СВЯТОГІРСЬК – Білі стіни, різнокольорові дахи та блискучі золоті куполи виділяються серед верхівок дерев на крутому схилі над звивистою річкою Сіверський Донець на Донбасі, смузі південно-східної України, яка майже 10 років спотворена війною.
Вигляд на Святогірський монастир сьогодні захоплює так само, як і до початку війни на Донбасі у 2014 році та до того, як Росія розпочала своє повномасштабне вторгнення в Україну минулого року.
Але чорна кіптява та сотні слідів від осколків не залишають сумнівів: війна, що вирує в Україні, не оминула це величне православне місце, відоме також як Святогірська лавра.
Немає спокою й у містечку по той берег Сіверського Донця: Святогірськ, який колись приваблював тисячі паломників і туристів, стоїть зруйнований і напівпорожній.
Проте архімандрит Феофан, монах і економ монастиря, якого давно критикував Київ за ймовірні зв’язки з підтримуваними Росією бойовиками на Донбасі, стверджує: «будь-яка війна завжди має причини».
Ця війна, сказав він Радіо Свобода, підкресливши, що він говорить як приватна особа, а не від імені монастиря, прийшла, щоб «відновити націю».
У Святогірську та багатьох інших місцях України ефект був протилежним – смерть і руйнування – і перспектива справжнього відновлення здається далекою.
Тим часом ченці Святогірської лаври – і того, що донедавна називалося Українською православною церквою (Московського патріархату) – УПЦ (МП), до якої належить монастир – перебувають у скрутному становищі внаслідок агресії Росії, не маючи можливості переконливо дистанціюватися від Російської православної церкви (РПЦ), яка підтримує війну.
На початку вторгнення митрополит Онуфрій, глава історично пов’язаної з Москвою УПЦ (МП), звернувся до президента Росії Володимира Путіна з проханням припинити війну, назвавши її «повторенням гріха Каїна». Щодо цієї заяви Феофан сказав, що «не очікував вторгнення», додавши, що вважає «братовбивчу» війну «божевіллям».
У цій війні звинувачують нас і наші гріхиАрхімандрит Феофан
«У цій війні звинувачують нас і наші гріхи», – сказав Феофан Радіо Свобода в довгій розмові. За його словами, «штучний розкол», який роками пропагувався між етнічними українцями та росіянами на Донбасі, яких він назвав «єдиним народом», призвів до «жахливого випробування», яке вони зараз переживають.
Таке формулювання змішує припущення про те, що вторгнення є морально неправильним, із відгомонами одного з головних брехливих тверджень, які Путін використовував у спробах виправдати його: що українці та росіяни – це одне й те саме, що війна є результатом зусиль Заходу та теперішньої київської влади налаштувати їх один проти одного та використати Україну для підкорення Росії.
«Безпечна гавань» під вогнем
Одне правда: випробовування справді було жахливим.
На початку червня минулого року, менш ніж через чотири місяці після повномасштабного вторгнення, російські війська підійшли до Святогірська та змусили українську армію відійти на південний берег Сіверського Донця.
Війська, що відступали, підірвали міст через річку, і монастир опинився в пастці посередині, оскільки дві сторони обмінювалися вогнем протягом чотирьох місяців поспіль, допоки українські війська не повернули цей район у блискавичному контрнаступі на частинах Донецької та Харківської областей минулого вересня.
Поки точилися бої, сотні біженців зі Святогірська та довколишніх сіл кинулися до монастиря, щоб сховатися від артилерійського вогню та загрози російської окупації.
Серед біженців були монахині зруйнованого монастиря в сусідньому селі Богородичне, які прийшли до лаври в травні разом зі звичайними жителями, щоб бути під захистом українських військ.
Звикла до прочан Святогірська лавра змогла розмістити та нагодувати кілька сотень людей, поки тривали бої. Звинувачуючи Київ і місцеву українську владу, Феофан сказав, що монастир «взяв на себе роль держави, яка не встигла допомогти своїм громадянам».
Анатолій, коваль, який десятиліттями працював для монастиря, сказав Радіо Свобода під час вечері в монастирській їдальні, де «незліченна кількість людей, які втратили все, знайшли в монастирі рятівне небо», що «це божественне місце можна зрозуміти лише після того, як поживеш тут».
Приміщення та володіння Святогірського монастиря зазнали значних руйнувань за час активних бойових дій у цьому регіоні.
За повідомленнями українських військових, російська бомба влучила в монастир ще 12 березня 2022 року. 4 травня російський обстріл пошкодив гуртожиток, поранивши щонайменше семеро людей. 30 травня та 1 червня минулого року внаслідок артилерійського обстрілу були вбиті троє монахів і одна монахиня та поранені щонайменше троє інших ченців.
Також були пошкоджені або знищені кілька прилеглих до монастиря будівель, у тому числі дерев’яна церква-скит Всіх Святих – найбільша дерев’яна церква в Україні.
За словами Володимира Рибалкіна, ветерана війни на Донбасі, який також брав участь у бойових діях під час нинішнього вторгнення Росії, понад 50 людей, які перебували в монастирі, опинившись у постійній небезпеці, вирішили евакуюватися. Зараз він очолює Святогірську військово-цивільну адміністрацію.
Ті, хто залишився в лаврі, жили в «інформаційному вакуумі» без інтернету та мобільного зв’язку, сказав Рибалкін Радіо Свобода. «Вони думали, що вся Донецька область вже під контролем Росії, і не могли повірити, що в сусідньому Краматорську ходять трамваї».
Разом із бійцями місцевого загону територіальної оборони Рибалкін записував відеозвернення родичів людей, які перебувають у монастирі, із закликом виїхати на підконтрольну владі України територію. Військові пробиралися в лавру, показували відео і вивозили звідти всіх, хто хотів.
Наприкінці липня цього року, приблизно через 10 місяців після визволення Святогірська, в монастирі перебувало близько 100 жителів цього району, з них 24 дитини. Деякі втратили свої домівки, а деякі працювали в монастирі і продовжують це робити.
Жорстока окупація
За межами монастиря лише частина колишніх мешканців залишилася в нині спустошеному районі, який іноді називають «Швейцарією Донбасу» за його спокійні луки та великі дубові ліси, які в минулому приваблювали відвідувачів, які шукали перепочинку від промислових міст, таких, як Донецьк чи Луганськ.
Лавра хотіла б бути державою в державі, але ми тут керуємоВолодимир Рибалкін
За даними місцевої влади, у Святогірську залишилися лише 950 жителів із 5 тисяч населення до масштабного вторгнення Росії, а в окрузі – 2600 із понад 9 тисяч. Майже всі готелі, санаторії та бази відпочинку, які процвітали до вторгнення, не працюють.
Рибалкін помітно дратується, коли стикається із заявою про те, що лавра захищала людей за відсутності державної підтримки. За його словами, ті, хто залишився в монастирі, робили це тому, що «раніше були близькі до нього і прислухалися до порад монахів».
«Лавра хотіла б бути державою в державі, але ми тут керуємо», – сказав він Радіо Свобода.
Після закінчення російської окупації військово-цивільна адміністрація та волонтери забезпечували мешканців безкоштовним харчуванням та гуманітарною допомогою. Влада відкрила в місті громадську лазню та пральню, яка не має водопроводу. Деякі підприємства відновили роботу, і Рибалкін сказав, що незабаром запрацюють банк і АЗС.
Вулиці Святогірська переважно розчищені від завалів і осколків скла, але ліси навколо нього залишаються густо замінованими.
Загрозливим тлом для цього повільного відновлення є запеклі бої на лінії фронту, всього за 30 кілометрів, де російські війська намагаються просуватися, щоб здобути позиції поблизу Лиману та Куп’янська. Українські військові в’їжджають і виїжджають із напівзруйнованого міста, інколи залишаючись ненадовго, щоб відремонтувати машини чи зробити покупки.
І хоча Святогірськ потихеньку повертається до життя, він поки що є тінню свого минулого. Більшість його мешканців виїхала минулого року, багато з них до Росії або на окуповану Росією територію України, включно з ексмером Володимиром Бандурою, який був членом нині забороненої проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя» (ОПЗЖ).
Ольга Карташова, яка координує роботу центру гуманітарної допомоги у Святогірську, розповіла Радіо Свобода, що деякі жителі «вітали окупаційні російські війська як визволителів», але багато хто просто змирився з їхньою присутністю, бо не мав вибору, побоюючись за своє життя, свої домівки та своє майно.
Карташова розповіла, що її та її доньку змусили роздягнутися догола російські солдати, які їх допитували, а з її зятем під час допиту поводилися дуже грубо. Майже кожну ніч окупації родина переховувалася в погребі. Їхній будинок обстрілювали двічі – коли російська армія брала Святогірськ і коли його повертали українці.
За словами Рибалкіна, російські війська відчували постійну небезпеку, оскільки місто перебувало під вогневим контролем України, а українські безпілотники постійно стежили за їхнім переміщенням. «Російські солдати інколи були одягнені в цивільний одяг і ховали зброю в сумках», – пригадує він.
Не маючи змоги зміцнити контроль, росіянам не вдалося створити адміністрацію у Святогірську, тож решта мешканців залишилася на милість солдатів і мусила покладатися на них у харчах та інших необхідних речах.
Після проведення Службою безпеки України (СБУ) так званих «стабілізаційних заходів» після відступу російських військ восени минулого року обласна прокуратура почала низку розслідувань за підозрами в колабораціонізмі, сепаратизмі та мародерстві.
СБУ також повідомила, що виявила на базі відпочинку біля Святогірської лаври «катівню», де російські військові «примусово утримували жителів, які виступали за суверенітет України».
Жителі, які пережили окупацію, розповідали про жорстокість і хаос.
Лікарка на пенсії Тамара Євдокимова (їй 82 роки) вирощує картоплю, помідори, огірки, цибулю, виноград та інші фрукти й овочі у своєму маленькому саду, незважаючи на іржаву вежу танка, що застрягла на її подвір’ї – нагадування про невдалу спробу російських військ перетнути Сіверський Донець.
Під час бойових дій минулого року вона спостерігала, як горить її будинок, ховаючись від касетних боєприпасів і артилерійських снарядів, що вибухали навколо.
Вона розповіла Радіо Свобода, що молодий російський солдат побив її та вибив їй зуби. Її син, чернець, живе в Росії, але вона планує залишитися «на тому місці, де я прожила все життя і поховала свого чоловіка».
«Мені час вмирати, – сказала вона. – Я не хочу більше жити в цій божевільні».
«Донецький клан» і «русский мир»
Після відступу росіян монахи Святогірської лаври теж опинилися в ситуації, що виглядає як тупикова.
УПЦ (МП) тривалий час домінувала в українському православ’ї, тоді як конкуруючі конфесії, пов’язані з Києвом, а не з Москвою, намагалися завоювати позиції. Однак поступово це змінилося, і в 2019 році Православна церква України (ПЦУ) була визнана незалежною духовним главою всіх православних християн, Константинопольським патріархом Варфоломієм.
Зараз, коли Україна сама бореться за збереження незалежності, УПЦ (МП) втрачає парафіян і стикається з гострою критикою. Українська влада звинувачує церкву у підтримці зв’язків із російськими спецслужбами, просуванні проросійських наративів і співпраці з окупаційними силами на контрольованих Росією частинах України.
З кінця минулого року в рамках «контррозвідувальної» операції СБУ проводила обшуки в багатьох храмах УПЦ (МП), а місцем напруженого протистояння став найвідоміший монастир – Києво-Печерська лавра.
СБУ публічно не повідомляє, чи проводила обшук у Святогірській лаврі.
Указом від 28 грудня 2022 року президент Володимир Зеленський позбавив громадянства настоятеля і духовника Святогірської лаври митрополита Арсенія та ще 12 представників УПЦ (МП).
За словами Феофана, Арсеній був у монастирі під час візиту наприкінці липня, але відмовився говорити з Радіо Свобода. Протягом останнього десятиліття він багато разів повторював російські наративи, звинувачуючи Україну в розпалюванні війни на Донбасі, і підтримував нав’язані Росією псевдореферендуми в Криму та інших регіонах України, які міжнародне співтовариство широко відкидає як нелегітимну фальсифікацію.
У 2014 році антикиївські сили під керівництвом колишнього офіцера ФСБ Росії Ігоря Гіркіна, ключової фігури російського захоплення Криму та ранніх етапів війни на Донбасі, як повідомляється, отримали благословення та підтримку від деяких монахів Святогірського монастиря.
