Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Мільйони українських дітей ростуть в умовах повномасштабної війни. Психологи розповіли кореспондентам телевізійної та онлайн-мережі «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) про тривожну тенденцію: дитячі страхи вже не пов’язані зі школою чи спілкуванням з однолітками. На перший план українського Народжені після 2010 року вийшли питання життя і смерті.
Сестри Поліна та Ксенія відпрацьовують акробатичні елементи. У цьому спортзалі – їхня зона безпеки. Кожен рух відшліфований до автоматизму. Для них це не просто спорт. Коли рівень тривоги зашкалює, вони використовують перевірений рецепт, каже Поліна: «Я займаюся завжди спортом. Мені завжди він допомагає. Лежати – ні. Встати і зробити щось акробатичне? Так. Не знаю, через що це, але воно найбільше допомагає».
Сім’я втекла з окупованої частини Херсонської області. Зараз сестри живуть у Кривому Розі Дніпропетровської області – місті, яке регулярно атакує армія Росії.
«Вночі страшно, тому що ракети літають, а у тебе немає світла й інтернету, ти не розумієш, що і де літає. Коли ракети – то важко», – каже Поліна.
У кімнаті дівчат – фотографії батька. Він пішов на фронт захищати Україну, але через деякий час перестав виходити на зв’язок. Зараз він офіційно вважається зниклим безвісти.
Ксенія згадує, як дізналася про це: «Я почула, що мама сидить на кухні. Я не чула, що вона робила, але чула, що щось не так. Мама плаче. Мені було дуже сумно. Я взагалі не думала, що таке може статися з нами».
«Мамо, тримайся»: історії матерів, чиї сини зникли безвісти
1/18Люди прикріплюють фотографії українських військових, які зникли безвісти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
2/18Діана під час акції родин військовополонених і зниклих безвісти тримає фото свого 37-річного сина Іллі. «Де я беру сили? Молюсь», – коротко відповідає вона
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
3/18На лавці сидять дві жінки, рідні сестри Любов і Тамара. Любов тримає фото сина Віктора, йому 52 роки. Працював на виробництві меблів. Пішов на війну в 2022 році добровольцем. Рік тому зник безвісти.
«Він працював у Гостомелі, коли розпочалась війна, пережив окупацію, після деокупації приїхав додому на Чернігівщину до мене, і звідси відразу пішов до війська. Я сподіваюся, я ні хвилиночки не сумніваюся, що він повернеться. Я знаю. Рушничок йому посилаю в дорогу, кажу: «Синочок, я тобі рушничок посилаю, щоб ти по ньому повернувся додому», – розповідає мама військового.
«Він ріс у мене на руках, це моє дитятко, ми його чекаємо вдома», – додає тітка Тамара
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
4/18Ганна тримає фото свого сина Ігоря, в цивільному житі він був будівельником.
«8 березня минуло три роки, як зник безвісти, пішов добровольцем, рік провоював, і зник під Водяним. Він завжди говорив: «Хто, як не ми?» – розповідає жінка.
На запитання, де беруться сили, Ганна відповідає: «Мабуть, від Бога, якби не Бог, то, напевно, тої сили не було б, і нічого не було. На все Божа сила. Син, як ми останній раз розмовляли, це було 4 березня, наче прощався зі мною. Він мені сказав: «Мамо, тримайся. І щоб ти жила, як жила, і пишалася, бо я воював так, як треба. Не дай Бог, – каже, – щось зі мною буде, щоб ти не надягала чорної хустки. Червону хустку, щоб вороги не тішилися»
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
5/18Під час Акції родин військовополонених і зниклих безвісти біля палацу «Україна» у Києві, Ірина тримає великий банер з фото сина Ігоря. Військовий зник безвісти в Торецьку.
«Він пішов добровольцем, мені довго нічого не говорив, а вже перед тим, як їхати до частини, сказав: «Мамо, якщо я там потрібен сьогодні, я сьогодні їду», – розповіла жінка
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
6/18«Я його чекаю все одно живим, і я тільки в це вірю. І коли він повернеться, йому потрібна буде допомога і підтримка, і це тільки я в нього. У нас з ним такий зв’язок, як голка з ниткою, він за мною, я за ним», – говорить Ірина
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
7/18Надія тримає табличку, де від руки написано інформацію про її 36-річного сина Олександра. Родина з Чернігівщини.
«Він давно воював, пройшов АТО, зазнав поранення… Після реабілітації знову мобілізували, пів року як зник під Покровськом. Знаходяться сили, допомагають люди, і вірю, що ми його знайдемо»
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
8/18Ірина з Чернігівщини, тримає фото 20-річного сина Андрія.
«Він був студентом, розпочалась повномасштабна війна, перейшов на індивідуальне навчання, і пішов на війну. Я щоразу чекаю, потрібно десь брати сили і чекати. Я чекаю його 29 місяців», – розповіла мама військового
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
10/18Людмила тримає портрет сина Юрія. Йому 38. На її спині український прапор з емблемою бригади, де він служив.
«Він працював будівельником, пішов добровольцем у 2023 році, отримав поранення, повернувся. Я з ним останній раз розмовляла 15 грудня 2024 року, а сповіщення (сповіщення про зникнення військовослужбовця безвісти – ред.) надійшло 18 грудня, зник біля Новотроїцького…» – розповіла мама військового.
«У нього донька є, 16 років, сирота, мама померла, батька немає, я опікунка. Хочу дізнатись хоч щось про нього», – зі сльозами говорить Людмила
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
12/18«Ми віримо в диво. Молимося, ходимо в церкву, віримо що наш синочок живий повернеться. Але ми хочемо також підтримати усіх захисників України, усіх героїв. Ми хочемо, щоб суспільство не забувало про їхній героїзм про те, що вони захищали нас і захищають надалі», – говорить Олена
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
13/18Олена тримає дві фотографії сина Данила. Військовому на момент зникнення було 22 роки. Родина з Луганщини.
«Ми переселенці, ще у 2014 році прийшла в наш дім війна. Сину тоді було 12 років, я їх вивезла тоді звідти. У 2022 році він пішов добровольцем, отримав поранення в Бахмуті, повернувся, через тиждень після повернення зник безвісти у Часовому Яру», – розповідає жінка.
«Я буду йти вас захищати, хто, як не я. Ми вже з одного дому втікали, ми не маємо втікати зі ще з одного», – казав військовий мамі про свою мотивацію.
«Не втрачаю надії, що я його знайду. Люди допомагають і сама вірю, що сина знайду. Сама не знаю, звідки сили беруться», – додає Олена зі сльозами на очах
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
14/18Олена з Дніпропетровщини тримає фото сина Олександра. Він зник безвісти на Запорізькому напрямку в листопаді 2023 року і з того часу про нього немає жодної інформації
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
15/18Наталія тримає фото сина.
«Надія, надія на те, що він живий. Я не вірю, що... щось сталося. Я вірю, що він живий. Я молю Бога за живого сина. Я вірю, що він десь в полоні. Його бачили, як він лежить біля бліндажа, і більше не бачили», – розповіла мама військового
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
17/18«У неї немає сил уже. Віра і надія про те, що Олексій повернеться скоро додому. Нас у війську троє дітей: я, брат, який зник, і ще один брат. Для неї це дуже велика трагедія в цілому, що її діти на війні. Але це її гордість. І вчинок Олексія – це наша велика гордість. І ми точно знаємо, що він знайдеться. Немає ніяких інших варіантів у нього, він обіцяв», – говорить донька Тамари і сестра Олексія Юлія
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
18/18Люди махають звільненим з російського полону українським військовим.
Станом на лютий 2026 року в Україні понад 90 тисяч людей вважаються зниклими безвісти за особливих обставин. Це – військові й цивільні, у тому числі діти, які зникли через бойові дії та окупацію після початку повномасштабного вторгнення РФ
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Назад
Вперед
– Ви часто думаєте про те, що сталося з вашим батьком?
– Ми намагаємося не думати, якщо чесно, – каже Поліна. – Але буває, що він сниться, і тоді починаєш думати цілий день. Якщо сниться, звісно.
Для країни, що воює, такі історії стали трагічною нормою. В офісі організації психологічної допомоги La Strada Цілодобово за номерами 0 800 500 225 (зі стаціонарних) або 116 111 (з мобільних). Дзвінки безкоштовні, анонімні, конфіденційні, зауважують у La Strada для дітей та молоді працюють цілодобово. Психологи констатують: за роки повномасштабного вторгнення характер звернень змінився.
«Якщо до цього діти телефонували більш з питань спілкування з однолітками, з батьками чи у школі, то зараз додалися безпекові питання. Тобто діти, які стурбовані та мають панічні атаки, стурбовані обстрілами...», – розповідає психологиня La Strada Валерія Бондар.
Війна змушує дітей дорослішати занадто швидко. Поліна розповідає, як навіть червоний колір повідомлень у мобільному застосунку для неї почав означати одне – повітряну тривогу: «Мені здається, що якщо якісь звуки будуть, ми будемо одразу думати, що це якісь ракети. Червоний знак: значить усе – тривога. Надходить будь-яке повідомлення... Там же є червоний, зелений. Якщо надходить червоний, будемо думати, що це тривога».
Психологи кажуть: для цілого покоління українців війна стала визначальним фактором розвитку. Наслідки цього країна відчуватиме десятиліттями.
