Ольга Дунська
Українці, які потрапили в полон або були затримані на окупованих територіях, зазнають жорстоких тортур у російських в’язницях та колоніях, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю Голосу Америки. Ті, кому пощастило повернутися живими з російського полону, розповідають, як їх катували струмом, заганяли їм голки під нігті, били ногами, молотком та пластиковими пляшками до втрати свідомості, застосовували щодо них сексуальне насильство та погрожували розстрілом.
Колишнього журналіста Ігоря Бондаренка затримали російські спецслужби у серпні 2022 року – коли намагався виїхати з окупованого тоді армією Росії Херсону через анексований Крим до родини в Німеччину.
На КПП він не пройшов перевірку спецслужб – співробітники ФСБ відновили в його телефоні листування Ігоря з подругою дитинства, представницею «Правого сектору», який влада Росії вважає терористичною організацією.
«Людина повернулася зі стосом паперів, роздрукованими моїми повідомленнями моїм контактам, які я вже видалив на той момент. З повідомленнями від людей, яких я вже вичистив із телеграму», – розповідає Ігор.
Після цього силовики затримали Бондаренка та почали його допитувати.
«Вони імітували розстріл: вивели мене, зняли з очей ганчірку, там була така яма з покійниками. Мене підвели до неї, сказали: «Хочеш до них?» – розповідає Ігор. – Я сказав: «Ні». Вони вистрелили раз у мене за спиною, я почув постріл. Сил не було, я впав на коліна. Вони так «пожартували» пару разів, підняли мене, знову одягли мені ганчірку на голову і відвезли вже до себе на базу».
Ігор дізнався місцевість та зрозумів: його привезли у Скадовськ. Там його кинули в камеру, і з цієї миті, за його словами, почали катувати вже по-справжньому:
«Мені навіть їжу не давали, давали лише пляшечку води 0,5 літра, і поряд лежали пластикові пляшки, в які можна було справити потребу. Вони заходили, просто били мене, ногами лупили, куди влучать, – розповідає Бондаренко. – Запускали руки у штани і стискали мені статеві органи так, що я кричав. А якось вони багато випили або були дуже злі, намагалися через шорти встромити її (пляшку) мені в задній прохід».
«Я там кричав так..., вони мені рота затикали рукою. Тільки після того, як пішла в мене кров, вони якось зупинилися», – каже Ігор.
Чоловіка почали менше катувати лише тоді, коли росіяни дізналися, що у нього вірусний гепатит С. А коли Ігор погодився співпрацювати і почав вести телеграм-канал місцевих силовиків, йому почали давати їжу.
Ще більш жорстоке ставлення у російських в’язницях – до українських військовополонених. Морпіх Владислав Задорін першого дня повномасштабного вторгнення був на острові Зміїний. Весь його гарнізон тоді полонили, Владислав провів у російській в'язниці майже два роки. Весь цей час його катували, вимагаючи свідчень, які б дали можливість порушити проти військового кримінальну справу.
«Мені хотіли приписати і мародерство, і розстріл мирного населення, і геноцид російського народу, – розповідає Владислав. – Але я уникав цього всіляко, аби не підписувати цей документ. Якщо ти підпишеш цей документ – це стаття».
Владислава спочатку тримали у в'язниці в анексованому Криму, а потім перевели до Курська. Там його буквально морили голодом – не давали їжі, і йому доводилося їсти слимаків та мишей. Його били, не давали змінний одяг, а видане Задоріну взуття було на кілька розмірів менше, ніж потрібно. Це призвело до проблем із ногами.
«Катування, починаючи від кулаків, ногами били. Пляшки об голову розбивали, голки під нігті, їсти не давали, – перераховує він. – Психологічно давили дуже, ми були в інформаційному вакуумі».
«Особисто мене за те, що я не міг нормально сидіти навпочіпки, заводили в туалет, обливали водою, підключали 220 (електричний струм). Кілька разів так було, – розповідає він. – Це не рахуючи шокера в різні точки тіла: від шиї, рота, голови та закінчуючи анальним отвором».
За словами Владислава, у в’язниці не вистачало допомоги лікарів: українські полонені були виснажені й фізично, і емоційно. Коли чоловіка не внесли до чергового обміну, він кілька разів намагався покінчити життя самогубством.
«Коли мене везли на обмін, мене одного не обміняли серед усіх і повезли назад до Курська, потім у мене були дві спроби суїциду, самогубства, – розповідає Владислав. – Але, слава Богу, хлопці мене врятували».
«За рік та 10 місяців я не бачив взагалі жодної організації, яка контролює утримання військовополонених. Жодної. Вони що хотіли з нами робити – те й робили. У них були розв’язані руки», – наголошує українець.
Після пережитого у полоні в Україні Владиславу дали інвалідність. У чоловіка – серйозна черепно-мозкова травма та проблеми зі спиною.
Скільки громадян України наразі утримують у російському полоні – точних даних немає. Влітку практично одночасно уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець та президент РФ Володимир Путін дали свої оцінки, вони дуже різні. Але в обох випадках йдеться про тисячі людей. Серед них – не лише військові, які потрапили в полон на фронті, а й сотні цивільних, заарештованих на окупованих територіях.
|
Росія неодноразово заперечувала звинувачення в тортурах і порушеннях прав людини в Україні, попри численні переконливі докази, зібрані та поширені міжнародними правозахисними організаціями та новинними організаціями. |
