Уродженець Томської області Росії Андрій Медведєв, за його словами, добровільно долучився до лав приватної військової компанії «Вагнер» у липні й по тому брав участь у боях проти Збройних сил України, зокрема під Бахмутом Донецької області. Його служба, розповідає, тривала 4 місяці, доки він не втік із фронту.
Переконує: «готовий свідчити про побачені воєнні злочини», за що у Росії його можуть убити, тож нелегально перетнув російсько-норвезький кордон.
На момент написання матеріалу він перебував в Осло, у центрі для порушників міграційного законодавства. Місцеві правоохоронці, що співпрацюють із Міжнародним кримінальним судом, заявляли, що готові допитати колишнього «вагнерівця».
- Чи допоможуть Андрію Медведєву потенційно надані свідчення уникнути суду й слідства і таки отримати політичний притулок, про що він попросив, у Норвегії чи країнах Європейського союзу?
- Чому до його втечі і з фронту, і з Росії є низка питань в українських спецслужбовців?
- Як, зі слів колишнього «вагнерівця», російські силовики чинять з українськими військовополоненими?
- Хто захищає Медведєва та наполягає на його каятті за участь у війні?
- Чи це перша подібна історія і якого розвитку можна від неї очікувати?
- Що кажуть в ПВК «Вагнер»?
Після підписання 4-місячного контракту із ПВК «Вагнер» 6 липня 2022 року Андрій Медведєв спершу прибув у Сальськ Ростовської області Росії.
Вже звідти, як він каже, рушив до зони «спеціальної воєнної операції», тобто на фронт війни Росії проти України: спершу до Луганській області, а далі були бої на Донеччині. Зокрема Бахмут.
«Після підписання контракту за розподілом я потрапив до 7-го штурмового загону 4-го взводу. Був командиром 1-го відділення. [...]
Компанія в односторонньому порядку змінила контракт, продовживши до 6 місяців, не запитуючи моєї думки. Мені не дуже подобається, що там почало відбуватися. [...] Вбивства, від своїх же співробітників, від служби безпеки «Вагнера», засуджених; тупі накази, які віддавало наше командування, кидаючи нас на м’ясо, на танки з автоматами; ставлення, образи, побиття», – розповідав Медведєв після втечі з фронту. Жалкував, що взагалі «туди поїхав».
Казав, боїться переслідування служби безпеки ПВК «Вагнер» і ФСБ, тож публічно звернувся до президента Росії і тамтешніх головних силовиків, аби втрутилися у ситуацію, «щоб були припинені погрози».
Російський правозахисник-емігрант у Франції Володимир Осєчкін тим часом пообіцяв Андрію Медведєву допомогу. Розглядалися різні варіанти втечі останнього із Росії, доки 12 січня він нелегально не перейшов російсько-норвезький кордон, річку Паз, поблизу селища Нікель у Мурманській області. Запевняє: російські прикордонники у нього стріляли, він викинув телефон у лісі і біг по льоду до будинків вже на норвезькому боці.
Керувався бажанням викрити цю терористичну організацію ПВК «Вагнер» і ті страшні злочини, які на його очах чинилисяВолодимир Осєчкін
«Ми точково допомагаємо тим людям, хто переходить на бік добра та правди, хто хоче та готовий давати докладні свідчення міжнародному розслідуванню. [...] Він утік, щоб врятувати своє життя, своє здоров’я, свою свободу, і, зокрема, керувався бажанням викрити цю терористичну організацію ПВК «Вагнер» і ті страшні злочини, які на його очах чинилися – як і щодо українців, так і щодо росіян», – заявив правозахисник Володимир Осєчкін.
І, мовляв, тільки слідство і суд мають встановлювати, чи вчиняв сам«вагнерівець»-втікач Андрій Медведєв воєнні злочини на території України. Даних про його злочини, каже, немає, трибуналу не було.
А чи була втеча?
