Ахмад Ахмедов – президент Всеукраїнського конгресу народів Дагестану. Більшу частину свого життя він прожив у Дагестані, де працював спортивним тренером. Тепер Ахмедов живе в Україні і воює на боці України. При цьому – він залишається громадянином Росії. Каже, після масштабного російського вторгнення свідомо лишився в Україні, хоча міг безперешкодно виїхати за кордон. Натомість у Дагестані, каже Ахмедов, залишилися його сини і мати.

З Ахмадом Ахмедовим ми зустрілися у київській студії Радіо Свобода, щоб поговорити про те, що нині відбувається у Дагестані та які настрої там панують. Дагестан – найбільш багатонаціональна республіка у складі Російської Федерації, де проживає понад три мільйони людей, переважно – мусульмани. Чи вважають ці люди війну Росії проти України своєю? Як на них впливає російська пропаганда? Чи мріють вони про незалежний від Росії Дагестан і що послугувало мотивацією для самого Ахмедова взяти до рук зброю і приєднатися до лав українських добровольців?

– Пане Ахмедов, після 24 лютого ви приєдналися до лав ЗСУ. У вас нашивка «Хорт». Це батальйон.

– (Переклад). Так вийшло, що після 24 лютого я записався до добровольчого батальйону «Хорт». І потім, коли вже російських окупантів відкинули від Києва, ми вибрали з командиром напрямок. На той момент найзапекліші бої йшли в Луганській області. Це Лисичанськ і Сєвєродонецьк, Тошківка, Попасна, Оріхове. Наш батальйон зі 157-ї бригади обороняв ці міста.

– Я знаю, що маєте російський паспорт...

– Так, я громадянин Росії.

– Давно живете в Україні?

– 5 років.

– І як в умовах війни жити в Україні з російським паспортом?

– Чесно кажучи, якби мені не подобався менталітет українського суспільства, людей, то я тут жодного дня не лишився б. І особливо після того, як розпочалася вже повномасштабна агресії Росії після 24 лютого, то я, як і багато негромадян України, міг би спокійно переїхати до якоїсь європейської країни і жити там спокійно, працювати. Я своє життя присвятив спорту, вихованню чемпіонів, бійців. І були пропозиції. І не мало пропозицій з різних країн. Мене вважають, в принципі, досить успішним тренером. І я міг би поїхати. Але я полюбив цей народ. У мене тут багато вихованців, друзів. Я не зміг поїхати. Я вирішив залишитися.

– А які складнощі виникають через російський паспорт?

– Спершу після початку війни, після початку повномасштабного конфлікту, я займався евакуацією людей з Києва до кордону. Це в основному були іноземці. Є охоронна фірма, з якою я співпрацюю. І з російським паспортом я пересувався територією України – у мене не було жодних проблем. Могли запитати, документи подивитися, телефон. Максимум пів години протримати на посту. Всі все бачать, всі все розуміють.

– А це якось вас обмежує? Наприклад, якщо ви на полі бою, умовно, потрапляєте у полон з російським паспортом…

– Для нас, громадян Росії, це найбільша біда. Чого ми боїмося? Не померти. Ні, у жодному випадку! Ми померти не боїмося. Ми боїмося потрапити у полон. Чому? Тому що в Росії на законодавчому рівні, Держдумою Росії, ухвалений закон, за яким нам «світить» довічний термін, тобто громадянам Росії, які воюють проти Росії. Це велика проблема.

З подібною ініціативою намагаємося достукатися до Верховної Ради, до президента України Володимира Зеленського, щоб ми були почуті і в якісь спрощеній формі нам видавалося громадянство України. Тому що Росія громадян своїх не міняє. Нас просто судитимуть. Спочатку цілеспрямовано показувати, знущатися....

Сьогодні тисячі і тисячі моїх земляків-дагестанців перебуває у російських в’язницях. Їм усім інкримінуються статті від 20 років і більше за інакодумство, за участь, фінансування нібито якихось благодійних фондів, які в Росії вважають «терористичними».

– А зараз немає ніяких спрощених механізмів, як отримати український паспорт людям, які воюють на боці України?

– 21 жовтня було ухвалено Верховною Радою в першому читанні закон щодо отримання у спрощеному режимі громадянства добровольцями, які воюють на боці України. Але наскільки там будуть пропрацьовані усі питання, які нас цікавлять, залежатиме від того, як працюватиме комісія Верховної Ради. І, звісно, хотілося б, щоб нас почули.

Не тільки я як доброволець ЗСУ, як контрактник ЗСУ, а також інші наші хлопці, які хочуть сюди приїхати, які хочуть воювати за Україну, які хочуть поповнювати національні батальйони, то таких людей дуже багато. Ухваленням подібного закону ми дуже сильно посилимо ЗСУ.

– Ви 5 років живете в Україні. А до цього ви жили в Дагестані. У вас там залишилися родичі?

– Так. У мене там сім’я, у мене там сини. Двоє синів.

– А ви спілкуєтеся?

– Сину старшому сказали, якщо зі мною розмовлятиме, то.... Словом, погано закінчиться. Тому ми не спілкуємося.

– А їм взагалі там безпечно жити, якщо їхній батько воює на боці України?

– Мій син також у спорті, він Чемпіон світу. Він був старшим тренером Республіки Дагестан з кікбоксингу. Але після 24 лютого, після того, як я вступив до батальйону, його звільнили з роботи, не дають ніде працевлаштуватися. Також як і моїх братів, сестер. Словом, переслідують. Моїй мамі 65 років.

– Вона тут чи в Дагестані?

– Вона у Дагестані. Приходять до неї додому, проводять обшуки – нібито я ховаюся. Вони прекрасно знають, де я перебуваю і що я роблю. Моя фотографія на усіх сайтах воєнної хроніки, військових сайтах Росії. Але при цьому вони ходять, щоб нервувати мене, мою сім’ю, моїх рідних.

– Вас рідні, може, відмовляли, радили вийти зі ЗСУ і не чинити їм ніяких проблем там?

– Звісно. Але в будь-якому випадку це наша сім’я. Ми хвилюємося і переживаємо за свою сім’ю. Але я ризикнув. Напевне, мені було складно зупинитися.

Мама, звісно, не знає, що я воюю. Коли співробітники поліції показують їй фотографію зі мною озброєним і так далі... Мені якось з братами разом вдалося переконати маму, що я просто працюю в охороні, охороняю людей.

– Я проводжу аналогії з Чечнею, де дуже багато історій про те, як переслідують родичів людей, які якимось боком не те, що в ЗСУ засвітилися, а взагалі зробили щось, що суперечить Рамзану Кадирову і його політиці. Я так розумію, що й у Дагестані тероризують, приходять, але до якогось рукоприкладства чи в’язниць не доходить.

– Людей по кілька днів просто так утримують, як мого сина, мою сестру у відділках Нічого хорошого, словом. Я не хотів би навіть зачіпати, про свою сім’ю говорити. Тому що кожне моє слово, яке я тут озвучу, буде і там почуте. Тому не хотілося б про це говорити.

Моє завдання – я хочу забрати звідти сім’ю. Я хочу, щоб на членів моєї сім’ї також поширювалися якісь державні гарантії, те ж громадянство і так далі. Але поки так.

– Але при цьому ви активно ведете свої соціальні мережі – тік-ток, інстаграм, фейсбук. Тобто ви не приховуєте, де ви і що ви робите.

– За час моєї роботи в Дагестані, а я був 15 років старшим тренером, я виховав 16 чемпіонів світу. Ви зрозумійте, якщо я виховав 16 чемпіонів світу, то скільки ще тисяч людей пройшли через мої руки, через мій зал як тренера. Звісно, всі вони мене пам’ятають, знають і довіряють.

Я намагаюся докричатися до них, щоб вони розуміли, що це злочинна війна, що за участь у цій війні на боці Росії їм рано чи пізно доведеться відповідати перед міжнародним трибуналом. Рано чи пізно все прийде до цього. Ми ж розуміємо і знаємо, що кожен солдат збройних сил Росії на виду і їх легко знайти. Є паспортні дані, номери телефонів, домашня адреса. Рано чи пізно постануть.

Я хочу вберегти свій Дагестан, свій народ від того, що на них може чекати через цю злочинну війну Путіна. Тому я розмовляю, я намагаюся докричатися. У мене дуже багато вихованців у збройних силах Росії. Багато з них пішли з армії, багато хто пише рапорти і не їдуть на війну. Я ж не просто для себе сьогодні одягнув форму, взяв автомат і пішов. Я хочу, щоб мій народ був врятований від усього поганого у плані політики Кремля.

– Просвітницькою роботою займаєтеся?

– Так, я намагаюся докричатися.

– 18 жовтня Верховна Рада України визнала Ічкерію окупованою територією Росією і засудила також геноцид чеченського народу. Скажіть, будь ласка, чи помітили цю подію у Дагестані? І чи не спровокувало це якісь протести або хоча б розмови?

– Сьогодні найболючіша точка – це дійсно Чечня на території Північного Кавказу. Не минуло й 20 років, як була знищена третина населення. Звісно, чеченський народ заслуговує на те, щоб ці території були визнані окупованими.

І для кожного кавказця незалежність Чечні це надважливо. Цей народ заслуговує на те, щоб бути незалежним і вільним. Так само, як і Дагестан, як й інші народи, які населяють Північний Кавказ.

Ми добре знаємо і бачимо реакцію Кремля і реакцію того ж Кадирова на це визнання. Вони просто з глузду з’їхали. Вони знають, що їхні дні пораховані і рано чи пізно до них прийдуть. І розвал Росії в тому числі не за горами. Принаймні, я особисто вірю в це і сподіваюся на те, що ми це побачимо.

А щодо Дагестану, то на сьогодні в Дагестані не залишили жодного лідера, жодної людини, яка може відстояти честь і цілісність цієї республіки. На сьогодні парламентом Дагестану ухвалений законопроєкт, який спустили з Москви про те, що глава республіки не несе відповідальності за територіальну цілісність республіки. Тоді виходить, хто ж несе відповідальність?

– Виходить, що Кремль несе відповідальність?

– Ні. Кремль це зробив для того, щоб поділити Дагестан. Так що ось що чекає на нас, якщо ми залишимося з Росією.

– А за рахунок чого живе республіка? На дотаціях, як Чечня?

– У нас «сивий» Каспій, море. Це єдиний порт, який не замерзає. Всі республіки Закавказзя, усі дороги ведуть через Дагестан. У нас нафта, у нас газ, у нас риба. Найкращі породи осетрових водяться в Каспійському морі. У нас є абсолютно все!

Але нам не дають розвиватися, нам не дають зростати. У нас одних туристів приїздить доволі багатою. Якщо навіть займатися туризмом, то республіка виживе просто легко. Дагестан дійсно багатий природою, геополітично дуже цікаво розташований. Дагестан – це найбільша республіка. У нас територія більша, ніж у Вірменії. Населення більше, ніж у Вірменії. І ми виживемо!

– А гіпотетично, якби зараз в Дагестані провели референдум про незалежність, то який відсоток людей сказав би: так, ми хочемо бути незалежними від Росії?

– Я думаю, що 30% населення виступить проти. Тому що вони представляють інтереси Росії. А 70%, звісно, будуть за свободу, за незалежність. Це однозначно. Проти незалежності і свободи народу можуть бути тільки ті, кому вони нецікаві. А нецікаво воно тим, хто служить Кремлю.

Уявіть собі, моїм дітям у школі не дають можливість вивчати рідну мову. Ми забуваємо свою мову. Відбувається жорстка, груба асиміляція народів Дагестану. Забороняють викладати рідною мовою. Тільки російською. Напевне, правильно сказати, що ви просто не знали, що у нас відбувається, допоки російська агресія не торкнулася України.

– Ви сказали, що 30% могли би виступити проти, які зацікавлені, представляють інтереси Росії чи Кремля. Зараз багато хто прогнозує, як виглядала б Росія без Путіна чи як виглядала б Росія, якби вона розпалася. Якби справді щось таке сталося з Росією, ви допускаєте громадянську війну на Кавказі?

– Як виглядала б Росія без Путіна?

В першу чергу треба зазначити, що прийде будь-який інший росіянин – він все одно шовініст. Він все рівно зробить так, щоб Росія була такою ж величезною, такою ж з в’язницею для народів. Вони це намагатимуться робити. У них це хвороба. У російського народу це хвороба – бити себе в груди, казати, які вони «вєлікіє», але при цьому жити в злиднях, красти унітази, пральні машинки, а з іншого боку, тягнути їх до себе додому.

Ми ж розуміємо насправді, що таке російська пропаганда. Я побував у всіх цих гарячих точках, де тривають бої, подивіться, що вони роблять з містами. Вони просто знищують їх. От монголи. Пам’ятаєте? Те ж саме. Орда проходила – нічого живого не лишалося. Те ж саме, що вони роблять. Тому я не вірю в те, що прийде якийсь російський демократ і ми будемо жити вільними і незалежними.

Щодо того, чи буде громадянська війна. Я не думаю, що буде громадянська війна. У будь-якому разі ми вважаємо, що люди, які обслуговують Кремль, мають бути або вигнані, або знищені. Без цього ніяк. Тому що зрадники народу є ворогами народу. Тому я вважаю, що їм немає місця у майбутньому Дагестані, у вільному і незалежному Дагестані.

– Коли в Дагестані почалася мобілізація, то ми побачили, що обличчям протестів стали жінки. Я не знаю, наскільки це природня ситуація для Дагестану, але я багато з ким говорила, всі покладали надії на ці жіночі протести, що от вийдуть жінки Дагестану і, скоріше, знімуть режим або хоча би владу в Дагестані, аніж весь російський народ. Ви взагалі покладали якісь надії на протести в Дагестані?

– Як самі акції відбувалися: виходимо на центральну вулицю і просто проходимо. Нікому навіть не давали вийти на центральну вулицю. Жінки виходили. Чоловіки також виходили, але затримали 450 осіб. 440 осіб досі перебувають в СІЗО. Я думаю, що їм кожному дадуть по 8-10 років за те, що просто намагалися вийти на вулицю.

Тож акція була підтримана на той момент більше жінками. Тому що сподівалися, що жінок не чіпатимуть, що жінок не битимуть. Ви, напевне, бачили, багато кадрів, коли їх заштовхують в машини, стріляють, жінка йде з дітьми, перед ними стріляють, діти лякаються.

– А мобілізація в Дагестані все ще триває?

– Вона триває. Її не припиняли.

– І страху все одно немає в Кремля якось чіпати Дагестан? Виходить, що і Дагестан не протестує так, щоб сильно протестувати проти мобілізації і Кремль не боїться чіпати Дагестан.

– Можна так порівняти: коли Росія окупувала деякі міста України, у перші дні окупації, там проходили мітинги, люди лягали під танки. І ніби їх там ніхто не чіпав, танки по них не їхали. Зверніть увагу сьогодні на ці міста. Де ці активісти? Де ці люди? Їх немає. Їх або вбили, або закопали, або ж сидять у в’язницях, або були змушені втекти з цих міст. Те ж саме відбувається у нас в Дагестані. Більш зрілих людей затримали, затримали понад 440 осіб. Вони сидять.

Ну, що ми можемо робити? Інші вийдуть – навіть не дадуть вийти на вулицю. Після тієї акції у нас була запланована ще одна акція на п’ятницю. П’ятниця для мусульман – це час колективного намазу, коли всі мусульмани збираються в мечетях. В Махачкалі всі мечеті були оточені, нікого не пускали навіть молитися.

– А є уявлення, скільки взагалі дагестанців було мобілізовано?

– Я думаю, що точних даних ніхто не дасть. Але величезна кількість (мобілізованих у Дагестані – ред.). Ми це добре знаємо і розуміємо. Кремль завжди робив так, щоб не центральні міста брали участь у цій війні, а саме околиці, де, по-перше, дуже погане соціальне становище, де безробітні, де люди не можуть знайти, чим зайнятися, як прогодувати свою сім’ю. Таким чином потроху в Дагестані, схожі з Дагестаном регіони були залучені як контрактники до російської армії, а згодом вони всі змушені брати участь у цій війні. Вони ж не проводять масової мобілізації у Москві, у Санкт-Петербурзі. Тому що знають, що революції починаються саме з цих міст.

– Я хотіла ще про місцеву владу спитати. Знову паралелі з Чечнею проведу, де Кадиров є поплічником і союзником Путіна. А які взаємовідносини між владою Дагестану і Кремлем? Тамтешня влада також є опорою для Кремля? Чи там якась інша ситуація?

– До 2015 року в Дагестані керівниками республіки були всі представники Дагестану. Вірніше, до 2012–2013 років. Відтоді до нас вже приходили глави-призначенці. Був спочатку Васильєв. Це заступник міністра внутрішніх справ Росії. Після нього був Меліков, генерал-майор збройних сил Росії. Тобто у нас, як і 200 років тому, 300 років тому, коли царськими намісниками приходили саме військові. Та ж сама політика Росії повернулася через 150 років на територію Дагестану. І в нас намісниками є генерали, які за першим покликом Путіна виконуватимуть будь-який наказ, чи подобається їм це, чи не подобається. Вони не є дагестанцями. Тому про народ Дагестану вони абсолютно не думатимуть.

– Сергій Меліков – це глава республіки. Наприкінці вересня було відео, коли по Дербенту їздила автівка з гучномовцем і просили людей брати паспорт, військові квитки та йти до військкомату. Усіх масово. І цей Сергій Меліков потім сказав, що ця акція була дебільною, і дуже розкритикував цю історію. Я подумала: о, мабуть, в Дагестані вже не згодні.

– Ні. В Росії влада завжди працює так: хто винен? Той, у кого нижча посада. Буквально на другий-третій день після цього виступу Мелікова він особисто відправляв групу добровольців-козаків в Україну. Він особисто прийшов в аеропорт проводжати їх. Так що Меліков ще той виконавець.

– Коли почалося вторгнення, багато експертів казали, що от якщо зараз у Росію поїдуть труни, то там почнуться протести. З Дагестану теж дуже багато людей мобілізували. Коли всі ці люди почали повертатися в трунах, чому це не спричинило протестів? Я дуже часто переглядаю відео, коли російські жінки отримують мертвих своїх синів, чоловіків, вони звинувачують українців, «фашистів», «бандерівців», американців, ще когось, але не російську владу. Кого звинувачують у Дагестані?

– Давайте говорити правду. На превеликий жаль, перше, що робить російська влада – це виплачує грошову винагороду сім’ям загиблих. Я не знаю, як це назвати. Грошову компенсацію. Усі автоматично беруть ці гроші. Вони замовкають.

Ахмед Закаєв, голова уряду Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі розповів мені про випадок, як він буквально днями тут з військовополоненими з Чечні розмовляв. Він спитав у хлопця: як так вийшло, що ти опинився тут в Україні (воює проти України – ред.)? Той відповідає: українці для нас дружній, братній народ – ми хочемо їх врятувати від «фашистів». Дорослий хлопець, якому десь 25 років, говорить: ми хочемо врятувати український народ від «фашистів»! Тобто та пропаганда, яка працює 24 години цілодобово в Росії.

Як ви собі уявляєте, що сьогодні в складі армії Путіна перебувають ті ж самі чеченці? Третина населення Чечні була знищена в Чечні. Тобто чийсь батько, чийсь дядько, хтось з членів сім’ї гинув під російськими бомбами. Минуло 20 років, тепер ці діти виросли і вони сьогодні у складі цієї армії! Як так вийшло?

– А як так вийшло? Ви самі знаєте?

– А як? Геббельс. Пропаганда. Росія – це найбільша пропаганда. Просто ви не встигаєте перемикати з одного каналу на інший – скрізь говорять про одне і те ж.

– Дагестан – це здебільшого мусульманський регіон. Якщо говорити про РПЦ, то ми бачимо, як священники цієї церкви всіляко підтримують Путіна. А патріарх Кирило відверто закликає йти і «боронити батьківщину». Але я ніколи не чула заяв від представників релігійної спільноти ісламу.

– Треба визнати, що всі релігійні організації Росії – це організації, які працюють на держслужби. У тому числі мусульманський навіть може бути...

– А їх в мечетях теж закликають йти на війну?

– Так, на превеликий жаль, на превелике моє горе, духовні особи, які повинні відповідати за нашу чистоту, за наші помисли, за нашу правильну поведінку в нашому житті і підготовку до наступного життя, вони мають бути для нас прикладом і мають нам показувати вірний шлях.

Але вони натомість кричать: «Джихад!». Джихад – це священна війна в ім’я ісламу, в ім’я релігії. Джихад може бути між мусульманами і немусульманами. Але який джихад, коли в складі путінської армії вони воюють з іншої державою?

Тим більше ми, дагестанці, ніколи не брали участі в агресивній війні. Ми могли себе захищати, захищалися завжди.

З тією ж Росією у нас кавказька війна тривала рівно 101 рік. 101 рік ми захищалися від Росії. Але ресурси і можливості величезної Росії і маленького Північного Кавказу (Дагестан і Чечня тоді однією державою були) у нас були абсолютно різні. Звісно, ми цю війну програли. Але дагестанці ніколи не брали участі в агресивній війні, не йшли війною на іншу країну, не вбивали жінок, дітей, не руйнували поля, будинки, посіви, не крали комбайнів, як вони тут крадуть в Україні. Настільки збочене мислення нашого народу, на жаль, зараз там! Просто в голові не вкладається! Не знаю, яким бидлом, якою худобою треба бути.

– Я не дарма згадала про релігію. Останніми днями Росія цю карту розігрує. Буквально напередодні помічник секретаря Радбезу Росії Олексій Павлов сказав, що метою війни в тому числі є повна «десатанізація» України. Ви чули про це?

– Так.

– Мовляв, в Україні дуже багато сект і Україна хоче відмовитися від цінностей православ’я, ісламу, юдаїзму, тому їх треба йти «рятувати». Ось ця релігійна концепція зараз розігрується.

– Той самий Ахмед Закаєв говорить, що той хлопець-чеченець військовополонений так і розповідає, що «ми приїхали воювати проти «сатанізму», ми хочемо свободи для українського «братського» народу. От зомбі.

У Росії заборонили книгу «Хадіси». «Хадіси» – те, за чим ми живемо, мусульмани. Це збірка законів для нас. «Хадіси» в Росії заборонені, а в Україні можна в будь-якому місці купити цю книгу, принести додому, вивчати і намагатися жити так, як жив наш пророк. У Росії заборонили. Але при цьому всі мовчать. Ніхто не засуджує. Засуджують громадські активісти, але їх «гасять» дуже швидко. А от духовні лідери мусульман Росії просто у рота набрали води...

– А скільки дагестанців воює на боці України зараз?

– Ніхто не зможе сказати. Давайте будемо говорити правду. Не кожен, напевне, такий ідіот, як я, який може себе показати і так поводитися.

Сьогодні я проводив пресконференцію. Наші хлопці прийшли туди в масках. Навіть не могли зайти у приміщення. Це не через почуття страху за себе, за своє життя. Ні, ми воюємо за Україну. Це через почуття страху за своїх рідних, близьких, котрі залишилися в Росії. Тому точної кількості ніхто не зможе озвучити. Але, я думаю, з ухваленням цього законопроєкту щодо спрощеного отримання громадянства України поповняться дуже сильно національні батальйони з представників наших народів.

– Будуть охочі їхати і отримувати українські паспорти і воювати?

– Так.

– А ви особисто з дагестанцями перетиналися на полі бою з того боку, з боку Росії? Можливо, у полон дагестанці потрапляли?

– У полон не потрапляли. Були чеченці, але дагестанців не було.

– А ви можете зараз описати свою власну мотивацію, навіщо ви воюєте на боці України? Вашу родину переслідують, у вас російський паспорт...

– Генетика – її нікуди не подінеш. Навіть через 100 років мій праправнук буде таким, як і я. Ми кілька століть воювали з Росією. Яка мені різниця, де завдати збитків цій проклятій країні?

Мої предки усі були знищені у в’язницях, у засланні. Особливо вчені. В моєму роду був прадід – дуже відомий вчений. Всі були знищені. Усі були заслані у в’язниці, де вони повмирали. Ми постійно воюємо з Росією. У нас війна в принципі не припинялася.

Ми робитимемо все для того, щоб Росія програла цю війну. Взагалі дагестанці, мій народ, пов’язує всі свої сподівання з перемогою України у цій війні. Тому що у нас спільний ворог. І ми дуже сподіваємося на те, що у нас буде спільна перемога. Принаймні, я живу цим.