Польща першою визнала незалежність України, чому тепер там «антиукраїнські настрої»: пояснюємо

Польща першою визнала незалежність України, коли на референдумі 1 грудня 1991 року понад 90% українських громадян підтвердили Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

Польща виявила солідарність із Україною, розуміючи значення цього історичного моменту для геополітики Європи. Для Польщі незалежна Україна означала безпечніший східний кордон, послаблення російського впливу та появу важливого стратегічного партнера.

Республіка Польща у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну відкрила кордони для українських біженців і прихистила у себе мільйони людей.

Однак сьогодні, коли масштабна російсько-українська війна триває уже понад 4,5 роки і російські безпілотники перетинають польський кордон, відносини між Україною і Польщею погіршуються, російський вплив став відчутнішим, зростає кількість проявів нетерпимості поляків до українців.

Чому так? Чи тільки російська пропаганда і дезінформація, на яку Кремль не шкодує ресурсів, є цьому причиною?

Радіо Свобода спробувало розібратися у цьому.

«Без незалежної України немає незалежної Польщі» ‒ ці слова належать польському інтелектуалові, публіцистові Єжи Ґедройцю.

Єжи Ґедройць був другом України. Це він ще у 1959 році видав першу антологію репресованої сталінізмом української літератури 1920-1930 років. І саме він запропонував назву антології «Розстріляне відродження».

Те, що Польща першою у світі визнала незалежність України, є великою заслугою Ґедройця, зауважують дослідники його спадщини. Адже він роками доносив до свідомості поляків формулу безпеки: «без незалежної України немає незалежної Польщі».

Великий вплив на поляків у часи комуністичної Польщі мав журнал «Культура», редактором і автором якого був Єжи Ґедройць у Парижі.

Ґедройць говорив про те, що полякам потрібно відмовитися від довоєнного політичного мислення. Бо це головна передумова для українсько-польського діалогу і примирення. І розглядав Україну як рівноправного та стратегічного партнера в Європі.

Примирення обох народів через важку історію ХХ століття, казав Ґедройць, можливе тільки через правду. Він закликав поляків і українців перегорнути трагічні сторінки минулого заради спільного майбутнього.

Єжи Ґедройць, кажуть дослідники, подав найкращу формулу порозуміння для обох народів щодо трагічної історії.

«Почнуть війну цвинтарів, то вона поточиться далі»

Такою ж була позиція ще одного великого друга України, відомого польського дисидента, діяча польської «Солідарності», ідейного натхненника українсько-польського примирення Яцека Куроня.

Куронь народився у Львові в 1934 році і проживав 11 років на вулиці неподалік місця, яке йому присвятили львів’яни, поруч із Генеральним консульством Польщі у Львові. Згодом родина переїхала до Польщі. У 2010 році, коли тривали суперечки про польські військові поховання на Личаківському цвинтарі у Львові, Яцек Куронь підтримав позицію львів’ян. Ось про що 16 років тому він застерігав:

«Коли почнуть війну цвинтарів, то вона поточиться далі. Рушать один цвинтар, то піде другий, бо цвинтарі є по обидвох боках кордону. Якщо почнемо цю польсько-українську війну пам’ятників, то пошириться ця війна й на багато інших речей. Усюди, де вдасться, будуть собі навзаєм шкодити. Як вийде дошкулити українцеві на кордоні, то йому там поляк дошкулить і так далі...»

Куронь доклав багато зусиль для українсько-польського порозуміння. Він наголошував, що український і польський народи лише тоді будуть сильними і почутими, коли спільно будуватимуть своє майбутнє, не озираючись на складну історію.

«Ті найбільші антипольські шовіністи є найбільшими союзниками найбільших шовіністів антиукраїнських. Вони один в одного, скажу так, із вуст п’ють», – наголошував Яцек Куронь в інтерв'ю Радіо Свобода.

Причини погіршення відносин

Сьогодні в українсько-польських відносинах присутні і «війна цвинтарів», і «війна пам’ятників», і «змагання» щодо кількості жертв Волинської трагедії.

Як передбачав Яцек Куронь – це позначається на всіх сферах життя: від заяв політиків до перетину польського кордону і посилення антиукраїнських настроїв у Польщі.

Щотижня з’являється інформація про конфлікти у польських містах. Останній обурив не лише українців, а й багатьох поляків.

14-річна дівчина та її 12-річний брат зазнали агресії з боку дорослих поляків лише через те, що спілкувалися між собою українською мовою. Дитині поляк навіть заламав руку.

Поліція Польщі заарештувала в Бидгощі 46-річну жінку та 34-річного чоловіка, яких підозрюють у причетності до нападу на двох українських дітей 14 серпня. Жінці висунули звинувачення в образах на національному ґрунті, порушенні фізичної недоторканності неповнолітньої особи та пошкодженні майна. Чоловіка, заарештованого у зв’язку з цією справою, допитали як свідка, додають у поліції. Ще до затримання чоловіка та жінки у Бидгощі прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск засудив напад на українських дітей.

Український історик, публіцист Олександр Зінченко вважає, що за роки, відколи проголошено незалежність України, у Польщі відбулася зміна поколінь. А покоління Куроня і Ґедройця, яке знало жахіття війни і розуміло значення партнерства України і Польщі, поступово відходить.

«Яцек Куронь багато разів повторював, що, на відміну від Польщі, Україна не мала такого гріха двічі ставати на шляху незалежності іншої держави. Яцек Куронь мав на увазі події 1918 року, коли Польща здійснила збройну агресію щодо української державності, і 1921 рік, коли підписала угоду з більшовицькою Росією, і в результаті Україна опинилась розділеною між Польщею і більшовицькою Росією, а 23 серпня 1939 року Польщу вже розділили СРСР і Третій Райх.

Нове покоління політиків, яке прийшло, перестало думати про те, що говорили Куронь і Ґедройць. Парадокс у тому, що, попри весь попередній історичний досвід і попри фантастичну історичну інфраструктуру, це покоління, як виявляється, не вивчило помилок історії», – каже Радіо Свобода Олександр Зінченко.

Про те, що обставини сьогодні інші, аніж це було у 1991 році, говорить український дипломат, посол України у Польщі у 2014-2022 роках Андрій Дещиця.

Він називає кілька причин, чому сьогодні такі напружені українсько-польські відносини.

За його словами, від війни втомилося українське суспільство ‒ і це зрозуміло. Але велика втома відчутна і в польському суспільстві, яка пов’язана з тим, що у Польщу вимушено емігрувала велика кількість українців через військову агресію. Тоді поляки очікували, що українці перебуватимуть у тимчасовому статусі, тобто недовго.

«Втома в польському суспільстві і приводить до посилення правих популістських рухів, партій і лідерів, яких бачимо впродовж останніх кількох років. Немає нині таких лідерів як Куронь чи Гедройць, які розуміли стратегічне значення українсько-польських відносин. А є політики, які дбають про себе і вибудовують свою політичну кар’єру на такому польському націоналізмі. Бо з гаслом «Польща для поляків» отримують підтримку у суспільстві. Це президент Польщі і крайньо-праві сили, які зараз мають достатньо велику підтримку», – наголошує Андрій Дещиця.

Дипломат зауважує, що у Польщі звучить багато популістських лозунгів на кшталт, що в країні перебуває багато українців, які забирають соціальні виплати у поляків.

За даними Світового банку, у 2024 році громадяни України забезпечили близько 3% валового внутрішнього продукту (ВВП) Польщі, сплативши 15 млрд злотих податків. Така тенденція зберігається і цього року.

«Це політики створюють образ українців, які є непотрібні Польщі. Є різні причини, дехто не любить українців і це українофоби. Дехто, висловлюється якби українців не було, то було б краще жити полякам. Деякі вважають, що це не їхня війна, що самі захистимо себе. Якщо українці воюють з росіянами, то нехай і нас це не стосується», – говорить Андрій Дещиця.

Ще одна з причин погіршення відносин між двома державами, за словами Андрія Дещиці, що Росія вправно розігрує і підігріває політичні і суспільні настрої поляків.

Через російські канали впливу в Польщі, агентуру, фінансуючи крайньо-праві політичні сили і створюючи образ напруження в українсько-польських відносинах і неможливості розвитку добросусідських українсько-польських відносин. Бо Росії потрібно ізолювати Україну.

І це дуже загрозлива тенденція у заявах польських політиків, що українці їм непотрібні, вважає Андрій Дещиця, бо Росія підтримує ці партії. І ці польські політики не говорять, що Польщі непотрібна Росія і що вона становить загрозу.

«Не згадують, що Росія колись розділяла Польщу, вбила польське політичне керівництво в Смоленській катастрофі, знищила польський офіцерський склад у Катині. Про це нічого не говорять крайньо-праві. Вони лише проти українців. Це явний сигнал того, що це розігрується Росією», – говорить Андрій Дещиця.

За офіційними даними польської поліції, в першій половині 2026 року від українців надійшло 180 заяв про злочини на ґрунті ненависті. А це на третину більше, аніж за такий період минулого року. Втім частина постраждалих українців боїться звертатися з заявами до поліції.

Чи спрацює у Польщі інстинкт самозбереження?

Згідно з дослідженням польського соціологічного інституційного центру, оприлюдненим у липні цього року, більше 33% поляків сказали, що їхнє ставлення до українців змінилося на гірше. І відповідальність за це 56% опитаних поклали на президента України (через надання назви «УПА» військовому підрозділу), 20% – на президентів України і Польщі, близько 20% – на президента Навроцького.

Прем'єр-міністр Дональд Туск закликав президента РП Кароля Навроцького засудити насильство. Однак Навроцький поки публічно не висловлюється щодо нападів на українців у польських містах.

Частина польського суспільства підтримує Україну і українців. 7 серпня у 22 польських містах пройшли акції «Не будь байдужим», організовані Комітетом захисту демократії.

З 23 серпня цього року у Польщі набирає чинності нова стаття Кримінального кодексу щодо «патострімінгу», яка передбачає відповідальність за поширення принизливого контенту в інтернеті, а також за розпалювання міжнаціональної ворожнечі в соцмережах. А це мало б змінити законодавчу основу для покарання.

Є ще одна причина погіршення відносин між обома державами, припускає український дипломат, що Україна, воюючи з Росією, все ж таки витримала як держава і стає певним конкурентом Польщі, а не молодшим братом, яку Польща лобіюватиме в ЄС і НАТО.

Україна стала повноцінним суб’єктом міжнародної політики. І цього поляки не можуть сприйняти.

Поляки не знають українців, як і українці поляків, вважає політолог, експерт з українсько-польських питань Євген Магда.

За його словами, Україна з Польщею часто не співпадали в відчуттях і національних інтересах.

Польща власні національні інтереси сформулювала набагато швидше, а Україна ще перебуває у процесі. І це складний для розуміння сценарій, бо він руйнує притаманні обом суспільствам стереотипи.

«Зараз переживаємо процес осмислення, пізнання один одного і він для нас доволі болісний. Відкриваємо для себе сусідів, які начебто тільки з нами віталися, а тепер намагаємося побудувати співпрацю. А виявляється, що у кожного є недоговорені і непроговорені проблеми, і тому це впливає на напруженість у відносинах», – каже Євген Магда.

Замість опрацювати травми минулого, у Польщі їх сакралізують. Замість того, щоб комплекс жертви опрацьовувати, його зробили наріжним каменем польської ідентичності, на цьому також наголошує історик Олександр Зінченко.

«Я спостерігаю за дискусіями у соцмережах. Зараз все це загострилося на низовому рівні. Люди пишуть одне одному, називають аргументи і факти. Не виривати один епізод з історії, а брати всю історію в її складності, суперечності, можливо, неприємних моментах», ‒ зауважує історик Олександр Зінченко.

