Дьйорі Болдізар
19 листопада Віктору Траскі виповнилося 37 років. Саме у дату, коли повномасштабній війні Росії проти Україні виповнилось рівно 1000 днів, угорець із Закарпаття святкував день народження, продовжуючи службу в 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді на Запорізькому напрямку.
В інтерв’ю Угорській службі Радіо Свобода Траскі розповів про те, як побратими реагують на політику прем’єра Угорщина Віктора Орбана, про винахідливість російської армії та про те, як відреагував на перший обстріл рідного Закарпаття.
– Ми змінили місце проведення інтерв’ю в останній момент. Що сталося?
– Нам довелося пересунути гаубиці, нас атакували, зустрічатися там було б небезпечно. Минулої ночі, коли вже зовсім стемніло, один з наших блоків управління безпілотниками зафіксував теплові сигнали. Кілька ночей тому на російських позиціях стрибали три козли, і це завжди нас вводило в оману, але зараз ми звертаємо більше уваги. Ми проаналізували, і виявилося, що це був штурмовий загін з восьми осіб, який незабаром почав атакувати наші піхотні позиції. У таких випадках нам і операторам дронів доводиться вступати в бій, щоб вони не підходили ближче до позицій піхоти, бо інакше вони закидають окопи гранатами, і тоді оборонятися важче. На щастя, за півтори години ця група почала відступати. Судячи з теплових ознак, на той час живими залишилися лише двоє.
Ночі холодні, і навіть з невеликим пораненням можна дуже легко замерзнути, навіть за годину-дві
– Ви це визначили за тепловими сигналами?
– Ми переслідували їх безпілотниками, оснащеними тепловізорами, які значно полегшують виявлення живої людини в польових умовах – тому вони накривалися термоплащами і ховалися в невеликих ровах, що ускладнює їхнє виявлення. Ймовірно, від них теж нічого не залишилося, адже ночі холодні, і навіть з невеликим пораненням можна дуже легко замерзнути, навіть за годину-дві. Витягти їх можна було тільки пішки, а вночі це абсолютно нереально. Їхні товариші навіть не намагалися.
– У такому разі чому росіяни не використовували транспортні засоби чи танки?
– Дуже важко підвести техніку ближче. Хоча погода зараз настільки туманна і хмарна, що важко виявити рух за межами п'яти-десяти кілометрів, але все, що близько до лінії фронту, вже виявлено. Будь-якій техніці дуже важко пересуватися, поле бою насичене датчиками.
– Чи може це бути початком наступу, про який ми чуємо вже кілька тижнів і який готують російські війська на запорізькому фронті?
– Малоймовірно. Атаки такого масштабу зазвичай відбуваються з інтервалом у два-три, іноді п’ять днів. Хоча вчора на іншій ділянці фронту всі ознаки вказували на те, що вони готові, що скоро будуть наступати, але вони ще не почали, можливо, тому, що ми відбили цей м’який наступ до опівночі. Мене змінили раніше, бо знали, що вранці я йду на інтерв’ю, тож дали мені відпочити. Мені вдалося поспати шість годин, а це дуже багато.
– Ми зустрічаємось за сім кілометрів від вашої бойової позиції. Коли ви тут, хто виконує вашу роботу на позиції?
– Я не працюю нон-стоп, для цього є кілька людей, які пройшли спеціальну підготовку, наразі нас троє. Ми працюємо по черзі, ми ділимо день між собою, я чергую по шість-вісім годин. Це зовсім інша ситуація, у 2022 році було складніше. Іноді мене не було ким замінити по 18 годин.
– Тоді, мабуть, ви встигаєте стежити за новинами зараз?
– Коли ситуація спокійніша, ми можемо звернути увагу на те, що відбувається у світі, а не тільки займатися тим, що відбувається на передовій.
– Отже, ви також дізналися, що Дональд Трамп переміг на президентських виборах у США, а ви, за його словами, імовірно матимете незабаром скласти зброю і залишити окуповану територію і мільйони людей там під владою Росії.
Якщо армія отримає від когось наказ скласти зброю, то може статися розрив, тому що частина солдатів просто не послухається і продовжить воювати
– Я хотів би сказати дві речі з цього приводу. З одного боку, якщо армія отримає від когось наказ скласти зброю, то може статися розрив, тому що частина солдатів просто не послухається і продовжить воювати. Звичайно, знайдуться ті, хто скаже: «Я тут воюю вже три роки, нам вдалося зупинити росіян до певного моменту, нехай цього буде достатньо». З іншого боку, ми це вже бачили, конфлікт 2014 року також був заморожений і розпочався знову у 2022 році. Це теж не триватиме довго, не буде тривалого миру.
