ЧЕРНІГІВ – Чернігів одним з перших опинився в зоні бойових дій наприкінці лютого 2022 року. Російські війська від початку вторгнення намагалися захопити місто. Тисячі містян взяли до рук зброю та пішли до місцевої тероборони. Чернігівці будували по місту блокпости, готувалися зустрічати ворога. А десятки тисяч містян – жінок, дітей, літніх людей – намагалися просто вижити в обласному центрі, який вже за кілька тижнів був фактично відрізаний від усього світу. Без води, газу, електроенергії та опалення. Чернігівці, які були в місті весь час, доки ворог не відступив, розповідають свої історії виживання.
Правило «двох стін»
Володимир разом з матір’ю та тіткою під час обстрілів Чернігова перебували у власному будинку в приватному секторі. Вони живуть в одному з найбільших та старовинних районів міста.
Підвалу в будівлі немає. Є лише невеликий льох на кухні. Але туди не поміститься навіть одна людина.
«Це просто такий собі кам’яний мішок в підлозі, – пояснює мати Володимира Наталія. – Ми туди ставимо консервацію. Туди доросла людина не поміститься. Та й від чого там можна захиститись?! Перекриття ніякого немає серйозного».
Під час обстрілів родина збиралась в коридорі будинку. Там немає вікон.
«Правило двох стін, – говорить Володимир. – Зрозуміло, що від прямого потрапляння ракети чи снаряду ці стіни нас не врятують, але все ж… Вікон нема, то хоч склом не засипле у разі чого».
В коридорі, де родина ховалась від обстрілів, стоїть стара шафа.
«Їй років сорок, тій шафі, – згадує тітка Марія. – То ще за нашої молодості куплена була. То ми, коли сильно бахкало, відкривали шафу, ставили туди стільці і сиділи там. Думали, раптом що – то, може, воно якось захистить».
«Шафа міцна, – пояснює Володимир. – Якби, наприклад, впали стіни, то дерев’яна коробка була б додатковим захистом. Вона б захистила від завалів. Там можна було б пересидіти, поки не відкопали б нас. Такий собі бункер».
Ще один «лайфхак», яким користувалась родина Володимира під час обстрілів – «відкриті вікна».
В той час, коли більшість містян наклеювали на скло скотч та папір, в родині Володимира стулки вікон просто не закривали щільно. Лише прикривали, щоб не дуже дуло з вулиці. Поряд, на підвіконня, ставили по 3-4 дволітрові пляшки з водою.
«Не зачиняли повністю вікна, щоб вибуховою хвилею не вибило скло з рам. Нас скільки разів обстрілювали – вікна просто від вибуху відчинялись і все. Скло залишалось на місці. А пляшки з водою – то додатковий захист. Щоб від вибухової хвилі стулки не відчинялись різко і не бились об стіну. Пляшки трохи стримували. Скло знову ж таки завдяки цьому залишалось цілим».
За всі тижні обстрілів в будинку Володимира не розбилось жодне вікно.
Хліб з морозилки
Вже в перший тиждень війни чернігівці відчули серйозну проблему з продуктами харчування. В магазинах розкупили майже весь товар за кілька днів.
Особливо болісною для містян стала нестача хліба. Після того, як ворог обстріляв об’єкти водоканалу та міських електромереж, виробництво хлібобулочних виробів стало неможливим.
«Хто коли думав, що хліба не буде? – зі сльозами на очах запитує 80-річна Зінаїда, мешканка вулиці Толстого. – Я такого в страшному сні уявити не могла! Нема хліба! Добре, що до нас з дідом онуки перебрались, коли війна почалась. Вони і бігали по місту, шукали, де що купити можна. Онук кілька разів приносив хліб. А вже через тиждень того жаху прийшов і сказав: «Все, бабо, хліба більше не печуть у Чернігові. Діставай муку, печи сама». Ну я і пекла. Поки газ був».
Коли в місті зник хліб, мешканці почали пекти самі. Хто як міг, хто які рецепти знав.
«Які там рецепти! Дрожжі, якщо є, мука, вода сіль – оце і весь мій рецепт, – розповідає жінка. Воно не хліб виходив, а млинці такі хлібні. Але ж їсти можна було».
Рятували від голоду і запаси сухарів. Теж дієвий лайфхак на час війни. Добре висушені сухарі довго зберігаються. Головне – тримати їх подалі від вологи, радить Зінаїда.
«Єдина проблема з тими сухарями – не можна розгризти, – сміється чернігівка. – Зубів своїх майже немає. То ми з дідом розмочуваи їх у воді і їли».
Ще одна родина з вулиці Толстого в Чернігові розповідає свій спосіб зберігання хліба.
