Втрати Росії у великій війні проти України – перевищили 1,2 мільйонів солдатів. Але це все одно набагато менше ніж та кількість солдатів, яку Кремль ще може – і, зважаючи на все, готовий – відправити на фронт.
Чи реально позбавити Росію переваги у живій силі? І чи може це стати фактором, який визначить результат війни?
У цьому розбиралися Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).
ЗМІСТ
Скільки Росія втрачає солдатів
Загальні втрати
Рекордні, астрономічні – так характеризують втрати Росії у війні проти України аналітики, військові, чиновники та політики.
Генсек НАТО Марк Рютте незадовго до роковин вторгнення навіть На Мюнхенській безпековій конференції 14 лютого цього року Марк Рютте заявив, що Росія зазнає «божевільних втрат» – за перші два місяці 2026-го близько 65 тисяч солдатів. їх «божевільними».
Точну кількість встановити неможливо, принаймні поки що.
Росія не говорить про свої втрати публічно ще з вересня 2022-го (тоді заявляли про 5937 загиблих).
Але підрахунки ведуться.
Візьмемо три авторитетні джерела. Усі вони сходяться приблизно на однакових цифрах – 1,2–1,3 мільйона з лютого 2022 року:
- Генеральний штаб ЗСУ: 1 261 420 (станом на 24 лютого 2026 року);
- НАТО: близько 1,3 мільйона (заява високопоставленого чиновника НАТО 11 лютого);
- Американський Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS): майже 1,2 мільйона (дослідження було опубліковано 27 січня 2026 року).
Загальні втрати включають не лише загиблих (безповоротні втрати), а й поранених, санітарні втрати та зниклих безвісти. Український Генштаб наводить лише такі дані.
Самі російські військові у закритих доповідях нібито визначають рівень своїх втрат в 1 мільйон 315 тисяч убитих і тяжко поранених – таку інформацію озвучив президенту України Володимиру Зеленському начальник Головного управління розвідки Олег Іващенко 10 березня.
Президент України зазначив: є підстави вважати, що і ці цифри – занижені.
Є і значно менші оцінки, але у них йдеться про кількість конкретних верифікованих втрат.
Наприклад, журналісти російської служби BBC та видання «Медіазона» разом із командою волонтерів заявляють про понад 200 тисяч до четвертої річниці повномасштабного вторгнення; український волонтерський проєкт «Горюшко» зібрав трохи більше 190 тисяч некрологів.
Експерти припускають, що їхні дані можуть охоплювати від 45% до 65% реальної кількості загиблих.
«І ті, й інші не враховують загиблих із «ЛНР», «ДНР» (окуповані території Донецької та Луганської областей – ред.). Тобто Крим вони враховують як російський призов, бо там вже давно проводять призов, а «ЛНР», «ДНР» вони не враховували. Тому ми можемо сказати, що можна сміливо додати ще десь 40 тисяч», – зауважує військовий історик Сергій Розе.
Сет Джонс, керівник департаменту оборони та безпеки CSIS та один із авторів масштабного дослідження Центру про російські втрати внаслідок агресії проти України, пояснює, чому число втрат як мінімум у 1,2 мільйона солдатів – реалістичне.
«Я думаю, основна проблема полягає в тому, що низка організацій враховує лише підтверджені випадки загибелі. Вони можуть спиратися, наприклад, на дані з кладовищ та поховань у Росії або на підтверджені імена в лікарнях», – каже Джонс інтерв'ю проєкту Радіо Свобода «Idel.Реалії».
Він розповів, що, досліджуючи втрати вони, зокрема, провели широке коло консультацій із державними та розвідувальними службами більш ніж дюжини країн – від Польщі та країн Балтії до Фінляндії, Великої Британії та США, а також використовували інші джерела даних, щоб отримати точніші оцінки.
«Думаю, саме тому деякі з опублікованих оцінок виглядають настільки заниженими: відверто кажучи, Кремль доклав максимум зусиль, щоб приховати реальні масштаби втрат», – зауважує Джонс.
Якщо взяти за основу 1,3 мільйона загальних втрат за даними НАТО (якщо округлити до однієї цифри після коми дані Генштабу, будуть ті самі 1,3 мільйона) – це могло б бути ціле російське місто, наприклад, Казань, де зараз живе саме стільки людей. Столиця Татарстану є п'ятим за кількістю населення містом у РФ.
