Російська агресія, яка розпочалася на терени України ще 2014 року, ясно показала, чого вартує так звана Українська православна церква (УПЦ), яка насправді є невід’ємною частиною Російської православної церкви (РПЦ). Ця церква підтримувала сепаратистів і в Криму, й на Донбасі.
Траплялося, що її священнослужителі відмовлялися відспівувати загиблих українських воїнів, вшановувати їх. У багатьох в пам’яті закарбувався епізод, коли у Верховній Раді, де також були представники різних конфесій, запропонували вшанувати українських полеглих героїв хвилиною мовчання, лише очільник УПЦ (Московського патріархату), митрополит Онуфрій (Березовський) та ієрархи цієї церкви відмовилися встати.
Позиція предстоятеля УПЦ (МП)
Широкомасштабна агресія Росії в Україну, яка розпочалася 24 лютого цього року, поставила на порядок денний питання, що робити з УПЦ (МП). Адже московське керівництво цієї церкви однозначно підтримало агресію, зокрема Московський патріарх Кирило (Гундяєв) не раз у своїх проповідях закликав «російське воїнство воювати в Україні.
Водночас в українських масмедіа почали з’являтися повідомлення, що духовенство УПЦ (МП) підтримує війну проти України та позицію Володимира Путіна, а окремі її представники допомагають окупантам. Навіть була інформація про зберігання зброї та укриття воєнних злочинців у храмах і монастирях УПЦ (МП).
Звісно, керівництво УПЦ (МП) мусило якось реагувати на агресію Росії.
24 лютого з’явилося звернення предстоятеля цієї церкви, митрополита Онуфрія, де він засудив агресора, закликав до молитви за Україну. Але це звернення глави церкви, а не її найвищого органу – синоду. Тобто це виглядає як позиція особи (хай навіть найвищої в церкві), а не позиція церкви загалом.
Звернення загалом же не відзначається радикальністю. При цьому Онуфрій чомусь (?) забув звернутися до свого очільника, Московського патріарха Кирила. Звернувся лише до президента Росії Путіна.
Це місце варто процитувати. Ось воно:
«Відстоюючи суверенітет та цілісність України, ми звертаємось також до Президента Росії та просимо негайно припинити братовбивчу війну. Український і російський народи вийшли із Дніпровської купелі хрещення і війна між цими народами це повторення Каїнового гріха, який по заздрості убив свого рідного брата».
Маємо тут повторення байки і про «братні» російський та український народи, і про спільну «Дніпровську купіль», яку так любить повторювати путінська пропаганда. І, звісно, нинішня війна «братовбивча». На відміну від свого зверхника, Московського патріарха Кирила, який уже не раз торкався питань війни Росії з Україною, предстоятель УПЦ (МП) скромно мовчить. У своїх проповідях митрополит Онуфрій не згадує про це. Або згадує «дуже віддалено», не називаючи речі своїми іменами.
У одній зі своїх передвеликодніх проповідей предстоятель УПЦ (МП) озвучив таке:
«У цьому році Пасха у нас особлива, тому що Господь відвідав нас особливими випробуваннями і скорботами».
Звісно, що це за випробування й скорботи – він не уточнив. Можливо, для когось це війна. А для когось із вірних УПЦ (МП) – «гоніння» на їхню церкву, про які постійно говорять медіа цієї конфесії.
У пасхальній же проповіді митрополит Онуфрій сказав:
«Хай Господь у ці святі дні пошле нам дух миру, хай Господь благословить нашу землю, наш український народ миром, щоб люди звільнились від страху, безвихідді, відчаю, щоб люди повернулись до нормального способу життя…»
Безперечно, гарне побажання. Однак, хто приніс в Україну страх, безвихідь, не говориться.
У 2013 році деякі ієрархи УПЦ (МП), зокрема й митрополит Онуфрій, отримали російську державну нагороду – орден Дружби народів.
На початку березня цього року від такого ордену відмовився один з митрополитів УПЦ (МП) Сергій (Генсіцький). До того ж він видав розпорядження, за яким передбачалося «непоминання» патріарха Кирила.
У багатьох парафіях УПЦ (МП) (переважно на західних теренах України) перестали поминати очільника РПЦ.
Однак митрополит Онуфрій не відмовився від ордену Дружби народів. Й продовжує поминати Кирила.
Позиція синоду УПЦ (МП)
28 лютого відбувся синод УПЦ (МП), який зробив звернення з приводу війни. У певному сенсі, це був крок назад порівняно зі зверненням митрополита Онуфрія від 24 лютого 2022 року.
Тут уже не велася мова про «Каїновий гріх». Зате згадувався патріарх Кирило. Варто навести фрагмент цього звернення:
«Усвідомлюючи особливу духовну відповідальність, звертаємось сьогодні до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Ваша Святосте! Просимо Вас підсилити молитву за багатостраждальний український народ, сказати Ваше першосвятительське слово щодо припинення братовбивчого кровопролиття на українській землі і закликати керівництво Російської Федерації до негайного припинення бойових дій, що вже погрожують перетворитися на світову війну. Також звертаємось до Президента України Володимира Олександровича Зеленського та Президента Російської Федерації Володимира Володимировича Путіна. Від імені багатомільйонної пастви Української Православної Церкви, просимо Вас зробити все можливе, щоб покласти край гріху збройного протистояння двох наших братніх народів і почати переговорний процес. Ця жахлива війна вже завдала важкого удару взаєминам між українським та російським народами. Якщо кровопролиття не буде негайно припинено, прірва між нашими народами може залишитися навічно».
Тут і близько немає засудження позиції Кирила. Зате є прохання (?) «підсилити молитву за багатостраждальний український народ». І на тім спасибі. Щоправда, Кирило молиться за агресорів. І не приховує цього! Знову маємо мантри про братні народи. А також одночасне звернення до двох президентів – Зеленського й Путіна – щодо так званого «збройного протистояння двох наших братніх народів».
Тобто, це не агресія Росії, а збройне протистояння «братніх» України й Росії. Причому спочатку члени синоду звертаються до Зеленського – ніби українська сторона головний винуватець цього «протистояння».
Очільники УПЦ (МП) не хочуть поривати з РПЦ
Як правило, священнослужителі УПЦ (МП) займають «особливу позицію». Здебільшого вони ігнорують спільні богослужіння й акції, що проводяться іншими релігійними організаціями в підтримку України, її армії.
Закономірно, пролунали голоси про припинення діяльності цієї церкви.
Знайшло це підтримку й на рівні деяких органів місцевої влади, переважно на заході України, а також у деяких районах Центральної та Східної, які зазнали російської агресії.
Більшість же населення України підтримує ідею якщо не ліквідації, то принаймні докорінних змін у діяльності УПЦ (МП).
Зокрема, 8–9 березня 2022 року соціологічною групою «Рейтинг» було проведено опитування підтримки ідеї розриву зв’язків УПЦ з РПЦ.
- 63% висловилися «за», не підтримали це лише 10%.
- Навіть серед віруючих УПЦ (МП) позитивно до цієї ідеї ставляться 52%.
Не дивно, що в березні на розгляд профільних комітетів Верховної Ради України були подані два проєкти законів, які стосуються заборони діяльності УПЦ (МП) в Україні.
Були також звернення віруючих УПЦ (МП) до свого керівництва, щоб воно зважилося піти шляхом автокефалії.
Але з боку цього керівництва немає ніякої реакції. Зрештою, від митрополита Онуфрія та його оточення, ймовірно, чекати чогось іншого не варто. Загалом же складається враження, що очільники УПЦ (МП), а також абсолютна більшість духовенства цієї церкви зайняли очікувальну позицію. Вони сподіваються, що їм вдасться втриматися під час війни. А там життя покаже.
За великим рахунком, вони й далі хочуть лишатися частиною РПЦ й підтримувати «русский мир».
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
