навіть з колишніх співробітників ФСБ не може нічого коментувати. Я сам працював на документальних проєктах чимало, і ми часто записували колишніх співробітників, які коментували ту чи іншу історію за сюжетом. Але зараз навіть це неможливо, навіть коли ми говоримо про якісь минулі речі.
До того ж ФСБ не все робить своїми руками. У них дуже багато ресурсів на аутсорс, рухів на зразок SERB, які відпрацьовують ефесбешні інфоприводи
До того ж ФСБ не все робить своїми руками. Це теж треба розуміти. Не можна буквально сказати, що саме феесбешники за всіма стежать. У них дуже багато ресурсів на аутсорс, рухів на зразок SERB, які відпрацьовують ефесбешні інфоприводи.
А їх інфоприводи – це фактично будь-який захід опозиції: який-небудь семінар або зустріч. Вони туди приходять, вони намагаються це зірвати, вони роблять відеозйомку, яка потім викладається на якихось помийних телеграм-каналах, використовується телеканалами, в тому числі для створення подібних фільмів, щоб розповідати, що на таких семінарах і зустрічах нібито відбувається. Використовується дуже багато різних інструментів. У них не так багато своїх людей, до того ж зручно, коли можна сказати «це не ми, це якісь у нас волонтери бігають, стежать за опозицією», – розповів Радіо Свобода Дмитро Бєлоусов.
