Білоруська служба Радіо Свобода
Це історія про те, як четверо українців за ніч приготували понад сто обідів для білоруських політв’язнів. Про від’їзд дізналися лише ввечері, кажуть у фонді BySol, і не одразу вдалося знайти кухарів, які знайшли сили і можливості під час комендантської години зготувати стільки комплексних обідів. Та ще й намалювали серця на коробках.
«Хворі животики»
«Таке замовлення у нас вперше», – каже Радіо Свобода співробітниця кафе «Проект» у Чернігові Христина* (ім’я змінене з міркувань безпеки – ред.).
Вона разом зі своїми соратниками за ніч приготувала понад сто обідів у дорогу для звільнених білоруських політв’язнів, які переїжджали з України до Польщі та Литви.
13 грудня Олександр Лукашенко звільнив з в’язниць групу політв’язнів і наказав вивезти їх з Білорусі – 123 особи. Деякі з них перебували у в’язниці понад п’ять років. Принаймні у деяких нещодавніх ув’язнених підірване здоров’я, вони схудли за ґратами.
В останній момент стало відомо, що більшість звільнених привезли не до Литви, як під час попередніх депортацій, і не до сусідньої Польщі, а до України, де триває війна. Президент України Володимир Зеленський погодився їх прийняти.
Звільнених відвезли до Чернігова. Кілька днів вони жили в закритому помешканні, куди не допускали відвідувачів. Доступ до звільнених мали лише волонтери. Звичайні білоруси, які проживають в Україні, писали в соціальних мережах, що заборону на побачення їм пояснили небезпекою для життя колишніх політв'язнів.
Колишні політв'язні мали де спати, що їсти. Вони пройшли медичне обстеження. Представники кількох держав вели переговори про переїзд на територію Європейського Союзу.
Виїзд з України був запланований на ранок 17 грудня. Поїздка автобусом до Варшави, враховуючи процедури на кордоні, зайняла близько доби, а до Вільнюса ще довше. Людям треба було зібрати в дорогу їжу. Однак час виїзду з Чернігова став відомий лише напередодні ввечері.
«Вони й раніше це говорили, але було незрозуміло. Хтось казав, що не можна буде передати їжу, хтось казав, що можна. Сиджу на низькому старті. Думаю, дайте мені уже зелене світло, щоб щось робить. Бо змусити когось стільки працювати, якщо зрештою не можна буде (передати їжу), це теж так собі», – пояснює в інтерв’ю Радіо Свобода Маша Анімія, яка працює у фонді BySol, який допомагає білорусам, які постраждали від репресій, живе в Києві та допомагала останній групі звільнених політв’язнів.
Близько 20:00 16 грудня вона почала обдзвонювати кухні Чернігова. Багато хто вже не працював і не відповідав, каже Маша. Дехто відмовився, бо не мав достатньо ресурсів, щоб встигнути з замовленням. Хтось пояснив, що у них проблеми зі світлом, і максимум, що вони можуть, – це розморозити піцу. Під час війни Росія зруйнувала багато об'єктів енергетичної інфраструктури України. Там регулярно відключають електроенергію на кілька годин.
«А що таке їсти піцу в дорозі, коли можуть бути хворі животики у когось? Потрібна нормальна їжа. Я просто розуміла: якщо треба нагодувати людей, то треба. Будемо шукати до останнього», – думає Маша.
Тож вона набирала дев’ять закладів. І додзвонилася до, за її словами, дивовижної команди.
«Тільки, будь ласка, присядьте. Тепер це буде не зовсім стандартне прохання», – вирішила вона підготувати свою співрозмовницю після багатьох відмов.
«Це люди, які нас підтримували»
«Вони зателефонували нам увечері 16 грудня, близько 19:40. І дівчина одразу сказала: «Ви тільки мене, будь ласка, не посилайте. Але нам потрібно 109 порцій до шостої ранку. Я знайшла ваш номер на Glovo (сервіс доставки їжі – ред.). Ви можете щось таке приготувати?». Спочатку, звичайно, я подумала: «Не можемо. У нас немає таких запасів», – розповідає Радіо Свобода Христина з кафе «Проект».
Потім її співрозмовниця пояснила, що потрібно було готувати в тому числі для політв’язнів, які сиділи у в’язниці за пожертвування на потреби української армії.
«Це люди, які нас підтримували, тому я вирішила, що це потрібно робити… Я розуміла, що ніхто інший не погодиться. Підрахували наші ресурси і подумали, що ми можемо взятися за це, тим більше, що це така важлива справа», – продовжує Христина.
Допомогти Христині, каже вона, вирішили її подруга, її чоловік та ще одна співробітниця кафе. Працювали вчотирьох. Вони одразу пішли до магазину та купили продукти.
«Добре, що у нас був запас упаковки, ланч-боксів, щоб усе упакувати», – зазначає вона.
«Можна ми не різатимемо фрукти?»
Готувати почали близько півночі. У результаті отримали комплексний обід: гречка, котлети та м’ясо, салат з капусти та огірків.
«Ми готували вчотирьох всю ніч під музику, щоб встигнути. Сподівалися, що встигнемо ще поспати. Але ні – ми встигли якраз до шостої ранку. Привезли та віддали цю їжу», – каже Христина.
На сторінках кафе в соцмережах немає історії про те, як годували білоруських політв’язнів. Але Христина каже, що невдовзі буде. Не встигли, бо відсипалися після робочої ночі.
Завдання ускладнювалося тим, що в Україні вночі діє комендантська година, коли не можна виходити на вулицю без спеціального дозволу. У Чернігові вона зараз триває з півночі до четвертої ранку. Кухарі вирішили провести цей час у кафе. Зазвичай вони не працюють вночі, зазначає співрозмовниця.
Христина розповіла, що зараз у Чернігові часто лунають повітряні тривоги, Росія атакує місто «шахедами». Цього року в червні дрон влучив у житловий будинок. Останній «приліт» у місті був наприкінці жовтня, влучив у підприємство.
«Наше кафе розташоване в напівпідвальному приміщенні, ми – фактично як укриття. Дуже часто під час повітряної тривоги до нас приходять гості, щоб перечекати її», – каже Христина.
Окрім комплексного обіду, Маша попросила покласти білорусам у дорогу фрукти, додали також воду.
«Вони мені сказали: «У нас є груші, яблука, але можна ми не різатимемо їх, а покладем цілими? Бо у нас нема стільки упаковки». Мене ледь на шматки не розірвало. Я вже сиділа і плакала. Яблуко ж можна і так їсти, а вони так до цього поставилися...» — Маша робить павзу на цих словах.
Представниця BySol каже, що це була максимальна кількість їжі, яку вони змогли організувати в останню хвилину. Вона допускає, що звільнені політв'язні могли мати з собою якісь сухі пайки. Наскільки їй відомо, вони могли поснідати вранці перед від’їздом.
«Мені потрібно сто повербанків»
Маша також купила смартфони та повербанки для звільнених політв'язнів. Вона каже, що полк Калиновського передав їй кілька телефонів. Решту техніки придбали за кошти ініціативи допомоги колишнім політв'язням «Вільно».
Співрозмовниця зазначає, що грошей на покупку айфонів не було. Вони купили «гарні» телефони, з яких можна вийти в інтернет, на які швидко можна встановити програми та які мали нормальну камеру. Гаджети вона шукала вже в Києві. Завдання купити обладнання також стало викликом.
«Скільки б не було магазинів, нелегко кудись прийти та купити велику кількість. Класно, коли ти маєш час і можеш три дні покататися по магазинах і позбирати. А коли немає часу, ти приходиш в магазин і кажеш: «Мені потрібно сто повербанків», і вже після цього тебе ніхто не слухає, бо бідний консультант починає сповзати по стіні», – описує вона.
Маша каже, що обдзвонювала великі мережеві магазини та шукала місця з найбільшою кількістю приладів. Якби вона їздила по Києву, то, жартує, дочекалася б у заторах, коли звільнять усіх білоруських політв'язнів. «А якби я поїхала на Лівий берег (Дніпра), то повернулася б лише сьогодні», – іронічно каже вона. Зрештою, вона знайшла потрібну кількість в одному магазині. Брала все, що було.
«Перша реакція була: «А вам одного кольору треба? І у нас не буде стільки штук однієї моделі». Я сказала: «Давайте візьмемо схожі». Ми залишили полиці в магазині порожніми», – каже співрозмовниця.
П’ять годин у магазині
І тут виникла нова проблема. Не вдавалося дійснити платіж з рахунків литовського фонду.
«В Україні не так просто сплатити такі суми, просто пікнувши карткою», – зазначає представниця BySol.
Маша згадує, що провела п'ять годин у магазині, доки вони шукали вихід. Представниця ініціативи «Вільно» допомогла з рішенням.
«В результаті ми хакнули цю систему. Нам спала на думку ідея, щоб я замовила все через інтернет-магазин, одразу ж оформивши доставку до фізичного магазину. Вони швидко перехопили це у своїх системах. Магазин вже був закритий, жалюзі вже були опущені, і зрештою нам вдалося все зробити», – згадує вона.
Усім цим займався «легендарний продавець Рінат», як його називає Маша, з магазину Comfy. Техніку виносили в коробках і пакетах. Співрозмовниця зазначає, що тари не вистачило, щоб упакувати все одразу.
«Повербанки дуже важкі, неймовірно важкі. Я ніколи не думала, що це може бути так складно. Я не могла підняти одну коробку з землі. «Телефони легші», – ділиться співрозмовниця.
Серця на коробках з їжею
Маша вважає, що українці відгукнулися на її прохання не тому, що просто хотіли заробити. Бо тоді людина може просто виконати замовлення і не виходити за межі своїх робочих обов'язків, вважає вона.
«Коли продавець тягне непідйомні коробки в машину, дає наказ безпечно їхати: «Тоді напишіть мені, розкажіть, як пройшло» – це вже людяність. Коли на кухні, незважаючи на те, що працювали всю ніч, малюють серця на коробках з їжею – це мене просто розмазало. У рамках роботи могли сказати: «Ви дзвоните о восьмій вечора, ми працюємо до десятої, потім комендантська година. До побачення, телебачення!», – вважає Маша.
Вона додає, що кафе не брало додаткової плати за важку роботу вночі, а обіди оплачували за звичайною ціною.
«Вони могли сказати: «Ви не можете пробити карткою. Ви вже десять разів пробували. Все, бувайте!» Але вони запропонували мільйон варіантів. Зараз ми привеземо десять терміналів, спробуємо через усі наші банки. Жоден з них не працював. Значить, розіб’ємо суму. Рінат намагається переконати нас не робити все одразу, а частинами. Давайте спробуємо за стільки-то грошей, за стільки-то, за стільки-то… Не працює! Давайте подумаємо», – описує Маша довгі пошуки способу оплатити техніки.
Співробітниця фонду BySol каже, що ніколи не стикалася з тим, щоб українці відмовлялися щось робити для білорусів, бо вони білоруси.
«Скільки я тут живу, скільки ми тут робимо, мені ніколи ніхто не казав, що ми, білоруси, якісь не такі. Жодного разу за всі ці роки! У мільйоні коментарів під моїми постами білоруси кажуть: «Дякую», українці кажуть: «Дякую». Непорозуміння чи хейту нема», — наголошує Маша Анімія.
