Від фотографій для модного жіночого журналу Harper's Bazaar і легендарного американського журналу «Life» до знімків кримських татар, зроблених в окупованому нацистами Криму. Напередодні Другої світової війни німецький фотограф Герберт Ліст був відомим професіоналом. У спробі врятуватися від нацистського режиму, він перебрався до Афін.
Вже у 1941 році Німеччина окупувала Грецію, і Ліста змусили повернутися додому. Через наявність єврейського коріння йому заборонили заробляти фотографією в Німеччині. Не вдалося Лісту уникнути й служби у Вермахті. До кінця війни він ніс службу як картограф. У 1943 році, приблизно у травні-червні, Герберт Ліст опинився в Криму, який у той час перебував під окупацією нацистської армії. Там він зміг відобразити на фото повсякденне життя кримських татар.
Рівно за рік корінний народ – уже указом Сталіна – «совєти» відправлять у депортацію. А колекція чорно-білих фото, зроблених Лістом, виявиться безцінним джерелом інформації про їхній спосіб життя. Адже з 1944 року культурна спадщина кримських татар почала цілеспрямовано знищуватися.
Цей маленький кримськотатарський хлопчик на фото з'являється у Герберта Ліста кілька разів. Мабуть, він чимось зачепив німецького фотографа.
Для кримчанки, історикині Гульнари Абдулаєвої ці фото – одні з найбільш вражаючих. «Цей хлопчик такий яскравий. Він уже трохи дорослий, але все ще дитина. І коли дивишся на цей знімок, думаєш: менш ніж за рік їх депортують, і він переживе всі ці жахи», – каже Абдулаєва.
У кадрі в Ліста – діти, жінки та люди похилого віку. Молодих чоловіків у той час у Криму зустріти було складно.
«Практично 90 % чоловіків були на фронтах Другої світової війни – це Білоруський фронт, Український фронт. 52 тисячі кримських татар були представлені до високих нагород після війни. Для маленького кримськотатарського народу, який тоді налічував не більше ніж 300 тисяч осіб, це величезна цифра», – каже історикиня.
Гульнара Абдулаєва використовує фотографії Ліста для вивчення побуту своїх предків у Криму. «Якщо ми будемо щось відроджувати або будувати заново, ми можемо спиратися саме на ці знімки», – вважає Абдулаєва.
Нацисти теж залишили по собі фотографії життя на півострові. Але вони для істориків мають малу цінність. «Це фотографії, які німці робили спеціально. Такі, знаєте, пропагандистські знімки, на яких німцям було важливо показати, як добре стало жити в Криму, коли вони прийшли. Я не можу сказати, що Герберт Ліст зовсім не був пов'язаний з німецькою пропагандою, але в його об'єктив потрапили кримські татари саме у своєму повсякденному житті. Їх ніхто не вбирав, ніхто спеціально нічого не покращував, щоб зробити «красиву картинку». І це дуже важливо, бо ми бачимо жінок у національному одязі, в якому вони ходили щодня. Бачимо дітей – дуже багато дітей біля джерел, біля фонтанів-чешме, яких у Криму залишилося дуже мало не тільки після німців, а й після радянської влади», – каже кримська татарка.
Ліст залишив понад сотню фотографій Криму. Багато з того, що він відобразив під час своєї поїздки, зникло.
«Ці фотографії розповідають нам про той втрачений Крим, який існував століттями і який через геноцидну політику комуністичного режиму ми втратили», – каже Андрій Іванець, кримський історик, провідний науковий співробітник Музею Голодомору, представник Крайової Ради Українців Криму.
Про що розповідають фото Ліста
Раніше традиційні кримськотатарські фонтани-чешме будували у великій кількості й по всьому Криму. «Ще з часів Кримського ханства існувала добра традиція: чоловік перед одруженням мав побудувати новий фонтан-чешме або відреставрувати старий. Адже вода для Криму була вкрай важливою – її ніколи не було в надлишку, кримські татари ставилися до води майже сакрально», – каже Гульнара Абдулаєва.
Герберт Ліст відобразив, як цілі групи кримськотатарських жінок і дітей збираються біля чешме.
Чешме – один з елементів унікальної системи водопостачання в Криму. Приблизно в 15 столітті там почали будувати кяризи – водорозбірні галереї глибоко під землею. Їх проєктували кримськотатарські майстри, які знали особливості місцевого ґрунту та рельєфу. Кяризи живилися дощами, конденсатом і ґрунтовими водами. Вони виросли в підземну мережу, що з'єднувала міста, і забезпечували безперебійне постачання води в громадські будівлі, приватні будинки та фонтани-чешме. Вода була чиста, адже вона проходила природну фільтрацію, а ще за цим стежили спеціальні люди й очищали кяризи кілька разів на рік. Фонтани-чешме були навіть у важкодоступній гірській місцевості.
«Навіть у лісі міг стояти такий чешме, щоб подорожній або його кінь могли напитися й набрати води», – розповідає історик.
Система кяризів працювала до 1944 року. «Але коли кримських татар у Криму [після депортації – КР] і стали завозити переселенців з інших областей Радянського Союзу, в основному із сучасної Росії, вони, звісно, не знали, як цим користуватися. Багато з тунелів, що залишилися, цих підземних ходів, вони просто перетворили на вигрібні ями, ставили туди туалети, щоб усе туди стікало. Наприклад, в Євпаторії такі туалети стояли прямо на цій мережі кяризів», – каже Гульнара Абдулаєва.
До 2014 року їх планували відреставрувати, але зараз вони занепали. Як і багато фонтанів-чешме.
Андрій Іванець, кримський історик, провідний науковий співробітник Музею Голодомору, звертає увагу на фото з традиційними будинками кримських татар.
«Ми бачимо ті будівлі, яких сьогодні в Криму вже не знайдемо, зняті під Судаком або на Південному узбережжі: будинки з пласкими дахами – дуже характерний, суто кримський архітектурний тип, який повністю втрачено. І це, по суті, одна з останніх фотозйомок такого життя», – каже Іванець.
Гугум – ще одна деталь із фото Ліста. «Вони показують культуру ставлення до води. Причому видно, що на той момент ще була збережена стара традиція. На фотографіях люди тримають у руках «гугуми» – великі металеві посудини для води, характерні для кримськотатарського побуту. І одяг на цих світлинах вельми характерний саме для кримських татар», – пояснює дослідник.
Історикиня Гульнара Абдулаєва вказує на фотографії, де зображені літні чоловіки, які сидять у колі на землі поблизу цвинтаря.
«Мене дуже вражає деталь: коли літні люди, саме кримські татари, збираються просто посидіти на кладовищі. Взагалі для нас кладовище – це місце спокою, так буде найкраще сказати. Тому там люди збиралися, могли годинами сидіти, молитися, розмовляти, розмірковувати. Гадаю, що саме це 1943 рік, німецька окупація Криму. І, мабуть, літні люди збиралися на кладовищах саме з цієї причини: там було спокійно, можна було обговорити щось подалі від вух окупантів. Зараз же цих кладовищ уже не залишилося», – розповідає Гульнара.
Те, що кримським татарам доводиться збирати деталі своєї історії за фотографіями німецького фотографа, не в останню чергу пов'язано з трагічними подіями 1944 року.
«Ми маємо справу не просто з депортацією – це була тотальна депортація цілого народу, стирання всіх слідів пам'яті про його перебування в Криму. Нагадаю: з 1944-го до 1948-го було мінімум три хвилі перейменувань. Було перейменовано близько 1400 кримськотатарських (та інших, що належали депортованим громадам) топонімів. Знищувалися матеріальні сліди життя кримських татар: кладовища, книги, інші пам'ятні речі, які розповідали про їхнє життя і становлення на території Кримського півострова. Ба більше, кримським татарам забороняли називати себе власним ім'ям: десятиліттями в СРСР офіційно можна було записуватися лише як «татари», не «кримські татари». Тому ім'я «кримські татари» – дороге для кримських татар. Воно було оплачене високою ціною», – розповідає Андрій Іванець, кримський історий, провідний науковий співробітник Музею Голодомору.
Дослідники робіт Герберта Ліста з The Herbert List Estate зазначають, що після завершення Другої світової війни він продовжив працювати для міжнародних журналів, а у своїх роботах став виявляти ще більший інтерес до людської природи. Понад 10 років він співпрацював із фотоагентством Magnum. Сам Ліст навряд чи припускав, що його фотографії з Криму набудуть такого значення. І тим не менш, через 82 роки його знімки цікаві не тільки вченим, але й надихають молодих кримських татар на вивчення своєї історії.
Світлини, що надихають
Навесні 2023 року молода кримська татарка і художниця Ельзара Галімова розглядала старі фото Криму, які вона знайшла в інтернеті. Саме ті, які зробив Ліст.
«Що таке старі фотографії Криму? Це Крим до Другої світової війни, кінець 19-го, початок 20-го століття. 1943 рік, коли німецький фотограф Герберт Ліст був у Криму і залишив нам, мабуть, найякісніші фотографії кримських татар. Я дивилася на ці світлини, і мені так подобалося роздивлятися ці обличчя. Що в них там позаду? Які ландшафти? Чим вони займаються? Я так іноді проводила свої вечори. Просто там, у фотографіях», – згадує Ельзара. Вони надихнули її – вона почала робити з них замальовки.
Так у неї з'явилася ідея створювати календарі зі своїми малюнками Криму. Їх вона супроводжує історичною довідкою та цікавими фактами про місця, які зображує.
«Мені б дуже хотілося, щоб про Крим не забували. Це не просто якийсь клаптик землі, це – величезна історія. Особиста історія таких людей, як я, які з Криму і сумують за своєю батьківщиною», – каже Ельзара.
