Українська система ППО: чи захищений Київ від російських літаків і ракет?

В Україні після початку війни на Донбасі дуже часто можна почути, у тій чи іншій варіації, побажання «мирного неба». Але що це означає на практиці? Великі міста та стратегічні об’єкти перебувають під своєрідною невидимою «парасолькою» протиповітряної оборони. Що це за умовний «купол», як довго ще радянські зенітні ракетні комплекси зможуть виконувати цю роль і які варіанти є в України для оновлення системи протиповітряної оборони?

Щоб побачити комплекси, які прикривають небо над Києвом, журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» їдуть за кілька десятків кілометрів від столиці України – на позиції одного із зенітних ракетних підрозділів Київської зенітної ракетної бригади.

«Є важливі об'єкти, які в разі їх руйнування чи знищення несуть в собі небезпеку як державного, так і військового значення. Тому завдання Київської зенітної ракетної бригади – не допустити ударів засобів повітряного нападу противника по цих об’єктах, що може призвести для незворотних наслідків як для Збройних сил України, так і для держави в цілому. Наприклад, київська гребля, знищення якої може призвести до затоплення міста Києва і всього, що є поруч», – розповідає командир групи ракетних дивізіонів Київської зенітної ракетної бригади ЗСУ Віктор Кузьмін.

«З командного пункту здійснюється управління всією бригадою. Повністю спостерігається повітряний простір, визначений сектор нашої бригади, а також загалом вся Україна, навіть кордони з суміжними державами. Постійно контролюємо через Украерорух всі повітряні цілі. Звідси командир, оцінюючи обстановку, дає команду на зенітний ракетний дивізіон про відкриття вогню», – розповідає начальник командного пункту Київської зенітної ракетної бригади ЗСУ Олександр Бойко.

«Було одне чергування, саме тоді, коли почалася загроза з боку Російської Федерації. Була оголошена готовність номер один о першій годині 30 хвилин, і ми були готові до самого ранку відкривати вогонь по засобах повітряного нападу. Слава Богу, що вони не влітали на територію України», – розповідає командир зенітного ракетного дивізіону Київської зенітної ракетної бригади ЗСУ Володимир Бітківський.

Протиповітряна оборона – це доволі широке поняття, тут і авіація, і радіотехнічні війська, і, звичайно, зенітні ракетні комплекси. Всі системи працюють разом, але у цьому матеріалі ми зробимо акцент саме на ЗРК. Небо над Києвом, та й над іншими великими містами України, здебільшого прикривають С-300. Вони здатні вражати цілі на висоті до 27 кілометрів, дальності до 75 кілометрів. Загалом інформації про розташування цих систем навколо столиці, зрозуміло, небагато. Але, згідно з даними з відкритих джерел, можна відтворити приблизну картину. У кожного зенітного ракетного дивізіону – свій радіус відповідальності.

«Українська протиповітряна оборона – зараз одна з найкращих в Європі, як би це парадоксально не звучало. Але якщо ви зараз подивитись на стан протиповітряної оборони Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії чи інших країн колишнього Варшавського договору, ви будете вражені – фактично протиповітряної оборони взагалі немає. Навіть протиповітряна оборона західноєвропейських країн НАТО є не надто новішою, ніж те, що ви бачили довкола Києва», – розповідає заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.

С-300 – найбільш потужні ЗРК в українській армії. Загалом перелік радянських комплексів у ЗСУ досить великий, особливо якщо говорити про системи малої дальності Сухопутних військ, які використовують для оборони військових підрозділів. Оскільки ми говоримо про «парасольку» для цілих міст і стратегічних об'єктів, зупинимося на ЗРК Повітряних сил. Це Бук-М1 – дальність до 32 кілометрів на висоті до 18 кілометрів. С-125 – дальність до 40 кілометрів на висоті до 25 кілометрів. Та С-300, як ми вже говорили, – 75 та 27 кілометрів відповідно.

Зупинити крилаті ракеті

«Авіаналіт і удар крилатими ракетами по стратегічних об’єктах» – за такою легендою зенітні ракетні війська ЗСУ у вересні тренувались відбивати атаку противника на полігоні «Ягорлик» у Херсонській області. Ці стрільби стали вже щорічними. Комплекси С-300 цього разу зосередились на протиракетній обороні.

Володимир Бітківський – один з тих, чий підрозділ під час навчань з-під Києва раптово перекинули в Херсонську область. Політ крилатих ракет, по яких стріляли С-300, імітували старі радянські безпілотники Ту-143 «Рейс».

«Летів на висоті 400 метрів, дальність виявлення цілі була 60 кілометрів, дальність знищення – 12 кілометрів. За легендою, ми вели зенітний вогонь двома зенітними ракетними комплексами. Одну ракету запускали ми, іншу – інший зенітний ракетний комплекс. Але ми випустили свою ракету першими, тому збили ціль першими», – розповідає він.

«Лише в окупованому Криму знаходиться близько 200 ракет в одному залпі з кораблів, з підводних човнів та наземних комплексів Російської Федерації. Це крилаті і, не виключено, балістичні ракети, тому що «Іскандер» в принципі є мобільним комплексом. Довкола України, знову ж таки, – близько 100 ракет «Іскандер» по російсько-українському кордону в безпосередній близькості. Можемо говорити про кілька сотень ракет в одному залпі, які українській системі протиракетної оборони треба відбивати одномоментно. Звісно, що таку загрозу українська протиракетна, протиповітряна оборона зараз не може відбити. З іншого боку, звісно, що нанесення таких ракетних ударів – це вже буде таким останнім кроком Російської Федерації, бо це буде повномасштабна війна, яка, не виключено, призведе не тільки до регіонального, а й глобального конфлікту», – вважає Михайло Самусь.

«Можливо, суспільство не готове до того, наскільки близько ми були до війни, починаючи з лютого 2014 року. В якому стані були взагалі люди, які були обізнані, а я, зокрема, був начальником штабу Повітряних сил, і яка напруга була у нас у перші місяці війни до укладення перших Мінських угод. Розумієте, що переживає людина, коли щодня з одного із російських аеродромів вилітав полк бойових Су-24 в повному спорядженні і ставав на наш державний кордон, і пролітав, наприклад, зі східного кордону до кордону з Білоруссю і повертався назад зі швидкістю 600 кілометрів на годину. 32 літаки, на кожному літаку – по 8 тонн активних боєприпасів», – згадує події 2014 року начальник штабу Повітряних сил України (2012-2017) Артур Артеменко.

Від початку війни у Повітряних силах, за словами Артура Артеменка, багато що змінилося на краще – і система радіолокаційної розвідки, і автоматизація роботи. Та й самих навчань зі стрільбами і відпрацюванням різноманітних сценаріїв стало набагато більше, додає він.

«Необов'язково збивати десятки літаків. Льотчик повинен відчувати, російський льотчик повинен відчувати, що він може не повернутися, і тоді з'являться питання відмови від застосування. Ми це вивчали з питань Грузії, коли в Грузії були збиті перші два Су-25-х, цілий авіаційний полк відмовився від виконання завдань і був замінений на інший», – розповідає Артур Артеменко.

Але якою б насиченою не була українська ППО, усім зенітним ракетним комплексам – понад 30 років. Ті ж С-300 в районі Києва кожні пів року перевіряють, чи готові вони в разі чого стріляти.

«Одне із підприємств військово-промислового комплексу, яке входить до державного концерну України, здійснює перевірку зенітних керованих ракет до комплексів С-300П і продовжує термін експлуатації», – розповідає Віктор Кузьмін.

«Буває так, що навіть не сама ракета, а десь техніка, підведе якийсь кабель, якась фішечка підведе. Ракети самі по собі нечасто буває, що не проходять процес підготовки-перебудови. Дуже багато є виробів, які виходять з ладу, і їх уже ніде просто взяти, тому хотілося б, щоб або щось нове було, ставало на озброєння, або деталі вироблялися в Україні і був якийсь запас цих елементів, радіоелементів», – розповідає Володимир Бітківський.