У колишнього співробітника Служби безпеки України Івана Ступака сам перетин російсько-норвезького кордону колишнім «вагнерівцем» викликає низку питань:
«Відкриваємо карту і дивимося, що йому треба було проїхати бозна скільки. Водії маршруток, які везуть людей у прикордонну смугу, я впевнений на 101 %, вони співпрацюють з Федеральною службою безпеки Російської Федерації. Є довіреними особами, агентами, неважливо. Але вони повідомляють про всіх, хто їде. Це тримання оперативної ситуації під контролем. Ця людина (Андрій Медведєв – ред.) була умисно виведена співробітниками ФСБ. Стріляли в нього начебто, легенду створили йому, що він втікає від злочинів російської влади, хоче все розказати», – а якщо не втік, а саме випустили, резюмує колишній спецслужбовець, то питання навіщо.
Адвокати Андрія Медведєва показували фото поранень колишнього «вагнерівеця» нібито після перетину кордону. А, на думку правозахисника Володимира Осєчкіна, і його самого, і Медведєва можуть звинуватити у роботі на російські спецслужби, аби дискредитувати. Запевняє: Медведєв має при собі докази воєнних злочинів «вагнерівців» на фронті. І готовий свідчити особисто проти засновника цієї ПВК – Євгенія Пригожина.
До слова, сам Пригожин, писало BBC, «саркастично» відреагував на усю цю історію, і зазначив, ніби Медведєв служив у неіснуючому «норвезькому підрозділі «вагнерівців», бо мав норвезьке громадянство». А також звинуватив його у «жорстокому поводженні з ув'язненими», назвавши «дуже небезпечним».
«Є наказ: полонених не брати»
Із 30 співслужбовців Андрія Медведєва, з його слів, на фронті вціліли лише 4. Дезертирів чи тих, хто відмовився виконувати накази, розстрілювали на місці самі ж «вагнерівці»: Медведєв запевняє», що знає про десяток таких випадків. Вбитих, за його словами, навмисне оформлювали зниклими, щоби не сплачувати їхнім родинам компенсації.
А ось так, за словами колишнього «вагнерівця», там чинять з українськими військовополоненими:
«У службі безпеки «Вагнера» переважно працюють люди, які або колишні силовики, або чинні офіцери Федеральної служби безпеки.
При штурмі Бахмуту ми взяли чотирьох (український військових – ред.) у полон, привезли, відповідно, передали командиру взводу – і вони були розстріляні. Ну і взагалі у нас від початку є наказ, що полонених ніхто не бере», – говорив Медведєв.
Вчиняв чи не вчиняв він сам злочини на фронті? Та на якій підставі без з’ясування цього факту може просити політичного притулку у Норвегії? Радіо Свобода пояснив ексзаступник генпрокурора України Гюндуз Мамедов:
«Є насамперед Європейська конвенція з прав людини і є Женевська конвенція про біженців. Регламентуються під час потрапляння до певної країни громадяни інших країн, які переслідуються з різних причин – релігійних, політичних, національних та інших. У цій ситуації правоохоронній системі важливо виконувати свою роботу, достатньо збирати вагомі факти про наявність ознак злочину у тих чи інших громадян», – каже експрокурор з досвідом роботи із Міжнародним кримінальним судом. За словами Мамедова, збирати ці факти має і українська правоохоронна система, аби згодом просити про екстрадицію.
Є також Міжнародна конвенція про боротьбу із вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців: і якщо колишній «вагнерівець» Медведєв підпадає під її статті, то і в Норвегії на нього може чекати слідство та суд, пояснює Мамедов.
«Важливі для слідства і цінні ці покази свідків (ймовірних воєнних злочинів – ред.), якщо вони будуть досить правдивими, скажімо так, але це не звільняє їх від кримінальної відповідальності.
У нинішній ситуації нам не вдасться створити свій трибунал щодо ситуації в Україні, оскільки ми знаємо, що Росія як постійний член радбезу ООН блокуватиме це питання, тому у нас надія (у контексті вироку – ред.) на Міжнародний кримінальний суд», – зауважує Мамедов.
Жертва чи злочинець?