– Що відчуває закарпатський угорець, коли чує, що Віктор Орбан святкує перемогу Дональда Трампа і каже, що американці вийдуть з війни в Україні? Що кажуть ваші побратими у такі моменти? Чи запитують: «Вікторе, чому інший Віктор говорить такі речі?».
– Починаючи з кінця: ми вже домовилися з хлопцями про це протягом 2022-2023 років. Це було нескладно. Я просто сказав: «Слухайте, ви тут, я тут, ми робимо одну й ту саму справу – чому ви судите мене за тим, що говорить третя людина за 2000 кілометрів?». Краще судіть мене за тим, що я роблю. Вони це прийняли і відтоді не мають жодних питань.
Що стосується політичної складової, хто переміг на виборах і хто цьому радий, а хто ні, то тут не все так просто. Хто хоче давати гроші, а хто ні – це слова. Якщо США скажуть, що підтримка України закінчилася і ми програємо війну, то багато інших країн, які залежать від США у своїй безпеці, подумають: «Гаразд, американці колись казали, що захистять нас, а тепер кажуть, що ні, оскільки вони теж не допомогли Україні, то що ж тепер буде з нами?». Це може стати проблемою для них пізніше.
Повертаючись до угорського питання, політика і громадська думка не завжди перетинаються. Багато людей пишуть мені з Угорщини, запитують про ситуацію, про те, якою є реальність.
Незабаром ми створимо громадську організацію з молодими закарпатськими угорськими інтелектуалами, щоб сформувати міст між Будапештом і Києвом. Ми не хочемо ні на кого впливати, ми просто розповідатимемо Угорщині, яка ситуація тут, в Україні, і ми також розповідатимемо Україні, яка ситуація в Угорщині. Ми хочемо покращити комунікацію.
– Під час останньої масованої атаки російські ракети і дрони вперше були направлені на Закарпаття, і Мукачево зокрема, зауважували фахівці. Що ви про це думаєте?
– Це дуже тривожно, але я не здивувався, я завжди думав, що це лише питання часу, коли Закарпаття також буде під ударом. Цей напад – це також відповідь тим, хто не розумів, чому ми захищаємо, скажімо, Часів Яр, адже він за тисячу кілометрів на схід від Закарпаття. Саме тому. Це також відповідь тим, хто підозрював, що існують якісь кулуарні домовленості з росіянами, що вони не будуть стріляти по Закарпаттю – немає такого.
– Російські солдати просуваються вперед з небаченою за два роки швидкістю. Що може бути причиною?
– З одного боку, на цій лінії фронту вони просунулися лише на відстань від 300 метрів до кілометра. Але відповідаючи на ваше запитання, у нас недостатньо сил і засобів, щоб їх стримувати, та й ставлення до людського життя у нас зовсім інше, ніж у них.
– Чи не вирішиться проблема нестачі людей, якщо знизити мінімальний призовний вік з нинішніх двадцяти п’яти до, скажімо, двадцяти років?
– Це складне питання, я не маю на нього однозначної відповіді. З одного боку, молоді люди спритніші, швидші, можуть ефективніше воювати, але багато хто з них загине. Отже, зниження призовного віку, безумовно, вирішило б проблеми армії, але не України. Вони будуть майбутнім країни, коли війна закінчиться.
– Існує стереотип про російську армію, що вона повільна, вірить у силу, а не в хитрість, має примітивне обладнання і рухається вперед, як якийсь дурний монстр. Яким же противником є російська армія?
З точки зору протидії безпілотникам та радіоелектронної боротьби, російські війська значно випереджають нас
– Винахідливим. Ви сказали, що немає техніки: це не зовсім так. Коли ми займаємо позицію, ми знаходимо речі, які говорять нам, що ми трохи відстаємо. Це стосується не всього, але, з точки зору протидії безпілотникам та радіоелектронної боротьби, вони значно випереджають нас.
Так було в Херсоні, коли нам вдалося захопити російську БМП. Вона була виготовлена у 2021 році і мала речі, яких у нас немає. Я не думаю, що у них їх багато, але це також показує, що якщо ми заморозимо конфлікт, вони просто зможуть виробляти їх більше.