Втрати загиблими
У CSIS дійшли висновку, що за чотири роки великої війни проти України Росія втратила загиблими більше, ніж будь-яка країна у будь-якому конфлікті з часів Другої світової: до 325 тисяч солдатів. А це означає, що для Москви втрати саме загиблих перевищують:
- більш ніж у 17 разів – кількість загиблих радянських солдатів в Афганістані;
- у 11 разів – під час Першої та Другої чеченських воєн;
- більш ніж у п’ять разів – у всіх російських і радянських війнах разом узятих з часів Другої світової війни.
НАТО дає трохи вищу цифру – близько 350 тисяч. Середня оцінка НАТО і CSIS втрат Росії загиблими – 337 тисяч.
Якби таку кількість загиблих на фронті в Україні російських солдатів вирішили поховати в Москві на Красній площі згідно з нормативами РФ – таких площ знадобилося б трохи більше 40. І під Кремлем виросло б кладовище розміром понад 1 мільйон квадратних метрів.
Вбиті і поранені
Під час підрахунку втрат на полі бою важливим показником є співвідношення загиблих і поранених. Традиційний підхід – що на одного загиблого припадає троє поранених. Проте експерти та військові переконані: в армії РФ співвідношення інакше.
«На початку війни співвідношення поранених до загиблих становило приблизно 1 до 3. Тобто на одного загиблого припадало троє поранених. Але зараз ця цифра, через те, що евакуація сильно ускладнена, через те, що росіяни загалом кидають своїх, вони їм не дуже-то потрібні, ця цифра вже виходить 1 до 1 на деяких ділянках фронту. Тобто на одного загиблого росіяни мають одного пораненого», – каже Сергій Розе.
За даними української розвідки, співвідношення убитих до поранених в армії РФ може бути ще меншим. Озвучені начальником ГУР президенту цифри: 62% убитих і 38% поранених. А це означає, що на одного убитого припадає менше одного пораненого.
Хоча треба враховувати і те, що значна кількість поранених російських військових повертаються на поле бою.
Міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов говорив, що нібито – 97%. Чи так це – перевірити неможливо. Але таких солдатів точно чимало, що підтверджують численні відео з фронту, які роблять самі ж російські військові. У Росії навіть з’явився новий термін – «каліч-полки».
Київ також тривалий час не озвучував втрат, заявляючи, що дані будуть розкриті після війни. Тепер приблизно раз на рік цю інформацію оприлюднює президент України Володимир Зеленський. На початку лютого 2026 року в інтервʼю France 2 він заявив, що від лютого 2022 року у війні Україна втратила загиблими 55 тисяч українських солдатів. Президент, що також є «велика кількість людей, яких Україна вважає зниклими безвісти». Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський 13 січня цього року заявив, що в 2025 році вдалося зменшити кількість втрат особового складу ЗСУ на 13%. Інших деталей він не навів.
Темпи армії РФ: «Равлик, можливо, просунувся б швидше»
Армія РФ ставить ще один антирекорд – за темпами просування.
«Червоній армії знадобилося 1 394 дні, щоб дійти до Берліна, б’ючись проти дуже компетентного вермахту та люфтваффе – німецької армії та німецьких військово-повітряних сил. Якщо ж почати з повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року і відмотати вперед на ту саму кількість днів – 1 394 – ми побачимо зовсім іншу картину. Росіяни просунулися лише до Покровська», – порівнює Сет Джонс.
«Я маю на увазі, що за той самий період часу [навіть] равлик, можливо, просунувся б швидше – від ліній фронту січня 2024 року до ліній січня 2026 року. Це історично вкрай повільні темпи. Насправді – повільніші, ніж у будь-якій великій наступальній кампанії, яку ми вивчали за останнє століття», – підсумовує аналітик.
Заступник керівника Офісу президента, бригадний генерал Павло Паліса в інтерв'ю Донбас Реалії звернув увагу на співвідношення – скільки Росія втратила солдатів і скільки захопила земель.
