ЛЬВІВ ‒ У Львові очікують прем’єру моновистави «Танго капелана». Сценарій написаний на історіях, які розповіли священники, які й стали прообразом героя.
Режисером вистави є чинний військовослужбовець ЗСУ, актор Андрій Сніцарчук, який старається відтворити у постановці те, що бачив і бачить на війні, що триває.
Про що говорить капелан із Богом, коли перебуває поблизу лінії фронту і бачить понівечені тіла, страх в очах, коли набирає номер рідних, щоб повідомити страшну звістку про загибель рідної людини?
Вистава про душевні переживання і емоційний стан військового священника, який щодня з українськими військовими на фронті. Але головним запитанням у виставі є: «Чому капелан не може взяти до рук зброю?».
Я не знаю, як би повівся чи хто інший зі священників, якщо б була неординарна ситуаціяОтець Домінік
«Це була основна тема приватної молитви чи радше молитви-нарікання. Чому я не можу взяти до рук зброю? Якщо я – українець, якщо я – чоловік, то чому не можу брати у руки зброю, якщо війна прийшла туди, де я виріс, у Харків? Відповіді остаточної для себе я не маю. Я не знаю, як би повівся чи хто інший зі священників, якщо б була неординарна ситуація, чи взяв би зброю. Я познайомився з мусульманами на війні, ми подружились, у них є своя позиція і вибір. Мусульмани служать і беруть зброю до рук», – говорить монах, військовий капелан, отець УГКЦ Домінік (Налисник).
При тім залишається міцним духомЯрослав Нудик
Вистава аматорського театру «Старенький трамвай» не дає відповіді на це складне запитання. І військовий капелан, роль якого виконує співак вокальної формації «Піккардійська Терція» Ярослав Нудик, наводить собі багато аргументів, чому. І від того мучиться.
«І при тім залишається міцним духом. Я мав прохання до автора сценарію Романа Онишкевича, щоб у п’єсі була частка гумору, і вона там є. Біль, напруга, іронія, чорний гумор. І не все так сумно на сцені», – говорить актор.
Ярослав Нудик розповів, що знайомство з капеланом, отцем Домініком наштовхнуло його на ідею про виставу. Розумів, що багато військових капеланів служать і щодня переживають важкі думки, долають труднощі.
Є війна, віра, БогЯрослав Нудик
«Є війна, віра, Бог. Мав довгі розмови з отцем Домініком. Я знайшов у собі силу, що зможу передати оцю інтонацію, діалектизми. І мені найбільше хотілося тут зіграти не священника, а є така фраза: «Я – не святий, я – просто людина на війні» – і це передати найважче. Бо треба відтворити отой внутрішній світ – і це надзавдання», – говорить Ярослав Нудик.
Декорація – бліндаж
Декорація вистави з одним актором – бліндаж. Це обитель священника-капелана на війні.
Режисерський задум втілив актор Андрій Сніцарчук, який добре відчуває тему, тому що чотири роки є військовослужбовцем ЗСУ.
Режисер каже, що довший час впирався проти ідеї Ярослава Нудика зробити таку виставу. Причиною була саме тема війни.
Я готовий до цієї теми, але чи суспільство готове?Андрій Сніцарчук
«Дуже пручався. Я готовий до цієї теми, але чи суспільство готове? Не хочуть зараз люди цієї теми. Це те, що сьогодні спостерігаю. Тому я пробую у виставі зійти з теми війни. І там буде сміх. Спочатку сказав: добре, а потім були сумніви, які були пов’язані з моєю службою. Це треба вибирати між службою та творчістю. Армія такого вибору не дає, поки що вдається поєднувати. А що буде завтра? Хіба по телефону підказуватиму», – розповідає Андрій Сніцарчук.
Герой вистави – це збірний образ кількох реальних капеланів. Чи впізнав себе отець Домінік? На це запитання священник відповів, що це незвичне представлення капеланів. Бо коли читаєш чи дивишся фільм, то, переважно військових капеланів показують як супергероїв.
Якщо вистава комусь знову пригадає, що війна йде далі, то вже зроблено добру справуОтець Домінік
«А тут показано внутрішній стан. Це сподобалось. Перегукується з багатьма історіями, які пережив. Я не боявся, що впаде тінь на церкву, тому розвів всі свої історії авторам. Вони не є іншими, аніж у тих людей, які теж були в зоні бойових дій. Там нічого романтичного. Якщо вистава комусь знову пригадає, що війна йде далі, то вже зроблено добру справу», – зауважує отець Домінік.
Найважче у капеланстві для нього – повідомляти рідним про загибель бійця, а найнеприємніше, коли просять поговорити з військовим, який відмовляється йти на позицію. Через таке, каже, проходить багато військових капеланів.
У назву вистави «Танго капелана» вклали ритм, темп, динаміку, які є у танці. Це рухи вперед, назад, несподіваність і неочікуваність, немов гойдалка. Саме це й асоціюється із настроєм головного героя, коли його заполонюють сумніви, вагання, пошуки межі між вірою і служінням капеланом, між духовним і людським.
Капелан роздумує над тим, якщо візьме до рук зброю, то це сприйметься як блюзнірство, що він не вірить у силу Христа. І цього боїться. А ще освячує хрестом бійців на бій, а дехто не повертається. Допомагає людям знайти душевну рівновагу там, де панує пекло війни. Він не може піти разом з бійцями, але благословляє їх.
Герой запитує Бога, не очікуючи відповіді, бо знає, що той його чує.
Прем’єру моновистави «Танго капелана» у Львові планують показати 21 серпня.
Втілити творчий задум допоміг фінансово Український культурний центр.
Учасники проєкту хочуть свою виставу показати бійцям.
Форум