Священник Православної церкви України (ПЦУ) Василь Вирозуб потрапив у російський полон 26 лютого минулого року. Тоді він разом із ще двома священниками і лікарем на судні «Сапфір» майже досягли острова Зміїний, куди відправилися, щоб забрати тіла, як тоді вважалося, загиблих українських прикордонників. Проте їх перехопили російські військові із крейсера «Москва», який пізніше був знищений ЗСУ. Пройшовши 70 днів допитів і тортур, Василь Вирозуб останнім із екіпажу «Сапфіра» повернувся додому. А 17 листопада 2023 року він став лавреатом чеської премії «Пам’яті народів» – нею щорічно відзначають людей за внесок у боротьбу з тоталітаризмом.
В інтерв’ю Радіо Свобода отець Василь згадує про тортури в російському полоні, а також міркує над тим, чи можливе примирення між українським народом та Росією.
– Ви розповідали, що 25 лютого минулого року вам зателефонував єпископ Афанасій і запитав, чи зможете ви поїхати на Зміїний, щоб евакуювати тіла, як тоді вважали, загиблих прикордонників? Як ви ухвалювали для себе рішення поїхати?
– 25-го числа о 8-й годині ранку був до мене дзвінок одного із капітанів Військово-морських сил. І постало питання, чи потрібно направити когось на острів Зміїний, а чи, може, я сам сходив би для того, щоб забрати тіла загиблих 13 прикордонників. Вони ще всі живі. Не всі, правда, повернуті додому. Ще є деякі в полоні, але всі живі.
І він сказав, кого можна послати. Я сказав, нікого посилати не буду, я піду. І 26-го числа, підходячи вже до Зміїного, нам з цього корабля, крейсера «Москва», який вже не крейсер, а підводна «лодка» (сміється – ред.), була дана команда зупинитися і допустити оглядову групу для перевірки екіпажу на рахунок зброї і перевірки корабля на рахунок якоїсь апаратури. Близько чотирьох годин нас обшукували. І практично можна сказати, що з цього часу ми вже були в полоні.
– Ви розповідали раніше, що вас багато допитували. І намагалися з’ясувати, чи ви – не розвідники. Як проходили ці допити? І чому, як гадаєте, вас вважали за розвідників?
Коли я вже пройшов поліграф, вони змушували мене такий відеоролик зняти, щоб я сказав, що боюсь «Правого сектору»
Коли я вже пройшов поліграф, вони змушували мене такий відеоролик зняти, щоб я сказав, що боюсь «Правого сектора», повернутися в Україну, хоча весь «Правий сектор» у мене в храмі був, бо я був духівником «Правого сектору».
Після цього, коли востаннє він (військовий – ред.) говорив зі мною, він каже: «Я тогда не понимаю смысла твоей должности, если ты не работаешь в конторе». Ось так.
– Ви провели 70 днів у російському полоні. Як це змінило вас?
– Ви також розповідали, що у полоні вас змушували співати гімн Росії. На вашу думку, чого намагалися досягти ті, хто вас поневолив?
Навіть будучи там, в казематах, ми були вільніші, аніж вони
– Навіть будучи там, в казематах, ми були вільніші, аніж вони. Бо я знав, що я рано чи пізно звідти вийду, живим чи мертвим, але я звідти вийду. А той охоронець і той військовий там так і залишаться, в тих казематах. Бо мені здається, що Росія зараз стала колонією, Росія вся стала зоною.
– Вам присудили премію «Пам’яті народів» від чеської некомерційної організації Post Bellum. Розкажіть, як ви на це зреагували і що це для вас означає?
– Я думаю, ця нагорода не є фактом виконаної роботи. Мені здається, що ця нагорода є заохочувальним призом для того, щоб більше працювати. Бо нас чекає час, і я сподіваюсь, скорий час перемоги. Ось тоді буде вже амінь.
Люди доброї волі повинні допомагати Україні, бо Україна стоїть, як ті титани, тримають мирне небо не тільки над Україною, вони не пускають московську орду в Європу
А зараз я вдячний чеському народові за його підтримку, бо чеський народ найперший включився в допомогу моєму українському народові. Вони прийняли біженців, вони приймають по сьогоднішній день наших військових для реабілітації. Вони всіляко і політично, і економічно підтримують Україну. Я дякую чеському народові за таку велику підтримку.
Бо я сподіваюсь, що зараз в світі не повинно бути людей, людей доброї волі, для яких це не їхня війна. Бо йде війна двох світів – тоталітарного режиму і вільного народу, вільної цивілізації, демократії.
І люди доброї волі повинні допомагати Україні, бо Україна стоїть, як ті титани, тримають мирне небо не тільки над Україною, вони не пускають цю московську орду в Європу. Це мирне небо вони тримають над цією Європою.
– Хочу запитати вас як церковнослужителя, як потрібно віруючим людям ставитися до тих, хто пішов на Україну війною? Зараз, коли ця рана в українського суспільства настільки свіжа, багато хто не вважає, що загарбники заслуговують на прощення. Як до цього ставиться церква?
– Як можна пробачити тому солдату, який відрізав геніталії моєму воїну? Як можна ставитися до цієї нелюдини, яка відрізала живому солдату голову? Як можна ставитися до цієї орди, яка прийшла, знищила Бучу, Ірпінь і творила те з мирним населенням? Насилуючи, вбиваючи, ґвалтуючи, і мародерила (РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів – ред.). Як можна до них ставитися? Як пробачити сльози батька і матері, коли втрачають сина? Як пояснити дитині, яка втратила батька?
Наші солдати стоять попереду, щоб не пустити цю нечисть в Україну. А наше завдання, християн, пастирів, служителів церков, синагог, мечетей, – не пустити цю ненависть у наші серця
Ми повинні викинути цю злобу із серця лише для того, щоб не осквернити свою святу душу, вічну душу. Бо лють і ненависть потрібна на полі бою, під час прямого бою. Наші солдати стоять попереду, щоб не пустити цю нечисть в Україну. А наше завдання, християн, пастирів, служителів церков, синагог, мечетей, – не пустити цю ненависть у наші серця. І дуже не є добре, коли моя дитина знає, куди треба йти російському кораблю. Це не є добре. Ми повинні зберегти чистоту душі.
Але ми повинні пам'ятати, і це, що сотворила Росія з моїм українським народом, повинно бути на великій гранітній стіні золотими буквами написано. І ми повинні пам'ятати, діти, внуки і правнуки, що сотворила Росія. І це весь світ має знати.
Можливо, внуки або правнуки колись, якщо покається той народ, будуть ходити в гості. Це, якщо покається. Зараз навряд чи. Бо пробачити це дуже складно.
– Нещодавно СБУ оголосила підозру Московському патріарху Кирилу. Все ж в Україні є ще багато парафій УПЦ (МП). На вашу думку, чи несе це загрозу Україні?
– Якщо світ думає розділяти Путіна, злочинця (коли президент США Джо Байден вперше назвав російського президента Володимира Путіна «воєнним злочинцем» через вторгнення в Україну, речник Кремля Дмитро Пєсков назвав цю заяву «неприйнятною і непростимою риторикою» – ред.), і Кирила, так званого патріарха, то це глибоко світ помиляється. Це є дві руки однієї системи. Чому ж під час допитів мене запитували, «в якому відділі СБУ працюю»?
Ми зараз бачимо тільки верхівку цього айсберга, яка почалася розкриватися під час повномасштабного наступу. 33 кримінальних справи на священників Московського патріархату в Україні, які прикриваються словом «українська церква», вже доведені, що це коригувальники вогню. Більше ніж 65 кримінальних справ про колабораціонізм і сепаратизм. Це лише доведено, тобто зловлено за руку. А скільки ще приховано? А скільки ще агентів ФСБ в рясах працюють для того, щоб зрадити і здати Україну?
Хіба може об'єднатися світло з темрявою? Хіба може ФСБшний піп об'єднатися з чистотою української православної віри?
Це є дуже велика проблема. З цим потрібно було боротися ще з 90-х років. Але, мені здається, ФСБшна система розуміла, що це є вплив на український народ, на його свідомість, на його чистоту духовну. І через цю духовність вони впливали на мозок українського народу.
І дивіться, що вони по сьогодні кажуть, що у нас йде гоніння на православ'я. Це обман. Це вони обманюють напряму весь світ. Бо йде не гоніння на православ'я, в Україні йде процес об'єднання. Але хіба може об'єднатися світло з темрявою? Хіба може ФСБшний піп об'єднатися з чистотою української православної віри?
Ми вичищаємо Україну від їхніх впливів і їхніх ФСБшних розвідок, контррозвідок і того, що працює на Росію. Це не гоніння на православ'я. Це боротьба зі зрадниками, з колабораціонізмом і з сепаратизмом.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум