Підводна армія
«Кожен звикне. Людина ж створена з води» – цю фразу говорить нам Олексій, піднявшись на поверхню. Щойно він провів під водою... годину! Ці люди навпомацки знаходять вибухівку на дні та можуть побороти супротивника у підводному бою. Така вузька і малозвідана спеціальність – військовий водолаз. Команда Радіо Донбас.Реалії вирушила знайомитися з нею до Маріуполя, міста, з одного боку якого пролягає морський кордон, а з іншого – зона військових дій. Адже тут підводна служба має особливу вагу.
У 2014-му Україна майже повністю втратила базу підготовки військових водолазів. Раніше центром навчання цих спеціалістів була Військово-морська академія імені Нахімова в Криму. Тепер уже Росія розгорнула в «Нахімці» потужну водолазну підготовку: на окупованому півострові залишилась і навчальна база, і майже весь викладацький склад, вивезти на материкову Україну практично нічого не вдалося.
Але українські волонтери взялися за відродження цієї справи. Нову українську школу військових водолазів заснували активісти організації People’s Project. Інструктори – професійні водолази – проводять курси безкоштовно: усі вони тепер мають основну, вже мирну роботу, але за плечима у них чималий підводний досвід, тому вони полишили свою роботу, купили квитки з власних кишень і прибули на Донбас – тренувати українських військових.
Герої нашої історії служать у Маріупольському загоні морської охорони Держприкордонслужби. У військових водолазів – дві локації для тренувань: басейн і акваторія Азовського моря. Морські краєвиди залишмо на десерт – перший вечір спільної з водолазами роботи ми проведемо у басейні. Звідси і почнеться наше знайомство.
За вікнами уже темно, заняття починається пізно. Зранку усі вони вже працювали на морі, та ще й у шторм. Не приховують утоми. Але цього разу вони будуть не лише фізично працювати, а й розповідати – для вас.
«У дитинстві – пам’ятаєте – передача про Кусто ішла по телевізору? От мені було цікаво спробувати. Вивчився на водолаза – і спробував», – Володя розкладає спорядження перед початком заняття у басейні. Усім новим водолазів забезпечили волонтери. «Ми працюємо з апаратом Drager, це німецький апарат. Ось ласти, маски, трубки, перчатки, а це – грузи, щоб не було позитивної плавучості – тобто щоб обважнювати людину, аби вона не спливала», – пояснює він.
Так починається наше знайомство зі словами з лексикону підводної професії. Володя працює під водою чотири роки. Каже, якщо правильно підійти до справи – цьому зможе навчитися кожен. Мабуть – припускаємо – у вас просто в дитинстві загрозливих ситуацій на воді не траплялось? Не траплялось, каже, але навіть якщо такий страх у людини й лишився, себе можна витренувати.
«Треба з вами попрацювати, – відповідає, – і цей страх мине, але все поступово, це не так що одразу вдягли людині апарат і кажуть: стрибай! Потрібно починати з плавання, щоб не боявся води, щоб лежав на воді. Якщо вода в рот потрапляє – підігнув голову і виплюнув. А потім поступово переходять на апарат: як дихати. Спочатку, взагалі, ставлять ноги – щоб були максимально правильні рухи, щоб не витрачати енергію. А потім уже вправи: одягаєш маску – з тебе її зривають у воді. Потім вдягаєш її у воді – видуваєш воду, щоб маска була без води».
Апарат зі спорядженням – це 25-30 кілограмів. Але ж під водою вага відчувається слабше. «Раніше у водолазів були дихальні апарати, як у пожежників: додали загубник, маску і переробили ці апарати для спуску у воду. А ще раніше були «трьохболтовки», які ще за царя були – там був дуже важкий костюм, велика обслуга, дві людини качали повітря, такий ніби скафандр. А потім наука пішла вперед, і якраз Кусто просунув цю тему – і з’явився цей аппарат», – пояснює військовий. Поки розмовляємо, команда вже вишикувалась біла борту басейну. Володю кличуть.
Початок – розминка у воді. Далі – вправа на затримку повітря. Понад десяток підходів, щоразу – довших. Водолази занурюються під воду, тримаючись за борт басейну.
«Вони не знають, скільки часу тримають повітря, щоб не ставити собі шаблони і не сприймати свої можливості як обмеження», – розповідає неголосно інструктор Валерій Науменко, поки вся водолазна команда вчергове зникла під водою.
Останній захід роблять на максимум – хто скільки протримається. Валерій же пояснює: потребу в повітрі збільшує навіть... думаючий мозок. Тому результат залежить також і від емоційного стану: якщо людина про щось переживає, витримає під водою без повітря менше.
Один за одним водолази припиняють вправу, і от уже всі на поверхні. Не виринає тільки командир. За ним пильно і в цілковитій тиші спостерігає вся команда. Зрештою, він неспішно підіймає голову з води, майже дотягнувши до чотирьох хвилин. Три хвилини сорок дев’ять секунд. Команда аплодує, і плескіт мокрих долонь відлунює над водою.
Військові час від часу змінюють спорядження для нових вправ. «Наступи. Сильніше, всією вагою! От. Так вдягають ласти», – Володя продовжує лікбез для журналістів, надягає ласти, які я ногою придавила до підлоги, і пірнає далі.
Водолази готуються боротися під водою. Це спеціальна спортивна дисципліна – акватлон. Спортивна боротьба триває на затримці дихання у 30 секунд – стільки людина може не дихати і у звичайному житті, коли, наприклад, чує неприємний запах.
«Все-таки для людини вода – це агресивне середовище, навіть при тому, що вона вміє плавати. Але людину складно підготувати психологічно, вона не розуміє, що може спокійно сплисти, спокійно зануритися на нетривалий час», – каже Валерій Науменко. У звичайному житті Валерій тренує цивільних спортсменів та вчить акватлону дітей.
Зараз задача водолазів – зірвати стрічку з ноги супротивника. «Це не рівняння силами, це – вміння думати під водою, – говорить Валерій Науменко.– Тому що якщо ми будемо з вами боротися, в мене комплекція більша – якщо ви спробуєте зі мною боротися силою, ви програєте. Вам потрібно що? Спритність. Вам треба бути маневреною, швидкою. Все-таки маска дає обмежений огляд. І за рахунок того, що людина думає, маневрує, іде в сліпі зони – це дає змогу вам перемогти мене».
Людина, яка бореться в акватолні, – це, в першу чергу, рятувальник, оскільки вона вміє вивільнитися з захвату. «Ми готуємо психологічно до розуміння відчуття паніки, розуміння, що таке «тонеш», щоб вони почувалися у воді так само впевнено, як і на суші», – додає тренер.
«Є три глобальні задачі на морі, – пояснює інструктор Костянтин Миргородський, коли перехоплюємо його в перерві між вправами. – Це порятунок (не лише людського життя, а і аварійно-рятувальні роботи, глибоководні роботи), це виконує аварійно-рятувальна служба. Є задачі протидиверсійні – наприклад, захист гідротехнічних споруд, порту, це виконують уже бойові плавці. Є задачі диверсійні – їх виконують водолази-розвідники. Це друга група, сombo divers. І третя група – clearance divers, спеціалісти з розмінування. За кордоном вони працюють на морських мінах, на випадок війни, в у нас ці хлопці працюють на розмінуванні водойм у зоні АТО». До сфери їхньої компетенції входять і нерозірвані боєприпаси, що лишились на дні водойм Донбасу. Але також – і навмисне встановлені вибухові пристрої. «Зрозуміло, що проти нас ці хлопці з боку Росії теж працюють», – відповідає на наше запитання Костянтин.
Водолаз бачить перед собою приблизно на півметра: видимість в Азовському морі погана. Тому працюють у парі: один занурюється, інший його «забезпечує» – це означає, тримає у руках кінець тросу, на якому працює колега під водою. Професійно цей трос називається сигнальним кінцем, пояснює нам Володимир. Протягом двох днів нашої спільної роботи водолази ще не раз жартома поправлять нас: «Не трос, а сигнальний кінець!»
«Є водолазні сигнали. Працюємо по сигналах. Він направляє: іди, прямо, іди направо, перевір запас у балоні», – каже Володя. Таким чином водолаз і обстежує об’єкт. Десь візуально, але переважно – навпомацки. І як це відбувається, ми побачили наступного дня.
На маяк, де тренується цей підрозділ, ми вирушаємо на моторному човні. І на ньому, і над маяком підіймають біло-синій прапор – знак, що ведуться водолазні роботи. «Це сигнал кораблям, що потрібно йти уважно», – пояснює командир загону Олександр Власюк.
Дістаємося туди двома ходками. Прикордонники уже розклали необхідне спорядження. Допомагають нам пришвартуватися і перестрибнути з човна на сушу.
Назустріч водолазній команді з-за маяка виходить кіт. Вид у нього цілком бойовий. Кажуть, Карась – так його звати – виловлює бичків лапою прямо з Азовського моря і складає гірками.
Попереднього дня, коли був шторм, прикордоннники пірнали чотири години поспіль, намагаючись виконати всі вправи. Це саме тому напередодні у басейні вони виглядали, як вижаті лимони. Нам щастить більше: сьогоді море майже тихе. Але так само по-маріупольському непрозоре.
«Треба посадити пластини на шпильки і закрутити гайки, – пояснює інструктор Костянтин одну із задач. Перед нами витіювата метрова металева конструкція. – Жодна пластина на інше посадочне місце не потрапить». Ця вправа – тренажер на тактильну чутливість. На дні конструкцію потрібно зібрати. Ясна річ, навпомацки.
Олексій опускається мало того, що з балоном, шлангами і грузами, так ще і з інструментом. «Сигнал означає: я знайшов «козерог», приступаю до роботи, – Кості по сигнальному кінцю надходить сигнал з-під води. – Я його пускаю, він зараз розкладається – пластини, ключі, гайки. Там ще глибина невелика, і коли шторм, як вчора – його б’є хвилею. Але ж якщо поставлять бойову задачу, ніхто не буде чекати, поки заспокоїться море».
А поки Олексій працює над тренажером, до занурення готується Антон: він повинен навпомацки знайти на дні хвостовик міни.
«Одягаємо сигнальний кінець. Тепер вдягаємо груза, тому що водолаз буде працювати без ласт, буде ходити по дну», – каже Володя. Він споряджає колегу до занурення. «Міна» тим часом летить в акваторію.
«Задача водолаза – знайти її і підняти. Враховуючи, що там нічого не видно, це задача середньої складності. Він її, звичайно, може і пропустити... Тоха, міну кидаю у воду! Підводь водолаза, Вова, сюди», – командує інструктор. «Бу-бу-бу», – Антон щось відповідає крізь маску, будучи вже по пояс у воді. Вони одне одного розуміть, ми – ні слова.
Скоро Антон вже виринає з хвостовиком міни: «Ти знаєш, що у яму її закинув?»
Інший же водолаз продовжує працювати під водою. І буде там весь час, поки на поверхні ми з’ясовуватимемо щось про обладнання, дивитимемось ще на якісь вправи, бавитимемо кота Карася, зрештою, кутатимемось і перекушуватимемо бутербродами – і відганятимемо від себе думку, що от у цій каламутній і холодній воді, на дні, людина зараз збирає гайковим ключем якусь конструкцію.
Олексій провів під водою більше години. «Зараз вода прохолодна, кінчики пальців замерзають... але не критично», – розповідає, знімаючи гідрокостюм. «Я думаю, будь-хто звикне. Людина ж з води зроблена».
