Війна і вино. Чи може вино стати одним із брендів України?

Як війна вплинула на українське виноробство? Що треба для експансії українського вина на світові ринки?

Як змусити й самих українців відкрити для себе і полюбити свої вина? І чи справді вино є однією з ознак рівня свободи суспільств?

Найбільшим експортером вина у світі в 1960-х роках був… Алжир. Так, північно-африканський Алжир, який тоді був колонією Франції. Але коли країна стала незалежною і до влади прийшли ісламісти, від алжирського виноробства не залишилось і сліду.

Розквіт іспанського виноробства став можливим після падіння диктатури генерала Франциска Франко і тепер – з майже мільйоном гектарів – Іспанія має ледь не найбільші площі, засаджені виноградом.

Чилі стало одним із флагманів вина Нового світу лише після падіння диктатури генерала Августо Піночета.

В Ірані виноробству настав кінець після Ісламської революції 1979 року, коли був встановлений жорсткий теократичний режим.

В американській пресі писали, що розквіт виноробства в Чехії став можливий лише після падіння комунізму у 1989 році, а прорадянський уряд раніше не толерував розмаїття, яке притаманне виноробству і вину.

У Грузії після Революції троянд 2003 року, коли Росія запровадила ембарго на грузинське вино, місцеві винороби змушені були поліпшити якість свого вина і відкрити для себе світові ринки на заміну російському.

В Україні поштовх для розвитку виноробства стався на початку 2000-х, десь після Помаранчевої революції. Було щось символічне, що під час відпуски в Грузії у 2013-му Міхеїл Саакашвілі разом з Віктором Ющенком збирали виноград і товкли його потім в гумових чоботях в дерев'яному жолобі, щоб з нього було вино.

У мусульманському Узбекистані після авторитарного правління президента Іслама Карімова новий, ліберальніший керівник, Шавкат Мірзіяєв особисто привіз із візиту до Франції саджанці винограду для старту – чи радше відновлення древнього виноробства, притаманного тим землям з часів древніх Бухари й Самарканду. Політична відлига позначилась ще й винним аспектом.

Так само й Казахстан переживає розквіт виноробства після відходу авторитарного Нурсултана Назарбаєва...

До чого це все? Та до того, що в історії вино не раз було ознакою лібералізації та демократизму. Справжній напій свободи!

«Тут питання більше пов’язано з цивілізацією, а цивілізація уособлює в собі і свободу. Свободу думки, свободу вибору, свободу обирати стиль життя, який вам притаманний. Також диктатури часто не мають потужних ринкових зв’язків з іншими країнами. Відповідно люди, які під диктатурами, не можуть насолодитися якимись іноземними товарами, або запропонувати свої товари іншим», – пояснює в інтерв'ю історичний феномен зв'язку вина зі свободою професійна сомельє Анна Євгенія Янченко, авторка книги «Вино без правил».

Війна й українське виноробство

Зараз за те, хто першим почав робити вино, сперечаються Грузія та Іран (давня Персія). Грузини поки що в лідерах і стверджують, що виноробство на їхніх землях має історію у п'ять тисячоліть.

І хоча виноробство в Україні – в нинішньому розумінні – порівняно молоде, та вино на українських теренах роблять вже десь 29 століть. Ще з часів, коли Крим мав зв’язки з античною Грецією, а українське Придунав'я було частиною Римської імперії.

Тому зараз Україну відносять до Старого Нового світу. Тобто виноробство ніби молоде, але традиції – древні.

Російська війна проти України вдарила і по українських виробниках вина, багато з яких воюють у лавах ЗСУ, в цій галузі були і загиблі на фронті. Виробники збирають гроші для української армії. Деякі виноробні були в окупації, декотрі – ще й досі під російським чоботом. Російські ракети прилітали на виноградники на півдні України.

