«Буде вугілля – буде хліб, будуть зарплати», «вугілля вистачить для наших правнуків», «донбаське вугілля – конкурентне на російському енергетичному ринку» – такими оптимістичними тезами російська пропаганда описує вугільну галузь на окупованих територіях Донеччини та Луганщини.
У 2014-му, коли Росія реалізовувала сценарій гібридної агресії на Донбасі, ватажки проросійських угруповань сипали заявами про шахтарський край, що нібито «годує всю Україну», звинувачували у їхній бідності Київ, який насправді платив дотації збитковим шахтам з державного бюджету. А ще обіцяли багате життя – для цього, мовляв, треба лише відділитися від України.
Минуло десять років – та замість обіцяного процвітання десятки шахт на Донбасі закрили під виглядом реорганізації або ж просто затопили, а на тих, що ще працюють, борги із заробітних плат давно стали нормою. Про колишню потужність галузі тут нагадує хіба святкова форма з логотипом української ДТЕК, яку помітили на працівниках однієї з шахт Луганщини на День шахтаря у 2024-му.
Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розбиралися, що сталося із вугільними шахтами на територіях, які захопила Росія.
Росія позбувається всіх державних вугільних підприємствДенис Казанський
«Чомусь наївні любителі «русского мира» з Донбасу були свято переконані, що Росія рятуватиме регіон, вкладатиме в нього інвестиції, кошти. І зараз ми бачимо, що сталося. Росія поводиться так само, як вона поводилася у Ростовській області, на східному Донбасі: вона просто позбувається всіх державних вугільних підприємств. Їх закривають або віддають в приватні руки. Але точно Росія нічого не буде утримувати і фінансувати», – каже Донбас Реалії журналіст із Донецька, автор книги «Як Україна втрачала Донбас» Денис Казанський.
Він пояснює: переважно Росія видобуває вугілля в своїй азійській частині, це роблять приватні компанії й олігархи, а вугільні басейни в європейській частині Росії давно вичерпали свої ресурси, тож їх позакривали. На східному Донбасі, що на території Ростовської області, залишилося буквально кілька приватних копалень, а у кількох шахтарських містах взагалі немає жодних. Цим шляхом, вважає він, Кремль веде і окупований Донбас.
Весь антрацит відійшов окупантам. Але вони майже припинили його видобувати
До 2014 року в Україні працювали 150 вугільних шахт.
На Донецький кам’яновугільний басейн – Донецьку і Луганську область – припадало близько 92,4% запасів вугілля, решту забезпечують Львівсько-Волинський та Дніпровський, повідомили у відповідь на запит Радіо Свобода в Міністерстві енергетики.
У першу фазу війни російські гібридні війська захопили трохи більше половини підприємств.
Геологія окупованого і вільного Донбасу різниться, і саме під російською окупацією опинилися антрацитні шахти, тоді як на підконтрольних Україні копальнях добували вугілля інших марок. Пізніше Україні довелося перебудувати свої ТЕС для того, щоб перейти з антрациту на газове вугілля (марку «Г»).
У Міністерстві енергетики на запит Донбас Реалії не дали відповіді на запитання про те, скільки вугільних шахт втратила Україна на тимчасово окупованих територіях.
За даними аналітиків галузі, по інший бік фронту лишилося:
- 57% шахт (тобто 85) – цифра експерта з енергетики Геннадія Рябцева;
- 70 шахт – дані Truth Hounds та голови Незалежної профспілки гірників Донбасу Миколи Волинка у свіжому інтерв'ю Радіо Свобода;
- 94 шахти – цифра Голови незалежної профспілки гірників вугільної промисловості України Михайла Волинця;
- 114 шахт – дані російських пропагандистських ЗМІ.
Щодо того, скільки шахт окупанти лишили в строю, дані такі:
- 25-27 станом на 2018 рік – Михайло Волинець;
- 3-4 на сьогодні (у Макіївці, Торезі та Сніжному + копанки), і жодна не працює на повну потужність – Микола Волинко;
- 33, які планують скоротити до 15-ти – окупаційна адміністрація;
- Донбас Реалії під час роботи над цим матеріалом побачили «ознаки життя» до десятка шахт: на них принаймні є працівники і борги.