«Відповідно до візії Повітряних сил, їх (зенітних ракетних комплексів – ред.) здатність працювати по повітряних цілях завершується десь на рівні 2035 року. Взагалі з 2025 року починається лавиноподібне зменшення їх боєздатної кількості. Тобто, якщо брати ту візію за основу, то ми вже зараз маємо шукати їм заміну, тому що це питання, які не вирішуються за один день. Потрібно виділити кошти, дочекатися розробки або, якщо ми ухвалимо рішення щодо закупівлі, то почекати, поки закордонні виробники їх виготовляють, ми навчимо персонал та поставимо на озброєння у достатній кількості», – розповідає експерт-оглядач інформаційного агентства Defense Express Олег Катков.

Українські розробки ЗРК

Конструкторське бюро «Південне» пропонує свій варіант зенітного ракетного комплексу. У проєкту вже є назва – «Кільчень». На КБ запевняють: їхня система зможе вражати дозвукові цілі на відстані до 280 кілометрів, винищувачі на дальності близько 130 кілометрів, балістичні цілі – до 44 кілометрів.

«До складу цієї системи входить 6 одиниць ЗРК. Скажімо, якщо ми зараз у Дніпрі перебуваємо, то місто з передмістями ця система прикриває. Декларована вірогідність ураження однієї аеродинамічної цілі – 0,8. У той же час балістичної – 0,6. Але при цьому ми говоримо, що кожен комплекс, підкреслюю, не система, а кожен окремо взятий комплекс може працювати в автономному режимі. Кожен комплекс здатен одночасно проводити стрільбу по 12 цілях», – розповідає керівник групи проєктного відділу КБ «Південне» Валерій Перьков.

«Ми зараз перебуваємо у багатофункціональному центрі, який забезпечує проведення робіт зі створення, відпрацювання, натурального моделювання ракетного-реактивного озброєння. Зараз у нас працює трьохосьовий стенд, який імітує політ ракети і відпрацювання відповідних систем ракети – системи управління, системи наведення. Самі системи доволі дорогі, і їх натурні випробування призводять до того, що витрачаються досить великі ресурси, плюс необхідні відповідні полігони. У цьому випадку ми зараз відпрацьовуємо бортову апаратуру, яка буде використовуватися у складі зенітної ракети «Кільчень», системи управління для забезпечення корегованого виводу ракети», – розповідає начальник відділу розробки авіоніки ракетних комплексів КБ «Південне» Владислав Сидорук.

Зараз на слуху два військові проєкти КБ «Південне» – оперативний тактичний ракетний комплекс «Сапсан» і новий боєприпас для системи залпового вогню «Град» – «Тайфун-1». «Донбас Реалії» одними з перших побачили, як виготовляють корпуси цих 122-міліметрових снарядів. Стріляє «Тайфун-1» до 40 кілометрів – це у два рази далі, ніж радянські снаряди для «Граду». КБ «Південне» поки виготовляє невеликі партії для випробувань.

«На цьому обладнанні ми можемо робити також снаряди калібру 220, 400 міліметрів у діаметрі. «Кільчень» у нас діаметром 400 міліметрів», – розповідає головний конструктор і начальник конструкторського бюро з розробки ракетних двигунів на твердому паливі КБ «Південне» Євген Косяк.

«Для забезпечення конкурентної ціни, продуктивності, все-таки, є сенс корпус виготовляти металічний – методом розкатки, а решту сухих відсіків виготовляти композитні, і вони в принципі вже спроєктовані, і обладнання все дозволяє виготовити тут», – зазначає начальник комплексу нових неметалічних матеріалів і перспективних технологій КБ «Південне» Олександр Потапов.

«Зараз розглядається програма розвитку ракетно-реактивного озброєння в Україні. Цей проєкт є в цій програмі – створення зенітного ракетного комплексу великої дальності. Сподіваємось, що у найближчі місяць-два ця програма буде ухвалена, і в межах цієї програми в тому числі проєкт зенітного ракетного комплексу «Кільчень» буде розпочато. Інтеграція всього проєкту – за КБ «Південне». Ракета – розробка КБ «Південне». Радіолокатори виготовляються нашими партнерами в Україні – «Іскра», Запоріжжя, «Квант-радіолокація», Київ. Система управління комплексу – КБ «Південне» разом з іншими підприємствами України. Виготовлення ракети – «Південмаш», конкретно Павлоградський механічний завод, який має ці потужності. Павлоградський хімічний завод залучається для спорядження твердим паливом двигуна, спорядження бойової частини. Головки самонаведення – знову-таки, КБ «Південне» стоїть на чолі кооперації, залучає різні підприємства Харкова, Львова, Києва», – розповідає генеральний директор КБ «Південне» Олександр Кушнарьов.

«Уряд ставить завдання таким чином, що розробку системи ми плануємо проводити двома чергами. Перша черга триватиме три роки, щоб у 2024 році ми доповіли про готовність до проведення держвипробувань, льотних випробувань зенітного ракетного комплексу, підкреслюю, не системи. В першу чергу ми плануємо за три роки розробити зенітний ракетний комплекс в комплектації, мінімально необхідній для ведення бойової роботи. Друга черга буде присвячена питанням відпрацювання системних рішень і нарощування потенціалу інформаційно-розвідувальних засобів комплексів, які були розроблені в першу чергу. Якщо говорити про загальний час дослідно-конструкторської роботи, ми бачимо її протягом 5 років», – розповідає Валерій Перьков.

КБ «Південне» – не єдине підприємство в Україні, яке заявляє про готовність розробити і потім поставити у військо ЗРК. КБ «Луч» цього року представило макет ракети «Корал» для комплексу дальністю до 30 кілометрів. Також підприємство захистило аванпроєкт ЗРК дальністю до 100 кілометрів. Причому вийти на держвипробування там готові вже за два роки, оскільки багато що планують запозичити з берегового ракетного комплексу «Нептун».

«Ми беремо пускову «Нептуна» і ставимо ті ж 4 ракети, як на С-300, по-своєму їх встановлюємо. Ми говоримо – а командна машина, щоб усім цим управляти? А ось командна машина «Нептуна», її навіть не треба перероблювати, її просто потрібно перепрограмувати. У нас всі елементи вже є. І більше того, я чому сміливо дивлюся на цю роботу, тому що у нас в «Нептуні» є фактично 70% комплексу. Нам залишилось просто взяти готовий хороший радар «Іскри». Ми додаємо, звичайно, станцію радіокорекції і додаємо свою ракету. А своя ракета ось вона – за основу ми беремо «Вільху» – там газодинамічне управління, ми повинні поставити головку, яку нам так само розроблять, як розробляли під «Нептун», – говорить генеральний конструктор-генеральний директор КБ «Луч» Олег Коростельов.

Однак, незважаючи на захищений перед Міноборони аванпроєкт ЗРК, роботи над ним непрофінансовані.

«Для мене це загадка. Я докладаю величезні зусилля, щоб про це розповідати військовим високого рівня, я маю на увазі військових замовників. Розповідаю, направляю документи командувачам ППО, направляю документи в ту ж РНБО, самі ж військові замовили в нас ці аванпроєкти», – додає Олег Коростельов.

«Залізний купол» для Маріуполя?

Маріуполь – місто, яке дуже змінилося за останні кілька років. Зовні і не скажеш, що через якихось 20 кілометрів – лінія фронту. Найстрашнішим для Маріуполя став обстріл «Градами» на початку 2015 року.

«Розумієте, теоретично сучасна станція, радіолокаційна станція, яка є на озброєнні Повітряних сил, оператори цієї станції бачили, в інших умовах, не в Маріуполі, бачили пуски. З часу запуску, самого застосування зброї, до моменту ураження – декілька секунд. Час реакції настільки незначний, що у цьому дуже-дуже мало сенсу. В принципі в Ізраїлі – це питання, різні є цифри, будемо казати на 50% вирішили «Залізним куполом». Але «Залізний купол» – це триєдина система – виявлення, знищення і об'єднання цих систем в спільну роботу. У нас поки таких систем немає», – розповідає Артур Артеменко.