«Частина виноробень окупована, а ті, що на межі зіткнення – вони продовжують працювати. Дехто з прифронтових зон навіть почав вибудовувати експорт. «Трубецькі» деокуповані, але з іншого боку Дніпра ведуться обстріли», – каже в інтерв'ю Радіо Свобода амбасадор українських вин Сергій Клімов, автор книжки «Нерозказана історія українського виноробства».

Цікаво, що насправді виноробня «Князя Трубецького» на Херсонщині після початку російської агресії змінила свою назву на «Стоїк» (Stoic Winery) – її перейменували, щоб віддалитися від російської історії і віддати данину стоїцизму, стійкості українців. Stoic був пошкоджений бомбардуваннями та розграбований під час російської окупації.

Не зважаючи на труднощі, українське виноробство розвивається, причому досить швидкими темпами.

«Попри воєнний стан, попри військові дії, виноробна галузь перебуває на підйомі. Виноградарі працюють, ризикуючи власним життям. Але виноробство розвивається. І якщо галузь розвивається в таких важких умовах, то, може, це показує, що за виноробством – майбутнє», – каже Анна Євгенія Янченко.

«Я впевнений, що в таких умовах війни левова частка виноробів у Європі вже б закрилися, а в нас такого шансу немає, тому працюємо на внутрішньому стрижні!» – додає Сергій Клімов.

Завоювати світ

Зараз – не зважаючи на війну – українські винороби активно нарощують експорт, беручи участь у винних ярмарках, промо-турах, дегустаціях.

Для експансії розглядають насамперед ринки Скандинавії, Британії, Німеччини, Канади, США, а також Центральної Європи.

Звісно, що війна, підняла інтерес до всього українського, включно з вином, але це тривало недовго, на цьому постійно «виїздити» не можна.

«У перші півтора року війни – так, був такий попит. Але далі – робота за нами. Бо зараз вже оця історія «купити вино українське, щоб підтримати Україну» – вона вже не працює. Ця хвиля вже стихла. Люди вже спокійніше ставляться і обирають гаманцем. Вони обирають якість і вартість. А українські вина досить недешеві за кордоном. Тому нам важко конкурувати з Італією, Францією, Іспанією. Тому треба брати унікальністю, якістю, чимось новим і цікавим», – каже в інтерв'ю Світлана Цибак, голова асоціації крафтових виноробів України, керівниця Beykush Winery, що на Миколаївщині.

«Багато років навіть бренду українського вина не було. Було кримське вино, молдавське, грузинське, французьке, а українського не було! Ми зробили два вина – Одеське Чорне і Сухолиманське (Одеське Біле), і на базі цих вин ми створили бренд «Українське вино». Але бренд він дуже молодий – навіть для українців, та вони його цінують», – каже Іван Плачков, відомий винороб, який керує «Колоністом» в Одеській області.

«Популярність українського вина росте. Нам би хотілося, щоб це відбувалося швидше. Але вино має бути не просто українським – воно повинно бути якісним українським вином! Бо споживача важко обманути. Зрозуміло, що працює також інерційність мислення, бо раніше ж не було якісного українського вина. Давайте це чесно скажемо! А зараз вже з'явилось», – додає Плачков.

Україна може рекламувати свої вина й унікальністю теруару, різноманітністю географії його виготовлення – є й Південь (Одеська область на тій самій широті, що й французьке Бордо). Є Закарпаття, традиція виноробства в якому наближена радше до Угорщини, Австрії, Чехії.

Зараз вже в Україні вино вробляється під Києвом, на Житомирщині, на півночі країни – на Чернігівщині. Кліматичні зміни роблять своє і виходить гарне біле вино в прохолодних широтах. І не лише в Україні. Наприклад, Фінляндія недавно заявила вже про себе як про виноробну державу, вино також виготовляють уже і в Польщі – в тому числі й на нетеплій Балтиці.

В Україні є й Крим з його вином і традиціями. Хоч він зараз під російською окупацією, Київ уважно стежить за тим, що там «виробляють» із всесвітньовідомою «Масандрою» чи Заводом шампанських вин «Новий світ» у Судаку та іншими виноробнями півострова.

Недавно СБУ оголосила про підозру російському чиновнику, який керував незаконним продажем винзаводу «Масандра» у Криму. Суть підозри – ялтинський чиновник допомагав одному російському олігарху з когорти «друзів Путіна» приватизувати «Масандру».

«Повернемо Крим – і знову там все нормально налагодимо з виноробством», – запевняє в інтерв'ю Плачков.

Так само після боїв і падіння Бахмуту (колишній Артемівськ) в Донецькій області в російських руках опинився відомий завод ігристих вин «Артвайнері».

Рідні сорти

Проблемою є й порівно невелика кількість автохтонних сортів винограду в Україні (для порівняння – в Грузії їх понад пів тисячі).

Багато втрачено в Україні через «гоніння» на виноробство в часи СРСР – згадати хоча б вирубку виноградників за часів Михайла Горбачова, коли під боротьбою з алкоголізмом насамперед мали на увазі боротьбу з вином, а не з самогоноварінням.

Скажімо, сорт винограду Тельті Курук, який зберігся завдяки ентузіастам виноробні Shabo в Одеській області, що її заснували кілька століть тому швейцарські колоністи. Походить цей виноград, мабуть, з Османської імперії.

«На зовнішніх ринках перше, про що питають – це про локальні сорти. Це є ознакою унікальності та ідентичності. По-друге, у нас унікальний теруар. Не те, щоб він у нас найкращий у світі, – він просто унікальний», – пояснює Світлана Цибак.

«Деякі речі не можна відмотати назад. Колись була величезна кількість сортів винограду, але від них залишились лише назви. І ми не знаємо, чи вони суто українські чи мають зв'язок з молдовськими, кримськотатарськими, турецькими чи грецькими лозами. Ми цього не знаємо, ми знаємо лише назви. Назви є, але самого винограду, на жаль, вже немає. Я зібрала назви цих виноградів і в мене вийшло понад 100. Чи всі вони були українськими автохтонами – це ж уже ніяк не можна довести», – пояснює в інтерв'ю Янченко.

Ще однією проблемою є те, що українського вина не так і багато. Скажімо, одна Швеція в рік випиває більше вина, аніж виробляє вся Україна!

«Для світової експансії треба збільшувати кількість виробництва українського вина. Потрібна також стабільна якість за дуже помірною ціною. Я не кажу за низькою циною, але за помірною. Ті вина українські, які сьогодні експортуються, – це в основному вина нової хвилі. Вони коштують на порядок вище, аніж звична Італія чи дешева Іспанія, але ці вина одразу стають в такий сегмент, як вина Австрії чи Швейцарії. Тобто це виноробні країни, в яких висока собівартість продукції і дуже висока якість. Українські крафтові виноробні якраз у цей сегмент і потрапляють», – каже в інтерв'ю Клімов.

Минулого року Україна експортувала вина на 9 мільйонів доларів. Це небагато, але й немало для країни, що в стані війни. Натомість імпорт в Україну склав 188 мільйонів доларів. І ось тут велика проблема – як зробити так, щоб українське вино полюбили… українці?

Українці і вино

На «алкогольній мапі» Європи виділяють три великі макро-регіони. Це винна Європа – переважно південь континенту. Пивна Європа – це здебільшого північ і центр Європи. Є «водочна» Європа – Східна Європа та Росія. Але це вже застарілий підхід. Німеччина і Чехія, окрім гарного пива, мають вже класне вино, зокрема біле. В Польщі і в Україні, скажімо, за останні кілька десятків років сильно виросло споживання пива.

Розширюється і географія виноробства – Англія, наприклад, вже стала виноробною країною і зараз активно працює над своїм «шампанським», яке конкуруватиме в ціновій категорії з найкращими французькими зразками шиплячого.

