(Рубрика «Точка зору»)
Хоч коня, хоч шоумена
Тріумфальна, без жодного перебільшення, перемога шоумена Володимира Зеленського на президентських виборах в Україні – це не просто перемога над чинним президентом Петром Порошенком. Це ще і безумовна перемога над цілим політичним класом, над системою, яка після цієї перемоги буквально лежить у руїнах. Адже в першому турі Зеленському, окрім Порошенка, програли досвідчені відомі політики, які ще за кілька місяців до висунення його кандидатури претендували на проходження до другого туру виборів. Що ж сталося?
Найпростіше пояснити такий феноменальний результат розчаруванням громадян у владі, втомою від бідності, війни та корупції, прагненням побачити нові обличчя у владі, що й будуть сьогодні робити багато спостерігачів. Ще один важливий мотив, про який скажуть прихильники Петра Порошенка – байдужість багатьох громадян до державних атрибутів, завдяки чому тріада «Армія. Мова. Віра» не могла не програти простому пацанському «Ми їх зробимо».
Всі ці пояснення були б хороші, якби Володимир Зеленський перебував на політичній сцені України в гордій самоті у битві з державним драконом, і ми не хотіли б зрозуміти, які ще гравці, окрім новообраного президента, стають бенефіціарами державних руїн. Але для того, щоб зрозуміти та побачити це, доведеться повернутися у 2014 рік.
Тоді, на піку протистояння протестного руху та Віктора Януковича, виявилося, що олігархи, які здавалися природними союзниками його режиму, не в захваті від тих кримінальних правил, які президент нав'язав державному організму. Дніпропетровська команда олігарха Ігоря Коломойського підтримала Майдан. Дмитро Фірташ та Сергій Льовочкін, який пішов у відставку з поста глави Адміністрації президента, на самому початку протестів, явно хотіли, щоб президент ослаб. Віктор Пінчук завжди був готовий до діалогу з опозицією, а Рінат Ахметов зберігав свій традиційний нейтралітет, заснований на простому правилі – з ним завжди домовляється будь-яка українська влада.
Крах Януковича означав і крах всієї створеної ним системи влади, інституцій, навіть самої держави. І вплив олігархів у цій новій народній стихії теж ослаб, але не надовго. Тому що перші ж дні російської агресії продемонстрували: країну не можна відстояти без підтримки олігархічних кланів. Стало відбуватися те, що важко собі було уявити навіть в епоху Януковича, не те що після Майдану. Ігор Коломойський став главою адміністрації Дніпропетровської області, а його соратник Ігор Палиця очолив Одеську область. Були спроби умовити Ріната Ахметова очолити Донецьку область, на чолі якої в результаті опинився його давній партнер Сергій Тарута. Для того, щоб забезпечити собі успіх на виборах президента країни, Порошенко був змушений заручитися підтримкою Фірташа та Льовочкіна на спеціальній зустрічі у Відні. Нова, постмайданна Україна з кримінальної республіки знову перетворилася на олігархічну державу.
Четвірка повністю контролює телевізійний простір країни, що визначає уявлення більшості громадян про те, що відбувається
Однак, і це важливо зрозуміти, як олігархічна держава Україна не розвивалася. Нова влада не стільки з власної волі, скільки під тиском західних кредиторів почала обмежувати олігархічний вплив. З усіх олігархів найбільше постраждав Коломойський, вимушений покинути країну, втративши контроль над компанією «Укрнафта» та «Приватбанком». Але не тільки він, а й Фірташ з Пінчуком могли вважати, що Порошенко занадто переоцінює важливість президентської посади й даремно уявив себе рівнею справжнім господарям країни. Ну а Ахметов, як і раніше, зберігав свій звичний нейтралітет. І ще контроль над телевізійним холдингом. Власне, ця четвірка повністю контролює телевізійний простір країни, що визначає уявлення більшості громадян про те, що відбувається. Новиною цієї виборчої кампанії стало те, що до цього, вже класичного контролю додалося вміння працювати з новими технологіями, а значить, з новими поколіннями олігархічних підданих.
Олігархи можуть ввести в президентський кабінет того, кого вважатимуть гідним
Сигнал, який олігархи послали цією виборчою кампанією всьому українському політичному класу, простий: той, хто не хоче з ними домовлятися, не хоче їх почути, той, хто зазіхає на їхню власність, не може розраховувати на перемогу на виборах, а вони можуть ввести в президентський кабінет того, кого вважатимуть гідним. Хоч коня, хоч шоумена. І я не сумніваюся, що цей сигнал уже почутий і засвоєний, а значить, новий парламент буде перебувати майже під тотальним олігархічним контролем. Так що українську державу, яка намагалася з олігархічної вольниці стати справжньою державою, розгромив не відомий артист і не втомлені громадяни. Її розгромили саме ті, хто хоче, щоб держава залишалася всього лише інструментом їхнього привілейованого клубу мільярдерів. І якщо після виборів президента та парламенту їх план остаточно втілиться в життя, незабаром Україну (як і сусідню Молдову) опозиціонери будуть називати «захопленою державою» – що, втім, особливого впливу на систему ухвалення рішень мати не буде.
Перешкодити здійсненню цього плану можуть новий президент і український народ. Новий президент – якщо він в ейфорії своєї перемоги та народних очікувань перестане розуміти, чому він має зважати на інтереси тих, кого роками веселив на концертах і вечірках. Але в такому випадку Зеленський має бути готовий до справжньої політичної війни на знищення, а ми не знаємо, чи готовий він, чи хоче він тримати удар. А український народ – якщо олігархи будуть схиляти владу до домовленостей з Москвою, які здадуться зрадою активній частині суспільства. Тоді Україна знову зануриться в повстання, яке підтримає та частина олігархічного клубу, яка вважатиме, що конкуренти отримали занадто багато влади та власності.
Це, до речі, ще одна, найочевидніша можливість перешкодити наступу олігархів на ослаблену державу. Мільярдери знаходять спільну мову, коли потрібно об'єднатися проти впливу державних структур, але не зберігають єдності після перемоги. Історія «семибанкірщини» в Росії – яскрава тому ілюстрація.
Вже через кілька тижнів олігархічні телеканали почнуть війну на знищення конкурентів господаря, близькі до олігархів політики почнуть боротися один з одним в ефірах, президентська адміністрація почне укомплектовуватися представниками протиборчих кланів, а журналісти-розслідувачі будуть виявляти в своїх електронних поштових скриньках нові «прослушки», документи з офшорів та сенсаційні фотографії. Саме завдяки цій нездатності домовлятися перемога олігархів над державою поки що обертається не авторитаризмом, а специфічною українською демократією. Ну а що буває з країною, коли держава та олігархи виявляються здатними дійти згоди, нагадувати не потрібно.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Оригінал публікації – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