«Ми клали хліб у холодильник, – ділиться досвідом 42-річна Олена. – Бажано взагалі в морозилку, але у нас вона зовсім маленька, багато не поміститься. А чоловік ще в перші дні війни приніс одразу 5 буханок чорного хліба та три батони. Треба було якось те все добро зберегти, аби не зіпсувалось. Подзвонила до матері, вона оце ж і порадила хліб морозити».
Перед тим, як покласти хлібину в морозилку, її бажано порізати на шматочки. Так потім простіше буде вживати, коли розмерзнеться, радить Олена.
«Ми цей метод вперше під час війни ж випробували, – розповідає жінка. – Я ще думаю – яким той хліб після морозильної камери буде? А він вийшов такий, як і до заморозки – наче свіжий, тільки з магазину. Розморозився і все – можна їсти».
У Олени двоє дітей – 14-річний син та дворічна донечка. Жінка постійно хвилювалась, чим буде їх годувати, коли закінчаться продукти.
«Я дуже боялась голоду, – розповідає Олена. – Боялась, що нічим буде дітей годувати. Старший син – підліток, йому потрібно багато їжі. А що я йому могла дати? У нас ще в перший тиждень газ відключили, бо снаряд в будинок потрапив і перебив трубу газову. Ми готували на маленькій електричній плитці, яку у друзів позичили. Готували між обстрілами. Тільки піднялись з підвалу, тільки «розкочегарили» ту плитку, знову тривога, знову бігти вниз».
Щоб приготувати хоч якусь їжу для родини, Олена часто ігнорувала тривогу, залишалась в квартирі.
«Я почала варити їжу про запас, – розповідає жінка. – Це мій такий «лайфхак». Я варила великі каструлі вермішелі, каш різних. Ставила все це в холодильник. Бо хто зна, що буде далі – чи буде електрика, чи зможемо піднятись з підвалу хоча б на годину, щоб щось приготувати. А так у мене було майже готове все. Я потім розігрівала ту вермішель у мікрохвильовці швиденько, і ми те їли – теж дуже швидко, бо часу сидіти і довго пережовувати не було. Тобто заздалегідь приготована їжа нас рятувала».
Наварені каструлі вермішелі та каші особливо згодились, коли в будинку, де мешкає родина, зникла електрика. Тоді мешканці почали розводити вогнища прямо біля будинків. На них готували собі нескладні страви, розігрівали те, що встигли наварити заздалегідь.
«На вогнищі довго готувати не будеш, – розповідає чоловік Олени Микола. – Я коли там чайник з водою грів, щоб дитині суміш приготувати, то кілька разів довелось падати поряд на землю і голову руками закривати – бо обстріли раптово починалися, я не встигав навіть до дверей підвалу добігти».
Їжа на вогнищі
Коли в більшості районів Чернігова зник і газ, і електрика, людям фактично ніде було готувати їжу.
«Ми трохи запаслись – були і крупи, і вермішель, і картопля, навіть м’яса на суп трохи було, – розповідає мешканка Чернігова Наталія Ключник. – А потім зникли разом і вода, і електрика. Ніяк було готувати. Ще воду можна було до людей піти з колодязя набрати. А варити як?»
Коли зникла і електроенергія, і газ, мешканці почали облаштовувати вогнища прямо біля будинків. Готували страви прямо на вогні поряд з підвалами багатоповерхівок.
«Мій чоловік біля нашого підвалу побудував такий собі «мангал» з цегли, – згадує Наталія Ключник. – Він цеглинами виклав таку прямокутну ніби коробку. Всередині розводив вогонь. А зверху поклав решітку з газової плити. Він її з дому приніс, з нашої плити зняв. Каже: «Кому вона там потрібна? А тут можемо на ній їжу варити». А решітка у нас на чотири варочних місця. То там і ми варили, і сусіди поряд каструлі свої ставили і чайники. Всім місця вистачало».
Дрова знову в тренді
Коли люди змушені були готувати собі їжу на вогнищах, виникла проблема дров. Мешканці збирали гілки, які комунальники ще не встигли прибрати. В хід пішли і старі ящики.
«Добре, що у нас у підвалі не часто прибирали, і там було чимало всякого мотлоху – старі шафки, ящики, стільці поламані, дверцята хто зна від чого. Оте все ми потім зносили до вогнища, щоб можна було зварити поїсти. Люди підбирали на вулиці все, що «погано» лежало. Вже думали пиляти дерева поряд», – згадує подруга Наталії Людмила.
«Я і раніше старі речі намагалась не викидати, а тепер взагалі нічого на смітник не понесу, – каже Наталія. – Бачите, як воно все згодилось. Старі ящики не викинули – на них собі їсти зварили. А якби викинули, то чим би той вогонь підтримували. Все згодилось».
