Якуб Лайхтер
АВДІЇВКА, УКРАЇНА – Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року населення невеликого міста Авдіївка, що на Донбасі, скоротилося з 30 000 до 1 600 жителів.
Багато з тих, хто вирішив залишитися, – люди літнього віку, які відмовляються від евакуації.
Живучи серед зруйнованих будівель і перебуваючи під постійною загрозою обстрілів, вони покладаються на свої городи – і один на одного – для виживання.
Леонід
«Мої бджоли стали агресивними. Раніше вони такими не були. Земля трясеться від вибухів, їм це не подобається», – каже 70-річний Леонід Тарасов, який доглядає пасіку в саду за своїм будинком.
Звук дронів змішується з дзижчанням бджіл, але ні дрони, ні українська артилерія, яка вистрілює постріл за пострілом з сусіднього саду, не турбують Леоніда. Він повністю зосереджений на своїй роботі. Одну за одною він витягує рамки з одного з 14 вуликів. Обережно струшує бджіл зі стільників і розглядає їх.
«Це поганий рік для меду, – каже Леонід. – Минулий теж не був добрим. Це через війну. Я не можу вивозити вулики в поле, як раніше. Їм тут не вистачає квітів, але так безпечніше».
Він дивиться на дах вулика, в якому застрягла куля. Його губи звужуються в тонку лінію, коли додає: «Принаймні мені хотілося б так думати».
Будинок, в якому живуть Тарасов і його дружина Надія, – всього за 2 кілометри від російських позицій. Залишки ракет, а також кулі, осколки та гільзи від згорілих запалювальних боєприпасів розкидані по всьому саду. Все це нагадує про бойові дії, які, здається, ніколи не закінчаться.
Літній парі запропонували евакуюватися, але вони відмовилися.
«Ми нікуди не поїдемо. Я вважаю, що війна забирає життя, і ми повинні залишатися тут, щоб його зберегти. Куди подінуться мої бджоли, якщо я поїду?» – каже Тарасов, заносячи рамки з вуликами всередину своєї півстолітньої медогонки.
«Мені пощастило знайти цю ручну медогонку. Всі інші, які у мене були, потребували електрики, ну і зараз вони не працюють», – розповідає він.
Жителі Авдіївки живуть без електрики, водопроводу та газу вже більш як рік.
«Життя важке, але ми до нього звикаємо. Допомагаємо один одному. Зараз багато людей не купують мій мед, але я все одно його збираю. Якщо його не зможу продати, то взимку віддам сусідам, – продовжує Тарасов. – Я – пасічник, і я маю піклуватися про своїх бджіл. Вони також піклуються про мене. Вони підсолоджують моє життя медом, і я буду з ними до кінця».
Валерій
П’ята ранку а 70-річний Валерій Пронін сидить на кухні. Вибухи надворі надто гучні, щоб заснути. «І так щоночі», – каже він.
Два тижні тому снаряд впав перед його будинком, осколки влетіли у вікно і потрапили до його спальні. Це не перший раз. Шрами війни видно по всьому будинку, стіни вкриті осколками.
«Мої доньки та онуки хвилюються за мене. Вони хочуть, щоб я поїхав, але я не поїду. Я пережив 10 років війни, іще кілька років мене не вб’ють», – розповідає Валерій.
У Проніна є невеликий фруктовий сад і город, де він вирощує овочі. Він також тримає курей і качок. Цього дня зарізав курку для свого сусіда Кави.
«Нас залишилося дуже мало, але ми тут один для одного, тримаємо це місто живим», каже він.
Поруч з будинком Проніна є ще два заселені будинки. Вони піклуються один про одного.
На задньому плані на тлі гуркоту снарядів щебечуть птахи.
«Влітку тут не так вже й погано, –розказує Пронін. – Іноді птахи можуть заглушити артилерійський вогонь. Але взимку навіть птахи відлетять. І нам до цього також треба готуватися».
Всі жителі турбуються про їжу і майбутня зима без тепла лякає, тому кожен робить все можливе, щоб підготуватися.
«Минулої зими температура опускалася до мінус 20. Це було жахливо», – каже він.
Пронін раніше працював у шахті. Розгрібаючи вугілля на своєму під’їзді, він визнає, що це вже не так легко, як колись.
«Хотілося б, щоб був хтось молодший, хто міг би допомогти з роботою, але вся молодь виїхала», – каже Пронін.
Тетяна
62-річна Тетяна Ішінко йде обережно зі своїм чоловіком Миколою полем, де пасуться їхні корови. Вдалині лунають звуки вибухів. Вона гукає їх: «Зорька! Аська!» Вони дивляться на неї, але вона не дивиться на них. Тетяна тривожно дивиться на схід, де закінчується поле і починаються російські укріплення. За ними видно бетонні багатоквартирні будинки, окуповані російськими військами. Коли сонце сідає, на будинках видно тіні їхніх силуетів.
«Колю, вони стріляють. Може, зачекаємо?» – каже Ішінко чоловікові.
«Вони завжди стріляють», – бурчить він, ідучи глибше в поле, щоб привести корів з пасовища.
«Іноді російські ракети падають на це поле», – каже Ішінко, вказуючи на кратер, зарослий травою.
«А звідси стріляє українська артилерія», – розповідає вона далі, показуючи на купу розкиданих снарядів. – Ми звикли до цього, але для корів це важко. Смак молока вже не такий, як раніше».
Маленькі віконця сараю брязкають, коли поруч падає снаряд. На молоці, яке Ішінко збирає у відро, з’являються брижі. Вона припиняє доїти Асю, прикладаючи праву руку до серця. Її дихання частішає, м’язи обличчя напружуються. Її охоплює біль у грудях, який, за її словами, спричинений стресом. Вона витирає сльози і, не кажучи слова, продовжує доїння.
«Коли люди виїжджали з Авдіївки, вони залишали своїх тварин, і багато з них загинули. Наскільки я знаю, у нашому місті залишилося лише дві корови. Я не можу уявити, що ми залишимо наших корів», – каже вона, виносячи відро молока з сараю.
Молоко, яке вона продає, допомагає їй купляти ліки для себе та чоловіка, додаткову їжу та сіно, необхідне коровам, щоб вони могли пережити зимові місяці.
«Я втомилася. Втомилася від такого життя, але ми повинні це робити, щоб вижити. Я б хотіла, щоб одного дня нас поховали мирно в нашому місті. А не через цю війну», – каже Ішінко.
Спершу матеріал був опублікований англійською мовою
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
