Український заробітчанин із Волині Андрій Силюк зазнав важкої травми під час роботи на будівництві в порту Антверпена. Чоловік потрапив під колеса вантажівки, внаслідок чого втратив ногу. Після місяців лікування в бельгійській лікарні він опинився у правовому та соціальному вакуумі: без житла, без протеза і з невизначеним майбутнім.
Своєю історією він поділився з проєктом Радіо Свобода «Ти як?».
Інцидент стався 23 квітня 2025 року на будівельному майданчику на території Europa Terminal порту Антверпена.
Андрій працював там армувальником і перед тим, як приступити до роботи, здав тест з правил безпеки на робочому місці.
«Ногу витягнути не встиг»
«Я тільки памʼятаю, як уже лежав під машиною – десь по груди», – згадує 35-річний Андрій Силюк, як на нього наїхала вантажівка.
«Ми йшли вдягати чоботи.. І їхала машина. Вона їхала вперед, потім здавала назад. В останній момент я побачив, що вона на мене наїжджає. Я встиг відштовхнутися з-під машини, але ногу (витягти, – ред.) вже не встиг».
Я тільки памʼятаю, як уже лежав під машиною – десь по грудиАндрій Силюк
Після аварії Андрій провів у лікарні вісім місяців. Спочатку три тижні був у комі, переніс операції з пересадки шкіри, чотири місяці лікарі намагались врятувати його ногу, та зрештою її довелося ампутувати.
«Я вдячний лікарям і медичному персоналу, – зробили все можливе».
Та коли стаціонарне лікування завершилося і чоловіка виписали, він опинився на вулиці.
«Я два дні в притулках був. На третій день Ніна відписала, що можна в неї тут пожити».
Дозволила трохи пожити у себе чоловіку українська біженка Ніна з Маріуполя, яка побачила оголошення у соцмережах. Про ситуацію написали також у бельгійських ЗМІ, небайдужі подарували візок.
Звертатися до волонтерів чоловіку довелося, оскільки хоч він і був легально працевлаштований, проте його роботодавцем була польська компанія-підрядник. До цього Андрій тривалий час працював у Польщі, тож мав польські документи на роботу та проживання, а в Бельгії перебував у статусі робочого відрядження.
Таким чином чоловік опинився на перетині юридичних систем двох країн з низкою складних питань. Рахунки за госпіталізацію в Бельгії переважно покривала страхова компанія водія вантажівки, частково – польський роботодавець.
«Не знаю, що робити»
Проте коли мова зайшла про протезування та реабілітацію, почалися проблеми. Бельгійські лікарі були готові виготовити протез, але лише за умови, що витрати покриє польська система соціального страхування.
Польська система покриває лише витрати на території Польщі, та й для тих, у кого чинні документи, а в Андрія вони видані на основі роботи і практично збіг їх термін дії.
«Бельгійський адвокат говорив, що треба їхати в Польщу і там усе вирішувати. Але куди їхати? У мене 16 січня закінчується посвідка на проживання в Польщі і припиняються виплати. Наче після цього у мене нога назад виросте», – каже Андрій.
Це, поганий приклад труднощів роботи в Бельгії з польським соціальним забезпеченнямЯн Бюленс, юрист
Отримати тимчасовий захист та, відповідно, соціальну допомогу і лікування, як більшість українців, які приїхали до Бельгії після повномасштабного вторгнення, Андрій не може, оскільки уже мав робочі документи в Польщі.
«Це, поганий приклад труднощів роботи в Бельгії з польським соціальним забезпеченням», – каже юрист з трудового права Ян Бюленс, який має досвід роботи з десятками справ українських заробітчан в Бельгії.
«Нещасний випадок на роботі в Бельгії – це питання не трудового права, а соціального забезпечення. Тобто застосовується не бельгійське, а польське законодавство, адже більшість українських працівників відряджені через польські компанії».
За словами юриста, це законна схема, яка дозволяє роботодавцям платити менше податків, але робить працівників вразливими.
Представниця громадської організації «Ukraine EU» в Антверпені Ольга Катеринюк каже, що за останні два роки бачила чимало випадків, коли заробітчани з польськими документами не знали, куди звертатися у критичних ситуаціях, бо не мали місцевого страхування.
«От був чоловік, який був на будові, він впав, у нього, виявилось, були поломані ребра, він не звертався до лікаря, кашляв-кашляв. Коли йому зовсім стало зле – його завезли в лікарню, він побув там 2 дні і помер», – розповідає Ольга, за її словами, історію батька 4 дітей. За її словами, потім люди збирали кошти в соцмережах, щоб переправити тіло в Україну.
Андрію допомогу від волонтерів через соцмережі знайшов його старший брат Вадим, який зараз на фронті.
Кілька разів підтримати Андрія навідувалась до Бельгії з України і мама Віра, яка через постійні переживання за старшого сина на війні, а потім ще й травму меншого на заробітках, у квітні потрапила до лікарні.
Зараз Андрій сподівається, що Бельгія надасть йому дозвіл на проживання на основі так званої медичної регуляризації, адже травму отримав саме тут. Водночас адміністративні, а за потреби і судові процедури можуть тривати довго та не гарантують позитивного результату.
«Я вже думаю, що того протеза взагалі не буде. Зараз нічого не вирішено. Я в паніці, я не знаю, що робити», – каже Андрій.
Форум