В гості у Крим ‒ лише на танку

У Криму в 2014 році був вакуум, військові не знали загального стратегічного плану. Українці могли використати зброю, але чи виграли б у загальній військовій стратегії, пояснює адмірал Військово-морських сил ЗСУ Ігор Воронченко, який на момент окупації Криму був заступником командувача флотом з берегової оборони. Він упевнений, що 27 лютого, якби штурмували захоплену будівлю парламенту Криму, то сценарій окупації точно змінився б. Також хід історії могли б змінити навчання, згідно з якими ще у січні 2014 року в Крим мали зайти два батальйони. Чому Воронченку телефонував заступник міністра оборони Росії Сергія Шойгу і коли він планує приїхати в Крим?

Першу частину розмови з Ігорем Воронченком читайте тут.

‒ Чому українські військові не використовували зброю у Криму? Олександр Турчинов посилається на протокольні доручення після РНБО 28 лютого 2014 року, мовляв, він доручав захищати частини зі зброєю в руках. Він також згадує вас, що такі, як Воронченко, були готові застосувати зброю і до таких частин навіть близько не підходили. Боялися брати їх штурмом. Крім того, є устав караульної служби, згідно з яким не треба було жодного наказу на використання зброї.

‒ Є суто військова процедура прийняття рішень. І що стріляти, захищаючи пункт постійної дислокації, в того, який стоїть навпроти тебе? Штурму ж як такого не було. Можна було стріляти, але процедура прийняття військового рішення – має свої канони. І займатись самодіяльністю і фантазувати, не знаючи загального плану, вибачте, я покладу людей. Якби зорієнтували, дали попереднє бойове розпорядження ‒ намагайся прорватись в цьому напрямку. Я б це виконав.

Але був вакуум! Так, був наказ захищати військову частину. Але там треба було не захищати, а брати ініціативу. У нас для цього був один день ‒ 27 лютого. Як кажуть, треба було мочити в тій будівлі (парламент Криму ‒ ред.) 45-й полк із Кубінки і все. (За даними військової прокуратури України, російський 45-й окремий гвардійський полк спеціального призначення ВДВ (в/ч 28337, Кубінка) брав участь в захопленні Криму ‒ ред.)

‒ Жодних бойових наказів вам не надходило?

‒ Не було.

‒ Чи ви знали у Криму, що Генштаб готував операцію із утримання півночі Криму, планували взяти під контроль аеродроми, перекинути додаткові сили, пізніше сухопутні частини мали перекидати перешийками. Вас залучали до цього задуму?

‒ Мене дуже дивує позиція деяких військових керівників, які кажуть, що ці батальйони мали висадитись 5 березня. І звинувачують Стороженка, який перейшов на ту сторону (Сергій Стороженко, у минулому – комбриг 36-ї бригади берегової охорони ЗСУ – ред.). Але 5 березня Стороженко ще був українцем. Я тоді радив Сергію Гайдуку (з 2 березня 2014-го очолив Військово-морські сили України ‒ ред.) прибирати Стороженка і призначити Головашенка (Юрій Головашенко, у 2014 році командир батальйону гірської піхоти), цього бультер’єра і він би все зробив.

‒ Генерали Назаров і Муженко розповіли, що цю операцію почали в ніч 2 березня у 2014 році.

‒ А терміни мали бути ще до 22 лютого, у Крим мали передислокуватися два батальйони. Сценарій цих навчань відпрацьовувався нами, і затверджувався в Києві. Планувалися превентивні, демонстративні дії батальйонів десантних військ, аеромобільних військ.

Прийшла в Крим лише одна розвідувальна рота з 25-ї десантно-парашутної бригади. Тоді вони були на полігоні, на навчаннях. Командиром роти був підполковник Палас (Микола Палас ‒ ред.) Він був командиром того батальйону, який повинен був прийняти. Є таке поняття – витягування військ на себе. Але ці два батальйони тоді не дійшли, лише рота. А якби вони були в Криму 22 лютого, то ще питання, як розгорталися б події.

‒ Але чому тоді ці батальйони не дійшли до Криму?

‒ Не буду називати прізвища. Але у важкий час рапорт на зняття з посади ніхто не пише. А деякі зараз білі та пухнасті. Написати рапорт у той час ‒ це ще більша зрада. Рапорт ‒ це слабкість.

‒ Так хто не дав цей наказ, щоб підрозділи вирушили в Крим на навчання? Начальник Генштабу? Міністр оборони?

‒ Може начальник Генерального штабу, головнокомандувач. Він командує військами, а не міністр.

‒ Ви маєте на увазі Володимира Заману? (Володимир Замана, начальник Генштабу ЗСУ – Головнокомандувач ЗСУ з 18 лютого 2012-го по 19 лютого 2014 року ‒ ред.)

‒ Я ж кажу, хто писав рапорт? Давайте прямо в очі дивитись. В тяжку хвилину хто кидає своїх, Україну? Знаючи ситуацію, яка може прогнозовано залишити Україну без деяких частин і територій.

Редакція Крим.Реалії зв’язалася з Володимиром Заманою, щоб отримати його коментар з цього приводу.

З посади начальника Генштабу Володимир Замана був звільнений Указом президента Віктора Януковича від 19 лютого 2014 року. Рапорт про звільнення він не писав. І наголошує, його звільнили за те, що він відмовився перекидати війська з Криму та інші підрозділи до Києва. Щодо перекидання двох батальйонів до Криму у січні 2014-го, то Володимир Замана уточнює, що розвідувальна рота 25-ї бригади була в січні у Криму на планових навчаннях. Таємно також був перекинутий до Криму загін спеціального призначення Кіровоградського полку. Навчання в цей час проводились на полігонах поблизу місць дислокації підрозділів. Володимир Замана говорить, що не міг без дозволу політично-військового керівництва перекинути в січні до Криму 2 батальйони. І якщо б він ухвалив таке рішення, то був би звільнений наступного дня.

«Не хвилюйтеся, вони стріляти не будуть»

‒ Є кілька версій, щодо дій росіян у Криму. Перша, що вони не були впевнені в своїх діях до кінця. Були перехоплення, що у випадку опору українців був наказ відступати, не наполягати. У Вас було таке відчуття? Чи російські солдати діяли за чітким планом у Криму в 2014 році?

‒ Деякі вищі посадові особи говорили: «Не хвилюйтеся, вони стріляти не будуть. У них немає наказу». Це було приблизно 5-6 березня, коли розпочались перемовини. У них немає наказу на штурм, немає наказу відкривати вогонь. Таке було. А ось впевненість генералітету Росії була на 100%, я так вважаю.

Ті частини, які зайшли в Крим із Росії, вони дуже погано орієнтувались. Вони плутали наші частини з російськими частинами. Під Тарханкутом був такий випадок, що вони блокували свою частину.

Я знав командира 810-ї бригади морської піхоти ЧФ РФ ‒ це полковник Белявський (Володимир Белявський – ред.), за Чечню він отримав Героя Росії. Коли почалося блокування військової частини, я йому подзвонив і запитав: «Володя, що це відбувається?». Така пауза, і він мені дослівно: «Игорь Александрович, мне стыдно смотреть вам в глаза».

Серед росіян була частина офіцерського і особового складу, які були позитивно налаштовані до нас. Наче б то, таких в одну ніч завантажили на кораблі і відправили в Новоросійськ. Контррозвідка у них працювала дуже добре.

‒ У Крим тоді перекинули елітні підрозділи, з бойовим досвідом у Чечні, 7 тисяч, розповідала розвідка. А військові, які бачили їх через паркан, кажуть, що це були контрактники, «які, в принципі, нас побоювались». Крім того, українці мали перевагу в озброєнні. Що ви скажете про російські підрозділи, які захоплювали Крим?

‒ У Криму ще з 2012 року тренувались і готувались російські частини, спрямовані на ці дії. Є така інформація від розвідки.

У Криму в 2014 році були: 18-а окрема мотострілецька бригада (розформована в кінці 2016 року, на її основі була розгорнута 42-га мотострілецька дивізія ‒ ред.), 31-а окрема десантно-штурмова Ульянівська бригада, 810-а окрема Саратовська бригада морської піхоти, 131-а окрема мотострілецька бригада (увійшли до 200-го ОМСБр – з'єднання механізованих військ, розташоване в Заполяр'ї), 3-я окрема гвардійська бригада спеціального призначення з Тольятті (Самарська область ‒ ред.) Ці бригади брали участь у війні в Чечні. Після Криму вони були на Донбасі.

Які саме військові підрозділи російської армії брали участь в окупації Криму? Дивіться про це у спеціальному випуску Крим.Реалії:

Збройні сили РФ останнім часом почали дуже потужно підвищувати свій потенціал. На 2014 рік у них готові були 4 бригади. Зараз біля нашого кордону їх нова 8-а армія (відтворення армії почалося у 2017 році, штаб у місті Новочеркаськ Ростовської області ‒ ред.) і 1-а танкова армія (відновлена у 2014 році, штаб у місті Одинцово Московської області). Ці армії вони заново сформували. І йде постійне нарощування. Їх пріоритет – це наш кордон. І готовність зараз Південного округу за підсумками навчань «Кавказ-2020» – це підтверджує.

На той час у 2014 році морська піхота РФ Чорноморського флоту була підготовлена на нашому рівні. Не знаю, чи здійснювали б вони проти нас силовий метод. Не буду казати на 100%. Знак запитання.

‒ Вам росіяни що пропонували ‒ посаду, гроші чи мирно здати зброю? Ви особливо цінним були, вам особисто тоді дзвонив заступник Шойгу?

‒ Вони пропонували перейти на їхню сторону. Я відмовив, і сказав, що я два рази не повторюю. Розмова була про те, щоб дали можливість особовому складу вийти на техніці. Я вже дав команду готувати парк автомобільний, парк БТР-ний, щоб я завів і міг вийти. Щоб я сім’ї вивіз і особовий склад.

Наступного дня вони приїхали, і кажуть, що з вами хоче поговорити генерал. Я вийшов за КПП, козаки стоять, «зелені чоловічки» стоять, «Тигр» (військовий броньований автомобіль-позашляховик ‒ ред.), КамАЗ стояли. І тут, замість генерала, зупиняється білий мікроавтобус фольксваген. І маски шоу. Я викинув телефони, обличчям в асфальт, мішок на голову, наручники, скрутили.

А буквально за 10 хвилин до цього був дзвінок від генерала Панкова, заступника Шойгу (Микола Панков, статс-секретар ‒ заступник міністра оборони Росії, генерал армії запасу ‒ ред.). Питає мене, так що ви, погоджуєтесь на нашу пропозицію? Я кажу, товариш генерал-полковник, я ж два рази не повторюю. Я вже один раз сказав. Він каже: я генерал армії! Кажу, вибачаюсь, якщо я вас образив.

«В гості до вас приїду лише на танку»

‒ Якби відбувся силовий сценарій протистояння у Криму, могли українські збройні сили дати відсіч, піти у відкрите протистояння?

‒ Покласти можна було всіх там. А що далі? Щоб це дало Україні в стратегічному плані? Ще раз скажу, щоб був вакуум. Кульмінація була 27 лютого, коли ми ще могли щось зробити. І якби усі кримчани були за нас, підтримували. Тоді татари піднялись. Деякі осередки піднялись.

А багато хто бігав із прапорами (російськими ‒ ред.), тицяли пальцями, зрозуміло якими. І кажуть – хохол, коли ти поїдеш на свою Україну! З ніг на голову всі стали. Феєрія свята була. Як казав Путін – гавань прийшла. Ми тоді втратили момент. Це на мій суб’єктивний погляд.

‒ Ви кажете – був вакуум, а Олександр Турчинов в інтерв'ю Крим.Реалії розказував, що на весні 2014-го Крим не відрізнявся від решти регіонів України, «що «горіло» пів України». Росія готувала широкомасштабне вторгнення – і це був пріоритет.

‒ Я згоден! Є стратегічний рівень, є тактичний рівень, а є оперативний рівень, той який був у нас у 2014-му. Я загальної картини не знав. Я дзвонив у Чернігів моєму «однокашнику», кажу – Юра, там дійсно стоїть танкова бригада біля кордону? 120 кілометрів до Києва. І що мені робити, починати бойню, коли танкова бригада на Київ піде? На що вони мали здатність піти. В Грузії ж пішли, у 2008-у перетнули кордон!

Мабуть Турчинов був ознайомлений з обстановкою більше. І якщо в тактиці операції ми пошкодували, але стратегічно виграли. Все стане на свої місця. Я думаю, Кримський міст сам впаде! Один землетрус був, буде і другий землетрус. Треба за росіянами слідкувати, у них є больові точки. І треба зробити так, щоб цей чемодан, який вже без ручки, став би важчим.

(Це відео зустрічі президента Росії Володимира Путіна з представниками українських ЗМІ​ 4 березня 2014 року. Він запевняв, що використовувати війська в Криму немає необхідності. Він також розказав, що військові навчання, які в цей період відбувалися в Ростовській, Бєлгородській, Тамбовській та Курській областях не пов’язані з подіями в Україні. Цей захід планувався раніше і він вже дав наказ повернути всі військові підрозділи в місця постійної дислокації ‒ ред).

‒ На вашу думку, є в Україні відповідальні за окупацію Криму?

‒ Безперечно відповідальність несе президент Росії. А в Україні треба більш детально аналізувати 27 лютого. Хто мав дати команду на штурм будівель. От за це відповідальність потрібно нести. Треба проаналізувати обґрунтованість рівня стратегічного, а не тактичного і не оперативного.

‒ У вас зараз якийсь зв’язок із Кримом лишився? Знайомі, родичі, колеги… Що розказують?

‒ По-перше, в Україну приїжджають мої друзі. Багато друзів кримських татар залишилось. Приїжджають колишні військовослужбовці, які переїхали. Тільки такий зв’язок. Там є частина населення, яка позитивно налаштована і чекає возз’єднання з Україною. 100% і відверто!

Коли я був в Луганській області, подзвонив мені колишній міський воєнком Керчі, який перейшов на ту сторону. Питає: «Ігорешь, как дела? Когда в гости приедешь?». Я йому відповів, що я в гості до вас приїду лише на танку. Повернемо.

‒​ Дякую за розмову

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«У росіян був наказ відступати у випадку опору українців у Криму»