На парапеті маяка чекає узвар у п’ятилітровому бутлі. Інструктори пірнають за тренажером – «козерогом» – перевіряти результат.
«Ще й гайки позатягував! Склав іспити на двадцять п’ятий левел одразу», – сміються нагорі, діставши конструкцію.
Усе це потрібно, щоб вільно орієнтуватися і думати під водою. Адже задачі можуть бути різні: від розмінування водойм до огляду корабельних корпустів. Саме останнє вони під час служби виконують найчастіше.
Коли судно заходить у порт, його потрібно обстежити на наявність сіток, пошкоджень рульової системи, а тепер, через військовий конфлікт, – ще і мін.
Для цієї задачі частина команди відпливає з маяка назад у порт. І поки човен робить другу ходку за водолазами, інструктор Ігор у ролі диверсанта готується пірнати під корабель морської охорони «Донбас» з двома дерев’яними муляжами.
«Водолаз-диверсант може зістрибнути з цього корабля, встановити на кораблі вибухівку і вивезти з ладу флагман дивізіону. Задача взводу – знайти цю міну і знешкодити», – коментує він.
– Якщо водолаз виявить справжню диверсійну міну – її ніхто не чіпає, тому що вона встановлена на невилучаємість. Але оскільки у нас тренування, і може бути не лише міна, а і контейнер з наркотиками, то водолази повинні будуть її зняти і показати, – каже Костя, споряджаючи «диверсанта» до занурення.
– Чи якийсь радіолокаційний прилад.
– Що завгодно там може бути.
Ігор зникає під корпусом корабля. Згодом прибуває катер з водолазами. Цього разу вони працюють без сигнальних кінців, тому на поверхні, над місцями, де занурились аквалангісти, видніються оранжеві буї.
Пошук займає час. Поки прикордонники обстежують корпус судна сантиметр за сантиметром, команда нагорі встигає змерзнути. Адже Ігор весь цей час не знімає гідрокостюм: він в цьому разі – хоч і «диверсант», але і водолаз забезпечення – має бути готовий рятувати тих, які зараз під корпусом.
Обидва прикордонника виринають майже одночасно: в руках по муляжу міни.
Поруч з нами в порту стоїть корабель-велетень. А якби такий довелося обстежувати – проскакує думка... Інструктори кажуть, для цього є більш автоматизовані технології. Але водолази все одно вміють виконувати роботу руками.
«Українська армія зразка 2002 року. Лопата і підсобне господарство, служби немає. Я собі жив романтичними ілюзіями, що я буду Батьківщину захищати, а виявилось, що я прийшов охороняти ялтинські виноградники, – інструктор Костянтин Миргородський на наше прохання розповідає, як потрапив колись у водолазну професію. – І тут трапилось так, що я потрапив у водолазний взвод. Але навчання по факту не було. І тут прийшов молодий командир, який після Нахімовського училища цим всім горів, і він нас чотирьох відправив на навчання у Севастопольський військово-морський інститут. Це були чотиримісячні курси, там були класні викладачі. Нас вчили офіцери у відставці. Вони брали участь у таких роботах, що у нас в країні жодної людини з таким досвідом не лишилось. Підводні човни піднімали. Дуже досвідчені. І вони намагалися запалити вогник. Тому що цією справою без вогника на можна займатися».
Зараз Костя має цивільну спеціальність – він звукорежисер. І на момент, коли вийде цей матеріал, він уже буде не під водою, а за режисерським пультом. Адже короткі курси від волонтерів закінчилися. Чи будуть вони тривати далі, залежить від того, чи назбирає волонтерський проект гроші на наступні семінари. Маріупольський загін морської охорони – перший, на кому випробували навчальну програму волонтери, далі ж планують розширити свою діяльність в інших військових підрозділах.
До речі, якось в розмові з героями матеріалу ми поцікавились, де ж іще є подібні підрозділи, думаючи, що це дуже рідкісна і малочисельна спеціальність. А виявилось, водолази є в усіх родах військ, крім... авіації.