В Україні споживається десь 34 відсотки українського вина, ще 10 відсотків – це так звана «псевдо-Грузія», тобто грузинські марки вина, зробленого в Україні. І більше половини – це імпортне вино.

«Цивілізований світ розуміє мову вина. Вино – це універсальна мова для цивілізованих країн. А в Україні історія вина – це тисячолітня історія, – розповідає Сергій Клімов. – Ви можете гуляти по Києву, Одесі чи інших містах і ви знайдете на вулицях виноград, який плететься. Це такі маленькі відсилання до історії, яка втрачена або забута. В кожному українському селі є виноград і в багатьох садибах роблять своє домашнє вино. Це частина нашого генетичного коду».

Вино vs Горілка

…Книголюб і винолюб Віталій Чепинога, пости якого з гарним почуттям гумору у фейсбуці моментально збирають тисячі лайків, якось на Черкащині заїхав заправитись на АЗС.

І серед іншого замовив шість пляшок новозеландського «розе».

А потім, як він описував, касирка каже (кудись в глибину залу):

– Захаровна!

– Шо?

– Я увольняюсь!

– Шо ти плетеш?

– Я їду з цим мужчиною!

– Куди?

– Яка разниця…

Смисл дотепного діалогу зрозумілий – жінка-касирка з АЗС у провінційній Золотоноші жартує, що готова все кинути й їхати на край світу з чоловіком, який п'є вино (читай: не горілку!)

«В Україні культура споживання вина піднімається. І вона на сьогодні достатньо висока. Раніше горілка була популярною, а зараз, дивіться, от віковий зріз 20-40 років – серед цих людей популярна горілка? Абсолютно ні! Навіть віски вже не популярне. Сучасна молодь, сучасні люди – вони цінують і п'ють вино. Зараз не бачу, щоб горілка була популярною в Україні, а от вино піднімається і дуже швидко», – описує тенденції Плачков.

В Україні в супермаркетах полички з вином ростуть, а полички з міцними напоями або стабільні, або потроху скорочуються.

«У виноробних країнах, стан сп'янінні був нехарактерним, бо він соціально був неприйнятним – його засуджували. І нас дуже довго вчили, начебто у нас не було вина. І нас підштовхували, що ми от маємо пити горілку, бо це наша традиція. Але насправді – ні! З літератури, зі згадок мандрівників виявляється, що виноробство в Україні було і в 19-му, і в 18-му, і 17-му і в 16-му століттях. Відповідно, яка в нас була культура?» – питає Янченко.

В українській літературі про вино писав філософ Григорій Сковорода, який ще молодим деякий час навіть працював в Угорщині на закупівлях вина в місті Токай.

«А ясно, що гарно філософствувати після літра токайського», – пояснював успіхи Сковороди у філософії письменник Андрій Любка. Зв'язок з вином простежується у творчості і Михайла Коцюбинського, і поета Максима Рильського та інших.

«Мені здається, що оця культура горілчана, вона була нав'язна в 17-му столітті, коли Київ приєднала Московія. І тоді почалася оця зміна. Але треба пам'ятати, що це історично для нас непритаманне», – розповідає Янченко.

Амбасадор українських вин Сергій Клімов висловлюється більш жорстко: «Для того, щоб пережити старі культурні традиції, щоб їх – перепрошую за прямоту! – «відхаркати», треба щоб пройшов певний час. Країни, де більше споживається вино – там менше проблем з алкоголізмом. Від пляшки горілки і від пляшки вина результат дуже різний».

А сомельє Анна Євгенія Янченко зауважує: «Українське вино вже має визнання. І це просто неймовірно, і це надихає всіх. Бо ми вже знаємо, що нам робити, коли скінчиться війна, і ми переможемо. Ми будемо ще більше і ще краще робити українські вина!»