«Блага цивілізації» зникали поступово
Першим зник газ. Коли ворог снарядами влучав у трубу газопроводу, то комунальники відключали від газопостачання одразу цілі вулиці. Під час постійних обстрілів не було можливості перевірити, де саме пошкоджений газогін, а тим паче – полагодити його.
Потім почались перебої з водою. Вона то зникала, то з’являлась, коли комунальникам вдавалось полагодити пошкоджені ділянки. Але ближче до середини березня вода остаточно зникла в багатоповерхівках майже по всьому місту.
До останнього вода була на перших поверхах та у підвалах будинків.
«Я цього не знав раніше, але сусід «просвітив» – у підвалі є крани, з яких тече абсолютно нормальна питна вода. Така, як у нас у квартирах. Головне – знати, де ті крани розташовані. Щоб вони не були часом у чиїхось підвальних сарайчиках закриті. Нам пощастило – у нас кран зі звичайною водою виходив у коридор підвалу. Ми там всі воду набирали, коли вже в квартирах її не було», – розповідає мешканець Чернігова Матвій Сидоренко.
Воду потрібно набирати в усі ємності, що є в помешканні, радять люди, які жили в блокадному місті кілька тижнів без централізованого водопостачання.
«У нас в квартирі не було жодної вільної банки, пляшки чи навіть кружки. Все було з водою, – говорить Матвій Сидоренко. – Мати понабирала в кожну ємність. Я потім зрозумів, наскільки це було правильно, коли воду відключили. Тоді ми почали користуватись запасами, і вони дуже швидко зникали. Банка за банкою, пляшка за пляшкою – ставали порожніми. Це дуже пригнічувало».
По воду люди з багатоповерхівок ходили до сусідів у приватний сектор – до тих, у кого були звичайні колодязі, без насосів. Ходили туди, де можна було опустити відро і просто витягти воду. Старі «дідівські» колодязі, як ніколи, стали у нагоді.
«Нам би допомогли і колонки з водою, які у нас раніше були на вулиці, – говорить батько Матвія Олександр. – Але влада їх прибрала. В останні роки їх просто розбирали, «викорчовували» буквально. Все для того, щоб люди безкоштовно не користувались водою. Все жадібність. А от у березні ті колонки могли б нас конкретно рятувати. Вони ж раніше були по всьому місту».
Щодо зберігання води теж є дієва порада, перевірена життям.
«Воду потрібно перекип’ятити перед тим, як ставити на зберігання, – розповідає Ольга Тищенко. – Це мені знайома одна порадила. Тоді вода краще і довше зберігається. Не буде з’являтись неприємний запах».
Бетонні коробки
Чернігівські багатоповерхівки поступово перетворювались на «бетонні коробки». Без тепла, газу, води – вони були просто непридатні для життя.
Останньою з «благ цивілізації» в місті зникла електроенергія.
Це була чи не найтяжча втрата для цивільного населення. Без світла дуже складно перебувати у темних сирих підвалах. Особливо тяжко були сім’ям з маленькими дітьми.
«Для дітей це психологічна травма, – говорить вчителька історії Тетяна Іващенко. – Навіть дорослим моторошно сидіти в абсолютно темному помешканні. А ви уявіть, як себе там може почувати маленька дитинка, якій рік чи два всього?! Це жах. Бідні діти, і бідні батьки. Це можна було збожеволіти від того дитячого переляканого плачу в підвалах! І вийти не можна – постійні обстріли!»
Без електроенергії мешканці не тільки сиділи без світла – люди не могли зарядити телефони і залишались в темних підвалах фактично без зв’язку та будь-якої інформації ззовні.
Тут в нагоді ставали запаси батарейок, павербанків, різних акумуляторів. Але всі вони вирішували проблему тільки на деякий час. Портативні джерела енергії поступово розряджались, а підзарядити їх було ніде.
Свічки з «кінця світу»
Проблему освітлення в темних підвалах частково вирішували за допомогою звичайних свічок. Пощастило тим, хто подбав про такі запаси заздалегідь.
Родина Ольги Тищенко мала в квартирі два десятки великих воскових свічок.
«Це я в церкві купила ще десять років тому, – з усмішкою розповідає Ольга. – Пам’ятаєте, у 2012-му всіх лякали, що буде «кінець світу». Я наче і не вірила, але свічок трохи прикупила. Чоловік тоді сміявся з мене. Свічки так і не пригодились. Я їх поклала в шафу і забула. А тепер ось згадала. Вони, до речі, довго горять і гарно освітлюють. Саме воскові».
Серед дієвих лайфхаків «саморобного» освітлення є ще кілька цікавих від мешканців блокадного міста.
Наприклад, віск чи парафін, який залишився після того, як свічка догоріла, можна використати ще раз. Вручну зробити з тих залишків та звичайної нитки свічку.
А ще можна зробити саморобний «пальник» зі звичайної олії та знову ж таки нитки. В будь-яку неглибоку ємність налити трохи соняшникової олії, занурити бажано товсту нитку – і все, пальник готовий.
Варто завжди мати вдома запаси сірників. Якщо маєте можливість – придбайте сухий спирт. Це теж непоганий «пальник». На ньому, до речі, можна навіть їжу готувати.
«У нас було кілька таких круглих наче великих «пігулок» сухого спирту, – розповідає Наталія Ключник. – Ми їх клали в ручну пароварку, підпалювали, а зверху ставили чашку з водою чи якусь маленьку каструльку. Розігріти чи закип’ятити води на чай того вогника вистачало».
Варто закупити також ліхтарики (їх має бути кілька в будинку) та різні батарейки. Не обов’язково купувати дорогі акумулятори. Якщо зникне електроенергія, то ви їх просто не зможете потім зарядити, і в результаті – це теж будуть просто батарейки.
«Комфортні» підвали
Навіть у підвалі потрібно відпочивати. Якщо доведеться ночувати «під будинком», то не обов’язково до ранку сидіти на стільці. Такі «сидячі ночівлі» насправді дуже втомлюють. Людина вже зранку не має енергії.
Для того, щоб облаштувати більш-менш комфортне місце для перебування в підвалі, згодяться різні речі – починаючи від звичайних ковдр і закінчуючи надувними матрацами.
«Варто дома мати каремати, – каже чернігівець Роман. – Вони не займають багато місця, але коли ми сиділи в підвалі на них, було досить зручно і навіть тепло. А ще підійдуть звичайні надувні матраци. Я думаю, у багатьох вони є. Тільки не всі про них згадали. На надувних матрацах досить зручно навіть спати. Та навіть прості матраци згодяться. Не треба їх берегти. Маєте матраци ж на ліжках у квартирах – знесіть їх у підвал і користуйтесь! Кому вони треба в тих квартирах. Речі потрібно використовувати, а не «труситись» над ними!»
Роман з дружиною під час обстрілів багато ночей провели в підвалі. Спали на великому надувному матраці. Його багато років тому придбали для подорожі на море, але вже давно не використовували.
«Він великий, десь два метри на півтора, – розповідає Роман. – Важкий, для нього потрібен ще й насос. Те все не дуже хотілось носити з собою на пляж. Матрац пролежав у нас у сарайчику кілька років. А потім, коли почались постійні обстріли, і ми фактично переїхали в підвал, я про нього згадав. Тут і насос був. Надув матрац – отримав майже справжнє ліжко».
Роман з дружиною знесли в підвал навіть звичайні ковдри, пледи та подушки з квартири. «В підвалі було холодно – потрібно було зігріватись, – пояснює Роман. – А речі… Нові купимо, якщо треба буде».
Чим варто запасатись у час війни?
Які запаси варто робити, щоб вижити в місті, яке постійно обстрілюють?
«Всім, чим зможете, тим і запасайтесь, – відповідає на питання мешканка Чернігова Ірина. – Ви не знаєте, коли і що може згодитись. Ми спочатку спокійно варили собі каші, супи, вермішелі. Чоловік бігав докуповував в магазині макарони різні, крупи. Це ніби актуально було, бо воно довгого терміну зберігання. А потім зникла вода і газ, і ми зрозуміли, що ті всі крупи тепер не зможемо приготувати, і що краще б запасались консервами».
Запаси, які варто робити, залежать від потреб конкретної людини чи родини. Наприклад, родина з двох дорослих людей та сім’я з маленькими дітьми – це дві великі різниці в плані продуктових потреб.
Але є і кілька загальних порад, які корисні практично для всіх:
По-перше, продукти, які варто мати в запасі, повинні мати довгий термін зберігання.
По-друге, краще запасати такі продукти, які можна вживати і без приготування.
По-третє, запасайтесь солодощами. Майте в коморі завжди багато цукру, різних цукровмісних продуктів. Наприклад, той самий шоколад.
По-четверте, варто закупити галетне печиво. Воно досить довго не псується, і його можна навіть використовувати замість хліба (воно зазвичай не надто солодке).
По-п’яте, желатин. Коли зовсім немає чого їсти – вживайте желатин, розмочений у воді. Він трохи допоможе наситити організм.
А ще люди, які пережили блокаду, радять пити багато солодкого чаю (майте запаси завжди). Це додасть трохи енергії, буде відчуття ситості.
Не забувайте про сухарі.
Пийте воду. Не допускайте зневоднення організму.
Завжди тримайте в запасі мед. Він фактично не псується. Має високу калорійність та лікувальні властивості.
Ну і нарешті – сало! Воно калорійне, смачне і має великий термін зберігання.
Всі поради, описані в матеріалі – це реальні «лафхаки», які люди випробували на собі.