Фахівці наголошують: уже були випадки, коли біженці приїжджали, приміром, у Євросоюз і представлялися жертвами певного політичного режиму, просили притулку, а потім виявлялися воєнними чи іншими злочинцями. Приміром, торік у Німеччині довічне ув’язнення за злочини проти людяності отримав колишній офіцер спецслужб Башара Асада через вбивства і тортури сирійських опозиціонерів. Справу розглядали кілька років.
У випадку з російськими військовими – дістатися за кордон і, відповідно, оформити своє перебування там їм допомагає російський правозахисник-емігрант Володимир Осєчкін. Каже: береться за це лише після їхнього каяття, засудження війни Росії проти України і обіцянки свідчень про воєнні злочини.
Є вже щонайменше три таких випадки:
Андрій Медведєв, який начебто готовий свідчити особисто проти Євгена Пригожина, засновника ПВК «Вагнер»;
Нікіта Чібрін, який нині в Іспанії. Втікач із 64-ї окремої мотострілецької бригади ЗС РФ, що на початку повномасштабного вторгнення окупувала Київщину та у березні перебувала у Бучі. Сам Чібрін запевняє: був не там, а поблизу – в Липівці, Андріївці, і має інформацію, що російські солдати там вбивали цивільних, зґвалтували двох жінок та мародерили;
Павло Філатьєв, десантник, який кілька місяців провів на війні Росії проти України, написав про це книжку та емігрував до Франції.
Він порвав свій російський паспорт та військовий квиток і змив в унітаз зі словами: «Х*й зрозумієш, навіщо я служив і для кого. [...] Путін – це не Росія». Після таких жестів Філатьєв обіцяв відправити гонорар зі своєї книги – кількасот тисяч євро – на потреби постраждалих від воєнної агресії українців. Але так цього і не зробив. Натомість почав судитися за права на видання книги із правозахисником Володимиром Осєчкіним, який і допоміг йому отримати політичний притулок: «Чи маємо право схвалювати видання книги як свідчення про війну, якщо ми точно знаємо, що її автор здатний брехати і обманювати у своїх інтересах?» –прокоментував останній.
Росія заперечує причетність своїх військових до воєнних злочинів.
Інформаційні диверсії?
Та якщо повернутися до свіжої історії втечі з фронту та Росії – колишнього «вагнерівця» Андрія Медведєва, то вона може закінчитися депортацією:
«Ми не відбілюємо Медведєва. У житті він зробив чимало поганого. Але він прозрів, усвідомив це, він готовий і хоче співпрацювати зі світом, з міжнародним розслідуванням і з владою Норвегії, він хоче жити і свідчити, викривати грубі порушення прав людини та злочини проти людяності, воєнні та інші злочини, вчинені Євгеном Пригожиним та його спільниками. А ще це прецедент. Як світ відреагує на складну ситуацію?» – написав правозахисник Володимир Осєчкін, який опікується долею Медведєва, і, мовляв, у разі депортації останнього назад до Росії усе може закінчитися смертельно.
Водночас опитані Радіо Свобода нинішні та колишні українські спецслужбовці кажуть, що загалом усю історію із колишнім «вагнерівцем» розглядають у контексті «інформаційних диверсій» інших спецслужбовців – російських.
Серед іншого є припущення, якщо Медведєв залишиться у Норвегії чи перебереться до певної країни Євросоюзу, то може почати просувати певні наративи.
«Можливо, ця людина просто як гвинтик – її виводять, потім виводять ще, вони там створюють якусь мережу. Вони стають медійними персонами. Журналісти будуть брати в нього інтерв'ю, він, можливо, буде десь переміщувати акценти – «вагнерівці» погані, але Кремль сам собою – ні – там нормальні люди, звісно, є. Тобто така операція», – говорить ексспівробітник СБУ Іван Ступак.
За його словами, такі історії можуть впливати і на перерозподіл влади у Росії.
Між тим, у свіжих звітах американського Інституту вивчення війни йшлося – взаємозвинувачення Кремля, Міноборони Росії та засновника ПВК «Вагнер» продовжуються.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
