Доступність посилання

ТОП новини

«Забута війна» при щоденних жертвах: чому ветерани кажуть, що «все дарма»


Біля Стіни пам'яті полеглих за Україну. Київ. 29 серпня 2019 року
Біля Стіни пам'яті полеглих за Україну. Київ. 29 серпня 2019 року

Які фактори викликають розчарування в учасників бойових дій? Чи достатньо і чи правильно влада комунікує із суспільством про війну? Що є головною небезпекою цього моменту в історії протистояння України збройній агресії російських гібридних сил? Про це – у розмові із кандидатом історичних наук, оборонцем Донецького аеропорту, Народним Героєм України – Кирилом Недрею.

Кирило Недря
Кирило Недря

– Чому багато учасників бойових дій зараз кажуть: «все дарма», «пробачте, що не вбили» і висловлюють інші слова розчарування?

– Бо немає логічного продовження і тим більше немає логічного завершення того, заради чого було затрачено стільки зусиль, часу, здоров’я, родин, життів...

Війна – реальна війна із танками, гарматами, пораненими і убитими –

Ми не дійшли до замороженого конфлікту, ми дійшли до «забутого конфлікту»

досі існує в житті лише дуже невеликої частини людей.

Мирне життя, яке має більшість, оплачене життями загиблих, але ця більшість воліє ігнорувати цю війну.

Ми, загалом, не дійшли навіть до «замороженого конфлікту», до якого ніби нас намагалися вести. Швидше за все ми дійшли до «забутого конфлікту», або, принаймні, ми до нього на шляху.

Це риторика, яку чути на різних рівнях влади і суспільства.

І весь трагізм, насправді, у тому, що влада навіть не продукує сама ці тези, вона лише підтверджує і користується існуючою думкою переважної більшості суспільства. І така думка виникла не учора, правда ж?

Звідси і розчарування ветеранів, звідси і фрази про «все дарма». До того ж, їх активно підтримують у політичній площині, щоб ветерани були у мобілізованому стані.

– То що ж відбувається?

– Та особливо нічого нового: «війни немає», «домовилися про перемир’я», перемоги не було і у класичному розумінні не може бути…

Все та ж відсутність системної політики та, хоча б, комунікації, де б речі називалися своїми іменами, а дії пояснювалися ще на стадії задуму.

Безумовно, що я сам із задоволенням би читав новини про звільнення одного населеного пункту за іншим, а потім і про вихід до кордону.., або, принаймні, про складання зброї найманцями і колаборантами (бо «регуляри» пішли по-тихому ще раніше), але такого найближчим часом не буде.

Не буде, як би того не хотілося. І про це теж треба казати, бо безнадійне очікування – найстрашніше, що може бути...

Це вам скаже будь хто, кому таки довелося відчути війну по-справжньому. Таку війну, де мовчання, як і недомовки – вбивають. Тому, серед офіцерів 14-15-го таких було обмаль, бо з них питали за сказане прямо на місці. В одному окопі.

Кирило Недря у Донецькому аеропорті. Жовтень 2014 року
Кирило Недря у Донецькому аеропорті. Жовтень 2014 року

– Влада, як здається, вважає, що вона достатньо комунікує із супільством, пояснює свої дії…

– Комунікація є, але вона така, шо часом ще більше напружує. Із того, що бачу, небезпечною є поділ повістки дня по агресії на дві частини: Донбас – окремо. Крим – окремо.

Причому, першочерговим є саме Донбас, а у якості співбесідників у діалозі по ньому, активно виштовхують самих сепаратистів, усіляко виводячи Росію за коло агресії і перетворюючи на таке собі «добро з кулаками», яке лише прийшло на допомогу.

Ну, а Крим тихесенько взагалі йде з інформаційного поля і уваги суспільства, адже (як би це цинічно не звучало) там ніхто не гине, а доступ туди хоча і ускладнився, але поїхати влітку відпочити можна. Так розмірковує досить велика кількість населення.

От тому, через невиправдані і безпідставні щоденні очікування таких новин по ТБ чи у стрічці фейсбуку, і виникають думки, що «все дарма»...

– Про що це свідчить? Який це має вплив на внутрішню ситуацію в країні?

– Це свідчить про те, що поступово ми наближаємося до того, що усе може стати «дарма»...

З кожним знятим кітелем і завершеним чи розірваним контрактом колись вмотивованого військового та штампом про пересічений кордон ним же, з метою залишитися на чужині, Україна до цього наближається.