«Вони захопили за минулий рік, окупували, менше 1% від загальної території України, уклавши більше 450 тисяч своїх військових. Зараз приблизно 6000 квадратних кілометрів перебувають під контролем України в Донецькій області. Враховуючи попередню динаміку, їм знадобиться орієнтовно півтора роки для цього. І ресурс приблизно, який дорівнює величині теперішнього угруповання Збройних сил Російської Федерації на території України (головком ЗСУ на початку лютого заявляв про 711-712 тисяч, які агресор тримає останні пів року – ред.). Їм буде дуже важко це зробити. Це буде зовсім не так швидко, як вони собі хочуть», – прогнозує Паліса.
І це при тому, що технологічність війни вийшла на зовсім інший рівень. Але люди – солдати – залишилися головним ресурсом на фронті.
«Солдат – це ключовий ресурс для будь-якої армії, чи це Україна, чи це Російська Федерація. Подобається чи не подобається, але ми ще не вийшли на той рівень техніки, коли робот може поштурмувати посадку, зробити це ефективно і встановити свій прапор, умовно кажучи... Але піхота є ключовим інструментом, основним засобом бою в будь-якій армії. І найближче десятиліття це не зміниться», – каже ветеран ЗСУ Микола Мельник, який до важкого поранення керував ротою у механізованій бригаді.
Якщо на початку вторгнення агресор активно кидав у штурми колони бронетехніки, то тепер броню економлять. Її замінила піхота.
«Для росіян людське життя – копійка, тож мільйон туди, мільйон сюди жодного значення для противника не має. Тому складається ситуація, коли фактично російський піхотинець – заручник недосконалої тактики ведення бойових дій, застарілої матеріально-технічної бази для ведення бойових дій і скотського до себе відношення з боку як політиків, так і військового командування», – резюмує Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій.
Попри такі втрати, Кремль демонструє готовність зазнавати їх і далі. Росія продовжує активно поповнювати лави збройних сил. Але набрати одразу багато і швидко – не виходить.
Скільки Росія набирає солдатів
Від'ємний баланс
Росія поповнює свої втрати приблизно на 30 тисяч людей на місяць – такі дані наводить німецький економіст Яніс Клюге, який відстежує цю тему.
Тобто приблизно на 360 тисяч солдатів за рік. Керівник Офісу президента Кирило Буданов говорив про 403 тисяч на початку грудня минулого року і плани набрати 409 тисяч у 2026-му.
У січні 2026-го втрати РФ на фронті – вперше за останні кілька років – перевищили число новобранців, такі дані наводить командувач Сил безпілотних систем Робет «Мадяр» Бровді. Причому командувач зауважив, що йдеться про верифіковані дані втрат і лише про завдані підрозділами безпілотних систем Сил оборони. А сама цифра різниці становить 8618 осіб. Схожі оцінки – на 9 тисяч більше втрат – дають і західні аналітики. Паліса має ще вищі цифри.
«В січні 2026 року росіяни зазнали втрат майже на 10 тисяч більше, ніж змогли рекрутувати. Їм теж важко. І, історично так склалось, найбільше на дипломатичному фронті росіяни тиснуть тоді, коли у них є розуміння щодо внутрішніх проблем. Боротьба не буде легкою, але нашого ворога перемогти можна», – каже Паліса.
Були і дані про те, що у Росії буксує виконання плану з набору нових контрактників. Однак Андрій Черняк, представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, прогнозує: навіть недобір новобранців в певні місяці Росія обов'язково компенсує згодом.
До середини, до кінця року вони все одно доводять це до 100, а, можливо, і більше відсотківЧерняк
«Ми не можемо бачити тенденцію, тому що ця тенденція, як ви кажете, що от вони втрачають зараз більше, потім менше, – це відбувається кожного року, і кожного року на початку року цей мобілізаційний ресурс, оцей прийом на контракт, він зазвичай нижче, ніж вони запланували, – пояснює представник ГУР. – Потім до середини, до кінця року вони все одно доводять це до 100, а, можливо, і більше відсотків... Тобто, якщо вони в січні не набрали [запланованої] кількості, то вони її там наберуть у вересні, у грудні. Все одно ця кількість буде така, як вони запланували, а, можливо, навіть і більше».
Сергій Розе звертає увагу на виплати в Росії за підписання контракту з Міноборони.
«Середні виплати контрактникам у Росії зараз рекордні, тобто таких ще ніколи не було. І вони продовжують зростати. Але влада явно намагається заманювати саме «бубликом», тобто грошима. Поки що грошима їм вдається заманювати стільки, скільки дозволяє їм компенсувати щомісячні втрати», – зауважує військовий історик.
У листопаді 2025 року російський лідер Володимир Путін підписав закони, які уможливили фактично безперервний призов до лав армії РФ і залучення резервістів для захисту критично важливих об’єктів. За прогнозом американського Інституту вивчення війни (ISW) на основі аналізу заяв представників російської влади, Кремль готується проводити «обмежені призови резерву» в майбутньому для задоволення потреб Росії у формуванні збройних сил з огляду на значні втрати на полі бою.
То чи можна говорити про дефіцит новобранців у Росії? Скоріше – про проблему з охочими підписати контракт.
«30-40 тисяч вони набирають і 30-40 тисяч вони втрачають щомісяця. Тобто у них є поки що якийсь паритет, і рівень цей достатній для ведення бойових дій. Вони розуміють, що все одно якихось проривів глобальних, стратегічних зробити не можуть, і та кількість особового складу, яка зараз є, яка бере участь безпосередньо в війні, вона для них достатня», – каже Андрій Черняк.
Тому проблем із живою силою і агресора представник ГУР не очікує.
«Сказати, що щось зміниться і мобілізаційний ресурс буде ставати меншим, чи люди будуть переставати йти до збройних сил, знаючи політику Росії, знаючи психологію росіян, ми, на жаль, не можемо цього стверджувати, – пояснює він. – Тому що вони будуть створювати, влада буде створювати такі умови, щоб людям все одно не залишалося нічого, чим піти і підписати контракт».
Хто підписує контракт з Міноборони РФ
Високі виплати за підписання контракту – причина, чому зазвичай воювати проти України йдуть люди з боргами і низьким заробітком. Часто це чоловіки з глибинки, представники малих народів РФ.
«Якщо подивитися на регіони, де люди заможніші, то там просто менше людей йдуть на війну. Та сама Москва – там теж є виплати, там теж можна йти на війну. Але там це не має такого великого сенсу, бо чоловік там може заробляти пристойні гроші. А якийсь Алтай чи Якутія, де найбільші ось ці жертви, там людина просто заробляє... ну який у неї заробіток? Вона таких грошей ніколи в житті не бачила. І зрозуміло, що вона обиратиме таку можливість заробити вбивством, пішовши найманим вбивцею, за великим рахунком, пішовши вбивати в Україну», – каже Розе.
Керівник департаменту оборони та безпеки CSIS Сет Джонс зауважує тут не лише економічні, а й політичні причини.
«Найважливіші для Володимира Путіна політичні регіони – це такі міста, як Москва та Санкт-Петербург. Ми не бачимо такої ж кількості вбитих чи поранених росіян із цих регіонів. Я думаю, що це просто більш політично чутливо, – каже американський аналітик. – Таким чином, ймовірно, існує економічна причина великої кількості втрат, які ми спостерігаємо на Далекому Сході, Північному Кавказі та в інших регіонах. Але є і політична причина в тому сенсі, що, судячи з усього, Кремль вважає цих людей політично більше «видатковим матеріалом» для російської держави, ніж, наприклад, чоловіків із політично вкрай важливих міст та регіонів – знову ж таки, як-от Москва та Санкт-Петербург».
Російську армію також активно поповнювали строковиками та ув’язненими. І, звісно ж, жителями окупованих територій України.
«Чоловіки з «ЛНР», «ДНР» – там дійсно відбувалася масова мобілізація, де вже не зважали ні на вік, ні на стан здоров’я, ні на що. Але їх практично всіх знищили в перші роки війни, там їх зараз залишилося дуже мало, – каже Сергій Розе. – Звісно, там «дозрівають» нові, ті, кому виповнюється 18 років, їх теж будуть призивати і відправляти на знищення. Але це вже не така велика кількість, як це було в 2022-23 роках, коли все-таки ще так звана «народна міліція «ЛНР», «ДНР», ці частини ще воювали на фронті як частина російської армії, але все-таки формувалися за рахунок чоловіків з окупованих територій. Це, до речі, величезне порушення Женевських конвенцій, але для росіян порушити ще одну конвенцію – це як для мене випити чаю зранку».