У польському суспільстві трагедія на Волині заступила Катинь, коли навесні 1940 року Кремль вбив понад 21 тисячу польських офіцерів, поліцейських, інтелігентів. Енкаведисти стратили поляків поблизу Смоленська в Катинському лісі, а також вбивали у радянських таборах і в'язницях.

У Польщі воліють на Волинську трагедію дивитися герметично, і для цього, вважає публіцист, політолог Микола Рябчук.

Для цього є об’єктивні і суб’єктивні причини.

Об’єктивна, бо кровопролиття на Волині ‒ це справді трагічна подія: українці вбивали поляків, а поляки - українців

Суб’єктивні причини полягають у тому, що польські націоналісти перетворили цю трагічну подію на Волині, на свого роду, міф.

«Свого роду, сакральну подію, довкола якої будують цілу міфологію і, водночас, отримують можливість відкидати будь-які свої провини, заперечувати весь контекст, в якому це все виникло, історичний і актуальний», ‒ зазначає Микола Рябчук.

«У Польщі не відбулося якогось серйозного аналізу колоніальної спадщини Першої Речі Посполитої, тим Більше Другої, . яка була, фактично, країною апартейду і це дуже неприємні речі і про них польське суспільство не готове розмовляти. Хоча є. очевидно, спроби, інтелектуали, які порушують це питання, але широкі маси не хочуть знати про це. Тут є така підсвідома спроба перекинути всю провину і всі біди на українців», ‒ наголошує політолог.

Є й інші чинники, каже Рябчук. Кремль дуже цілеспрямовано, ще від Помаранчевої революції, маніпулює польськими комплексами і тепер «маємо, фактично, величезний успіх російської пропаганди».

Але, на думку Миколи Рябчука, українська сторона теж не виявляє належної поміркованості, розсудливості.

«У мене критичне ставлення до обох сторін. Я вважаю, що і одна, і друга сторона поводяться як підлітки. Можна зрозуміти українців, бо вони перебувають у стані війни і в стані перманентної загроженості, тому що це стан, який не триває від 2022 чи 2014, а впродовж усієї української історії. Але польське суспільство, звичайно, більш захищене, стабільне, безпечне, і ця його інфантильність мене трошки дивує і розчаровує», ‒ каже Микола Рябчук.

Україні дуже важливо не відкрити «польський фронт»

Восени 2027 року у Польщі парламентські вибори і вже зрозуміло, що політичні сили використовуватимуть «українське питання» у боротьбі за голоси виборців.

Праві сили мають спокусу використати українців як «цапів відбувайлів». Тому дедалі більше політики старатимуться посилити антиукраїнські настрої.

Кароль Навроцький, наголошує Микола Рябчук, виграв вибори завдяки мобілізації ультранаціоналістичного електорату і спекуляціям на болісних історичних темах. Тому Навроцький і його прибічники сподіваються виграти вибори таким же самим чином.

«Україні дуже важливо не відкрити «польський фронт», маю на увазі, щоб надалі залишалася підтримка з боку Польщі, військова перш за все. Україні потрібна безпечна Польща в тилу і надійний сусід. Бо для України найбільшою загрозою є Росія і українцям потрібно вистояти.

Очевидно, є незадоволення Польщі, але не можемо допустити, щоб довести до якихось негативних наслідків протистояння для українсько-польської співпраці, зважаючи на важливість логістичного хабу. Незважаючи на всі ці настрої, які є в Польщі, важливо не дозволити погіршити відносини до такого рівня, щоб Польща перестала допомагати Україні», ‒ наголошує український дипломат Андрій Дещиця.

Польський мислитель Єжи Ґедройць у 1991 році, коли було проголошено Акт незалежності України, сприйняв це як одну з найважливіших подій свого життя. Він тоді написав: «Незалежність України є історичною датою в повному значенні цього слова». І його дуже тішило те, що Польща однією з перших у світі визнала українську незалежність.