Російська армія намагається повністю захопити місто Торецьк на Донеччині. Як кажуть у ЗСУ, там зараз тривають вуличні бої. Захоплення Торецька дозволить російським військовим розпочати наступ на Костянтинівку – одне з найбільших підконтрольних українській армії міст Донецької області. Кореспондент телеканалу «Настоящее время» , створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», поговорив із українськими військовими, які більш як місяць, перебуваючи в оточенні, утримували позиції у Торецьку.
Цю операцію назвали «Операція «Життя»: з оточення у Торецьку вивезли групу солдатів, яка просиділа там 35 днів.
«Ти з бою приїжджаєш, дивишся своє відео і думаєш: як ми це пережили, – розповідає український офіцер Богдан Кушнір. – Це треш. Ти дивишся на відео – і тобі страшно. А коли ти перебуваєш там, знімаєш це відео, у тебе організм мобілізований».
«Я в житті не вважаю себе жорсткою людиною, – каже Богдан. – Але бувало таке, що ти просто проявляєш грані свого характеру, які в такому житті ти не застосовуєш, бо це не потрібно, бути таким жорстким».
Кушнір – офіцер штурмового полку «Сафарі» бригади Нацполіції «Лють». Воював із 2014-го, повернувся в цивільне життя, а 2022 року знову взяв у руки автомат. В оточенні опинився випадково:
«Є таке поняття, як «командирський рекон», коли ти маєш виїхати, оцінити обстановку. Я не планував виїхати на місяць на позиції. Тим більше взимку, коли мінус 15 – мінус 18».
Це був звичайний будинок у Торецьку – крайня позиція української оборони. Штурм розпочався раптово.
«Зухвало. Не просто лохи йдуть і будь-що роблять. Жорстко, дуже жорстко йдуть, – розповідає Богдан про дії російських військових. – Бувало таке, що з п’ятої ранку почали. Не виходить зайти через цей напрямок – вони пішли, відпочили і заходять через інший. Тупо з п’ятої ранку до 17-ї – штурмують дванадцять годин. Бували такі групи, вони взагалі не відступали. Вони всі «подвухсотилися» – і все.
І так – місяць, день у днем. Богдан каже: на третій тиждень протистояння почали закрадатись важкі думки. Температура повітря почала опускатися, солдати почали хворіти, а штурми лише посилилися.
Із семи людей у його групі троє отримали поранення, але позицію не залишили. І навіть змогли взяти в полон кількох російських солдатів.
За місяць до руїн будинку, де вже не було за що воювати, прорвалася бронемашина. «Операція «Життя» вдалася.
У мене не може бути миру з цим противником. Може бути припинення вогню. Воно будеБогдан Кушнір
Утримати супротивника в Торецьку – зараз одне з головних завдань українського командування. Група Богдана Кушніра поки що відпочиває, але незабаром знову збирається заходити на позиції до міста. Чи встигнуть домовитися про мир на той час – Богдан лише знизує плечима:
«У мене не може бути миру з цим противником. Може бути припинення вогню. Воно буде. Кожна нормальна людина хоче припинення вогню. Хочеться повернутися до сім’ї, ростити своїх дітей. Моя дитина народилася, скоро три роки, а я ще не був вдома. Але зараз, я думаю, ми можемо виконати головну місію, те, чого нам не вдавалося сотні років, – це внаслідок війни з цим геополітичним монстром, як Росія, дуже потужним, зберегти державність. Це завдання ми здатні виконати. Думаю, ми його виконаємо.