«Потрібно зрозуміти, що жодна з існуючих систем ПРО не дає 100% гарантії того, що ракети противника все-таки не попадуть по населених пунктах. Але «Залізний купол» дає доволі високий процент успішних перехватів, понад 90% доведені у бойових умовах, і це, знову ж таки, безпрецедентні показники, але є одне але. Кожен пуск «Залізного купола» коштує багато грошей, у той час як пуск ракет противником, таких, як «Град», коштує небагато, тому «Залізний купол» перехоплює виключно ті ракети, які летять в населені пункти», – розповідає офіцер резерву армії оборони Ізраїлю Віктор Верцнер.

Влітку цього року в Маріуполі заговорили про бажання встановити «Залізний купол» для захисту міста – у першу чергу, щоб відновити роботу аеропорту. Щоправда, потім вирішили будувати нове летовище за межами міста. Але спеціалісти з питань безпеки з Ізраїлю в Маріуполь все-таки приїжджали.

«Ця зустріч проходила у закритому режимі і просили багато не коментувати на цю тему. Точно ця зустріч була, точно ведеться дискусія і точно є плани підвищити безпеку щодо польотів на рівні Міноборони і конкретно міста Маріуполь», – розповідає міський голова Маріуполя Вадим Бойченко.

«Ізраїль – це те, що сучасною військовою мовою називається one bomb state, тобто ми не можемо собі дозволити пропустити жодну неконвенційну боєголовку. Тому стільки коштів і зусиль виділяється саме на систему ПРО. Чотири рівні, я не думаю, що сьогодні якась країна має щось подібне на своїй території. Якщо Україна дійсно хоче комплексних рішень, треба йти шляхом Ізраїлю і будувати багаторівневу систему протиракетної оборони», – розповідає Віктор Верцнер.

В Ізраїлі – чотири рівні протиракетної оборони, і «Залізний купол» найнижчий з них – відповідає за цілі малої дальності.

Американські Patriot для Польщі

Часто, коли говорять про іноземні ЗРК для України, згадують американські Patriot. У цьому сенсі показовий досвід Польщі – за 4 батареї (16 пускових установок) там заплатили 4 мільярди 750 мільйонів доларів.

«Patriot – це ключова система для польської безпеки. Вона дає нові можливості у середньому діапазоні для боротьби з російськими балістичними ракетами класу «Іскандер», які і є головною причиною купівлі Patriot», – розповідає експерт з питань безпеки польського порталу Defence24.pl Юліуш Сабак.

Контракт Польща підписала у 2018 році, перші комплекси поставлять наступного року, а використовувати їхні можливості Варшава зможе лише у 2024-му.

«Чи потрібен нам Patriot? Так. Чи є у нас достатньо ракетних установок і батарей? Ні. Ми маємо менше половини того, що нам потрібно. Тому в майбутньому, я сподіваюсь, ми купимо ще. Інше питання – система ближньої дії. У Польщі Patriot – частина протиракетної програми «Вісла». На рівень нижче – програма «Нарев». І зараз ми обираємо постачальника ракет для цієї системи ближньої дії, ми хочемо інтегрувати її з програмою «Вісла». Звичайно, Patriot дуже корисний, дуже точний, але й дуже дорогий. Кожен постріл Patriot коштує мільйони доларів. Тому нам потрібні дешевші ракети проти менш проблематичних цілей, таких, як літаки і крилаті ракети», – додає Юліуш Сабак.

«Коли говорять про Patriot, потрібно розуміти, що один зенітний ракетний комплекс, який коштує мільйони доларів, питання не вирішить. Один зенітний ракетний комплекс на висоті 300 метрів перекриває область, простір десь в районі 70 кілометрів. Уявіть протяжність нашого державного кордону, уявіть площу, яку потрібно перекрити, скільки зенітних ракетних комплексів, тих же Patriots, потрібно, а це мільйони доларів. Друге питання – а наскільки вони сполучаються з нашою системою радіолокаційної розвідки. Хоч він Patriot, хоч не Patriot, але ж йому потрібно видати бойову інформацію на борт, з відповідними алгоритмами і речами, які дозволять його використати», – розповідає Артур Артеменко.

Українські чи іноземні ЗРК?

Згідно зі згаданою вже візією Повітряних сил, яку командування опублікувало минулого року, до 2035 року в зенітних ракетних військах радянські комплекси мають замінити на сучасні, по суті, в планах залишити два види ЗРК – перший відповідатиме за цілі до п'ятдесяти кілометрів, другий – у районі ста кілометрів. Це вартуватиме десятків мільярдів гривень. Втім, візія – лише бачення проблеми, а для її вирішення бажано затвердити певну концепцію того, якою має бути система ППО у майбутньому.

«Це і захист від ракет дальністю кілька тисяч кілометрів, кілька сотень, кілька десятків кілометрів і, можливо, вже від тактичної зброї, мінометної зброї, навіть артилерії – те, що роблять ізраїльтяни, якщо ми дійдемо до такого рівня. Звісно, тут можуть брати участь і вітчизняні розробники, якщо їхній комплекс з їхніми системами виявлення, з їхніми системами протидії – вони попадають в цю концепцію, вони лягають одним з елементів, компонентів цієї системи, вони можуть бути інстальовані. Якщо система Patriot в певній модифікації чи певній версії вкладається сюди – добре. Якщо система С-300, відремонтована чи навіть модернізована певним чином, вкладається в цю систему – її треба, звісно, використовувати», – вважає Михайло Самусь.

«Враховуючи те, що бюджет України на закупівлю всього озброєння та військової техніки, починаючи від патрона, закінчуючи «Нептуном» – це 0,8 мільярда доларів, 800 мільйонів. Враховуючи вартість зенітних ракетних комплексів у достатній кількості у декілька мільярдів, то без спеціальної стратегічної державної програми, або кредитування, або отримання будь-яким іншим способом за рахунок виключно бюджету Міноборони ми це питання не вирішуємо», – розповідає Олег Катков.

З питаннями про держпрограму, про Patriot, про «Залізний купол», проєкти КБ «Луч» та КБ «Південне» журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» звернулися до Міноборони. Там відповіли, що «досліджується питання закупівлі новітніх зенітних ракетних комплексів як вітчизняного виробництва, так і зразків іноземних партнерів». Однак відповіді на всі ці запитання – секретна інформація. Як ми вже говорили, ЗРК є лише частиною системи протиповітряної оборони, тому багато питань залишається ще й щодо оновлення інших компонентів.

«Говорити суто про зенітний ракетний комплекс окремо – вийде те, що у росіян з літаком MH17. Чи, наприклад, в Ірані. Там ціле угруповання ЗРК «Тор», «Куб», які є на озброєнні іранської армії, а збито було зовсім не те, що було потрібно, збито було український літак і загинули мирні люди, тому система повинна використовуватись в комплексі – радіолокаційна розвідка, зенітно ракетне прикриття і підсилить суттєво винищувальна авіація. І все це повинно бути об’єднано в загальну систему, саме бойову систему управління», – вважає Артур Артеменко.

Складно сказати, які ЗРК захищатимуть небо над Києвом років через 15-20 – українські чи іноземні? А може, й ті, й інші разом? Складно також говорити про ефективність радянських С-300 – зараз, коли з'явилися цілі, яких на момент створення комплексів взагалі не існувало. Досвід нещодавньої війни у Нагірному Карабасі, зазначають фахівці, говорить про те, що ударні безпілотники, безпілотники-камікадзе, м'яко кажучи, складні цілі для радянських систем.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

В Україні заявили про посилення системи ППО

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Росія постачала гранатомети, снайперські гвинтівки та міни бойовикам на сході України – розслідування Conflict Armament Research

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Не тільки Bayraktar: які ще безпілотники потрібні Збройним силам України?