Вирізали все, навіть танками виривали шахтні канати ліфтовіМикола Волинко
«Перед Пісками – шахта «Жовтневий рудник», там стояв батальйон «Сомалі» «Мотороли» (один з ватажків угруповання «ДНР», громадянин Росії Арсен Павлов – ред.). Він давав завдання своїм «опричникам» збирати в день мінімум 100 тонн металолому. Вирізали все, навіть танками виривали шахтні канати ліфтові. Це точно так само відбувалося і на шахті «Вуглегірська», всюди тривало варварське знищення. У Донецьку шахти ім. Абакумова, ім. Челюскінців, «Трудівська» затоплені. Шахта імені Калініна – суха консервація, але це ще 2015-2016 роки. На шахті ім. Скочинського триває відкачування газу», – розповідає голова Незалежної профспілки гірників Донбасу Микола Волинко.
Підконтрольні бойовикам ЗМІ та пабліки в соцмережах змальовують кардинально протилежну картину – вони розповідають про відродження галузі, рекордний видобуток (у липні на шахті «Комсомолець Донбасу» нібито добули 100-мільйонну тонну вугілля), запуск нових забоїв, грошові заохочення для нових працівників.
Втім, одні й ті ж ресурси суперечать власним тезам: поруч з бравуючими новинами про інвесторів та вугільне благополуччя з’являються повідомлення про дефіцит кадрів, затримку виплат, застарілу техніку та необхідність реорганізації галузі в цілому.
«Здебільшого всі шахти (їх були десятки), які працювали при Україні, були або нерентабельні, або працювали в нуль, і вони отримували дотації. Після 2014 року такі шахти, звісно, залишилися без дотацій. Нерентабельні просто зупинилися і були розграбовані. Закрилися, тому що просто не стало тих грошей, за рахунок яких вони раніше функціонували», – розповідає Денис Казанський.
Пропагандистські ЗМІ звинувачують у банкрутстві саме Україну, мовляв, ватажкам квазіреспублік дісталися «шахти-доходяги», які українська влада «запустила», а згодом і взагалі припинила постачати вугілля з Донбасу на підконтрольну Києву територію, що була основним ринком збуту.
Про реальний стан справ можуть свідчити і оголошення про роботу. Тут не приховують: шахта (за цією адресою розташована «Щегловська») тимчасово не видобуває вугілля, але її роботоздатність треба підтримувати.
У режимі відкачки навіть «гіганти»
Останньою у Донецьку – у 2024-му – зупинилася шахта ім. Скочинського, її перевели у режим водовідведення. За кілька днів після цього російський президент Володимир Путін, вітаючи з Днем шахтаря, пообіцяв зробити все, щоб на Донбасі розвивався вуглевидобуток.
Судячи з повідомлень російських ЗМІ, не добуває вугілля з 2021 року ще одна з найбільших шахт – імені Засядька. У зупинці роботи звинувачують Україну: буцімто через обстріли ЗСУ і пожежі підприємство було вимушене зупинитися, на шахті було затоплено дві лави і відкачували воду.
У 2022-му пропагандисти наголошували, що шахта – аварійно небезпечна, а «голова вуглепрому» «ДНР» заявляв, що «немає сил відкачувати воду в тих ресурсах, які ми маємо», тому для шахти ще тоді почали шукати інвесторів.
«Іншого варіанту немає. Потрібно і осушувати, і проходки заново робити, і змінювати обладнання», – казав так званий «міністр вугілля та енергетики» «ДНР» Андрій Чертков.
Вартість цих робіт оцінювали у щонайменше 2 мільярди рублів, але передбачали, що видобуток вугілля дуже швидко компенсує всі вкладення.
Однак узимку того ж року з’являлися повідомлення, нібито московський інвестор від копальні відмовився, а у ЗМІ можна було натрапити на повідомлення, що шахта ім. Засядька перебуває на межі зникнення через борги і відсутність перспектив.
Через півтора року пропаганда заговорила, нібито інвестори мають намір відновити видобуток вугілля на цій шахті та ще кількох – зокрема ім. Бажанова та Скочинського. Однак взяти шахти під опіку вони б змоги після припинення обстрілів підприємств й інженерної інфраструктури, чого, вірогідно, не сталося.
У 2024 році про шахту ім. Засядька заговорили знову. Андрій Чертков заявив, що вугільних пластів на ній «вистачить для того, щоб добувати там чудове вугілля ще нашим праправнукам». Втім жодного слова про відновлення роботи не прозвучало. Лише про готовність надалі продовжувати пошук інвесторів.
Шахти, з яких ще можна щось мати, віддають російським фірмам
«Ще у 2014 році державні шахти повністю захопили, різали на металобрухт, фактично розграбовували. Деякі працювали. Щодо приватних – домовлялися з власниками, щоб вони їм платили. Якщо хтось з власників не хотів платити, у них забирали цей бізнес, – розповідає Денис Казанський. – Багато залежало від того, хто контролює те чи інше місто або селище. Там тоді була така анархія, польові командири, різні «казачі» банди – вони просто займалися відвертим пограбуванням тих територій, які контролювали. А в деяких містах, умовно кажучи, все більш-менш продовжувало працювати, як і було при Україні».
Спершу майже всі шахти на окупованих територіях контролювала компанія «Внешторгсервис», якою керував олігарх-втікач Сергій Курченко. Його називали «вугільним королем Донбасу», адже Курченко мав монополію на видобуток та постачання вугілля з окупованих регіонів та й взагалі – управляв низкою підприємств у тоді ще ОРДЛО. Як стверджують медійники, він був «підставною фігурою», яка працювала на російських силовиків, що експлуатують регіон.
Там не було ніяких офіційних договорів купівлі-продажу, офіційних прав власностіДенис Казанський
«Ми ж розуміємо, що там не було ніяких офіційних договорів купівлі-продажу, офіційних прав власності. Тобто він експлуатував ці шахти фактично. Його компанії, які були зареєстровані в Росії, вивозили це вугілля в Росію фактично за безцінь. Далі воно змішувалося з російським вугіллям і йшло на експорт як російське, бо через санкції з окупованих територій неможливо було нічого вивозити напряму, – пояснює автор книги «Як країна втрачала Донбас». – Це тривало кілька років. Курченко поводився абсолютно цинічно по відношенню до жителів Донбасу: їм могли нічого не платити місяцями, постійно були затримки зарплат, вони постійно скаржилися, записували якісь звернення. Тобто, це була абсолютно варварська, безсовісна експлуатація».
Згодом підконтрольна Росії адміністрація замінила Курченка на нового інвестора – російського бізнесмена Євгена Юрченка, якого представляли як підприємця з луганським корінням і людину, що прийшла рятувати промисловість Донбасу. Під своє управління він отримав приблизно половину підприємств, якими раніше керував Курченко. Шахти в Луганській області перейшли під управління створеної компанії «Востокуголь».
Все, що працює на тій території, працює під дахом російських військових, спецслужб, адміністрації президента РосіїДенис Казанський
«Потім частину шахт стали віддавати фірмам, які за даними журналістів, були пов'язані Віктором Медведчуком, – каже Казанський. – Також частину шахт віддали Олександру Клименку – міністру доходів та зборів часів Януковича, який втік в Росію у 2014 році. У нього є група «Родина», якій дісталося кілька шахт. І от він абсолютно не приховував, що йому передали шахти, що він до них має відношення: приїжджав особисто, давав прес-конференцію. Тобто він тепер теж вивозить вугілля з Донбасу і фактично експлуатує частину українських шахт, які просто «віджали». В цілому, все, що працює на тій території, працює під дахом російських військових, спецслужб, адміністрації президента Росії, яка також є центром впливу і, відповідно, теж контролює процеси і має свою долю».
Заробляє мільярди рублів на продажу вугілля з окупованих територій Донецької області і син колишнього українського президента-втікача Віктора Януковича. Видання «Важные истории» дослідило, що Олександр Янукович через підставних осіб володіє фірмою «Енергоресурс». У 2023 і 2024 роках вона експортувала з Росії майже пів мільйона тонн вугілля.
Фірма зареєстрована у Ростові-на-Дону та отримує вугілля для експорту від підприємств із Донеччини. Зокрема серед них: Торговий дім «Донские угли», РТК «Східвугілля», «Імпекс-Дон», шахти «Комсомолець Донбасу», «Жданівська» та інші.
Помітно, що у 2024 році про вугільну галузь у прокремлівських ЗМІ говорили в рази частіше, ніж у 2023-му. Ймовірна причина – «масштабна реформа»: шахти здають в оренду інвесторам, які буцімто допоможуть розвивати копальні.
«Я думаю, політика Росії така, що якихось державних програм фінансування шахт не буде. Вони їх просто передадуть отаким ділкам типу Кліменка, Курченка – фактично злочинцям-шахраям, які будуть займатися цим саме як бізнесом на тих шахтах, де це вигідно. Ті, які нерентабельні, ніхто не буде утримувати – вони будуть зачинені і знищені, так само, як це сталося в Росії, – каже Денис Казанський. – Росія вже давно обрала таку політику – не підтримувати, не дотувати шахти, гірників, не розвивати вугільну галузь».
Навесні «міністерство вугілля та енергетики» «ДНР» передало в оренду чотири шахти за 250 мільйонів рублів ростовській компанії «Імпекс-Дон». Вона «взяла під опіку»:
- «Комсомолець Донбасу» у Кіровському;
- «Прогрес» у Торезі;
- «Зоря» в Сніжному;
- ім. Лутугіна в Торезі.
Керує компанією ростовський олігарх Олег Гризлов, якому також належить компанія «Ростовський порт», що грає роль у логістиці вугілля з окупованих територій. За повідомленнями російских ЗМІ, Гризлова намагається постінити «Ростех».
За словами окупаційної адмінстрації, інвестори зайшли потихеньку, хоча шахти експлуатувалися на повну, попри нестачу людей і обладнання. Втім, зрозуміти, наскільки насправді ведеться видобуток, аналізуючи пропагандистські джерела, складно.
Сумнівів немає хіба щодо роботи «Комсомольця Донбасу»: у месенджерах аккаунти шахти активно публікують оголошення і новини, не важко знайти і спільноти в соцмережах, де люди регулярно скаржаться на затримку виплат.
Натомість сторінки шахти «Зоря» малоінформативні: у травні минулого року там публікували оголошення про набір працівників, у червні – новину про те, що скоро шахта відновить свою роботу в 2024-му, проте новини про запуск видобутку так і не було, як і будь-яких інших.
На Луганщині інвесторами шахт виступили вже загадана група «Родина» Олександра Клименка і «Торговый дом «Донские угли», пов’язаний із Віктором Медведчуком. В межах «Вугільної промисловості «ЛНР»» їм обом передали 11 шахт та 13 допоміжних підприємств.
«Донские угли» заявляють про амбітний план – запустити 110 нових лав на десяти шахтах за десять років.
Цікаво, що Росія продовжує експлуатувати міф про шахтарський край, але ось в одному з пабліків звернули увагу на новий герб міста Хрустальний (колишній Красний Луч), який «затвердили» окупанти: з нього прибрали шахту.
Окупанти переносять виплати зарплатних боргів з року на рік
Від початку окупації Донеччини і Луганщині повідомлення про заборгованість перед гірниками – регулярні. Часто борги сягають кількох місяців, а то і пів року.
Протягом 2014-2015 років на захоплених вугледобувних підприємствах гірники майже два роки працювали, не отримуючи коштів. Нещодавно окупаційна адміністрація «ЛНР» заявила, що боргів не визнає, тож виплат, як і пенсійного стажу, працівникам навіть не обіцяють.
А це один з останніх дописів телеграм-каналу шахти «Комсомолець Донбасу». Заробітну плату за грудень обіцяють виплатити наприкінці січня. Затримку пояснюють «технічними причинами».
А ось ще один приклад: у липні 2024 року так звана «прокуратура «ДНР» сприяла у виплаті боргу звільненим гірникам шахти «Жданівська»: підприємство не розрахувалося з 15 людьми, звільненими ще у квітні. Сума сягала понад 3 мільйони рублів.
Водночас у російських медіа багато радісних заяв від самопроголошених керівників, мовляв, «реорганізація» вугільної галузі дозволить підвищити зарплати шахтарям регіону.
Деякі канали розповсюджують заяву «міністра вугілля та енергетики регіону» Дениса Єпіфанова, що зарплати на шахтах «ДНР» вищі, ніж у середньому в Південному федеральному окрузі.
А ось одне з повідомлень про розмір зарплати: буцімто на макіївській шахті «Чайкіно» гірникам пропонують по 150 тисяч рублів.
100 тисяч рідко де платять, причому часто з великими затримками
«Це багато – за нинішніми реаліями вугільної галузі Донбасу, де й 100 тисяч рідко де платять, причому часто з великими затримками, – пише автор допису. – По 150 тисяч обіцяють гірникам очисного вибою, прохідникам та машиністам гірничих виїмкових машин, а іншим фахівцям – від 75 до 90 тисяч. Звичайно, ці зарплати не йдуть у жодне порівняння з тими, що отримують шахтарі в Кузбасі, Якутії чи Воркуті, куди поїхало багато донецьких гірників. Але тенденція тішить».
Додаткові гроші використовують як важіль, щоб поповнити кадри, втім слова жителів регіону свідчать, що це не надто успішна стратегія.
Наприклад, вже згаданий «Імпекс-Дон» обіцяв одноразову виплату всім співробітникам, яких вперше найняли на підприємства протягом листопада-грудня. Суми варіювалися від 30 до 110 тисяч рублів залежно від кваліфікації.
А фірми «Донские угли», якій належать шахти Луганщини, програма із залучення нових працівників називається «Приведи друга»: за одного нового працівника обіцяють 10 000 рублів від підприємства.
Втім, у пабліках такі пропозиції сприймалися скептично, вони рясніли подібними коментарями: «Краще зарплати підвищіть до такого рівня, щоб люди хотіли йти до вас працювати, а не звільнятися», «Як прийшов Імпекс-Дон, всім стало гірше, ніж було раніше: ні зарплати, нічого».
Окупаційний «міністр вугілля та енергетики» «ДНР» Андрій Чертков у вересні минулого року в інтерв’ю пропагандистській пресі сказав, що обіцянку перед шахтарями виконали – вони отримали гроші. Втім Чертков заперечив, що гірникам заборгували саме заробітну плату, мовляв, йдеться про інші види виплат: за відпустки, вихідні, премії, тобто «трудові успіхи». Водночас він зауважив: за три місяці роботи зарплати зросли – «не так, як я хотів», але інвестори переглядають умови.
Однак подібні заяви сприймаються працівниками підприємств як пил у очі. Ось лише кілька обговорень у місцевих групах.
Росії вигідніше ввозити в «шахтарський край» вугілля із Кузбасу
Пропри гучні слова про розвиток і процвітання вугільної галузі, а також те, що «Донбаське вугілля необхідне Росії», шахти на купованому Донбасі закривають під приводом «реорганізації».
Окупаційна влада відверто заявляє, що ввозити кокс з Кузбасу вигідніше, ніж добувати місцевий, адже собівартість видобутку на Донеччині – значно вища, тож варто залишати працювати лише ефективні підприємства. Причинами скорочення називають також енергоємність і геологічні умови.
Подібні слова часто супроводжуються фразами на кшталт «Але це не означає, що всі шахти на Донбасі закриються. Є серед них і цінні, ті, що мають право на життя. Не дарма ми називаємося Донбас».
В регіоні визначили три категорії шахт:
- які планують передати інвесторам (таких планують зберегти 15);
- ті, що допрацьовують запаси (їх буцімто має вистачити на 3-4 роки);
- ті, що ліквідують (не лише затоплять, розлядають і варіант «зворотного засипання»).
Також окупаційні адміністрації стверджують, що програма «реструктуризації» не шкодитиме співробітникам: їх працевлаштують на працюючі шахти, люди матимуть змогу піти на пенсію, якщо дозволятиме вік, і отримувати пенсійні виплати.
Підконтрольні Росії угруповання «ДНР/ЛНР» нібито не можуть зберегти всі шахти через те, що:
- деякі «знаходиться на території підконтрольній Києву, тому і про відновлення їхньої роботи до звільнення територій говорити не має сенсу»;
- багато шахт розбомблених, не видобувають вугілля;
- деякі вже ліквідовані або передаються у ліквідацію.
У серпні минулого року частину копалень буцімто передали до «Головного управління реструктуризації шахт».
«Але це тимчасовий захід, шахти не закриті, вони чекають свого часу, свого інвестора. І низка домовленостей вже є», – казав тоді Чортков.
Начальник підконтрольної Росії Луганської митниці (від окупантів) Сергій Петріді стверджує, що шахти Луганщини експортують вугілля до Туреччини, Індонезії, Єгипту, Алжиру та Узбекистану, однак невизнаність «республіки» накладає свій відбиток на постачання продукції.
Шахтарів позабирали в окупаційну армію
«Роботи на всіх вистачить!» – під таким соусом пропагандисти подають проблему кадрового дефіциту. У соцмережах регулярно з’являються оголошення про вакансії. Праціників постійно шукають нібито тому, що готують до запуску нові лави, хочуть збільшити темпи і показники видобутку, створюють робочі місця. Втім крізь подібні заяви просочуються слова чиновників, що на роботу шахт впливають мобілізація і евакуація місцевих. Влітку 2024 року брак робочих рук на Донеччині оцінювали у 50-70%.
В «Макіїввугілля» менеджерів було більше, ніж гірників
Російський економіст Іван Лізан в інтерв’ю російській газеті «Взгляд» говорив, що після початку «СВО» багато шахтарів пішли воювати – зрештою «в «Макіїввугілля» менеджерів було більше, ніж гірників». Іронічно, що ця заява пролунала на тлі його «спростування» повідомлень, що вугільна галузь Донбасу зруйнована.
Ще у 2022 році на шахті «Довжанська-Капітальна», що на Луганщині, понад 400 чоловіків, які пішли на фронт, замінили жінки та пенсіонери. В цілому на Луганщині у 2022 році видобуток вугілля серйозно впав саме «через нестачу робочих рук», говорять самі ж окупанти. Єдине вугільне підприємство квазіреспубліки «Востокуголь» стало нерентабельним.
Ватажок угруповання «ЛНР» Пасічник на зустрічі з Путіним жалівся, що з початком «СВО» 58% гірників, які працюють у вибої, пішли на фронт. Мовляв, на одній із шахт працює десь три людини, а має бути більше трьохсот.
Там небагато варіантів у чоловіківДенис Казанський
«Чоловіче населення на цій території дуже нещасне, і там небагато варіантів у чоловіків: здебільшого або вчасно виїхати, або піти в армію по мобілізації чи по контракту, – каже Денис Казанський. – І дійсно величезна кількість шахтарів була мобілізована. Вони або вже вбиті, або досі воюють, або ті, хто більш спритний та кмітливий, якось повтікали, повиїжджали на територію Росії, або опинилися в рядах заброньованих. Частину шахтарів, звісно, не мобілізували, а залишили працювати, щоб не зупинилася повністю ця галузь».
Директор Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості (від окупаційної влади) Олександр Брюханов заявив окупаційному медіа, що проблему нестачі фахівців вирішити складно, бо «шахта – це механізми, техніка, із якими треба бути на «ти», тобто не вийде дати новачку лопату і відправити його працювати.
На шахтах «Імпекс-Дон», яке взялося «відродити» одразу чотири підприємства, шукають гірників очисного вибою і прохідників. Планують вирішувати питання, залучаючи підрядні організації. Зокрема, для підготовки до запуску нової лави на шахті «Прогрес» хочуть покликати підрядників із Кузбасу.
Зокрема «інвестори» хизуються, що запустили автобуси, які доставляють на робочі місця до шахт «Прогрес» і «Зоря», з Донецька та Горлівки. Водночас пропаганда твердить, що багато гірників повертаються на шахти з війни.
Мобілізують на окупованих територіях не лише людей, а й транспорт. Ось слова депутатки російської Держдуми Олена Драпеко в коментарі одному з пропагандитських медіа:
«У мене лишилися й борги перед шахтарями. Свого часу мобілізували автобуси, на яких вони добираються до шахти. Але так і не вдалося мені домогтися того, щоб ці автобуси були або компенсовані, або закуплені урядом».
До роботи залучають і підлітків. Новий інвестор шахти «Комсомолець Донбасу» хизується, що вихованці дитячого соціального центру в Шахтарська та Амвросіївської школи-інтернату дистанційно оцифровують методичні матеріали і отримують за це зарплату.
Донеччина й Луганщина – більше не «шахтарський край»?
Шахти регіону були збитковими ще до російської агресії у 2014 році, втім українська влада вкладала у них дотації з бюджету. Про закриття копалень і перехід на «зелену енергетику» до початку агресії на Донбасі лише теоретизували.
До шахтарів була звернена велика частина виборчих обіцянок: хоч перед ними існували зарплатні борги, у суспільстві побутував міф про те, що гірники заробляють за всю країну, і це – одна з ключових галузей економіки. На цій же тезі і зіграла Росія.
Під окупацією галузь тотально занепала. Жодного обіцяного «російського дива» не сталося.
Їм залишається тільки терпіти і сподіватися, що колись все ж таки Росія зжалиться над нимиДенис Казанський
«Вони (окупанти – ред.) зробили пустелю. Частина міст просто фізично перестала існувати, їх просто стерли із земної поверхні. А територія, яка окупована з 2014 року, там знищена економіка як така, промисловість не функціонує, – коментує Денис Казанський. – Росія кинула цих людей, шахтарів фактично знищила як клас. Ми пам'ятаємо ще такі явища, як шахтарські страйки, протести, коли виходили величезні натовпи – десятки тисяч людей. Зараз не існує стільки шахтарів. І нема кому, навіть якщо вони захочуть страйкувати, чогось вимагати. Це ніколи не буде вже такою силою, як було раніше, тому що фактично знищені шахти, колективи, які працювали. Ті, що залишилися, абсолютно залякані і деморалізовані. Тобто вони розуміють, що їм залишається тільки терпіти і сподіватися, що колись все ж таки Росія зжалиться над ними і заплатить зарплату, яку їм винна».
Майбутнє Донбасу як шахтарського краю під питанням не лише через закриття шахт в окупації. Росія наполегливо змушує Україну вчитись жити без вугілля. Коли з початком великої війни на підконтрольній Києву території не залишилося шахт, де видобувають антрацит (вугілля марки «А») для, зокрема, ТЕС і ТЕЦ, – більшість теплових електростанцій модернізували, перевівши на вугілля марки «Г».
Коли російські обстріли пошкодили блоки ТЕС і ТЕЦ, відпала потреба у великій кількості вугілля – і тут так само знайшли альтернативу. Цьогоріч у сховищах накопичилися рекордні обсяги: на початку січня прем'єр-міністр України Денис Шмигаль оцінив їх у 3 мільйони тонн.
Звісно, повна відмова від вугілля навряд чи є реальним сценарієм у найближчі десятиліття. Проте цілком реальним здається значне зниження необхідності у ньому – а значить, і у відновленні шахт навіть після деокупації.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями на анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.
Форум