Також варто відзначити їхніх танкістів, які керують танками. Вони воюють на дуже хорошому рівні, дуже добре маневрують. До появи FPV-дронів було дуже важко влучити в їхній танк, особливо з артилерії. З появою дронів вони почали приварювати всілякі пластини до бортів своєї бронетехніки, над чим багато хто сміявся, але іноді цей один міліметр рятував життя. Мені важко уявити такий рівень винахідливості у нашій власній армії.
Наведу ще один приклад: вони почали відправляти свої штурмові загони меншими групами по двоє-троє замість колишніх восьми-дванадцяти, тож тепер нам доводиться більше стріляти, а вони мають менше втрат. FPV-безпілотники могли б це змінити, але не набагато.
Влітку великим хітом було використання мотоциклів. Вони дуже швидко їздять на них по полю, з водієм і штурмовиком позаду нього. Він доїжджає до потрібного місця, мотоцикл одразу розвертається, той, хто сидить позаду, зістрибує, і мотоцикл їде назад. В нього досить складно влучити навіть безпілотником, тому що він маленький, дуже швидко рухається і маневрує. Тут вони теж пристосувалися до вимушеної ситуації, тому що вони не можуть підвести більшу техніку ближче, ніж на три-п'ять кілометрів, якби вони йшли пішки, а ми б їх вчасно виявили, на такій відстані ми б встигли завдати удару у відповідь.
– Ви готуєтеся до ще однієї зими: хто зараз більший супротивник: холод чи ворог?
– Їжа і питво є, дрова щойно завезли, тож більш-менш тепло. Зараз умови набагато кращі, ніж, наприклад, у березні 2022 року, коли ми спали під кущами при -7 градусах і навіть з постачанням були перебої. Під Бахмутом теж не було тепло (128-ма бригада стояла під Бахмутом взимку 2023 року – ред.), саме тоді я відчув найбільший холод.
– Як змінився загальний настрій і бойовий дух у вашому підрозділі, порівняно, скажімо, з тим, що було рік чи два тому?
– По-різному. Насамперед тому, що останнім часом артилеристів почали переводити в піхоту, бо там, м'яко кажучи, не вистачає. Це не дуже позитивно впливає на людей.
– Вони бояться?
– Треба розуміти, що хорошого артилериста не можна підготувати за тиждень чи місяць. Потрібно набагато більше часу. І коли одного з нас переводять в піхоту, це велика втрата для нас. А, крім того, його колишні товариші тепер теж повинні виконувати його роботу.
– Якби завтра з’явилася законна можливість демобілізуватися, Віктор Траскі поїхав би додому?
– Так. Передусім через сім'ю, дітей. За цей час у житті моїх маленьких хлопчиків сталося багато такого, чого я вже ніколи не зможу відмотати назад. Наприклад, я супроводжував старшого сина в його перший день у дитячому садку. Я був поруч, коли він пішов до першого класу. Молодший теж нещодавно пішов до садочка, але я не зміг бути там з ним. Якщо війна триватиме ще рік-два, я теж не зможу супроводжувати його до школи.
– За чим ви найбільше сумуєте вдома?
– Мало за чим, окрім сім'ї. Я не такий перебірливий, до всього пристосовуюсь. Звичайно, зрозуміло, що багато речей комфортніше і зручніше робити вдома. Наприклад, коли я у відпустці, відкриваю кран, а вода тече, це щось неймовірне. І вона навіть гаряча! Я дуже легко до цього звикаю.
Якби хтось із цивільних опинився в таких умовах, він би сказав, що це неймовірно, це неможливо витримати. Але треба розуміти, що це лінія фронту, тут треба воювати, тут не може бути оксамитових крісел. Проте, куди б ми не приїжджали, ми намагаємося зробити умови хоча б максимально стерпними.
– Як поживає ваша дружина?
– Окрім своєї роботи, їй доводиться виховувати двох наших синів, у дощ, у спеку, завжди. Їй теж нелегко. Їй теж стає дедалі важче. Коли вона питає, як у мене справи, я завжди кажу, що все добре. Але ми тут вже 1000 днів, і кінця-краю цьому не видно. Це найгірше – йти вперед дорогою, кінця якої ми не бачимо і не знаємо, як далеко ми від цього кінця.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум