Доступність посилання

 
«Злочин ніколи не буде забутий». Вдова Литвиненка про рішення ЄСПЛ, який визнав РФ відповідальною за отруєння її чоловіка

«Злочин ніколи не буде забутий». Вдова Литвиненка про рішення ЄСПЛ, який визнав РФ відповідальною за отруєння її чоловіка


Критик Кремля Олександр Литвиненко помер у Лондоні 2006 року від отруєння радіоактивним полонієм
Критик Кремля Олександр Литвиненко помер у Лондоні 2006 року від отруєння радіоактивним полонієм

Європейський суд з прав людини визнав Росію відповідальною за вбивство колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка – він був отруєний радіоактивним полонієм на території Великої Британії в 2006 році. У ході розслідування було встановлено, що він був отруєний полонієм, а стосунок до його отруєння мали, зокрема, колишній офіцер КДБ Андрій Луговий (нині депутат Держдуми Росії) і підприємець Дмитро Ковтун, що діяли, ймовірно, за вказівкою Кремля. Суд визнав, що, поза сумнівом, вбивство скоїли Ковтун і Луговий, і що при отруєнні Литвиненка вони діяли як агенти Російської держави. Рішення ЄСПЛ було ухвалене за позовом вдови Литвиненка, Марини. Як Луговий і Ковтун, так і офіційна Москва заперечують причетність до загибелі Литвиненка. Зокрема, офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова рішення ЄСПЛ назвала «помилковим». Телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», запитав про рішення ЄСПЛ і розвиток ситуації вдову Олександра Литвиненка Марину Литвиненко.

– Як ви дізналися про рішення ЄСПЛ і що відчули в той момент?

Те, що російську державу визнали винною, – це була, звичайно, головна перемога

– Я дізналася про те, що буде рішення суду, ще вчора (20 вересня – ред.). Мене попередив мій адвокат. Ми не знали, яке буде рішення, і просто він сказав, щоб я була готова вранці, досить у ранній час, що воно буде реалізоване. І він мені зателефонував, сказав, що є дві новини: одна хороша, інша погана. Я так трішки спочатку напружилася. Він сказав, що хороша новина в тому, що була визнана відповідальність російської держави за цей злочин. Ну і те, що суд не підтримав ту компенсацію, яку ми висунули, в розмірі три мільйони. На що я відразу сказала: «Бене, це не найголовніше». Він теж знав завжди, що те, що російську державу визнали винною, – це була, звичайно, головна перемога.

– Виконавці й тим більше замовники отруєння залишаються непокараними.

Злочин, який чинить російська держава проти особи, проти інших країн, ніколи не буде забутий

– Напевно, в цьому є велика різниця між мною і [іншими людьми] – в тому, що моя склянка завжди наполовину повна. Ви відразу ж бачите те, що це не зіграє ніякої ролі, що однаково люди, які скоїли цей злочин, залишаються під захистом російської держави. Але поступово, я думаю, все те, що роблю я, те, що роблять ті, які живуть в Росії, і ті, які продовжують боротися, незважаючи на те, що говорять, що це марно. Те, що Олексій Навальний, який сидить у в’язниці, і те ж саме – яка кількість песимістів з цього приводу: «Навіщо він приїхав?». Я думаю, що все-таки по крихтах все те, що роблять різні люди, охочі до якихось змін, вони до цих змін приведуть, або, у всякому разі, коли ці зміни відбудуться, все те, що і я, і інші робили, воно не залишиться безслідним. Я, на мій погляд, бачу дуже важливий фактор. Впродовж останнього часу дуже багато було критики на адресу і Євросоюзу, і європейських країн, і Америки, і Англії в тому, що всі прогнулися, всі такі слабкі, ніхто не хоче більше боротися з Путіним, погодилися з «Північним потоком-2». Так ось якраз такі випадки, чому вони і були сприйняті з ентузіазмом, доводять, що все-таки ні, що існує серйозна думка про те, що права людини важливі. І те, що злочин, який чинить російська держава проти особи, проти інших країн, він ніколи не буде забутий.

– Чи вважаєте ви для себе цю справу закритою?

– Звичайно, ні. Так виходить, що я не ініціюю щось спеціальне. За останні 15 років щоразу відкривалося вікно можливостей. По-перше, для того, щоб про це не забули, як це не намагалися зробити ні в Росії, і можу сказати, на мій жаль, що навіть влада в Англії якось намагалася менше акцентувати [увагу] на цих подіях – це не вдається. Вона набуває нової форми. І я знаю, що для поліції, яка провела блискуче розслідування в 2006 році, вона закінчиться тільки тоді, коли злочинці сядуть на лаву підсудних. І це дуже серйозний меседж, що в порівнянні з якимись іншими законодавствами країн в Англії немає терміну давності.

Я щоразу розцінюю свої вчинки як [вчинки] жінки, яка втратила свою кохану людину, свого чоловіка. І мені здається, що я – більше приклад навіть для тих, хто щось намагається робити проти своїх ворогів, що існують жінки, які будуть боротися за чесне ім’я свого коханого. І я дуже часто говорю про те, що це не політика, як це не намагався зобразити Луговий у своїх заявах. Знову, я не хотіла б повертатися, але доведеться прокоментувати, тому що нічого іншого він жодного разу не сказав. Якщо ми за ці 15 років провели публічні слухання, навели докази, продовжуємо щоразу апелювати до законодавства і показувати ці докази – чому суд ухвалює таке рішення, то з боку Росії, безпосередньо з боку Лугового ми нічого так і не дізналися. Я завжди кажу про те, що це історія кохання. Все.

– Чи правильно я розумію, що задовольнили позов, який ви подавали ще в 2007 році?

– Правильно, так. Вийшло так, що коли ми подавали в 2007 році, то нам сказали, що потрібно вичерпати всі юрисдикції в тій країні, в якій у нас є можливість. Звісно, ми не могли провести нормальний суд – ми провели публічні слухання в результаті, і, отримавши рішення суду, ми апелювали до Європейського суду з прав людини про те, що Росія зробила цей злочин і повинна понести покарання. Минув якийсь час, тому що почалося листування з Росією, вони намагалися всіляким чином це «замилити», вони вимагали від нас якісь папери, потім вони надсилали свої. І вийшло так, що до 2020 року вже відбулися події в Солсбері, вже відбулися події в Україні, вбивство Хангошвілі в Німеччині, отруєння Олексія Навального – тобто це вже стало доповненням до всього того, що ми вже пред’являли. І вже в такому форматі це надійшло в минулому році.

– Виходить, позов розглядали майже 15 років?

– Звісно. Мені здається, що дуже важливо для багатьох людей – розуміти, що якщо щось не вдається одразу, не потрібно хвилюватися, не потрібно полишати, а потрібно продовжувати вірити. Особливо якщо те, у що ви вірите, – це справедливо. І треба домагатися цієї справедливості.

– І ви будете домагатися і далі?

– Ну це те, що передбачає законодавство і суд: якщо ти скоїв злочин, а тим більше вбивство, ти повинен сісти на лаву підсудних і отримати покарання. У всякому разі зараз люди, які щоразу отримують цей меседж: «Всі знають, що ви злочинці, а тепер ще й в такому масштабі, як те, що російська держава спонсорувала це вбивство», – напевно, можливо, виглядає так, що комусь байдуже, але, мені здається, це не найприємніше відчуття – знати, що ти злочинець.

– Ви б хотіли почути якийсь коментар Путіна щодо рішення ЄСПЛ?

– Знаєте, він прокоментував. Я не думаю, що я хотіла б щось ще від нього почути. Цього було достатньо. Коли він сказав на своїй промові в Гельсінкі 24 листопада 2006 року про те, що Саша помер від полонію-210. І коли він сказав, що смерть будь-якої людини – це горе, але – як завжди, у Путіна, він тут же перекручує – ми не дозволимо маніпулювати цим в своїх політичних цілях. І коли йому поставили запитання: «Олександр Литвиненко звинуватив вас у своїй смерті, ще коли він перебував в госпіталі». І Путін сказав: «Ну Литвиненко – не Лазарь, щоб мене звинувачувати в цьому». Я можу сказати, що за ці 15 років звинувачення на адресу Путіна звучать дуже часто, так що не виправдалися його сподівання – Саша виявився якраз як Лазарь. Щоразу, виступаючи на сцені, коли грається п’єса, в опері, в кіно, які будуть зніматися, щоразу буде звучати звинувачення на адресу Путіна.

Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG