Розмова про війну: українські військові дають відсіч загрозам вторгнення

На тлі побоювань щодо великого скупчення російських військ на українському кордоні, українські бійці на Донбасі спокійніше реагують на занепокоєння Києва та західних спецслужб про те, що Москва може планувати новий великий наступ.

Тимур, 28 років

«Особисто я не вірю в небезпеку якогось великого вторгнення. Я думаю, що це просто ігри. Така ж ситуація була у квітні й травні цього року. Ходили всі ці чутки про можливий напад. Це було для того, щоб Росія могла забезпечити собі завершення будівництва газогону «Північний потік-2». Цього разу, ймовірно, Путін знову намагається чинити тиск. Як я чув, Кремль прагне отримати гарантію, що НАТО не пошириться на Україну та на інші країни «Східного партнерства», такі як Грузія та Молдова».

«Бої тут йдуть хвилями. Минулого тижня я пережив найсильніший обстріл на цій позиції. Проросійські сили застосовували безвідкатні гармати САУ-9. Потім кілька днів у нас була майже тиша. Чесно кажучи, мені трохи лячно, коли тут тихо, бо тоді я починаю думати: «Можливо, у них є якийсь план». Просто з низькою інтенсивністю обстрілів відчуваєш себе трохи комфортніше».

«Та сторона часто використовує хитру тактику. Наприклад, спостерігачі ОБСЄ запускають свої дрони майже щодня, щоб перевірити військові позиції. Вони роблять оголошення для обох сторін про те, що посилають свій безпілотник для перевірки позицій кожної зі сторін, щоб ми знали, що саме наближається. Але одразу за безпілотником ОБСЄ проросійські сили відправляють свій для власних спостережень, і нам не можна стріляти в тому напрямку».

Влад, 22 роки

«Російська армія не готова до війни. У них немає польових госпіталів чи автоцистерн, немає підготовлених солдатів чи техніки. Їм знадобиться від 300 до 400 тисяч військових для атаки, а зараз у них зібрано лише 100 тисяч. Я думаю, така кількість була б потрібна для одного тільки Києва. У нас багато ліній оборони».

«Якщо ми зараз не прийдемо сюди на фронт, то потім помремо у своїх домівках. Є такий український вислів: «Хто не захищає свою родину в мирний час, той потім їстиме своїх дітей у біді». Це відсилає нас у часи Голодомору. Якщо якийсь російський хлопець захоче прийти, випити горілки й погуляти, це добре, але якщо він прийде до мене додому зі зброєю, я його вб’ю».

«Тут ворог щодня застосовує снайперські гвинтівки та кулемети, а іноді й РПГ (Ручний протитанковий гранатомет). Минулого тижня тут застосовували міномети калібру 82 мм. Найближчим часом ця ситуація не зміниться. На мою думку, Росія не готова до атаки. Це просто надсилається повідомлення, тому що конфлікт – це продовження політики. Все буде добре».

Ірина (вік не вказано)

«Я думаю, якщо вторгнення станеться прямо зараз, багато людей загине. Більше ніж у 2014 році. Буде багато крові і це буде жахливо».

«Але, звичайно, більшість солдатів не вірять у те, що буде вторгнення. На лінії фронту не відчувається нічого такого, чого не було б раніше».

«Я не думаю, що фінансові санкції проти Росії можуть щось змінити. Це як Мінські домовленості. Вони насправді мало працюють. Люди щось записують на папері, але насправді тут, на передовій, ситуація така сама. Все ще використовується важка зброя. Можливо, вторгнення й відбудеться, але це буде через деякий час».

Петро, 27 років

«Все, що я знаю, це те, що люди піднімуться на захист своєї землі. Ветерани, які були на фронті на самому початку війни у 2014 році, поїхали додому, але якщо відбудеться вторгнення, вони знову повернуться сюди, на фронт».

«Рано-вранці, коли ви вдома спали, тут поблизу приземлилися дві РПГ, але це нормально. Не можу сказати, що останнім часом була якась інша активність. Іноді звідси ви можете чути, як ворожі танки запускають двигуни. Танкові двигуни мають дуже специфічний звук. Вони роблять це частіше в холодну погоду».

«У мене багато дзвінків від близьких. Одного разу я сидів зверху на бронемашині й помітив ворожий танк. Потім я спостерігав, як його гармата стежить за нашою машиною. Я просто узяв свою запальничку в зуби, прикусив її й молився Богу. Він не вистрілив».

«Я не думаю, що санкції щось змінять. Росія – багата країна. Українському президенту й депутатам потрібно ухвалювати серйозні рішення. Одного разу я хочу поплавати у вільному Криму».

Примітка редакції: Декілька фотографій у цьому сюжеті знято на широкоформатну камеру ФКД виробництва Української РСР 1972 року. Камера надає зображенням підвищене відчуття глибини і, в деяких випадках – візуальні недоліки.