Святогірська лавра – найбільший центр ідеології «русского мира» на ДонбасіТетяна Деркач
Пізніше Гіркін розповів, що його «особиста гвардія» на той час «складалася з духовних синів, ченців, ієромонахів Святогірської лаври», а однією з його бригад «командував послушник Святогірської лаври».
Феофан сказав Радіо Свобода, що йому «нічого про це не відомо», і стверджував, що Гіркін не був у лаврі в 2014 році, всупереч повідомленням у ЗМІ підтримуваних Росією бойовиків.
У той же час він стверджував, що «обидві сторони несуть відповідальність за ескалацію в 2014 році» і «це Україна почала обстріл Слов'янська» – місця перших бойових дій у війні, яка спалахнула того року – «сильним обстрілом артилерії».
Тетяна Деркач, українська релігієзнавиця і авторка книги «Російська церква в гібридній війні проти України», охарактеризувала Святогірську лавру як «найбільший центр ідеології «русского мира» на Донбасі», посилаючись на експансіоністські настрої російських націоналістів, які виступають за захоплення частин іноземних держав, населених російськомовним населенням.
Святогірська лавра також обтяжена своїми зв’язками з дружніми до Москви політичними діячами, такими, як колишній президент Віктор Янукович, який втік до Росії в 2014 році під тиском протестного руху Євромайдану.
Янукович був частим гостем монастиря, передав йому кілька державних маєтків, підтримував матеріально. Він отримав його підтримку під час президентських виборів 2004 року, коли віруючі молилися за «раба Божого Віктора».
Деркач назвала Святогірську лавру «рідною церквою» так званого «донецького клану», колись сильного угруповання, до якого входили Янукович і його прем’єр-міністр Микола Азаров.
Монастир отримав статус лаври – крок, що символічно підносить його духовне та культурне значення до рівня Києво-Печерської лаври та Почаївського монастиря в Західній Україні – після переговорів Януковича з Московським патріархом Кирилом, главою РПЦ.
«Гібридна війна»
За словами Деркач, повномасштабне вторгнення Росії в Україну мало змінило настрої у Святогірській лаврі, незважаючи на зміни в її офіційній риториці. У травні 2022 року УПЦ (МП) публічно нібито порвала з РПЦ, ухваливши зміни до статуту, які номінально надали їй «автономію та незалежність». Але критики кажуть, що ці зміни не змінили канонічного статусу церкви і є суто символічними.
УПЦ (МП) є невід’ємною частиною гібридної війни Росії проти України з 2014 рокуТетяна Деркач
Монахи у Святогірську згадують патріарха Кирила під час деяких своїх богослужінь, незважаючи на його голосну підтримку Путіна та російського вторгнення. Кирило, відомий соратник президента Росії, сказав, що російські солдати, які гинуть у бою, приносять себе в «жертву, яка очищає всі гріхи цієї людини».
Феофан заявив, що монахи лаври «не слухають патріарха Кирила» і аргументував це тим, що його ім’я «умовно» згадується в молитвах, тому що «УПЦ зараз незалежна від РПЦ, але не є автокефальною».
Під час розмови він також озвучив кілька ідей, характерних для риторики УПЦ (МП), про те, що «аборти в Україні вбивають більше людей, ніж війна, яка триває», а обмеження через пандемію COVID «віддалили людей від Бога і тим самим сприяли війні».
Повторюючи зауваження пропагандиста російського державного телебачення Володимира Соловйова, Феофан назвав конкуруючу ПЦУ «турецькою церквою, що складається з втікачів від канонічної церкви» – маючи на увазі той факт, що Вселенський патріарх Варфоломій перебуває в Стамбулі.
Деркач сказала, що хоча УПЦ (МП)засуджує вторгнення в офіційних заявах, вона поширює проросійські наративи на місцевому рівні, оскільки бореться за збереження єдності в той час, коли деякі її парафії перебувають під російською окупацією, де вони активно інтегровані з росіянами.
«Українська православна церква (МП)є невід’ємною частиною гібридної війни Росії проти України з 2014 року, тому зараз, коли вона сама від цього страждає, їй залишається тільки чекати кращих часів», – сказала вона.
(Оригінал публікації на англомовному сайті Радіо Свобода)