Картопляне лушпиння та сім зернят перлової каші. Про 3,5 роки полону мера Херсону Миколаєнка

Картопляне лушпиння, сім зернят перлової каші і кропива під парканом. Коли з російського полону вдалося повернути колишнього міського голову Херсона Володимира Миколаєнка, то його складно було впізнати.

Виснаження, втрата ваги.

Співробітники ФСБ Росії схопили Миколаєнка в окупованому на початку повномасштабного вторгнення. На зустріч його виманив один із тероборонівців. Миколаєнка катували у приміщенні Херсонської поліції, між побоями його знімали російські пропагандисти та пропонували співпрацю з окупантами. Далі СІЗО в Воронезькій області та колонія у Пакіно Володимирської області Росії.

Про умови утримання та знущання над українськими полоненими, як відмовився йти на обмін та чому російським військам вдалося так швидко захопити Херсон – Володимир Миколаєнко розповів Крим. Реалії (проєкту Радіо Свобода).

«Потрапили на українську землю, вперше побачили зелень, оці квітучі наші дерева. Я, окрім решіток і бетонного покриття, останні роки не бачив нічого. Тому я дякую за цей подарунок»

Зустрічаємося із Володимиром Миколаєнком у лікарні. Після полону він проходить лікування. Попри ще доволі слабкий стан здоров'я у колишнього чиновника щільний графік зустрічей.

«У мене стисло дуже. Я розраховую на годинку», – одразу попереджає Миколаєнко.

Як годують українських полонених?

«Якщо ми кажемо про обід – це мисочка якоїсь мутної баландочки. Мені один раз пощастило, мені в цю мисочку потрапило сім зерняток перлової каші. Мені сказали, ти – чемпіон. Ложку ти не береш, коли ти їсиш ту баландочку. Випиваєш просто за шість-сім ковтків. Просто ковтнув і все. Ложка не потрібна, там нема чого ложкою робити. А на друге – картопляні очистки, картоплю почистили, а потім те лушпиння зварили і нам давали.

І ще шматочок хліба. На хлібі, по-великому рахунку, ми трималися. Це єдине було, що давало можливість зрозуміти, що ти з голоду не помреш.

Нас виводили на прогулянки і там на прогулочному дворику, крізь бетонні плити травка пробивалась. І там пробилася кропива. І ми цю кропиву там збирали, не багато було і їли її, кропиву, щоб хоч якісь вітаміни отримати», – розповідає Володимир Миколаєнко, колишній міський голова Херсона.

Перші дні великої війни і окупація?

У перший день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року 62-річний Володимир Миколаєнко долучився до Територіальної оборони Херсона. На той момент уже тривали бої за Антонівський міст. Уже за 5-6 годин після початку вторгнення російські війська наблизилися до Херсона.

«Нас відвезли в селище Наддніпрянське біля Антонівського мосту. Нам роздали зброю, я здав свій військовий квиток, отримавши автомата. І в цей час вже була польба, з артилерії російської у напрямку Херсона. Я не знаю, хто боронив той міст, кажуть, що там якийсь танк був, дуже потужно з боку росіян стріляли.

Посадили нас в три автобуси, один відправили туди, потім кажуть, поки одного достатньо, ви чекайте. І через деякий час, привезли декількох поранених, бо не було там якоїсь піхоти, щоб там з ким воювати, почали просто з мінометів обстрілювати позицію, там дійсно знаходились наші хлопці.

І тут підтягнулася наша артилерія, десь вона стояла поруч, я не знаю. І вона уже заважала росіянам перейти через міст. Можливо, вона стріляла по мосту, щоб його зруйнувати. Для мене великим, знаєте, дивом було чого жоден міст на Херсонщині не було зруйновано. Я пам'ятаю історію, коли хлопець підірвав десь в Генічеську якийсь міст з Арабатської Стрілки, мабуть, це єдиний міст, який був підірваний», – розповідає Миколаєко.

Міст підірвав морський піхотинець Віталій Скакун ціною власного життя. Він замінував Генічеський автомобільний міст, щоби зупинити колони російської техніки. Проте, підриваючи міст, уже не міг відійти і загинув на місці.

«А так вони пройшли дуже швидко, буквально за пару годин вони вже були під Херсоном.

Таке враження, що їм цю дорогу просто звільняли, я кажу, тільки червону доріжку їм не постелили.

Нічого дивного немає, тому що ми розуміли, як працює 5-та колона і що росіяни величезні гроші витричали на те, щоби сформувати цю систему зрадників. І потім вони їх використовували в якості там губернаторів і всіх інших», – додає колишній мер.

Чи були розміновані мости напередодні вторгнення, розбирається Державне бюро розслідувань. Біля Антонівського мосту ЗСУ вдалося стримувати противника декілька днів.

Миколаєнко каже, чіткої координації дій між ЗСУ і територіальною обороною тоді не було, як і наказів, що робити далі.

Тому коли російські військові 1 березня заходили в місто, то ТРО розпустили.

«Шли танки по Кулика і це була потужна колона. Нас першого числа зібрали, коли вони заходили, сказали, спочатку, що ми будемо боронити цей наш заклад, де ми знаходились, тероборона.

Потім сказали, що адміністративний корпус будемо охороняти, трохи роздали гранати. А потім прийшов керівник і сказав, що, хлопці, нам ніяких команд не дають і я вам даю команду, він не отримав команду з Одеси він чекав, наскільки я зрозумів, що Одеса повинна було надати команду, як далі діяти теробороні.

Каже, давайте ми зараз розходимося, ми переходимо на партизанську роботу, це буквально його слова були. Я зрозумів, ці слова буквально, що треба чекати сигналів і проявляв таку певну ініціативу стосовно партизанської роботи. Я не хочу казати подробиць.

Я розповідав, що є якісь вибухівки, чуть-чуть назбирали ці бікфордові шнури, щоб підірвати залізницю. Що я можу світло вимкнути в місті, якщо треба десь комусь пройти, зрозуміло, що старі зв'язки з чиновниками міської адміністрації і комунальних підприємствах. Такі пропозиції були.

Передавав інформацію стосовно того, як мінують Антонівський міст, бо наші ж не мінували чогось і дали можливість вільно переправлятися з лівого берега на правий тим шаленим колонам бронетехніки, яка шла на Миколаїв, на Херсон, в іншому напрямку.

Оце така у нас була партизанська робота. Ніхто не відгукнувся, мабуть, щось інше думали в якості партизанські роботи. Мали, що мали»

5 березня беззбройні херсонці вийшли на перший мітинг проти російської окупації. Володимир Миколаєнко пригадує найбільш велелюдну ходу – 13 березня. Заявити про свою проукраїнську позицію тоді вийшли до 10 тисяч людей.

«Я був шокований тою кількістю людей і хтось сказав, давайте підемо ходою, давайте вишиковуватись в колону. Я вважав, що я повинен бути попереду цієї колони, як очільник, щоб це був приклад для людей. І величезний прапор несли поруч хлопці-дівчата.

Дуже багато було молоді, це також надихало. І ми пішли цією колоною від площі Свободи до парку Слави. Я коли розвернувся біля телецентру, біля телевежі, побачив, що з проспекта Ушакова досі ще повертають люди, я такої кількості людей навіть не бачив за часів радянської влади на цих демонстраціях.

Я пишаюся українцями. Це для мене було несподіванка. Я розумів, що Херсонщина має такі проукраїнські настрої, що вона не підкориться. Я розумів, але що така кількість людей дійсно вийдуть показати свою позицію для мене це було подивом»

Напередодні Херсонська обласна рада зібрала екстрене онлайн засідання. Приміщення обласної адміністрації на той момент уже захопили російські військові.

Під час засідання рада голосує: Херсонщина – це Україна, згадує Володимир. Їхню позицію підтримує мер міста – Ігор Колихаєв. Згодом, у червні того ж року Колихаєва затримали співробітники ФСБ Росії. Дотепер він у полоні.

«Треба віддати належне міському голові, він залишився в місті, але ні керівника обласної адміністрації, ні керівника обласної ради. Знову таки молодці обласні депутати, вони зібрали термінову сесію, проголосували, що Херсонська область – це Україна, щоб навіть ніхто не думав нічого іншого, навіть ОПЗЖ ті всі партії сказали, що Херсонщина – це Україна. Мені дуже було неприємно бачити, що в Херсоні не залишились нікого, а ні військових на той час, була біля мосту десь ближче артилерія, дякую їм просто, а так нікого, ні правоохоронців, ні прокурорських, ні служби безпеки, навіть МНСників не бачив», – каже колишній голова Херсона.

Миколаєнко разом із родиною – дружиною, донькою та матір’ю – залишались в окупованому Херсоні. У квітні 2022 року колишнього чиновника виманили на зустріч і викрали співробітники ФСБ.

«Мене запросила на зустріч людина з тероборони і каже, що є певна інформація, яку треба передати, як кажуть, на велику землю.

У мене були можливості проінформувати керівництво Збройних сил через моїх знайомих. І каже, треба обов'язково передати. Я кажу, по телефону. Ні, треба зустрітися, обговорити, порадитися. А це була пастка, щоб мене затримали.

Мабуть, що його затримали, я так розумію, і сказали, що витягуй Миколаєнко, тоді будеш вільний. І він витягнув, судячи з усього, не тільки мене. Я прийшов на місце зустрічі, на великій швидкості приїхала автівка, вискочила людина зі зброєю, мене схопили. Каже, він? Він. Кинули в багажник, повезли в підвал», – каже Миколаєнко.

Затримання і допити

Понад два тижні його утримували у відділку поліції в Херсоні, який під час окупації російські військові перетворили на катівню. Побиття, допити, знущання тривали безупинно, каже Миколаєнко:

«На першому же допиті ФСБшніки записали протокол, вони мені дали його вичитати, що я максимально заважав входженню російських військ в місто Херсон. Мені приємно, що я заважав, але я так, чесно кажучи, думав, що я не так багато зробив для цього, щоб вони не зайшли, точніше, я нічого не зробив, щоб вони не зашли, майже нічого, але їхня оцінка мене надихає.

Стоїш, тобі кажуть, руку на стіну, ти руку на стіну і тобі дубинкою гумовою по цій руці.

Ти навіть їсти не можеш, вона тобі розпухла або давай п'яту свою. Знімаєш шкарпетку і по п'ята б'ють, щоб ти ходити не міг. Такі розваги у них.

Я щось не витримав, щось сказав, так він кожного разу потім мене цією дерев'яною кіянкою по голові бив, аж прямо заходився у злобі.

Або шокером, отак по всьому тілу починаючи по колу.

І кричить так... Ви знаєте, таке враження, що він якесь сексуальне задоволення отримував від цього, бо так кричав. У мене вже шкіра тхне горілим, спаленим, такий запах неприємний, а він кричить і пішов далі. Таке було.

Але це не дивно... Через це пройшли всі, через ці допити з тапіками»

У полоні Володимира Миколаєнка змусили дати інтерв'ю російському пропагандисту.

Між записами його били, імітували розстріл, стріляли над головою, а потім знову приводили російського журналіста, який допитував його про Другу світові війну, 9 травня та Романа Шухевича.

«Щоб я визнав, що це ворог українського народу, що вони вбивали мирне населення. Я не знаю. Це було у нас інтерв'ю біля вічного вогню, але були інтерв'ю і там у дворику цієї катівні, біля будівлі управління обласної поліції нашої, вони заводили у дворик і тут же налупасять, такий спочатку інструктаж з гумовою палицею в руках.

По великому рахунку, я не знаю як у інших хлопців, а мене била одна людина, всі інші були такі начебто інтелігентні, питання задавали такі правильні і так розмовляли без мату. А той приходив, хотів на допиті мене поб'є, то в камеру прийде і поб'є, десь побачив ці мої фото з Майдану з 18 на 19 в 2014 році, коли горів Будинок профспілок, а я там в касці, на касці було Херсон написано.

Знайшов таку каску, розмалював червоними зірками, написав: «росіяни – брати наші, вибачте». Притягнув ту каску і сказав, щоб я її не знімав. І по голові мене так і лупасив, по цій касці. Любив він таким займатися. Зараз це смішно, а тоді було неприємно.

В Херсоні мені, до речі, перший раз зламали ребра, потім в Воронежі, потім на прийомці в Пакіно. Так що, от таке»

Колишнього міського голову також схиляли до співпраці з окупаційною владою ще до викрадення і вже під час допитів.

«Давай йди працюй, займай будь-яку посаду. Така невеличка шахматка, з посадами з різними, вписуй своє прізвище. Ще тоді Сальдо вони не призначили, і там було вільне місце, хоч туди вписуй Миколаєнко.

Потім з'явився Сальдо, а потім на кінець квітня з'явився якийсь Кобець. Я не знаю, що це за людина, а він очолював місто. От тим не менш, до відправлення до Севастополя, це було другого травня, вони мені пропонували цю співпрацю. Навіть коли нас вивозили рано-вранці, десь о 4-5 годині в Севастополь, то вийшов їхній керівник ФСБ, чи хто там, каже, що у тебе ще шанс не поїхати туди. Я кажу, та ні, я буду їхати»

Із Херсона Володимира Миколаєнка переправили до окупованого Севастополя. Звідти – в місто Борисоглібськ Воронезької області Росії. Там у СІЗО його утримували 5 місяців. Це місце, стверджує Миколаєнко, одне з найжахливіших.

Тортури там тривали цілодобово:

«Били в Воронежі три рази на день: ранішня перевірка, вечірня перевірка і коли на прогулянку ведуть, то стояли вже на кожному поверсі.

На кожному поверсі ти отримував цією палицею гумовою по спині чи по голові, чи по чомусь іншому.

Собак на нас натравлювали. Це було нормою для них.

Там було жахіття, але десь уже під кінець зменшилося трохи: менше трохи стали бити.

Але мені діставалося постійно, бо вони вимагали, щоб ми, коли вибігали в коридор, сідали на шпагат, а я і шпагат – це речі несумісні. І мене постійно били по ногах, постійно лупцювали. І примовляли: ти у нас станеш на шпагат, будеш як монах шаолінський»

Журналістка Крим. Реалії запитала Володимира Миколаєнка про те, як йому вдалося витримати все це і не зламатися?

«А ви знаєте, поруч були такі хлопці, які підтримували в тяжку годину, в тяжку хвилину. Це дуже важливо, що ти не сам.

На жаль, ломалися деякі: різали собі вени, горло різали, в петлю лізли. Були такі. І я з жахом думаю, як можна відновити психіку після всього цього, особливо у молодих. Бо дехто не витримував цих побиттів, і під себе ходили від цього жаху. Як відновити цю дитину?

Він повернеться в Україну і буде боятися любого шереху. Як їх відновити? Як врятувати? Що треба робити? І це треба зробити, бо кожне життя – це найдорожче, що повинно бути в нашій державі. Треба зберегти кожне життя.

Я розумію:війна, люди гинуть, але маємо створити такі умови, щоб зберегти наше найдорожче, що у нас є – наших людей»

1 жовтня 2022 року Володимира Миколаєнка російська влада доправила у виправну колонію в селищі Пакіно Володимирської області, де його тримали аж до звільнення. У полоні йому неодноразово пригадували його проукраїнську позицію та діяльність. Посаду міського голови Херсона він обіймав з 2014 до 2020 року. ВІн був учасником Революції гідності. І ще в квітні 2014-го він заявив – сценарій окупації Криму та Донбасу в Херсоні не пройде.

Ось цитата Миколаєнка від 07 квітня 2014 року:

«Через вчорашні події в Донецьку, Луганську та Харкові хочу відповідально заявити, що в Херсоні російський сценарій і провокації не пройдуть. Зараз тут все спокійно і не було навіть спроб штурмів та провокаційних зібрань. Міська влада, всі мої колеги та підлеглі, ми не допустим жодних сепаратиських починань»

Миколаєнко каже: розумів, що після Криму Херсон може стати наступним.

«Ми відчували, що наступними будемо ми. Люди розуміли, що коли так проковтнули Крим, швиденько, і зробили псевдореферендум і коли малювалася підковка, що це виключно землі російські, то ми розуміли, яка небезпека існує сьогодні, що російські війська підуть.

Мабуть, саме за те, що Херсон не примовчав, що Херсон дав відповідь Путіну. Бо тоді, коли він зробив таку заяву, що Україну створили Ленін, Сталін, що подарували їм всі ці території, всі чекали, що наші можновладці якусь відповідь вони дадуть на цею Вони мовчалию

А я зробив. Накидав таку заяву і вийшов з цієї заявою в сесійну залу, стосовно щодо заяви Путіна, що це території не України, а Москви. Там ми чітко вказали, що територія російська – це Москва і болота під ними там, що всі інші або завойовані, або підлістю якоюсь отримані.

В полоні мені пригадали, і сказали, що за ці слова ти будеш сидіти у в'язниці поки ти живий, а живим ти не вийдеш»

Шлях до обміну

До списків на обмін Володимира Миколаєнка включили ще в квітні 22-го року.

Одного разу він уже був за крок до свободи, проте, каже, сам добровільно відмовився йти на обмін, на користь важкопораненого полоненого.

«Я сварився з ними, коли був у полоні. Кажу: ви кажете про себе, що ви жорстокі в бою, але дуже милосердні люди. В дупу, вибачте, ви милосердні! Люди зійшли з розуму, люди хворі, де ваше милосердя, яким ви так хизуєтесья!? Чому ви їх не відпускаєте? Ви свідомо їх тримаєте, щоб просто потім сказати, бачите, ваші не хочуть вас забирати.

Тому саме тоді виникла ситуація і я сказав, що я не поїду, хай відправляють цих хлопців, які потребують лікування медикаментозного, втручання і у них є шанс відновитися, є шанс зберегти здоров'я. А я, на той час, не відчував себе аж таким хворим.

Зі мною 20 числа вивели 4 хлопців, які повинні були їхати на обмін. І був один хлопчик, йому років, я не знаю, 26, 27, може 28, мені здалося так.

Він, як мені здалося, збожеволів.

Нас 20-го перевдягли вже у військову форму, вже приготували на обмін, ми написали всі заяви, що ми не маємо претензій до російської цієї …рації і потім 21-го повернули в камеру і, кажуть, Україна не хоче вас приймати.

А потім вже 23-го нас вивели вдвох з Дмитром Хилюком, вкинули в автівку. Буквально це лічені хвилини були і того хлопця, який хворий, його не було з нами, його залишили знову в таборі. От якщо тоді стояв би вибір – його чи мене, повірте, от хочете вірте, хочете не вірте, я б сказав би, давайте хлопчика відправим, тому що у нього є шанс відновитися, а я там місяць, 2-3, до нового року я можу ще протриматися, я не знаю скільки я витримав би там. Українці, вони людяні, на відміну від цих»

На зустрічі полонених 24 серпня 2025 року рідних Володимира Миколаєнка не було. Донька служить у ЗСУ. Родина залишається в Херсоні. Після викрадення Володимира вони нікуди не виїздили. Зруйновано дім його матері, пошкоджено і його житло. Усі ці роки зв'язку з родиною у нього не було. Миколаєнко навіть не знав, де вони і чи живі.

«Я постійно переживав за матусю, бо коли їй сказали, що мене затримали, вона потрапила в лікарню, відмовили ноги і коли я повернувся, мені навіть страшно було телефонувати рідним.

Я з радістю дізнався, що все гаразд, що матуся жива і мене звільнили 24 серпня, а у мами 25-го був день народження – 91 рік. Телефоном казав: Мамочко, я так тебе люблю! Взагалі, знаєте, ми дуже в цьому житті мало кажемо гарних слів нашим рідним.

Ти тільки там розумієш наскільки це дорогі для тебе люди і що їхні життя, їхнє майбутнє – дорожче тобі нічого немає.

От це майнове – це плювати, плювати!

Там зруйновано практично все і у мами, і у сестри, і у доньки, і у мене пошкоджено, але головне, що всі живі і здорові»

Минуло лише кілька тижнів після повернення на волю, та колишній міський голова Херсона вже хоче братися за роботу і бути корисним – повертати українців з російського полону і мріє якнайшвидше на власні очі побачити рідний Херсон.

«Я кожного дня, знаєте, певний дискомфорт відчуваю, що хлопці там сидять, а я тут вже на волі. Для мене завдання – допомагати витягувати хлопців, тому я запропонував Ірині Верещук, якщо ви бачите можливість мене до цього процесу залучити, то я готовий на громадських засадах брати в цьому участь. Якщо ні, буду їхати допомагати відновлювати Херсон, боронити Херсон...»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Били і чоловіків, і жінок». Що розповідають херсонці про полон під час російської окупації?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Йому пропонували продати Херсон Росії». Чому РФ не звільняє з полону мерів з півдня України?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У рамках обміну полоненими до України повернувся колишній мер Херсона Миколаєнко – відео