У жовтні 2022 року минуло 350 років від народження гетьмана України, сподвижника Івана Мазепи, Пилипа Орлика. Його переважно знають – і то передовсім в Україні – за Конституцією 1710 року, багато положень якої не втратили актуальності й донині. Але чим ще запам’ятався гетьман-емігрант, мрією якого було здобуття для України незалежності? Розповідаємо і про інші аспекти життя Пилипа Орлика, який в кінці життя писав, що не «перестане шукати всіх легальних засобів, аби заявити права моєї нації на Україну».

(Вперше ця публікація з'явилася на сайті Радіо Свобода у жовтні 2022 року)

Хоч Пилип Орлик і народився на території сучасної Білорусі 21 жовтня 1672 року, але родове коріння Орликів походить з чеських земель. Мало відомо про дитинство Орлика, але він отримав блискучу освіту в Києво-Могилянській академії, де вчився красномовству і філософії.

Після короткого часу праці в Київській митрополії талановиту молоду людину помітили, і він потрапив в 1700 році до гетьманської канцелярії Івана Мазепи.

«Як чужий в українських колах Гетьманщини, мусів він зробити себе потрібним, мусів виробити собі впливи і знайомства пильною працею, ґрунтовним знанням і освітою», – пише про раннє життя Орлика автор книги про нього, виданої в 1938 році, історик Борис Крупницький.

Орлик одружився з дочкою полтавського полковника Григорія Герцика. Але найбільшим його протектором став сам Іван Мазепа, який погодився бути хрещеним батьком Орликового сина Григорія.

Незабаром, в 1706 році, Орлик стає генеральним писарем в уряді Гетьманщини і є одним з найдовіреніших людей старого гетьмана.

«Він знав, очевидно, всі задуми Мазепи – як Іван Виговський Богдана Хмельницького. Так і Орлик знав Мазепині задуми. Тому Орлик мав цю широчінь, бо Мазепа мав широчінь», – розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода український історик Володимир Сергійчук.

Коли Мазепа роздумував про союз з шведським королем Карлом ХІІ і прошведським королем Польщі Станіславом Ліщинським і вів секретну переписку, то спочатку про таємні наміри Мазепи знала лише одна людина в його оточенні – Пилип Орлик.

В жовтні 1707-го Мазепа і Орлик заприсяглись одне одному у вірності і ухвалили рішення про шведсько-польську орієнтацію для здобуття незалежності України. Тоді вони поцілували хрест – Орлик все своє життя не зрадив цьому.

Після битви під Полтавою, яка відбулась у червні 1709 року, Орлик пішов в еміграцію з Мазепою і взяв свою родину.

Особисті сумніви

Опинившись в Бендерах після полтавської катастрофи, Мазепа помирає у вересні 1709 року. Мазепа не визначив чітко свого наступника і також не визначив, кому має дістатись скарб гетьмана.

Головними претендентом і на те, й на інше були двоє – небіж Мазепи Андрій Войнаровський та Пилип Орлик, підтримуваний козацькою старшиною, яка після Полтави подалась в еміграцію.

Після роботи так званої «Бендерської комісії» спадок Мазепи дістався Войнаровському, який не проявив інтересу до гетьманської булави.

Орлик вагався, розуміючи, по-перше, яку відповідальність на себе бере, на які небезпеки наражається. А, по-друге, матеріальне становище всіх козаків в Бендерах було важким, а тут ще й скарб Мазепи дістався Войнаровському, який дещо дистанціювався від української справи.

«Король зупинив свій вибір на Орликові, безперечно, найвидатнішій людині серед української еміграції в Бендерах… Було над чим подумати й Орликові: він ясно бачив небезпеку, зв’язану з перейняттям гетьманської булави в тяжких бендерських умовах. Вже сама репрезентація, зносини з чужими урядами, дипломатична праця в орієнтальних умовах, серед турків і татар, вимагали значних коштів. А тут іще козацько-запорозьке військо, про яке треба було гетьманові волею-неволею дбати!... Цілком зрозуміло, що Орлик довго вагався і не дуже охоче перебирав на себе відповідальний пост керманича української політики за кордоном», – пише в своїх книзі «Пилип Орлик. Огляд його політичної діяльності» історик Борис Крупницький.

«Кожна розумна людина, людина відповідальна, вона сумнівається – чи зможе, чи не зможе. Не сумніваються лише дурні. Орликові сумніви були зрозумілі. Сумнівався він, бо помер великий Мазепа, який для нього був віссю й орієнтиром. І після такого важко збиратися з силами. Тривалий час Орлик грав довірену, але другу роль. І потім він зважився, і саме він став гетьманом в екзилі», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Наталя Реброва, директорка Національного заповідника «Гетьманська столиця» в Батурині.

Гетьманство і Конституція

Пилип Орлик був обраний гетьманом, лише отримавши запевнення з боку Карла ХІІ, що шведський монарх є гарантом українських визвольних змагань, і монарх дав обіцянку, що «доти не складе зброю, доки не будуть визволені з московського ярма Україна і козацтво», за висловом історика Крупницького.

Відтак булаву Орлик перебрав 5 квітня 1710 року в Бендерах. Одночасно Карл ХІІ затвердив і була схвалена на великій козацькій раді Конституція Пилипа Орлика – «Договори і Постановлення Прав та Вольностей Війська Запорізького...»

Орлик, вочевидь, хотів чітких правил – як буде функціонувати майбутня вільна Україна? Також хотів гарантувати права козаків і особливо запорожців, яких в Бендерах опинилося в різні періоди від трьох до понад п’яти тисяч.

«Це була людина, яка не тільки працювала для України, а працювала також і для європейської демократії. Це проявилося в його Конституції, яка стала основною для конституцій багатьох демократичних країн. Там і політичний баланс гілок влади. Деякі положення нами не враховані, але враховані цивілізованим світом. Ну, наприклад, двопалатний парламент – окрім Генеральної ради Орлик також пропонував представництво для старих заслужонних козаків. По одному від кожного полку. Фактично як сенат. Для чого? А щоб контролювати депутатів нижньої палати», – дає оцінку Конституції Орлика Володимир Сергійчук.

В Орликовій Конституції є положення про розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, є рядок про потребу поваги до гетьмана, а історик Сергійчук звертає увагу на положення: «щоб джури гетьмана не втручалися у державні справи. Тобто, що адміністрація президента має обслуговувати президента, а вона не є конституційною інституцією».

«Постулатом Конституції являлася повна незалежність України від Польщі і Москви, при чім кордони з Польщею визначалися по лінії Случі, як колись за Богдана Хмельницького, – писав про Орликову Конституцію історик Борис Крупницький. – Шведський король не тільки підтверджував права і привілеї війська запорозького, а також ставав ґарантом незалежности України, ґарантом її кордонів, в які входила, по замислу Конституції, і Лівобережна, і Правобережна Україна».

«Пилип Орлик був повністю проєвропейським гетьманом. На мою думку, це був найосвідченіший гетьман, і він був державником найвищої ланки», – каже в інтерв’ю Олександр Середа, експерт з Османської Туреччини, співробітник Інституту сходознавства імені А. Кримського.

Міжнародні коаліції

Орлик був гетьманом в екзилі, провівши за межами України другу половину свого життя – з 1709 роки до своєї смерті в молдовській столиці Яссах в 1742 році.

За цей час він багато переїздив – жив і в Швеції, і в Польщі, Німеччині, в Османській імперії, і в Молдові, що тоді васально залежала від Порти.

У 1721 році у Вроцлаві навіть була російська спроба викрасти Орлика, як це агенти Петра Першого зробили з Войнаровським в Гамбурзі в 1716 році.

Орлик організував два походи в Україну – проте невдалі, бо татари і турки не дослухались до порад Карла ХІІ й Орлика, і через брак дисципліни і бажання кримських татар під час походу взяти ясир і награбувати на Слобожанщині в 1711 році фактично провалили похід. Також невдала облога Білої Церкви Орликом призвели до того, що зусилля зі звільнення України не увінчались успіхом.

Росія, однак, зазнала поразки в Прутській битві липня 1711 року – що було фактично реваншом за Полтаву, і Петро І потрапив в оточення. Лише хабарі допомогли йому вийти з Молдови й уникнути полону, але в силу різних причин – виконання Прутського трактату не було повністю здійснене.

«Турецькі міністри, так скажемо, купилися на московські соболі, і ото й маємо результат. Але Орликові походи в Україну – це важливий момент. Але тут нас підвели татари, бо покинули Лівобережжя, почавши грабувати. А з іншого боку – невдала облога Білої Церкви. Це призвело до поразки. Якби умови Прутського договору, які були в оригіналі, були виконані, то ми б тоді були вільною Україною. Але турецький візир не дотримав свого слова, і Туреччина нас тоді підвела», – пояснює Володимир Сергійчук.

Також варто звернути увагу, що Орлик докладав великих зусиль для формування міжнародної коаліції на підтримку ідеї незалежної України. Якщо Богдан Хмельницький в кінці життя орієнтувався на Московію, Іван Виговський – на Польщу, Петро Дорошенко – на Туреччину, Іван Мазепа в кінці – на Швецію, то Орлик намагався збудувати широку коаліцію на підтримку України.

«Орлик створив дві антимосковські коаліції. Перша була в 1711 році. В коаліцію входили Кримське ханство, Османська держава і Швеція в особі короля Карла ХІІ. Після того, як він перебирається до Європи і мешкає у Стокгольмі до 1722 року. Орлик бачить, що треба робити ще ширшу коаліцію», – розповідає в інтерв’ю історик-османіст Олександр Середа.

«А після смерті Кара ХІІ, коли Орлик змушений перебиратись на османські терени і він живе в Сірозі і Салоніках, і вже там він звертається до правителів Англії, до німецьких володарів, до Франції, Швеції й багатьох інших. І від багатьох він отримує позитивні відповіді, але ця антимосковська коаліція не була повністю реалізована і не вдалося військовим шляхом звільнити Україну від окупації тогочасним російським урядом. Орлик був учасником такої коаліції з найбільшим ентузіазмом», – додає Середа.

Попереджав про російську небезпеку

Історики віддають належне Орлику за чітке розуміння, що найбільша небезпека для Україна йшла тоді з російського боку.

В 1734-му Орлик, наприклад, звернувся до запорожців, застерігаючи їх не йти під Росію, говорячи, що вона «… свої зобов’язання і грамоти царським указом скасувала, свої суди і права мучительські в Україні запровадила і встановила, а наші військові скасувала. Уряд гетьманський у відставку відправила й викорінила, колегію якусь свою з 12 людей-мучителів у Глухові затвердила. Вони людей наших, як худобу, мордували, один з одним наодинці розмовляти не давали, по-звірячому мучили, кнутували, ребра ламали, як свиней, зв’язували і жаром палили, смолою киплячою поливали, вішали, голови стинали, четвертували й іншими муками, в світі небаченими, народ терзали».

Окрім Конституції, Орлик залишив по собі і «Діаріуш», вівши щоденники з 1720 по 1732 роки.

Володимир Сергійчук каже, що Орлик фактично все своє життя стукав в усі європейські двері і добивався підтримки України. «Але Захід на той час був глухий. Проте Орлик є великим мазепинцем, це є перший мазепинець. Перший мазепинець – це саме Пилип Орлик».

«Орлик був стійким у своїх антимосковських поглядах. Він розумів, що не можна загравати з Московщиною. Він розумів, що це сила, яка остаточно знищить Україну, знищить козаччину, – каже в інтерв’ю Олександр Середа. – Потім ми будемо бачити знищення і Гетьманату, І Запорозької Січі, і Кримського ханства. Повністю знищили потім всі державницькі структури на теренах України».

А Наталя Реброва звертає увагу на ще один аспект Орликової діяльності, який краще бачиться з погляду сьогодення: «Орлик був першим євроінтегратором. Зараз ми, сучасні українці, після 24 лютого і початку війни, вже всі розуміємо, що друзі, допомога, порядність, законність, підтримка – вона вся на Заході. Першим, хто це зрозумів, був саме Пилип Орлик».