Згідно з міжнародним правом, на окупованих територіях заборонено мобілізувати та призивати на військову службу місцеве населення.
«За 2024-2025 рік, за різними оцінками з окупованих територій, до лав Збройних Сил нашого противника встало близько 46 тисяч чоловіків. На сьогодні 16% військовополонених – це колишні громадяни України, російські військовослужбовці з українськими паспортами в кишені», – додає експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
У ГУР Донбас Реалії озвучили схожу оцінку.
«На окупованих територіях взагалі про якусь мобілізацію зараз не варто і говорити, тому що там нікого не залишилося. Всіх або примусово забрали, примусово мобілізували, або люди пішли самі, і вже вони давним-давно загинули, і там нікого не лишилося. Тобто повноцінного якогось мобілізаційного ресурсу, який здатен воювати, який здатен тримати зброю в руках, на тимчасово окупованих територіях, тим більше Донеччина, Луганщина, його вже просто не існує», – каже Андрій Черняк.
Намагаючись перекрити втрати, Кремль залучає на контракт і іноземців.
«Ми, звісно, точних цифр не знаємо, але були цифри десь близько трьох тисяч (іноземців, які ставали до лав ЗС РФ – ред.). І зрозуміло, що якщо Росія втрачає на місяць 30 тисяч, припустимо, як це було в грудні, то 3000 іноземців ніякого впливу не мають», – каже Розе.
Сергій Шойгу, перебуваючи на посаді міністра оборони РФ, оцінював кількість людей, яких можна мобілізувати в країні, у 25 мільйонів. Олег Іващенко раніше, на посаді голови Служби зовнішньої розвідки, наводив таку саму цифру. Зауваживши, що до війни готові 3 мільйони – ті, хто має військово-облікові або суміжні спеціальності.
Віктор Кевлюк вважає, що мобресурс Росії навіть вищий:
«Моя оцінка – 27 мільйонів мобресурсу у Російській Федерації є. Колишній міністр нападу Російськой Федерації «поскромничав», він сказав 25, але він знає, про що говорить. Для 140-мільйонної країни 25 мільйонів – абсолютно нормальний показник. Слід мати на увазі, що ми маємо справу з тоталітарною диктатурою. Якщо треба буде призвати 50, вони призвуть».
За словами представника ГУР Андрія Черняка, «15 мільйонів вони здатні за мобілізацією набрати».
У 2025 році населення України (за винятком окупованих територій) – не мобілізаційний ресурс, а все населення – становило Від початку повномасштабного вторгнення офіційна статистика чисельності населення України не оприлюднюється. За оцінкою Forbes на основі чотирьох альтернативних методів оцінки, головним з яких був аналіз рівня споживання води, населення на підконтрольній Києву території в 2025 році становило 30,5 мільйонів. Директорка Інституту демографії та досліджень імені Михайла Птухи Елла Лібанова в інтерв’ю OBOZ.ua наводила цифри за підсумками 2024-го – від 28 до 30 мільйонів (державні реєстри та дані мобільних операторів)..
Чи є рішення для України?
До п’ятого року великої війни Росія збільшила чисельність свого угруповання в Україні в чотири рази – зі 190 тисяч до 712 тисяч. Головком ЗСУ Олександр Сирський зазначає, що агресор прагне ще наростити угруповання – але не вдається. Ще одним важливим фактором тут Віктор Кевлюк називає якість особого складу.
«Збільшення лише на папері... Якщо раніше у вас був бронетранспортер, на якому могли переміщатися 10-12 військовослужбовців, він був спалений українським «Джавеліном» і зараз вам дали віслючків краснодарської породи, відповідно, уже і мобільність не та, вантажопідйомність і вогнева міць... Тобто, чисельність угрупування зросла, а чи зросли бойові спроможності? Дуже сумнівно», – пояснює Віктор Кевлюк.
За перші роки повномасштабного вторгнення Росія втратила багато кадрових військових. Водночас метод поповнення армії за методом батога і пряника – погроз і грошей – вплинув на якість солдатів.
«Коли ви маєте угруповання 700 тисяч і більше, уявіть, яка кількість офіцерів вам потрібна, якщо в середньому для нормальної армії на 10 військовослужбовців має бути один офіцер. 70 тисяч офіцерів не один рік треба готувати, – зазначає експерт. – Є зміни в якості призовного контингента, він все гірший і гірший. І ця тенденція, яка і далі наростатиме, поки не сягне повного нуля, грає за нас. Не треба на це покладатися, треба в якомого раніше поставити крапку в війні нашою перемогою. Але в ситуації, коли ми перебуваємо в стані війни ресурсів на виснаження, на це також варто зважати».
«Доступні кадри військовополонених російських в касках часів Другої світової, з незрозумілою зброєю, з незрозумілим еккіпіруванням. Звісно, що не всі, але таких все більше і більше», – додає він.
Неминучою погіршення якості піхоти називає ветеран ЗСУ Микола Мельник.
«Спочатку йдуть люди ідеологічні, фізично сильні, потім просто ідеологічні, а потім ті, хто, в принципі, не хоче тікати від військкомату, а потім вже кого схопили», – перераховує він категорії російських новобранців на різних етапах війни.
При цьому Росія не проявляє прагнення до миру, хоча і бере участь у переговорах. Але це, радше, про око, як вважають багато аналітиків. Поки тривають переговори, Кремль продовжує наступати по всій лінії фронту.
«Залишається покладатися лише на живу силу, стосовно якої у противника показники, близькі до «безліміта». На сьогодні, в умовах домінування дронів в тактичній зоні, в так званому малому повітрі, саме піхотинець стає носієм основних спроможностей збройних сил [РФ] здобувати будь-які результати», – зауважує експерт Центру оборонних стратегій.
Під час контранаступу Сил оборони восени 2022 року, результатом якого стало звільнення майже всієї Харківської області та згодом Херсону, Путін оголосив часткову мобілізацію. Загальна мобілізація в Росії – за умови 25 мільйонів потенційних солдатів – серйозна загроза для України.
Чи наважиться Кремль на цей крок, співрозмовники Донбас Реалії сумніваються. Принаймні, якщо говорити про найближче майбутнє.
«До якоїсь тотальної мобілізації вони самі не готові. До обмеженої так, до тотальної ні. Не готова їхня система, може все поміняється за пів року, я не знаю. – розмірковує ветеран ЗСУ Микола Мельник. – І ніхто не сказав, що в критичній ситуації вони не оголосять, от, знаєте, просто червона кнопка, коли все ставиться на кон і почнуть відправляти в бій з трьохлінійками, системи 1881 року. Ну хто сказав, що так не буде? Це може бути. Я говорю про те, що зараз вони до цього не готові».
У ГУР ознак того, що Росія готується до загальної мобілізації – не спостерігають.
«За оцінками, за даними Головного управління розвідки, підготовки до справжньої мобілізації ми поки що не бачимо, не спостерігаємо, тобто їм достатньо тих сил і засобів, які вони набирають, людського ресурсу, який вони набирають на контракт, – каже представник ГУР Андрій Черняк. – Люди їздять з одного місця в інше, там, де дорожче платять, і там підписують контракт, щоб їм більше заплатили. І, відповідно, теж треба розуміти, що у росіян якесь певне своє ставлення до життя, до смерті, до того, що родина втратить чоловіка. Їм це не головне, їм головне отримати гроші, купити там якийсь новий автомобіль чи ще щось, потім вдруге вийти заміж і сподіватися, що це станеться ще раз».
Але навіть якщо Росія і оголосить загальну мобілізацію – це не гарантує їй перемогу на фронті, переконаний Віктор Кевлюк.
«Бити Росією військовою силою в усі часи було трендом, навіть коли це ще не було мейнстримом. Недостатньо мати не лише мобресурси, але й всі інші ресурси. Перемагає той, хто більш ефективно здатний їх застосувати», – наголошує експерт.
В українському Міноборони вже позначили стратегічну ціль на найближче майбутнє – знищувати більше російських солдатів, ніж їх набирають. А саме 50 тисяч на місяць, як заявив наприкінці січня очільник відомства Михайло Федоров.
«Найбільш відповідна оцінка вислову міністра оборони – ляпнув. Для того, щоб вбити 50 тисяч людей, по-перше, потрібно [мати] чим вбити. По-друге, хто має вбивати. По-третє, хто має виробляти те, чим вбивати. По-четверте, як це доставити до лінії фронту. По-п'яте, де взяти ресурси, щоб все це виробити. Тому абсолютно популістська заява 50 тисяч – вона так, декларація за все хороше проти всього поганого», – вважає експерт Центру оборонних стратегій.
Він каже, треба було спочатку порахувати, а чи здатні Сили оборони зараз отримати таку кількість засобів ураження, щоб щомісяця завдавати Росії таку кількість втрат.
«Це трошки з розряду фантастики. Єдине, на що ми можемо сподіватися, це те, що противник не може уражати стратегічні тили Сил оборони, які розташовані в Європі, в Австралії, Канаді, США, в інших країнах, які надають нам підтримку. Це єдине, що дозволяє нам сподіватися на те, що, принаймні, ми будемо дотримуватися показників знищення противника, які у нас були в попередні місяці попередніх років», – зауважує Кевлюк.
Микола Мельник погоджується, що збільшувати втрати особового складу армії РФ необхідно. Однак погоджується і з тим, що досягти такого показника буде непросто.
«Якщо на кожному мобілізованого російського солдата у нас буде три вбитих російських солдата, ну, звісно, війна припиниться. Тому що фізично їхня машина не зможе довго працювати в такому режимі. Тому що солдата треба підготувати, навіть якщо не готувати, їх треба одягнути, навіть якщо не одягнути, треба дати зброю. Це дуже важка логістика. Але я не знаю, коли ми вийдемо на такі показники. Дуже хотілося б, щоб найшвидше», – каже Микола Мельник.
На думку експертів, знищення живої сили країни-агресора дійсно є важливим завданням. Але не ключем до перемоги України – а його частиною.
Віктор Кевлюк називає дві складові:
- Дрони
«Мені здається, що, по-перше, наш шлях – ще більш масове використання FPV-дронів, баражувальних боєприпасів всіх типів, які тільки можливі, боєприпасів з готовими уражальними елементами, засоби дистанційного мінування. Тобто все те, що одномоментно завдає противнику величезних втрат, не обов'язково безповоротних, санітарних втрат також достатньо, бо з рівнем розвитку медицини у нашого противника до 80% поранених вмирають».
- Удари по оперативному тилу армії РФ
«Те, що різні відомства, Служба безпеки через підрозділ «Альфа», Головне управління розвідки завдають ударів по об'єктах в глибокому російському тилу – це стратегічна боротьба, яка врешті-решт впливає не на стан військ, а на стан російського бюджету. Але бюджет – одна історія, це така висока матерія, а хлібчик, баночка тушоночки, ящик з патронами – це набагато ближче до тіла, і все це в зоні досяжності – це є оперативні тили. Якщо ми будемо успішно вибивати все це не дуже швидко, абсолютно не дуже швидко, але противник втрачатиме боєздатність значно швидше, ніж зможе її відновлювати. Я думаю, що десь отут секрет нашої перемоги».
«Ефективне використання обмеженого ресурсу» – так формулює своє бачення успішної стратегії України в протистоянні Росії з її величезними ресурсами ветеран ЗСУ Микола Мельник.
- ЗСУ
«Перше – це визнання солдата головною цінністю, інвестування в його підготовку, а також морально-психологічне забезпечення, тобто це є пропаганда. Пропаганда це вже частина інформаційної війни, вона має стати більш агресивною».
- НРК
«Звісно, роботизація армії, тому що будь-який наземний роботизований комплекс – це в рази дешевше, аніж солдат з усіма потім виплатами, які його треба платити за поранення або в разі смерті».
- Економіка
«І поставити економіку на військові рельси. Нарешті. Тому що наш ворог, який має ресурсну перевагу, вже став. Він вже стає ефективнішим саме у використанні свого ресурсу. Ми поки що вважаємо, що можемо домовитись з неадекватами. Це помилкове рішення».
Лише за цю зиму і лише дронами українські захисники знищили російських солдатів більше, ніж змогли набрати в армію РФ – майже на дев’ять тисяч. Про це відзвітував командувач Сил безпілотних систем, зазначивши, що це підтверджені дані. А от темпи просування Росії, за підрахунками проєкту DeepState, – увесь цей час знижувалися. При тому, що число боїв майже не змінилося. Це означає, що кожен новий метр української землі агресору дається все складніше – і все більш високою ціною.
Форум