Нещодавно президент Франції Емманюель Макрон запропонував створити паралельне європейське співтовариство для країн, які чекають на вступ до Європейського союзу.
Це класичне відтворення старої ідеї про континент, який складається з різних осередків країн різного рівня інтеграції з ЄС, де єврозона є абсолютним епіцентром. Ця ідея, швидше за все, не втілиться в життя, оскільки існує надто великий опір не тільки за межами ЄС, але й в самому союзі.
«Зала очікування»
Справжньою «залою очікування» є і, швидше за все, залишиться, процес вступу до ЄС. Це стане навіть більш очевидним, оскільки Грузія, Молдова та Україна зараз офіційно подали заявку на вступ до цього об'єднання.
Попри те, що роздуми Макрона про нову європейську політичну архітектуру можуть бути дуже далекими від реальності, він цілком має рацію щодо іншої, здавалося б, суперечливої речі: такій країні, як Україна (і, відповідно, Грузія та Молдова), знадобляться десятиліття, щоб приєднатися до ЄС.
І це незважаючи на героїчну боротьбу української нації та прихильність до українців у всьому світі. Громадяни країн ЄС також підтримують те, що одного дня Україна має стати членом ЄС.
Однак гіркої правди не приховати: жодна країна ніколи не входила до блоку, спираючись лише на емоції.
Мають минути роки кропітких політичних та економічних реформ, необхідні мільярди євро для відновлення країни. Благословення всіх 27 членів ЄС на цьому шляху – те, чого не обов’язково вдасться досягти. Для країни, що перебуває у війні, яка руйнує її економіку та промислову базу; яка має кровожерливого сусіда, який хоче знищити її існування, це може бути майже неможливим.
Навіть раптова і досить малоймовірна поява доброзичливого демократа в Кремлі не оберне подорож Києва до Брюсселя з десятиліть на роки.
Шлях Західних Балкан
Щоб уявити, наскільки повільно це буде просуватися, вистачить подивитись на сподівання Західних Балкан на членство в ЄС.
Справді, географічні порівняння зазвичай несправедливі, а політичний, історичний та економічний контексти сильно відрізняються, але тут занадто багато паралелей, які просто не можна не помітити.
Найбільш палким аргументом на користь швидкого набуття Україною членства є героїчні жертви, на які йдуть українці, коли чинять опір російським загарбникам. Вони борються не лише за власну націю, а й за все, за що насправді виступає Захід.
Все це правильно, але це також стосується Боснії і Герцеговини та Косова. Вони також бачили масові вбивства, військові злочини, злочини проти людства і демонстрували разючий стоїцизм і героїзм, щоб вижити як народ і як нація. Проте це не дуже допомогло їм у їхньому прагненні до членства в ЄС, оскільки і Сараєво, і Приштина надалі залишаються тільки потенційними країнами-кандидатами.
Можна було б заперечити, що це пов’язано з дуже проблемною ситуацією, в якій вони опинилися, оскільки декілька членів ЄС досі не визнають Косово, а Боснія зазнає невдачі через свій невідповідний політичний устрій.
Проте якою буде Україна насправді після цієї війни? Яка з Україн насправді подає заявку? Весь Захід підтримує територіальну цілісність країни, включно з Кримом і Донбасом, але наскільки великі шанси зараз і в найближчі місяці й роки, що київська влада матиме політичний контроль над цими територіями?
Такі ж питання можна задати Молдові та Грузії стосовно їхніх відокремлених регіонів. І якщо на ці питання немає чітких відповідей, важко уявити будь-які шанси на членство в ЄС, оскільки Москва продовжуватиме використовувати ці окуповані регіони, щоб приєднати трійку країн до сфер свого впливу.
Але на цьому паралелі не закінчуються. В країнах Західних Балкан є значні проблеми, включно з корупцією, несправністю судової системи та навіть прямим захопленням держави. Така сама ситуація є в трійці східних країн, які сподіваються на членство в ЄС. Однак правда полягає в тому, що ще одна причина, чому цей регіон ще не є частиною ЄС - це незацікавленість у цьому багатьох членів союзу.
Менше ніж рік тому деякі країни-члени ЄС навіть запитували, чи включати слово «розширення» в декларацію останнього саміту Західних Балкан. До російського вторгнення 24 лютого деякі країни Західної Європи повсякчас відштовхували будь-яку спробу навіть натякнути на шанс для таких країн, як Грузія, Молдова та Україна одного дня приєднатися до союзу.
Хоча останніми місяцями могло виникнути більше співчуття. Досить показовим було те, що значною мірою саме нові країни-члени ЄС Центральної та Східної Європи прагнули відкрити двері трійці країн, або принаймні Україні, про що заявляли в березні під час останніх обговорень цієї теми між лідерами ЄС у Версалі.
І тоді ми навіть не торкнулися питання про те, що прогресу країн перешкоджають інші проблеми. Також маємо приклад із Західних Балкан: Північна Македонія, яка, ймовірно, за останні роки стала там славнозвісним гравцем. І Франція, і Болгарія заблокували її просування через претензії Софії до Скоп’є та невдоволення Парижа розширенням ЄС загалом.
Що вже говорити про те, чи можливий такий сценарій для України? Як показало блокування Туреччиною вступу Швеції та Фінляндії до НАТО (і погроза президента Хорватії зробити те ж саме), будь-який процес розширення дає чудову можливість для отримання різноманітних поступок, як для внутрішніх, так і для інших цілей країни.
Чого Україні очікувати після подання заявки?
Тож, коли Європейська комісія на початку наступного місяця виступить зі своїми думками щодо заявок Грузії, Молдови та України до ЄС, чекайте певних сумнівів. Цілком можливо, що принаймні Україні рекомендуватимуть статус кандидата, але не дивуйтеся, якщо це буде залежати від подальших реформ та інших завдань. З досвіду країни
Західних Балкан, Комісія часто проявляє більше оптимізму і бажання, ніж Рада, де країни-члени мають за обов’язок бути більш переконливими і намагатись досягти консенсусу. Отримання статусу потенційного кандидата, зрештою, може з більшою ймовірністю бути прийнятним для всіх 27, ніж безумовний статус кандидата, коли вони зберуться 23-24 червня в Брюсселі, щоб розібрати рекомендації Комісії.
Перед самим самітом вони приймуть усіх лідерів Західних Балкан у столиці Бельгії.
Залишається надія, що буде «зелене світло» для початку переговорів про вступ до ЄС для Албанії та Північної Македонії. Поки що сигнали є не зовсім обнадійливими. Однак на думку деяких чиновників ЄС, просування вперед одного регіону або принаймні однієї країни, України, без розширення процесу на Західні Балкани, стане неправильним сигналом.
Це може здатися несправедливим щодо Києва, але Брюссель завжди знайде способи розчарувати – просто запитайте будь-якого депутата із Західних Балкан. І Київ цілком може скаржитися, справедливо нарікаючи на відсутність мужності, волі та геостратегічного мислення з боку ЄС і стверджувати, що все це неприйнятно.
Однак, як ви вже могли здогадатися, коли українці займуть свої місця в «залі очікування» ЄС, вони, подібно Західним Балканам, зрозуміють, що мають кілька інших доступних варіантів.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
