На тлі повідомлень про скупчення російських військ вздовж кордону України, на передовій ситуація менш напружена. Вогонь у бік українських військових не припинився, однак і ескалації на Донбасі не спостерігають.

«Контролюємо ситуацію», – сухо відповідають військові. І відповідають без затримки.

До спостережних позицій під Новозванівкою, що на Луганщині, нам доводиться добиратися стареньким уралом, який дереться ярами через розкислу глинясту землю. Не поспішаючи і видаючи ричання мотору, машина впевнено забирається на «панівну» висоту.

«Це машина мого побратима. Моя зараз на ремонті. Осколок поцілив у радіатор. А у побратима осколкове поранення. Тепер у госпіталі, лікується. Поки його немає, то їжджу на цій машині», – стукає по кермо Григорій і викручує то вправо, то вліво, – «він молодець (йдеться про пораненого побратима – ред.). Відремонтував сам, сам мотор перебрав. Їде. Добра машина», – каже водій.

Повільним темпом «Урал» проходить останні калюжі й завертає в лісопосадку. Опорний пункт. На дворі сутеніє, а за якусь мить наче по команді на вулиці вимикається світло. Темно. Після мокрого снігу і за плюсової температури окопи «попливли». Від бруду не рятують ані дренажі, ані гумові чоботи.

Нічний бій

У повній темряві нічого не видно, а від незвички за кілька годин починають боліти очі і уява домальовує різні силуети. Сідає туман.

«Піууууу… Піууу».

Акуратно над головами пролітають дві кулі. Військові доповідають по штатному зв’язку про обстріл, дістають кулемет і випускають кілька черг і бік земляного насипу.

«Мусимо трішки втихомирювати і не давати можливості перебрати ініціативу на себе», – каже нам Сергій. На війні чоловік з 2014 року. Після мобілізації залишився служити в армії, в якій по сьогоднішній день.

«Молодому поколінню допомагаю. Є такі елементарні речі, які приходять з практикою. То ж роз’яснюю».

Загалом ще кілька пострілів над головою, ще кілька черг у відповідь. Так і минула ніч. Тут, під Новозванівкою, кажуть, у цю ніч було найбільш тихо за останній місяць.

За кілька десятків кілометрів на Схід розкинулося село Кримське. Околиці села регулярно обстрілюють із різних видів озброєння. В деяких ділянках фронту дистанція між позиціями доходить до смішних кількох десятків метрів. Нині туди добратися вкрай складно. Усі під’їздні дороги розбиті важкою технікою і розкисла земля вперто не пропускає позашляховики.

«Передавимо як курчат» – солдат

Що не скажеш про Трьохізбенку, що в кількох кілометрах від Кримського. Природній водний бар’єр – річка Сіверський Донець – тут розділяє українські сили та російські гібридні війська. На тлі розмов про можливе повномасштабне вторгнення Росії заводимо бесіду на цю ж тему із солдатами.

«Цих, «товарищів» за «порєбріком», за річкою, ми можемо передавити, як курчат. А якщо «підключиться» Росія, нуу… підключиться то підключиться. Є у нас чим відповісти. Буде важко, але відіб’ємося», – каже нам Олександр.

Чоловік воює ще з 2014 року. За спиною великий бойовий досвід – понад 7 років. Каже, що попри інформацію про скупчення військ неподалік кордону України, сьогодні немає передумов для повномасштабної війни.

«Перед якимись великими наступами, як правило, проводиться розвідка боєм. Останній час, якщо я не помиляюся, в 2019 році на Луганщині була спроба прориву за допомогою бойової техніки (йдеться про спроби захопити спостережні позиції неподалік Золотого-4 у лютому 2020 року), де дійсно пішли у наступ. То, наразі, тут таких фактів немає. Обов'язково має бути розвідка боєм та артпідготовка. Але час ще є, спостерігаємо».

Напруження на лінії фронту дійсно зменшилося. Солдати кажуть, що за останні кілька днів обстрілів стало менше. Хоча й очікували провокацій у день Збройних сил, каже нам Петро. Чоловікові майже 60 років, а солдати його називають «Батя».

«Щось не до добра вони оце мовчали. Ми очікували, що до дня ЗСУ будуть щось робити. Але, слава Богу, минуло. Наші не чув, щоб стріляли, що відповідали, – в якийсь момент нашу розмову переривають кілька розкотистих вибухів з боку кримського – О, знову прийшов… приход. О, наступний. Це вже лупить «Нона» (самохідна артилерійська гармата 2С9 із снарядами 120 міліметрів – ред.) з того боку. О, ось наступна, ближче. Це вони вже зараз пристріляються», – каже нам «Батя».

Протягом дня в районі Кримського на Луганщині ми чули вибухи з різного озброєння. Військові запевняють, це звична ситуація для цієї ділянки.

На запитання, чи вірить «Батя» у те, що Росія вдасться до повномасштабної війни, чоловік посміхається і спочатку вказує рукою у бік окупованої території та додає, що Україна вже воює, утім, у повномасштабну війну не вірить.

«Я не вірю. Я не повірю, що вони попруть. Нереально. Найголовніше, що бійці налаштовані. Молодий склад, який служить, запитують: що там, скільки – 80-90 тисяч? Я ж кажу їм, не попруть, їм забракне такої наглості», – усміхається чоловік із сивою бородою і повною щелепою золотих зубів.

Владислав веде нас до спостережної позиції. Бронежилет, каска і автомат – все при собі. На війні перший раз. Раніше активно займався спортом. Нині служить у лавах ЗСУ.

«Готуємося до всього. Треба бути готовим до всього. Так що… Це ж, знаєте, чутки є чутки. Якщо дійсно відбудеться повномасштабний наступ, що будемо робити? Будемо стояти до кінця», – каже нам солдат.

Чи вірять у Трьохізбенці в атаку Росії?

В селищі залишилося проживати не так багато людей. Більшість – люди похилого віку. Звична картина для прифронтових сіл: проблеми з роботою, комунікаціями і, зрештою, бойові дії, до яких складно звикнути, змушують людей шукати кращу долю. За словами місцевих жителів, до війни в селищі проживало близько п’яти тисяч людей. Нині, кажуть, аби з півтора тисячі набралося – було б добре.

«Транспорту немає. Найближча лікарня – у Щасті, туди 40 кілометрів їхати. А чим? Автомобіль найняти грошей коштує, а їх тут, як бачите, немає», – показує нам Андрій. Чоловік легко шкутильгає. Каже, нещодавно завантажував дошки у сусідній Кряківці. Не побачив в сараї гранату – підірвався на ній.

«Хто заклав – так і не відомо», – каже він.

Зрештою, чи знову атакуватимуть російські війська українські території – відповідь у селі однозначна – ні.

Тим часом в Трьохізбенці місцеві жителі знають, що таке війна, не з екранів телевізорів. Щодня снаряди літають над їхніми головами, утім, вони не вірять, що Росія може повномасштабно атакувати.

«Якщо Зеленський не полізе, то і вони не полізуть. Хай уже буде, як є. Все. Профукали то профукали. Кордони поставте, введіть миротворців, ООНівців. А вони хай Росію введуть. І щоб ніхто нікуди не ліз», – каже Андрій.

Селище напередодні обстріляли із мінометів та артилерії. Місцевим довелося ховатися у підвалах. Було поруйновано декілька будинків, у них щоправда вже ніхто не живе.

Внаслідок російської агресії, з квітня 2014 року до жовтня 2021 року на Донбасі загинули понад дві з половиною тисячі військових. Крім того, внаслідок бойових дій загинули щонайменше три тисячі цивільних осіб. Домовленості про припинення вогню регулярно порушується.