У своєму виступі перед учасниками парламентського саміту «Кримської платформи» президент України Володимир Зеленський заявив, що механізм «Кримської платформи» може стати прикладом для інших гуманітарних і дипломатичних платформ, «що сприятимуть деокупації інших територій, які колись були захоплені – від Придністров’я та Абхазії до Північних територій».
Залишу осторонь питання Курильських островів – це спадщина Другої світової війни, і в цьому випадку Російська Федерація має вирішити проблему, що дісталася їй та Японії від Радянського Союзу (причому треба визнати, що радянське керівництво часів Микити Хрущова було набагато конструктивнішим у своїх підходах, ніж російське керівництво часів Володимира Путіна).
Проте проблеми фактично окупованих Російською Федерацією територій на пострадянському просторі – це, певен, уже не просто територіальна суперечка з далекого минулого. Кожна з таких проблем перетворює країну, яка втратила свою міжнародно визнану територію, на «державу-інваліда». Кожна з таких проблем дозволяє Росії використовувати самопроголошені республіки як важіль тиску на суміжні держави, блокувати їхній самостійний вибір, створювати приводи для втручання у їхні внутрішні справи, зрештою, розпочинати війни.
Необхідно визнати, що ще у 1980-ті роки потенціал національних конфліктів біля Радянського Союзу був серйозно недооцінений і західними спостерігачами, і суспільством у самих колишніх радянських республіках.
Фактичний контроль Росії над частиною їхніх територій став і механізмом, і моделлю для подальших дій Кремля
Спільним місцем стали розмови про те, що Радянська імперія розпалася «фактично безкровно», окрім кількох невеликих етнічних і регіональних конфліктів у кількох порівняно невеликих республіках. Словом, добре, що на такій величезній території не повторилася Югославія!
Але, як відомо, диявол криється в деталях. Саме в цьому «якщо не рахувати». Так, Грузія чи Республіка Молдова – це невеликі країни. Але, гадаю, саме фактичний контроль Росії над частиною їхніх територій став і механізмом, і моделлю для подальших дій Кремля.
На початку 1990-х ми обговорювали конфлікт між Азербайджаном та Вірменією за Нагірний Карабах, оголошення «незалежності» Абхазії, Південної Осетії та Придністров'я (при цьому Росія продовжувала визнавати територіальну цілісність усіх республік колишнього СРСР – навіть якщо фактично сприяла сецесії).
Через 30 років конфлікт навколо Карабаху все ще далекий від завершення, більше того, на території самого регіону з'явилися російські військовослужбовці, з чим погодилося і вірменське, і азербайджанське керівництво.
2014 року Росія заявила про «приєднання» українського Криму, а 2022 року спробувала анексію ще чотирьох українських регіонів
«Незалежність» Абхазії та Південної Осетії визнана Росією, при цьому їхні збройні сили фактично об'єднані з російською армією. Придністров'я продовжує існувати як ніким не визнана «республіка», що перебуває під російським протекторатом. Не вирішено жодну з проблем тридцятирічної давнини!
Але при цьому ще 2014 року Росія заявила про «приєднання» українського Криму, а 2022 року спробувала анексію ще чотирьох українських регіонів, зокрема так званих «народних республік» Донбасу, чию незалежність визнала за кілька місяців до «приєднання». І це – свідома політика агресії, нівелювання значущості державних кордонів та суверенітету незалежних країн.
Що станеться, якщо міжнародній спільноті не вдасться домогтися повернення Росії до її міжнародно визнаних кордонів та відмови від підтримки і спонсорування конфліктів на пострадянському просторі? Інструментарій дестабілізації продовжить застосовуватися, певен, усюди, де цього захоче Кремль. І через кілька років до списку конфліктів та територіальних «здобутків» Москви, гадаю, доведеться додати нові регіони. А до списку «держав-інвалідів» – нові країни, розвиток яких захоче зупинити Росія.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
