Моральна підтримка, судові справи та фінансова допомога героям… Троє журналістів розповіли, як те, що прозвучало в ефірі чи було опубліковане, змінило реальність. Радіо Свобода подає цей матеріал у рамках інформаційного партнерства із Премією імені Георгія Гонгадзе.
Андрій Куликов, голова правління та ведучий «Громадського радіо»:
Увечері напередодні відспівування і похорону Павла Шеремета мені зателефонувала юристка і активна членкиня білоруської громади у Києві Євгенія Андреюк. Вона сказала: «Андрію, чи нема у вас білоруського рушника?». Павло заповідав, щоб його ховали за справжніми білоруськими традиціями. Українських рушників було багато, а білоруського ніяк не могли знайти, попри те, що активно шукали серед знайомих у Фейсбуці.
Я передзвонив кільком знайомим, у яких міг виявитись рушник, але його не було і в них. Засмутився. А потім згадав, що матиму вранці програму на радіо. Тож вирішив дати оголошення про цю потребу, щойно почнеться програма, хоча до відспівування тоді лишалося кілька годин.
Ще передзвонив Дмитру Тузову, який працював тоді на радіо «Вести», і попросив зробити таке саме оголошення.
Приблизно о пів на восьму ми зробили оголошення. Програма ще не закінчилась, а Євгенія Андреюк вже писала мені про те, що зголосилась жінка, яка має потрібний рушник. До кінця програми таких людей було ще більше.
Наталя Гуменюк, журналістка, авторка книг «Майдан Тахрір» та «Загублений острів»:
Вимірювання впливу журналістів «Громадського телебачення» було частиною редакційної стратегії протягом 2018-2019 років. Уся команда була заряджена на те, щоб стежити, на що впливає наша робота. Ми готували внутрішній звіт про це щотижня, підбивали підсумки щокварталу та наприкінці року. У такий спосіб сформували в редакції цю культуру – журналісти підтримували зв’язок із героями своїх матеріалів, повертались до них.
Завдяки нашому матеріалу Чорнобуку оголосили підозру
Завдяки цьому маю величезну кількість історій. Скажімо, ми зробили матеріал, коли з’ясували, що екс-голова Апеляційного суду Криму Валерій Чорнобук, котрий долучився до анексії півострова, перебуває на материковій Україні. Завдяки нашому матеріалу йому оголосили підозру.
Коли в Києві проводили фінал Ліги чемпіонів з футболу, наш журналіст написав про завищення цін на оренду квартир. Завдяки цьому ціни знизили.
Коли ми з’ясували, що невеликому селі Жованці на Донеччині багато років немає світла, то зробили матеріал. Після цього генератор туди привезли.
Батько українського політв'язня Павла Гриба ділився з нами: якось Громадське було єдиним виданням, котре приїхало висвітлювати засідання суду над його сином, і це допомогло йому триматись.
Звісно, не вся журналістика впливає настільки прямо. Але нам потрібно вміти розповідати про ті випадки, коли такі зміни вдається простежити.
Улітку 2014 року я робила матеріал про переселенців із інвалідністю, які були перевезені в санаторій біля Одеси. Кілька місяців вони жили, буквально, за рахунок директора санаторію. Держава не виділяла коштів, а той директор заліз у величезні борги.
Після цього матеріалу нам подзвонив Кузьма Скрябін, дізнався контакт. І лише за півроку, коли Кузьма загинув, нам подзвонили люди з санаторію і розповіли, що він підтримував їх увесь цей час. На жаль, я дізналась лише після смерті Кузьми.
Щоб відстежувати такі зміни, потрібно повертатись до своїх героїв, відстежувати їхні історії. І потрібно постійно нагадувати про це собі та колегами.
Іван Верстюк, журналіст «НВ»:
За мою кар'єру в мене було чимало гучних розслідувань, які призводили до кримінальних проваджень, офіційних підозр, судових справ. Так, один з фігурантів моїх статей – екснардеп Сергій Пашинський – зараз перебуває під слідством та домашнім арештом за підозрою в корупційних діяннях в українському оборонному секторі.
Ще кілька фігурантів моїх матеріалів – такі як екснардепи Ігор Кононенко та Олександр Грановський – зникли з України, ймовірно остерігаючись кримінальних справ.
Я чимало писав про те, що не так в державній урядовій політиці. Наприклад, я критикував безпричинну роздачу бюджетних субсидій для українських аграрних олігархів – насамперед Юрія Косюка та Олега Бахматюка. Згадується, як я дві години звіряв цифри в фінансовому балансі компанії Авангард разом з Ігорем Петрашком, нинішнім міністром економіки, а тоді – топ-менеджером аграрної імперії Бахматюка.
Кабінет міністрів відмовився від цих схем перерозподілу бюджетних грошей
Хотів зрозуміти, де в тій статистиці прибуток від бізнесових операцій, а де – компенсація ПДВ та виплати Міністерства аграрної політики.
Відтоді Кабінет міністрів відмовився від цих схем перерозподілу бюджетних грошей на користь тих, хто і так почуває себе в шоколаді.
Моя стаття про фінансові схеми в банку VAB у 2014 році вийшла напередодні того, як цей банк вивели з ринку. Вважаю, я теж до цього причетний, адже написав ту статтю англійською мовою та опублікував на сайті Kyiv Post, де її прочитали інвестори, що позичали банкові VAB Бахматюка великі кошти.
Через ту статтю я зазнав пресингу
Через ту статтю я зазнав пресингу – неприємних телефонних дзвінків, скандалів, вияснення стосунків.
Моє розслідування про СБУ, опубліковане в НВ, стосувалося наїздів цього відомства на український бізнес. Готуючи публікацію, я зустрічався з бізнесменами-жертвами СБУ, пив з ними каву та вислуховував їхні історії. Потім зібрав це все в суцільний наратив та написав. Стаття називалася «Служба беззаконня України».
Невдовзі після її виходу наїзди на конкретних бізнесменів, яких я згадував у публікації, припинилися, а з їхніх активів було знято арешт.
Після кількох моїх розслідувань про Приватбанк та Ігоря Коломойського український уряд почав судову справу в юрисдикції штату Делавер у США проти цього олігарха.
Мені вдалося дізнатися та оприлюднити ключові факти розслідування ФБР про Коломойського
Мені вдалося дізнатися та оприлюднити ключові факти розслідування ФБР про Коломойського, після чого він повернувся з Ізраїля в Україну, сподіваючись, що та не видасть його американцям.
Цікаво, що після цих статей я познайомився нарешті з Коломойським особисто.
Імпакт (вплив, анг) – неймовірна крута річ, коли йдеться про складні статті, на які ти витрачаєш купу часу. Це реально мотивує продовжувати журналістську роботу далі, не опускати руки та відстоювати право читачів, глядачів чи слухачів знати правду про те, що відбувається в країні.
З кожної своєї резонансної публікації я виносив важливий урок, і ці уроки зі мною будуть завжди.
Читайте ще:
НСЖУ: в Україні з початку року сталося 15 нападів на журналістів