Кирило Недря, консультант фільму "КІборги"
Кирило Недря, консультант фільму "КІборги"

Якось я прочитав, що критичного у цьому нічого не має, адже ідуть «не кваліфіковані робітники»! Я дуже і дуже здивувався, адже справа у тому, що у вмотивованої людини є бажання вчитися і розвиватися і навчити її так само легко, як і не навчити того, в кого мотивація на нулі. А виходить так, що обирають саме других. Бо вони приходять як у армію, так і у реальний сектор економіки.

Найпростіший приклад цьому: спробуйте знайти якісного сантехніка, електрика чи можливо муляра, щоб покласти кахель! Будете довго шукати. Точно кажу. Знайшли? Ок! Молодці! Ну, а тепер дізнаємося про ціну і час коли він буде вільний від замовлень. І от тут ми здивуємося ще більше....

Брак. Брак фахівців породжує брак у виконаній роботі. І це замкнене коло, і якщо його не розірвати, може бути «все дарма».

Так це ми ще говоримо про вмотивованих – тих, хто воював, хто не побоявся життям ризикувати. А що казати про тих, хто вважає, що і «війни немає»?!

Вони взагалі не готові витрачати своє «сьогодні» заради «завтра» країни! Їм треба щастя вже на вчора. І їм весь час хтось або щось у цьому заважає. А політики стараються, щоб весь час на роль того «хто не дає» підсовувати

Теж не далекоглядний підхід.

Тому у внутрішній ситуації панує все та ж таки невизначеність, невідомість, яку вже навіть дехто плутає зі стабільністю.

– У чому Ви вбачаєте головну причину роздробленості та конфліктів між учасниками бойових дій і волонтерами?

– Я не бачу ніякої «роздробленості». Між тими, хто дійсно воював і тими хто дійсно допомагав тим, хто на фронті – її немає. А от всередині спільноти усіх учасників – є і буде, бо не кожен учасник бойових дій у нас реально воював, а часом і взагалі не воював.

Скажу навіть більше, в реальності трапляється таке, що навіть той, хто був на полі бою – не був учасником цього бою.

Так само і з волонтерами, адже одні лише збирали чужі гроші, в той час як інші віддали спочатку все своє. І от у такій ситуації теж є провина держави, лише у цьому випадку за бездіяльність.

Чому свідчення про тих хто злякався чи прибрехав – не можуть їх УБД позбавити

У той час коли треба було одразу відділяти «зерна від полови», ми і досі не маємо механізму позбавлення статусу УБД або нагород за безпідставність їх отримання.

Досі і влада і сама ветеранська спільнота уникає публічних скандалів навіть довкола тих кричущих викриттів, що стають публічними.

І цинізм ситуації у тому, що аргументом у цьому послуговує начебто престиж і честь самих ветеранів, яким через такі справи буде завдано удару.

Шановні, вибачте, але тільки позбавляючи статусу УБД «аватарів», боягузів і «туристів» – ми можемо зберегти нашу честь.

Для мене загадка наприклад, чому декілька свідчень про участь у бойових діях на підтримку когось, можуть дати хід справі отримання УБД, а свідчення про тих хто злякався чи прибрехав – не можуть їх УБД позбавити?

Ось і усі протиріччя, як на мене.

– Що треба зробити, щоб об’єднати усіх тих, хто виступає за незалежну, сильну і справедливу демократичну Україну?

– Такі сили і так об’єднані. Принаймні, у цих людей спільні цінності і мета. Але їх меншість. А от що робити, щоб меншість стала більшістю – не скажу.

Поки таке відчуття, що суспільство поділене, кожен залишається при своїх думках, а в результаті програє Україна.

Хоча, це ж теж лише моя суб’єктивна думка, на яку одразу пролунають репліки: «та багато він там розуміє», «а що далі кров проливати?», «Ну, ну! Поумнічай, герой!».

– Яка головна небезпека поточного моменту і як їй треба протистояти?

– Головна небезпека – це вигорання, адже від постійної невідомості і очікування зношуються найміцніші нерви. Далі наступає – байдужість. До усього і усіх. Рухаємося до такого театру абсурду, коли в містах вулиця Леніна без проблем може пересікатися із вулицею Бандери, адже єдине чим вони будуть примітні – на одній буде маркет, а на іншій – бар, біля якого буде запарковано мерседес із написом на склі: «Спасібо дєду за побєду».

Протидіяти цьому можна лише невідворотністю покарання і правосуддям, а також грамотною інформаційною політикою. довготривалим процесом якісної освіти і виховання покоління, яке беззастережно сприйматиме власну країну, її історію, її героїв як цінність.

Читайте ще:

«Кіборг» Кирило Недря про те, чого не вистачає Україні для успіху і щастя​

«Ніхто не просунувся вглиб»: що відбувається на лінії розмежування після загострення​

Жовтень в обороні Донецького аеропорту: хронологія подій у розповідях учасників

  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG