Ульвія Асадзаде
Грузія, яка колись мала тісне партнерство зі США, нині опинилася на узбіччі регіональної дипломатії Білого дому. У той час як Тбілісі поглиблює зв’язки з Китаєм і підтримує взаємодію з Росією, увага США дедалі більше зміщується в бік Азербайджану та Вірменії, що, за словами аналітиків, може ще більше ізолювати Грузію в регіоні.
Коли, виїжджаючи з Тбілісі до аеропорту, мандрівники проїжджають проспектом Джорджа Буша, названим на честь колишнього президента США після його знакового візиту у 2005 році, це слугує нагадуванням про період, коли Грузія була одним із найближчих партнерів Вашингтона на Південному Кавказі. Сьогодні ця дорога виглядає як глухий кут, або принаймні перекритою на ремонт.
Колись найближчий партнер США на Південному Кавказі, Грузія нині опинилася в ізоляції в регіональній дипломатії Вашингтона. І в той час, як Тбілісі поглиблює зв’язки з Китаєм, водночас зберігаючи взаємодію з Росією, увага США дедалі більше переміщується до Азербайджану та Вірменії.
Ніде це не було так помітно, як під час недавнього запуску ініціативи президента США Дональда Трампа – Ради миру.
Азербайджан і Вірменія отримали запрошення, за словами американського лідера, до «найбільш значущих органів, коли-небудь створеними». Грузію ж залишили осторонь.
Тепер віцепрезидент США Джей Ді Венс прибуває до регіону 9 лютого – це найвищий за рангом американський посадовець, який відвідує регіон із часу візиту Джо Байдена у статусі віцепрезидента у 2009 році. І Тбілісі може лише спостерігати збоку, поки він відвідує Баку та Єреван.
«Де ми перебуваємо сьогодні? Дональд Трамп створив Раду миру й запросив майже всі країни регіону, крім Грузії. Азербайджан заявляє, що транзит більше не проходитиме через Грузію. Вірменія також хоче відкрити кордон з Азербайджаном. А де Грузія? На якій платформі? У яких обговореннях? Чиї ми союзники, зрештою?» – запитує грузинський аналітик із питань зовнішньої політики Георгій Тумасян.
Два десятиліття тому відповідь на це запитання була очевидною: Грузію вважали найбільш прозахідною демократією на Південному Кавказі.
Зменшення ролі
Протягом десятиліть значущість Грузії частково ґрунтувалася на неврегульованому конфлікті між Вірменією та Азербайджаном. Грузія слугувала ключовим транзитним маршрутом для експорту каспійських енергоресурсів і головними «воротами» Вірменії до зовнішнього світу через закриті кордони з Азербайджаном і Туреччиною.
У міру того як Баку й Єреван зближуються в межах підтриманого США мирного процесу, аналітики зазначають, що роль Грузії як незамінного транзитного коридору може зменшуватися. Але реальний дрейф Тбілісі почався після приходу до влади партії «Грузинська мрія» у 2012 році, коли західні партнери стали висловлювати занепокоєння демократичним відкатом на тлі посилення впливу партії Бідзіни Іванішвілі – проросійського мільярдера, якого вважають найвпливовішою політичною фігурою країни.
«Грузинська мрія» оголосила про перемогу на виборах 2024 року, однак Організація з безпеки і співробітництва в Європі заявила, що процес був затьмарений випадками підкупу виборців, подвійного голосування, фізичного насильства та залякування. Масові вуличні протести проти результатів зустрілися з жорсткою реакцією силовиків, що призвело до санкцій США у грудні 2024 року.
Відносини з Вашингтоном ще більше погіршилися торік після приходу до влади адміністрації Трампа.
Колишня посол США в Тбілісі Робін Даніган в інтерв’ю Радіо Свобода у липні заявила, що керівництво «Грузинської мрії» надіслало до Білого дому приватного листа, який був «загрозливим, образливим, несерйозним і був украй погано сприйнятий у Вашингтоні».
За словами Даніган, у перші дні адміністрації Трампа вона поїхала до Вашингтона на зустрічі з високопосадовцями, після чого повернулася до Грузії з умовами США щодо перезавантаження відносин.
Вона зазначила, що йшлося про 2–3 прості кроки, зокрема припинення «антиамериканської риторики», і що вона передала ці умови на зустрічі з міністеркою закордонних справ Грузії Макою Бочорішвілі.
Приватний лист надійшов через три дні.
Даніган сказала, що адміністрація Трампа була настільки здивована змістом листа, що «нам знадобився деякий час, аби взагалі сформулювати відповідь».
Ця затримка спровокувала скаргу з боку Тбілісі, яка містила жорсткі висловлювання щодо санкцій часів Байдена, що залишаються чинними, а також щодо законопроєкту в Конгресі під назвою MEGOBARI Act (скорочено від Mobilizing and Enhancing Georgia's Options for Building Accountability, Resilience, and Independence Act), який передбачає посилений контроль за діями грузинського уряду та його зв’язками з Росією й іншими авторитарними режимами, зокрема Китаєм.
Потім виникла ще одна проблема.
Державний секретар США Марко Рубіо підготував відповідь на приватного листа «Грузинської мрії», але доручив Даніган передати її Іванішвілі. Той відмовився зустрічатися з нею, заявивши, що вважає це неправильним, поки сам перебуває під санкціями США. Він також додав, що санкції є «особистим шантажем».
«Якщо фактичний лідер цієї країни не готовий зустрічатися з керівництвом Сполучених Штатів або приймати послання від адміністрації Трампа, він фактично ставить власні інтереси вище за інтереси грузинського народу», – сказала Даніган.
Розворот на Схід
Сьогодні, за словами аналітиків, Тбілісі поступово розвертається на Схід – у бік Китаю та Росії, що різко контрастує з Азербайджаном і Вірменією, які зміцнюють зв’язки з Вашингтоном. І хоча деякі аналітики та посадовці зазначають, що поїздка Венса має на меті підкреслити успіх Трампа в досягненні завершення багаторічного конфлікту між Вірменією та Азербайджаном щодо регіону Карабаху, інші вважають, що ігнорування Грузії все одно очевидне.
«У такому регіоні, як Кавказ, навіть невелика увага з боку США може мати значний вплив», – вважає Джошуа Куцера, старший аналітик з питань Південного Кавказу в Міжнародній кризовій групі.
«Обидві сторони в гостро поляризованій політиці Грузії сподівалися, що Трамп висловить підтримку саме їм, але Білий дім поки що демонструє мало інтересу до країни, яка колись була близьким партнером США». Грузинські лідери також майже не з’являються на західних форумах високого рівня, таких як Всесвітній економічний форум у Давосі.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв і прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян обидва зустрічалися з Трампом у Білому домі, тоді як високопосадовців із Грузії у Вашингтоні не бачили вже багато років.
Прем’єр-міністр Іраклій Кобахідзе у січні повторив, що Грузія «готова відновити стратегічне партнерство з чистого аркуша та з чіткою дорожньою картою», але, за словами аналітиків, з огляду на східний курс Тбілісі цього буде недостатньо.
Вахтанг Парцванія, професор економіки Кавказького університету, зазначив, що саме зближення Грузії з Китаєм особливо зашкодило її позиціям у Вашингтоні.
«Підвищивши Китай до рівня стратегічного партнера, як це зробила «Грузинська мрія», запросивши китайські компанії до критичної інфраструктури, зокрема до проєкту будівництва глибоководного порту Анаклія, та атакуючи давніх прихильників Грузії в Конгресі, країна підірвала ту саму коаліцію у Вашингтоні, яка підтримувала її десятиліттями. Саме тому ми бачимо розчарування і мовчання у відповідь», – сказав Парцванія у коментарі Радіо Свобода.
Аналітики також зазначають, що східний розворот Грузії дає обмежені вигоди.
Грузія не має глибоких історичних чи культурних зв’язків із Китаєм, і, попри безвізовий режим та угоду про стратегічне партнерство, Пекін значною мірою розглядає Грузію як частину сфери впливу Росії, зазначає Корнелій Какачія, професор політології Тбіліського державного університету.
Що ж до Москви, то Росія залишається зосередженою на війні в Україні.
«У «Грузинської мрії» існує переконання, що Росія зрештою може винагородити лояльність, можливо, навіть відновленням територіальної цілісності Грузії», – сказав Какачія, маючи на увазі Абхазію та Південну Осетію, регіони Грузії, які контролює Росією з часу війни 2008 року.
«Але цього не відбувається, і це є величезною проблемою для «Грузинської мрії», яка будувала свої розрахунки саме на такому сценарії», – додав він.
Форум