(Рубрика «Точка зору»)

Можна сказати, що перехід українських церков на «новий календар» в Україні відбувся. Й відбувся спокійно – без ексцесів. Переважаюча кількість вірян відзначала Різдво 25 грудня.

Відповідно, за «новим стилем» відзначалися й інші свята різдвяного циклу. Якщо порівнювати з тим, як переходили на новий календар в Україні вкінці XVI століття й тепер – то різниця відчувається. Але контекст тодішніх подій і теперішніх теж відрізняється – і не лише в плані церковному, а й культурному та політичному.

Однак не будемо про дні минулі – це окрема тема. Поговоримо про дні теперішні.

Питання календаря – не питання догматичне

Звісно, питання календаря не є питанням догматичним. І церковні діячі це визнають. Але це питання традицій. Тим паче, традицій, які мають чітку часову повторюваність. А відмова від таких чи їхня трансформація завжди викликали й викликатимуть супротив, ведучи навіть до конфліктів.

Перехід на «новий», більш точний календар (у порівнянні зі «старим» юліанським), що був запропонований папою Римським Григорієм XIII у 1582 році, відбувався непросто. Особливо не бажали переходити на нього в тих країнах, де були сильні позиції протестантів й православних. Православні церкви почали перехід на «новий» календар лише в міжвоєнний період минулого століття. При чому це був не григоріанський календар, яким користувалися католики й протестанти, а так званий новоюліанський. Останній загалом співпадав із григоріанським, однак був більш точним. Проте деякі православні церкви, зокрема російська, були проти такого переходу й далі відзначали релігійні свята за «старим стилем».

Україна, як і Росія, віками, принаймні в плані церковному, залишалася в сфері «старостильної традиції» – на відміну від більшості європейських країн. За «старим стилем» святкували в нас релігійні свята не лише православні, а й греко-католики та протестанти. Звісно, були тут певні винятки – але на них можна не зважати. Здавалося, переламати в нас цю традицію буде не просто. Однак зараз видно: перехід на новий календар відбувся – й доволі успішно.

Про що говорить соціологія?

На це, зокрема, вказують результати соціологічних досліджень, які свідчать: за останні роки відбувалося зростання прихильників святкування релігійних свят за «новим стилем». І якщо до широкомасштабного вторгнення переважали супротивники такого святкування, то ситуація помітно змінилася в 2022 році. Тоді, за даними групи «Рейтинг», прихильників святкування релігійних свят за «новим стилем» було 44 відсотки, а супротивників – 31 відсоток.

Чому саме в рік широкомасштабного вторгнення відбулися такі зміни? Здогадатися неважко. Саме тоді відбулися значні зрушення в свідомості українців. І якщо до того чимало наших співвітчизників вважало, що «росіяни теж люди» і що «з ними можна домовитися, ми ж із ними близькі», то тепер ці ілюзії розвіялися.

Старе гасло, запропоноване майже 100 років тому Миколою Хвильовим, «Геть від Москви» стало як ніколи актуальним.

Торкнулося воно й сфери церковної. Автору ще в 2022 році доводилося не раз чути від людей, які строго дотримувалися релігійних традицій, такі слова: мовляв, чому ми святкуємо в один і той самий день Різдво з росіянами, а не з європейцями? І ці люди демонстрували своє незадоволення тим, що церкви не переходять на «новий календар». Деякі священнослужителі навіть виявляли ініціативу і в своїх парафіях здійснювали перехід (хоча б частково) на «новий календар».

Зрештою, керівники Української греко-католицької церкви (УГКЦ) й Православної церкви України (ПЦУ), очевидно, враховуючи настрої своїх вірян, вирішили, що на часі відмовитися від «старого стилю». І з першого вересня 2023 року перейшли на «новий календар».

Незадовго перед цим переходом група «Рейтинг» провела опитування про ставлення населення України до цього переходу. Виявилося, що кількість його прихильників зросла до 63 відсотків. Інші соціологічні опитування приблизно в той же час демонструють схожі результати. Найбільше прихильників «нового календаря» було серед вірян УГКЦ. Трохи менше їх серед вірян ПЦУ. Але там і там їх явна більшість. Це закономірно.

Однак, як засвідчило опитування, і серед вірних Російської православної церкви (РПЦ), яка маскується в Україні під вивіскою Української православної церкви (УПЦ (МП)), теж є чимало прихильників «нового стилю» – близько чверті чи навіть третини. І це при тому, що духовенство цієї структури веде активну пропаганду за «старий стиль».

Хто проти?

У серпні 2024 року керуючий справами УПЦ (МП) митрополит Антоній (Іван Паканич), який, як виглядає, є реальним керівником цієї структури, в коментарі порталу «Православная жизнь» заявив, що його структура не збирається переходити на новоюлінський календар.

Бо, мовляв, за його словами, ініціатор введення цього календаря Константинопольський патріарх Мелетій IV (Метаксакіс) (1871–1935) відомий «непристойними діяннями».

Начебто очільники УПЦ (МП) – білі й пухнасті. І з радянськими спецслужбами не працювали, а тепер – зі спецслужбами російськими. Про чинного очільника РПЦ патріарха Кирила, під яким Паканич ходить, навіть говорити не хочеться.

Керуючий справами УПЦ (МП) проговорився «по Фрейду». Він натякнув, що календарне питання – політичне. Так і сказав: «Нині це проблема більше політична, ніж церковна». Це передусім стосується його структури. Її небажання переходити на новоюліанський календар пов’язане передусім з прагненням залишатися в лоні «русского мира».

Хоча Іван Паканич мусить відати, що деякі вірні РПЦ під вивіскою УПЦ (Московського патріархату) давно вже користуються новоюліанським календарем. Це близько сотні румуномовних парафій цієї структури на теренах Чернівецької області. До речі, довгий час чернівецьку кафедру очолював Онуфрій (Орест Березовський), нині номінальний очільник УПЦ (МП). Він нічого не робив і не робить, щоб ці парафії відзначали релігійні свята за «старим стилем». Цікаво, чи не є такий казус річчю політичною?

Але незважаючи на протидію УПЦ (МП), бачимо: кількість прихильників «нового календаря» серед віруючих зростатиме й далі. Це ще один чинник дистанціювання від Росії й прилучення до інших країн Європи. На жаль, це зроблено пізно. Але краще пізно, ніж ніколи!

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода