У зв’язку з 75-річчям Нюрнберзького процесу над головними нацистськими воєнними злочинцями російський президент Володимир Путін заговорив про «уроки Нюрнберга». Як стверджує автор газети «День», спадщину цього процесу Кремль намагається використовувати в кон’юнктурних політичних цілях.
Російський президент зазначив, що серед втрат Радянського Союзу під час Другої світової «більша частина – це загиблі в полоні військові й безжально, по-звірячому знищені мирні громадяни». Тим часом, як йдеться в статті, понад половина радянських людських втрат – це загиблі й померлі від ран і хвороб військовослужбовці, а до втрат цивільного населення увійшли також жертви ГУЛАГу й ті, хто помер від голоду та хвороб на неокупованій території.
Путін також наполягає, що «нові факти масових вбивств радянських громадян – людей похилого віку, жінок, дітей – нацистами і їхніми посібниками» мають трактуватися як геноцид. Тут, як зазначає автор статті, професор з Москви Борис Соколов, господар Кремля навмисно змішує два поняття – злочини проти людяності й геноцид. І переважна більшість мирних радянських громадян, убитих у роки Другої світової війни, додає він, не були жертвами геноциду, тобто загинули не через свою національність або расу.
«Радянський геноцид» знадобився Путіну лише для того, щоб прирівняти жертв Росії до жертв Голокосту та на цій підставі в подальшому пред’являти позови від імені родичів жертв не тільки до Німеччини, а й до пострадянських держав, жителі яких свого часу, до речі, разом з жителями самої Росії, служили в німецьких каральних загонах і брали участь у розправах над мирним населенням, додає автор.
Тим самим, на думку дописувача, російський президент прагне не лише вихолостити саме поняття геноциду, а й ніби нейтралізує позови до Росії як правонаступниці СРСР з боку інших держав, що вимагають компенсації за сталінські репресії. Зокрема, й за цілком реальні акти геноциду. Про них докладніше йдеться в статті «Хто спекулює на уроках Нюрнберга».
А в статті «Хто насправді хунта» «День» продовжує коментувати підтримку Третім комітетом Генасамблеї ООН проєкту резолюції щодо прав людини на території окупованого Росією українського Криму.
Видання нагадує, що «комітет занепокоєний і рішуче засуджує: порушення прав людини в окупованому Криму і окупацію півострова Росією; нав’язування російського громадянства; проведення незаконних виборчих кампаній і голосувань, включаючи зміну демографічного складу населення Криму і придушення національної ідентичності…».
Автор статті Микола Семена зазначає, що з моменту окупації Криму Росією у 2014 році межі території полишило не менше ніж 45 тисяч українців. При цьому Росія активно перевозить до Криму власне населення, тим самим порушуючи всі правила і протоколи Женевської конвенції. За даними експертів у справах Криму, сьогодні населення півострова разом із Севастополем перевищує 3 мільйони осіб, хоча до окупації становило трохи більше як 2 мільйони.
В статті також йдеться про те, що вживати термін «анексований» стосовно українського Криму є хибним. «Єдина країна, яка називає Крим і Севастополь анексованими, – це Російська Федерація. Вся міжнародна спільнота використовує формулювання «тимчасово окуповані території» як щодо півострова, так і щодо Донбасу», – наголошують у Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Там вважають, що правильним буде також використання формулювання «спроба анексії» щодо Криму, але не «анексія».
Це, як пояснюють правозахисники, пов’язане з тим, що, дійсно, спроба анексії Криму Росією відбулася, але вона є незавершеною, бо ніде на міжнародній арені немає визнання приналежності Криму до Росії, відбулася окупація, однак анексія є незавершеним процесом, отже, є тільки спробою, і це слід мати на увазі всім, хто працює з темою Криму, особливо правникам і політикам, наголошує дописувач.
Завершення гарячої стадії карабаського конфлікту ознаменувалося напрочуд цікавою новиною у сфері міжнародної економіки, пише «Україна молода». А саме: у регіоні розпочав роботу новий газогін, що постачатиме азербайджанську нафту в обхід Росії на Захід, що ставить під загрозу південні газові проєкти Москви, йдеться у статті. Північні ж – головним чином «Північний потік-2» – також перебувають у підвішеному стані через санкції США.
Газета інформує, що російський газ у Туреччині конкуруватиме не тільки з поставками з Азербайджану, Ірану і привізним скрапленим газом, а й із внутрішнім видобутком. Туреччина виявила в Чорному морі нові запаси природного газу обсягом 85 мільярдів кубометрів, заявив президент країни Ердоган. Це може призвести до недозавантаження новенького газопроводу «Турецький потік». «Блакитний потік» вже не працює з весни – імовірно, тому, що Туреччині не потрібно стільки російського газу, мовиться далі.
Азербайджан, як і його сусідка та стратегічний геополітичний партнер Туреччина намагаються серйозно протистояти експансії Росії на паливному ринку Європи, стверджує видання. І нагадує: наприкінці літа Ердоган заявив: команда бурового судна «Фатіх» знайшла найбільше в історії країни родовище блакитного палива, доведені обсяги якого становлять 320 мільярдів кубометрів. І продовжила розвідку. Черговий успіх турки отримали минулого місяця.
«Туреччина хоче перетворитися на велику газовидобувну країну і газового експортера, і навряд чи щось їй зможе перешкодити», – самокритично прокоментував новину російський політик, член Ради федерації Олексій Пушков. Заголовок публікації – «В обхід Росії: як Азербайджан і Туреччина спільно витісняють Росію з європейського ринку газу».
«Україна ще в 1658-59 роках могла стати незалежною від сусідньої Московії. Це відбулося, якби вдалося реалізувати Гадяцький договір, згідно з яким передбачалося створення федерації рівноправних держав: України, Польщі та Литви. Про часи правління гетьмана Івана Виговського, ідею створення «Руського князівства», яку підтримував Богдан Хмельницький, та причини, які завадили Україні створити Велике князівство, розповідає газета «Голос України».
