Високі ставки у Вільнюсі. Чи виправдає саміт НАТО очікування України?

БРЮССЕЛЬ – Історичне роздоріжжя, на якому опинилася Україна, поставивши перед союзниками НАТО питання руба щодо свого майбутнього членства, зробило Вільнюський саміт чи не найрезонанснішою політичною подією року. Україна незворотно рухатиметься до НАТО чи поки лишатиметься за порогом відкритих дверей? Стане ясно невдовзі в Литві, чия влада не сумнівається: цей саміт запам’ятають. Але чим саме – проривними рішеннями чи, як каже литовський топ-дипломат Габріелюс Ландсбергіс, згаяними можливостями, – вочевидь, до останнього лишатиметься інтригою.

Майже готові рішення для України

Чого чекати від саміту Україні? Проєкти рішень, що підготували для неї союзники, не будуть сюрпризом, адже їх оголосили заздалегідь.

• Члени НАТО зустрінуть Україну в Вільнюсі багаторічним, можливо, безстроковим пакетом допомоги у розмірі 500 мільйонів євро на рік, щоб українська армія відходила від радянських стандартів і освоювала натівські, посилюючи свою взаємосумісність із НАТО, що де-факто – поволі вже відбувається. Дискусії у Вільнюсі ще можуть змінити цю суму.
• Ще один заздалегідь відомий результат – підвищення структурно-політичного рівня відносин між Україною й Північноатлантичним альянсом. Замість Комісії Україна-НАТО створять Раду, дебютне засідання якої пройде у Вільнюсі. Це структурно глибша практична співпраця, а ще – більше важелів у руках України. Не чекати запрошення за стіл, як це було у форматі Комісії, а скликати наради самостійно – цю опцію в арсеналі взаємин України з НАТО, власне, і активує Рада. «Ми зможемо разом щось робити, разом щось вирішувати, разом консультуватися щодо усіх питань, важливих для нашої безпеки. Це наближає Україну до НАТО і надає Україні та всім нам інструмент для того, щоб співпрацювати більше і зміцнювати зв’язки між нами», – пояснив суть рішення генсекретар Альянсу Єнс Столтенберґ.
• На саміті НАТО можуть закріпити безпекові зобов’язання перед Україною, які візьмуть на себе у двосторонньому порядку окремі країни-члени. Цього хотів український президент, називаючи Вільнюський саміт «гарним майданчиком» для їх укладення. Західні ЗМІ серед можливих гарантів називали чотири найбільших і військово найпотужніших членів Альянсу: Францію, Німеччину, Велику Британію, США. Включати в себе, за даними журналістів, довгострокові домовленості можуть: обмін розвідданими, щорічне постачання сучасного озброєння, навчання українських військових за стандартами НАТО і майбутні кроки в цьому напрямку. Те, що відбувається й зараз, із різницею в тому, що обіцянки підтримувати Україну й надалі закріплять на папері. «Сполучені Штати будуть готові забезпечити, поки триває цей процес (вступу України до НАТО – ред.) – а це займе певний час, – безпеку на кшталт тієї, яку ми забезпечуємо Ізраїлю, надаючи зброю і здатність захищати себе», – сказав днями в інтерв’ю CNN Джо Байден. Ізраїль є найстійкішим партнером США на Близькому Сході, й допомога йому викладена в 10-річних угодах. Остання з них зобов’язує Вашингтон надати її на суму $38 млрд із 2019 по 2028 рік. Утім, між Україною й Ізраїлем є разючий контраст з огляду на ті факти, що у військовій співпраці між Ізраїлем і США немає табу, країна має ядерну зброю і слабших у військово-економічному плані суперників. До того ж американський президент зазначив, що отримання гарантій безпеки Україною на кшталт ізраїльських можливе, «якщо буде припинення вогню і мирна угода».

Україна йде ва-банк щодо саміту у Вільнюсі?

Чи задовольнять союзники більш амбітні очікування України? Це досі лишається інтригою. Обіцянки, яку чує впродовж 15 років, – членство в НАТО колись, – їй замало. Хоче гарантій, що це точно трапиться після війни. Тобто – не розмитих, а чітких формулювань щодо своєї євроатлантичної перспективи. Саме 5-у статтю Вашингтонського договору, що передбачає колективний захист у разі нападу на одного з союзників, українське військово-політичне керівництво називає найпотужнішою гарантією безпеки з усіх можливих. І в цьому Київ зараз безкомпромісний як ніколи.

В офісі президента Володимира Зеленського підвищували ставки, попереджаючи, що він може й не знайти час на відвідини литовської столиці, якщо союзники не знайдуть «достатньо мужності» й не нададуть конкретику щодо її майбутнього в НАТО.

Український президент під час свого останнього турне Європою наголошував, що Україна не випромінює ілюзій щодо членства у НАТО в розпал війни. Але їй, говорив, потрібне запрошення, нехай і з відкритою датою, задля чіткішого уявлення свого майбутнього.

«Ми розуміємо, що можуть бути ті чи інші складності, як то кажуть, з тим чи іншим «вордінгом» (формулюваннями в комюніке Вільнюської декларації – ред.), щоб отримати об’єднану підтримку всіх партнерів Альянсу. Хтось ще озирається на Москву, хтось боїться Росію, хоча я вважаю, що це такий момент, великий шанс показати сміливість всього Альянсу і його міцність, але тим не менш, ми говоримо про чіткий сигнал, якісь конкретні речі у напрямку запрошення. Нам потрібна ця мотивація», – сказав Зеленський під час візиту до Чехії, відповідаючи на запитання Радіо Свобода про очікування від саміту у Вільнюсі.

Україна бореться і за те, щоб уникнути вимог щодо Плану дій щодо членства (ПДЧ), перш ніж вона зможе приєднатися до Альянсу. Це окремий тривалий шлях, що передбачає отримання претендентом індивідуальної національної програми підготовки до майбутнього членства, й, окрім оборонних аспектів, може охоплювати також політичні й правові, котрі, на думку Альянсу, потребують вирішення. Цей шлях проходив східний фланг НАТО, але він не знадобився ні Швеції, що ще чекає на вступ, ні Фінляндії, що дало привід Києву розраховувати на аналогічну схему.

Та чи готовий Альянс до взаємності? Готовність підтримати членство України в НАТО у відповідних двосторонніх деклараціях засвідчили 23 країни. Втім, потрібна згода всіх – тобто 31 союзника. Приклад Швеції демонструє, що достатньо одного «ні» від будь-кого з них – і будь-яке рішення щодо майбутнього того чи іншого кандидата лишатиметься заблокованим.

Союзники по НАТО помінялися ролями?

Так уже історично склалося: Україні не треба боротися за прихильність східного флангу НАТО. За неї зробила це географія: близькість до Росії і її наслідки. Усвідомлення того, що разом – сильніші, а континент – безпечніший, російська агресія поволі поширює і на поміркований Захід. Надто – на ту його частину, де, власне, і точиться війна. Шлях України до членства підтримали, зокрема, Нідерланди, Італія, Франція, для яких це кардинальний політичний розворот. Більш лояльна, аніж колись у Бухаресті, Німеччина, хоча її наразі можна зарахувати радше до табору обережно стриманих членів НАТО.

Та, на відміну від того сумно пам’ятного для України саміту, обережно стриманими стали зараз Сполучені Штати. Україна досі намагається заручитися політичною підтримкою країни, що в авангарді військової допомоги їй.

«Головною проблемою є побоювання, що якось запропонувати розпочати цей процес приєднання, принаймні з точки зору якогось певного розкладу, призвело б до прямої конфронтації. з Росією. Думаю, це свідчить про досить розчаровуючу відсутність розуміння того, що таке Росія, а не того, на що Росія здатна, а на що – ні», – наголосив у коментарі Радіо Свобода Роберт Пшель, колишній директор Інформаційного центру НАТО в Москві.

Проявити лідерство і у Вільнюсі американського президента зараз переконує потужний міжнародний десант політиків, дипломатів, аналітиків, військових. В інтерв’ю CNN він зауважив, що наразі серед членів НАТО немає консенсусу щодо прийняття України, однак він підтримує розроблення плану, що проклав би Києву шлях до довгоочікуваного членства.

«Думаю, що ми повинні розробити раціональний шлях для України, щоб вона могла відповідати умовам вступу до НАТО (...). НАТО – це процес, який потребує певного часу, аби відповідати всім вимогам, починаючи від демократизації і закінчуючи цілою низкою інших питань», – прояснив свою позицію Джо Байден.

Чи виправдає Альянс очікування України?

Комюніке Вільнюського саміту досі виписують, і, вочевидь, продовжуватимуть цю кропітку роботу впритул до кінця саміту. Добиратимуть слова, що й Україну би не розчарували, і водночас влаштували би всіх союзників: рішучих і обережних.

Посол США при НАТО Джуліан Сміт, спілкуючись перед самітом із журналістами, запевнила, що це не буде повторенням Бухаресту, маючи на увазі саміт НАТО 2008 року, коли Україні, а також Грузії пообіцяли, що вони стануть членами Альянсу в майбутньому без окреслення жодних часових чи практичних рамок.

«Ви чули, як генеральний секретар (НАТО – ред.) говорив про те, що можливість відмови від Плану дій щодо членства була на столі, і це один із варіантів. Знову ж таки, ми подивимося на формулювання, коли вони з’являться. Але ми не збираємося у Вільнюсі просто задля того, щоби повторити Бухарест», – наголосила Джуліан Сміт.

Президент Литви Гітанас Науседа бачив шанси на появу там сильніших заяв щодо майбутнього України в НАТО. Їх, казав він, відстоює широке коло країн. В Україні не втомлюються повторювати, чому прояснити перспективу її євроантлантичної інтеграції нині – напрочуд важливо.

«Зараз від того, яка дипломатична формула буде знайдена на цьому Вільнюському саміті, залежатимуть, зокрема, дії Росії: чи вони (росіяни – ред.) будуть продовжувати цю геноцидальну війну, чи зрозуміють, що в цьому нема сенсу і будуть шукати якийсь вихід, більш-менш прийнятний для путінського режиму і більшості росіян, що підтримують цю війну», – зазначив у коментарі Радіо Свобода Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій України.

Очільник українського МЗС Дмитро Кулеба не сумнівається, що Вільнюський саміт і пакет рішень, що там ухвалять, скоротять шлях України до НАТО. Та рішення, що зробило його би ще швидшим – ясності щодо запрошення для України – за його словами, бракує. Робота над ним, запевнив, триватиме «до останньої хвилини ухвалення декларації саміту НАТО у Вільнюсі».

Роберт Пшел вважає, що навіть якщо політичний графік членства Україні не запропонують, український пакет, що буде презентовано у Вільнюсі, все одно досить потужний.

«Це (Рада Україна-НАТО, фінансовий пакет і гарантії безпеки – ред.) буде надзвичайно корисними та важливими для України (...). Далі постає політичне питання, як виправдовувати очікування щодо термінів членства. Цю битву, ймовірно, доведеться вести після Вільнюського саміту. Не забуваймо, що вже планується наступний саміт (у Вашингтоні – ред.), який у будь-якому разі відбудеться», – сказав Пшел.

Український дипломатичний корпус за понад 500 днів повномасштабної війни добре засвоїв: те, що видається неможливим, потім стає реальним. Підтримка України союзниками еволюціонує, хоч подекуди – і повільніше, ніж їй би хотілося.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

33 тисячі українських прапорів піднімуть у Вільнюсі, щоб Україна стала 33-м членом НАТО